Ухвала суду № 33731943, 10.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" вересня 2013 р. м. Київ К-41138/10

К-41497/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Блажівської Н.Є.

Бухтіярової І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційні скарги Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова, Державної податкової адміністрації у Харківській області та Державної податкової адміністрації України

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2010 року

у справі № 2а-3077/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Профбудальянс»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Державна податкова адміністрація у Харківській області,

Державна податкова адміністрація України

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Профбудальянс» (позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0002062305/0 від 02 липня 2009 року, № 0002062305/1 від 09 вересня 2009 року, № 0002062305/2 від 26 жовтня 2009 року, № 0002062305/3 від 14 січня 2010 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2010 року, позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0002062305/0 від 02 липня 2009 року, № 0002062305/1 від 09 вересня 2009 року, № 0002062305/2 від 26 жовтня 2009 року, № 0002062305/3 від 14 січня 2010 року частково, залишивши їх чинними в частині донарахування суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 99 854,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач та треті особи оскаржили їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині задоволення адміністративного позову та прийняти нове - про відмову в позові.

ДПА у Харківській області та ДПА України в поданій касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просять скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2010 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2010 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Профбудальянс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 31 грудня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 31 грудня 2008 року, за результатами якої складено акт № 3229/2305/34013850 від 22 червня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002062305/0 від 02 липня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 21 187 172,00 грн. (10 593 586,00 грн. - основний платіж, 10 593 586,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002062305/1 від 09 вересня 2009 року, № 0002062305/2 від 26 жовтня 2009 року, № 0002062305/3 від 14 січня 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.10, підпункту 1.11.1 пункту 1.11 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат процентів, сплачених за користування позикою, отриманою від Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами Траст Центр», а також витрат, не підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат суми в розмірі 26 844,00 грн. з підстав її непідтвердження будь-якими розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Поряд з цим, на думку судових інстанцій, проценти, сплачені (нараховані) позивачем за укладеними договорами позики з ТОВ «КУА Траст Центр» на користь венчурного інституту спільного інвестування (далі - ІСІ), активами якого воно управляє, правомірно віднесено ТОВ «Профбудальянс» до складу валових витрат.

Однак, колегія суддів вважає, такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій передчасним, зважаючи на таке.

Відповідно до статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) фінансовими, зокрема, вважаються послуги з довірчого управління фінансовими активами й послуги з надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту.

Пунктом 8 частини 1 статті 3 Закону України від 15 березня 2001 року № 2299-III «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2299-III) визначено, що компанією з управління активами інституційних інвесторів є господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами інституційних інвесторів на підставі ліцензії, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Згідно із статтею 30 Закону № 2299-III на компанію з управління активами накладаються обмеження щодо здійснення визначених Законом операцій з активами та цінними паперами ІСІ, якому така компанія з управління активами надає послуги з управління активами.

Водночас за змістом статті 30 Закону № 2299-III обмеження діяльності компанії з управління активами стосовно надання позик і кредитів за рахунок активів ІСІ, не поширюється на діяльність компанії з управління активами венчурного фонду.

Відповідно до статті 34 Закону № 2299-III до складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов'язання. Такі зобов'язання можуть бути оформлені векселями, заставними, договорами позики та в інший спосіб, не заборонений законодавством України. Позики за рахунок коштів венчурного фонду можуть надаватися тільки юридичним особам, учасником яких є такий венчурний фонд.

Системний аналіз вказаних законодавчих приписів дає підстави для висновку про те, що компанія з управління активами має право надавати за рахунок активів венчурного ІСІ (пайового чи корпоративного інвестиційного фонду) позики за умови дотримання вимог, встановлених статтею 34 Закону № 2299-III щодо особи-позичальника, та за наявності у компанії з управління активами, як у розглядуваній ситуації, відповідної ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з управління активами інституційних інвесторів, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, а також знаходження цієї компанії з управління активами у державному реєстрі фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів.

Тобто надання коштів у позику вважається фінансовою послугою, право надавати яку дозволено, зокрема, компаніям з управління активами - фінансовим установами в розумінні статті 1 Закону № 2664-III.

Згідно з підпунктом 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР визначено, що господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відтак необхідною умовою для включення витрат, пов'язаних з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями, до складу валових витрат є доведення використання кредитних коштів у власній господарській діяльності підприємства.

При цьому слід враховувати, що збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції, однак визначальною ознакою господарської діяльності є наявність ділової мети, що полягає в намірі отримати економічний ефект від проведеної операції.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

В даному випадку суду, з урахуванням принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, слід встановити наявність або відсутність у позивача ділової мети, що полягає в намірі одержати та збільшити дохід від його основної господарської діяльності.

З цією метою слід запропонувати ТОВ «Профбудальянс» надати відповідні пояснення та докази на їх підтвердження, які б дозволили виявити факт наявності мети на отримання економічної користі від залучення кредитних коштів як підстави для висновку про зв'язок витрат на сплату процентів з господарською діяльністю позивача.

Крім того, суду необхідно з'ясувати, чи відповідала процентна ставка за укладеними позивачем з ТОВ «КУА Траст Центр» договорами позики № П-І/06-01 від 01 серпня 2006 року (25 відсотків у рік) та № П-І/07-02 від 05 липня 2007 року (35 відсотків у рік) рівню процентних ставок за користування кредитними коштами на час виникнення спірних правовідносин, у разі залучення необхідної суми в банку чи в іншій фінансовій установі.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова, Державної податкової адміністрації у Харківській області та Державної податкової адміністрації України задовольнити частково.

Скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2010 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Блажівська Н.Є.

Бухтіярова І.О.