Постанова № 33726059, 19.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ONT >

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Кришталь М.О., за участю представників сторін, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Телеінтекс»

до

державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва ДПС

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.02.2013 №00001182250 та від 27.02.2013 №00001192250,

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 19 вересня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз’яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Телеінтекс» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.02.2013 №00001182250 та від 27.02.2013 №00001192250.

Позовні вимоги мотивовано тим, що державною податковою інспекцією у Оболонському районі міста Києва ДПС на підставі хибних висновків акту перевірки від 08.02.2013 №132/22.5-17/35275665 з питань дотримання вимог податкового законодавства при нарахуванні та сплаті податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, при взаємовідносинах з приватним підприємством «Фірма «Володар» за період з 01.09.2010 по 31.03.2011, прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.02.2013 №00001182250, якими позивачеві визначено грошове зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 62 939,00 грн. та від 27.02.2013 №00001192250, якими позивачеві визначено грошове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 50 351,00 грн.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки від 08.02.2013 №132/22.5-17/35275665 та, відповідно, податкових повідомлень-рішень від 27.02.2013 №00001182250 та від 27.02.2013 №00001192250. Так, відповідачем вказано на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Телеінтекс» та приватним підприємством «Фірма «Володар».

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

NT >ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Оболонському районі міста Києва ДПС проведено позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Телеінтекс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при нарахуванні та сплаті податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, при взаємовідносинах з приватним підприємством «Фірма «Володар» за період з 01.09.2010 по 31.03.2011.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Телеінтекс» підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податку на додану вартість у сумі 40 987,00 грн.

Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на суму 51 235,00 грн.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Оболонському районі міста Києва ДПС складено акт від 08.02.2013 №132/22.5-17/35275665 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 27.02.2013 №00001182250, яким позивачеві визначено грошове зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 62 939,00 грн., у тому числі: 51 235,00 грн. – основний платіж, 11 704,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції;

від 27.02.2013 №00001192250, яким позивачеві визначено грошове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 50 351,00 грн., у тому числі: 40 987,00 грн. – основний платіж, 9 364,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8T >1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається з акту перевірки державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва ДПС від 08.02.2013 №132/22.5-17/35275665 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Телеінтекс» та приватним підприємством «Фірма «Володар» за договорами від 10.09.2010 №10/09-1П, від 01.11.2010 №10/11-1П, від 02.12.2010 №10/12-1П, від 23.02.2011 №11/02-1П.

З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Телеінтекс» (замовник) та приватним підприємством «Фірма «Володар» (підрядник) було укладено договори підряду від 10.09.2010 №10/09-1П, від 01.11.2010 №10/11-1П, від 02.12.2010 №10/12-1П, від 23.02.2011 №11/02-1П, відповідно до яких підрядник виконує для замовника певний вид робіт, а замовник сплачує роботи згідно кошторису.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договорів підряду від 10.09.2010 №10/09-1П, від 01.11.2010 №10/11-1П, від 02.12.2010 №10/12-1П, від 23.02.2011 №11/02-1П; копії актів здачі-прийняття виконаних робіт від 30.12.2010 №10/12-1П, від 30.12.2010 №10/12-2П, 21.03.2011 №11/02-1П, 14.09.2010 №10/09-1; копії звітів про виконані роботи відповідно до договорів; копії кошторисів відповідно до договорів; копії податкових накладних від 20.12.2010 №201206, від 29.12.2010 №291210, від 21.03.2011 №19, від 14.09.2010 №140901; копії додатків до договорів, копію технічного завдання. Також позивачем надано суду копію штатного розпису товариства з обмеженою відповідальністю «Телеінтекс» на 2010 рік і пояснення щодо необхідності залучення підрядних організацій для ведення господарської діяльності за цей період.

У свою чергу, державною податковою інспекцією у Оболонському районі міста Києва ДПС на спростування реальності господарських операцій, здійснених між товариством з обмеженою відповідальністю «Телеінтекс» та приватним підприємством «Фірма «Володар» вказано на акт державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 31.01.2012 №72/23-1/31988783 про неможливість проведення зустрічної звірки приватного підприємства «Фірма «Володар» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобов’язання та кредит за період з 01.01.2008 по 31.12.2011.

Незважаючи на неможливість проведення зустрічної звірки, за відсутності аналізу первинних та податкових документів приватного підприємства «Фірма «Володар», органом державної податкової служби робиться висновок щодо відсутності реального здійснення операцій між контрагентами.

Суд звертає увагу, що під час перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Телеінтекс» відповідачем також не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та приватним підприємством «Фірма «Володар». Відповідачем не надано суду будь-яких доказів, які покладено в основу висновків акту перевірки на підтвердження відсутності факту реальності господарських операцій, вчинених контрагентами.

Аналізуючи доводи позивача та відповідача щодо реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Телеінтекс» та приватним підприємством «Фірма «Володар», суд наголошує на наступному.

За посиланням позивача, між товариством з обмеженою відповідальністю «Телеінтекс» та закритим акціонерним товариством «Українські радіосистеми» було укладено договір підряду від 19.08.2009 №09/08-4Р, для виконання якого позивачем було залучено приватне підприємство «Фірма «Володар». Позивачем наведено докази щодо необхідності залучення приватного підприємства «Фірма «Володар» для виконання своїх зобов’язань перед закритим акціонерним товариством «Українські радіосистеми», обґрунтовано наявність ділової мети, вказано на економічну доцільність.

Відповідачем зазначені доводи позивача не спростовано.

Суд звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 27.02.2013 №К/9991/92757/11, від 20.02.2013 №К/9991/53330/12, від 28.02.2013 №К-20720/10, від 07.03.2013 №К-41951/10, від 04.04.2013 №К/800/8602/13, від 13.06.2013 № К/9991/71532/11.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між товариством з обмеженою відповідальністю «Телеінтекс» та приватним підприємством «Фірма «Володар» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 27.02.2013 прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Телеінтекс» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.02.2013 №00001182250 та від 27.02.2013 №00001192250, підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва ДПС від 27.02.2013 №00001182250 та від 27.02.2013 №00001192250.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.

Повний текст постанови складено 24.09.2013