Рішення № 3372755, 01.04.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.04.09 р. Справа № 43/11

Господарський суд Донецької області у складі судді І.В. Зубченко

При секретарі Батурської М.О.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Євро Лізинг”, м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВ-Будтранс”, м. Донецьк

про стягнення боргу в сумі 451072,88грн., пені в сумі 31768,25грн., 3% річних в сумі 4055,40грн., збитків від інфляції в сумі 17978,57грн.

Представники сторін:

від позивача: Сітарчук О.О. за дов. №32 від 14.10.08р.

від відповідача: Панкова А.С. за дов. б/н від 10.02.09р.

В судовому засіданні брали участь:

Згідно із ст.69 ГПК України за ухвалою від 24.02.09р. справу розглянуто в більш тривалий термін.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Євро Лізинг”, м. Київ, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВ-Будтранс”, м. Донецьк про стягнення боргу у сумі 495072,88грн., пені у сумі 31768,25грн., 3% річних у сумі 4055,40грн., індексу інфляції у сумі 17978,57грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору оперативного лізингу (оренди) №209 від 26.03.07р. (нездійснення сплати лізингових платежів належним чином), у останнього перед ТОВ „Євро Лізинг” утворилась заборгованість у сумі 495072,88грн.

В обґрунтування позову позивач надав наступні докази: договір оперативного лізингу (оренди) від 26.03.07р. з додатком, замовлення на ТЗ №209/001 від 26.03.07р., №209/003 від 13.04.07р., №209/004 від 13.04.07р., акти приймання-передачі ТЗ №209/001 від 16.04.07р., №209/003 від 27.04.07р., №209/004 від 19.12.07р., лист-повідомлення №209 ОЛ від 12.12.08р. з доказами отримання останнього відповідачем, гарантійний лист №77 від 19.08.08р., листи №112 від 28.10.08р., №125/ЦО від 11.11.08р.

12.02.09р. позивач надав заяву про забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно відповідача та його грошові кошти у розмірі 554482,26грн. (вх.№02-41/6123).

Відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Позивачем не підтверджено ймовірність припущення того, що майно (в тому числі грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Відтак, у задоволенні заяви щодо забезпечення позову у справі шляхом накладання арешту на майно відповідача, та його грошові кошти у розмірі 554482,26грн. слід відмовити, як необґрунтовано заявленої.

Відповідно до клопотання б/н від 01.04.09р. (вх.№02-41/14121) позивач просив стягнути з відповідача борг у сумі 451072,88грн., пеню у сумі 31768,25грн., 3% річних у сумі 4055,40грн., збитки від інфляції у сумі 17978,57грн.

Згідно до ст.22 ГПК України позивач має право до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, тому його клопотання приймається судом і справа розглядається з урахуванням остаточно змінених позовних вимог.

Відповідач відповідно до пояснень до позовної заяви б/н від 01.04.09р. (вх.№02-41/14122) позовні вимоги визнав частково у сумі 451072,88грн., проти стягнення пені у сумі 31768,25грн., 3% річних у сумі 4055,40грн., індексу інфляції у сумі 17978,57грн. заперечував, в зв’язку з тим, що зменшуючи розмір позовних вимог в частині стягнення основного боргу позивач не здійснив перерахунок штрафних санкцій.

Згідно із ч.5 ст.78 ГПК України у разі визнання відповідачем позовних вимог господарський суд приймає рішення про задоволення позову.

Перед початком розгляду справи по суті представників позивача, відповідача було ознайомлено з правами та обов’язками у відповідності із ст.22 ГПК України.

Судом, відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

У відповідності до п.п.2, 3, 4 частини ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст.42 ГПК України - правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст.43 ГПК України - судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Ст.33 ГПК України зазначає - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

Відповідно до ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення позивача, відповідача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

26.03.07р. між позивачем та відповідачем був укладений договір оперативного лізингу (оренди) №209 , згідно з яким лізингодавець (ТОВ „Євро Лізинг”) передає лізингоодержувачу (ТОВ „ВВ-Будтранс”), а останній отримує від лізингодавця в платне користування на умовах оперативного лізингу транспортний засіб (ТЗ) у відповідності з замовленням на ТЗ. ТЗ, що передається в лізинг, придбаний на підставі наданого лізингоодержувачем замовлення на ТЗ (пункти 2.1., 2.2. договору).

Як зазначено, у актах приймання – передачі ТЗ №209/001 від 16.04.07р., №209/003 від 27.04.07р., №209/004 від 19.12.07р. вбачається, що відповідачу на підставі замовлень були передані наступні транспортні засоби: Екскаватор ДУСАН-ДЕУ СОЛАР 210+Гідроножиці RP 16; Мобільний дробарно-сортувальний комплекс EXTEC C10, заводський №10258; Solar 340LCV+робоче обладнання для руйнування, шасі №DHKHELWOP70002037.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що строк лізингу – починається з моменту передачі ТЗ в лізинг, яким є дата надання та складання сторонами акту прийому-передачі ТЗ та закінчується в дату приймання та складання акту про повернення.

Щодо кожного ТЗ – сторонами були складені плани лізингу №209/001 від 26.03.07р. (зі змінами від 16.04.07р.), №209/003 від 13.04.07р. (зі змінами від 26.04.07р.), №209/004 від 13.04.07р. (зі змінами від 18.12.07р.), які є невід’ємною частиною договору №209 від 26.03.07р.

Внаслідок укладання договору та підписання сторонами планів лізингу, а, також, змін до них, у відповідача виник обов’язок сплати за передані у лізинг ТЗ (пункт 5.1. договору).

Позивач зазначає, що 19.12.08р. відповідачу було надіслано лист-повідомлення №209 ОЛ від 12.12.08р. з вимогою сплатити заборгованість, попереджаючи при цьому про примусове стягнення грошових коштів, з покладанням всіх витрат на винну сторону.

Відповідачем не сплачені лізингові платежі за планами лізингу та змінами до них №209/001 за період з 20.11.08р. по 20.12.08р. у сумі 60681,98грн., №209/003 за період з 20.11.08р. по 20.12.08р. у сумі 160543,66грн., №209/004 за період з 20.10.08р. по 20.12.08р. у сумі 229847,24грн. Загалом – 451072,88грн.

Саме несплата лізингових платежів відповідачем належним чином й стала підставою для звернення позивача до суду з позовом.

Надавши належну прававову оцінку позовних вимог про стягнення з відповідача суми 504875,10грн., яка включає в себе суму простроченого платежу у розмірі 451072,88грн., збитки від інфляції у розмірі 17978,57грн., пеню у розмірі 31768,25грн., 3% річних від простроченої суми 4055,40грн., суд виходить з наступного.

Згідно ст.806 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених п.2 ст.806 ЦК України та законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

За ч.1 ст.292 Господарського кодексу України (далі ГК України), лізинг – це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ст.526 ЦК УКраїни зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 ЦК України).

Отже, з урахуванням наданих доказів суд вважає доведеною наявність заборгованості зі сплати лізингових платежів у сумі 451072,88грн., та як слід – вимоги щодо стягнення цієї заборгованості такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, відповідач відповідно до пояснень до позовної заяви б/н від 01.04.09р. (вх.№02-41/14122) позовні вимоги визнав частково у сумі 451072,88грн.

Відповідно до ст.22 ГПК України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб (ст.78 ГПК України).

Позовні вимоги щодо стягнення пені, індексу інфляції та 3% річних, також, обґрунтовані з огляду на таке.

Відповідно до ст.ст.611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав у строк, встановлений договором або законом.

У розуміння ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст.231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Статтями 1, 4 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов’язань – порушення строків сплати вартості виконаних робіт, позивачем нараховано та пред’явлено до стягнення пеню у розмірі 31768,25грн. з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення (період нарахування з 09.09.08р. по 08.01.09р.).

Пиписами п.2 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, відповідачем не здійснювалась своєчасно сплата за користування ТЗ, то утворилась заборгованість, внаслідок чого нарахувано індекс інфляції - 17978,57грн. за період листопад-грудень 2008р., 3% річних - 4055,40грн. за період з 09.09.08р. по 08.01.09р.

Сума інфляційних збитків, 3% річних та пені нарахована відповідно до умов договору, вимог чинного законодавства і підлягає стягненню.

При цьому, суд не приймає заперечення відповідача, оскільки сплата частини лізингових платежів не звільняє відповідача від відповідальності за прострочення взятих на себе грошових зобов’язань.

З огляду на викладене, враховуючи, що позов позивачем обґрунтований, відповідає законодавству, фактичним обставинам справи та підтверджений відповідними доказами, а також те, що відповідач підтвердив факт наявності заборгованості перед позивачем (пояснення до позовної заяви б/н від 01.04.09р. (вх.№02-41/14122), вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно до ст.49 ГПК України судові витрати по справі покладаються на сторін.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись ст.129 Конституції України, ст.ст.193, 230, 231, 292 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 202, 509, 526, 530, 549, 599, 611, 612, 625, 806 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 4 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, ст.ст.1, 4, 22, 32-34, 43, 44, 49, 78, 81, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Євро Лізинг”, м. Київ, до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВ-Будтранс”, м. Донецьк , про стягнення боргу у сумі 451072,88грн., пені у сумі 31768,25грн., 3% річних у сумі 4055,40грн., збитків від інфляції у сумі 17978,57грн. – задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ВВ-Будтранс” (83108, м. Донецьк, вул. Кармелюка, 20, ідентифікаційний код 33670725) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг” (03062, м. Київ, пр. Перемоги, 67, ідентифікаційний код 32774741) борг у сумі 451072,88грн., пеню у сумі 31768,25грн., 3% річних у сумі 4055,40грн., збитки від інфляції у сумі 17978,57грн., витрати по сплаті державного мита у сумі 5048,75грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 108,54грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя