Постанова № 33716053, 18.09.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2013 р. Справа № 5015/5594/11

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Скрипчук О.С.

суддів Дубник О.П.

Матущака О.І.

При секретарі судового засідання Лагутіні В.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Науково-виробничого об'єднання «Термоприлад» ім. В.Лаха» за № 144/412 від 18.07.2013 року;

на рішення Господарського суду Львівської області від 10.07.2013 року;

у справі № 5015/5594/11;

за позовом: Прокурора Сихівського району міста Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради, Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м. Львів;

до відповідача: Закритого акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Термоприлад» ім. В.Лаха», м. Львів;

про стягнення 198 818,76 грн.

за участю представників:

від позивача: Львівської міської ради: не з'явився; ЛМКП «Львівтеплоенерго»: Негря Г.Ю. - довіреність № 08 від 30.01.2013 р.;

від відповідача: Тацишин І.Б. - доручення № 171/412 від 05.09.2013 року; Лозинський А.П. - доручення № 169/412 від 05.09.2013 року;

від прокурора: Яворський Я.Т. - посвідчення № 011137 від 24.10.2012 року;

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Сихівського району міста Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради, Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до ЗАТ «Науково-виробниче об'єднання «Термоприлад» ім. В.Лаха» про стягнення 154239,23 грн. основного боргу, 11892,60 грн. 3% річних, 32 686,93 грн. інфляційних витрат.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.07.2013 року у справі № 5015/5594/11 (головуючий суддя Козак І.Б., судді Долінська О.З., Запотічняк О.Д.) позов прокурора Сихівського району міста Львова задоволено. Суд виніс рішення, яким стягнув з ЗАТ «Науково-виробниче об'єднання «Термоприлад» ім. В. Лаха» на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» 154 239,23 грн. заборгованості з оплати послуг з постачання теплової енергії, 11 892,60 грн. трьох відсотків річних, 32 686,93 грн. інфляційних втрат.

Не погоджуючись з даним рішенням ЗАТ «Науково-виробничого об'єднання «Термоприлад» ім. В.Лаха» подав апеляційну скаргу за № 144/412 від 18.07.2013 року, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 10.07.2010 року скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального права. А саме скаржник стверджує, що Господарським судом Львівської області не взято до уваги той факт, що договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 5033/р був укладений 01.10.2002 року, а двохставковий тариф почав застосовуватись у 2006 році.

Позивачами та прокурором не було подано відзивів на апеляційну скаргу.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 10.09.2013 року було змінено склад колегії суддів.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2002 року між Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» (надалі - енергопостачальна організація) та ЗАТ «Науково-виробниче об'єднання «Термоприлад» (надалі -споживач) було укладено договір №5033/Р про постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі - договір).

Відповідно до пункту 1 договору, позивач зобов'язувався постачати відповідачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а відповідач - отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором.

Умови і порядок постачання теплової енергії передбачено розділом 2 договору, а у розділі 3 договору сторони передбачили права та обов'язки споживача.

Так, зокрема, пунктом 3.2.2. договору передбачено, що споживач зобов'язувався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в терміни, які передбачені договором.

Порядок обліку теплової енергії визначений у розділі 5 договору, а розділом 6 договору встановлено порядок розрахунків між сторонами.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач до 15-го числа місяця, наступного за звітним, сплачує енергопостачальній організації вартість фактично спожитої теплової енергії.

Так, згідно п. 10.1 договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 01.10.2003 року.

Пунктом 10.4. договору сторони погодили, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Прокурор Сихівського району міста Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради, Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» просить стягнути з ЗАТ «Науково-виробниче об'єднання «Термоприлад» 198 818,76 грн., в тому числі 154 239,23 грн. основного боргу за надані послуги з теплопостачання (за період з 02.09.2008 року по 01.07.2009 року), 11 892,60 грн. 3% річних, 32 686,93 грн. інфляційних втрат (за вересень 2008 року по 09.09.2011 року).

Позивач при зверненні до суду першої інстанції стверджує, що відповідачем було спожито теплову енергію за спірний період в кількості 445,44130 Гкал, вартістю 149344,62 грн. Відповідачем не заперечується факт споживання теплової енергії в кількості 445,44130 Гкал, у спірний період. Проте, відповідач заперечує проти стягнення з нього заборгованості за приєднане теплове навантаження, оскільки вважає неправомірним застосування ЛМКП «Львівтеплоенерго» двоставкового тарифу на постачання теплової енергії при нарахуванні ЗАТ «Науково-виробниче об'єднання «Термоприлад» плати за спожиті послуги.

Так, відповідач зазначає, що двоставковий тариф на теплову енергію запроваджений в 2006 році, в той час як договір набрав чинності з 2002 року. Пунктом 6.3. договору встановлено обов'язок відповідача сплачувати спожиту теплову енергію, зміни у встановленому статтею 651 ЦК України порядку до договору сторонами не вносились. Відтак, на думку відповідача, двоставковий тариф до ЗАТ «НВО «Термоприлад» не має застосовуватись.

Також, як на підставу своїх заперечень, відповідач покликається на той факт, що постачання теплової енергії ЗАТ «НВО «Термоприлад» здійснюється від ТЕЦ-1, а відповідно до абзацу 2 пункту 1 «Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води», затвердженого Постановою КМУ від 10.07.20066 року №955, двоставковий тариф не застосовується для формування тарифів на виробництво теплової енергії теплоцентралями.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Питання законності нарахування Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» оплати за спожиту «Науково-виробничим об'єднанням «Термоприлад» теплову енергію за двоставковим тарифом вже було предметом судового розгляду. Так, рішенням Господарського суду Львівської області від 17.01.2012 року у справі № 5015/7009/11 у задоволенні позову ЗАТ «Науково-виробниче об'єднання «Термоприлад» ім. В. Лаха» до ЛМКП «Львівтеплоенерго» про визнання незаконним нарахування за двоставковим тарифом оплати за спожиту теплову енергію, зобов'язання провести розрахунок вартості спожитої теплової енергії по договору, відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.02.2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2012 дане рішення залишено без змін виходячи з наступного.

Відповідно до п.6.1. Договору №5033/Р від 01.10.2002 року, розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі, відповідно до встановлених тарифів та іншими незабороненими чинним законодавством формами.

Пунктом 1.1. договору «Предмет договору» передбачено, що споживач зобов'язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Судами при розгляді справи №5015/7009/11 встановлено, що розмір оплати поставленої позивачем теплоенергії визначався у рахунках відповідно до тарифів, встановлених рішеннями виконавчого комітету Львівської міської ради № 138 від 15.02.2005 року "Про впорядкування тарифів на теплову енергію та послуги з теплопостачання" від 20.10.2006 року №1189 "Про двоставковий тариф на теплову енергію, тариф на підігрів води та послуги з централізованого опалення і підігріву води", від 02.09.2008 року №930 "Про затвердження тарифів на теплову енергію для опалення та гарячого водопостачання, враховуючи економічно обґрунтовані витрати на їх виробництво, транспортування та постачання", прийнятих за зверненням Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» та Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго», з наступними змінами та доповненнями за рішеннями Львівської міської ради від 14.11.2008 року № 1255, від 29.12.2008 року № 1433.

Вказаними рішеннями встановлено тарифи на теплову енергію та на надання послуг з централізованого опалення і з підігріву води, затверджено методику розрахунку кількості теплової енергії, спожитої на підігрів води у зимовий та літній періоди. Приміткою до додатку 1 рішення від 02.09.2008 року №930 встановлено, що тарифи на теплову енергію включають витрати на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Станом на момент нарахування оплати, як і станом на день розгляду справи, дані рішення були чинними, не скасованими у встановленому порядку.

Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин в сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Інші відносини між власниками, споживачами, виконавцями та виробниками комунальних послуг чинним законодавством України не передбачені.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін договору та погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до вимог чинного законодавства;

Приписами статті 632 ЦК України у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. За абзацом 2 пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно з положеннями статей 6-9 Закону України "Про ціни та ціноутворення" в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи; вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів шляхом встановлення державних фіксованих цін (тарифів), граничних рівнів цін (тарифів), граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. Державні фіксовані та регульовані ціни та тарифи встановлюються державними органами України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень органів місцевого самоврядування належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

За статтею 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» державне регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги здійснюється, зокрема, шляхом нормативного регулювання надання житлово-комунальних послуг споживачам за цінами/тарифами, затвердженими в установленому законом порядку.

Згідно статті 1 Закону України "Про теплопостачання" тарифом (ціною) на теплову енергію є грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Статтею 20 зазначеного Закону (у відповідній редакції) визначено загальні засади формування тарифів на теплову енергію, за якими передбачено повноваження на затвердження тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії органів місцевого самоврядування; за пунктом 2 частини "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні (у відповідній редакції) до відання виконавчих органів місцевих рад віднесено встановлення в порядку і в межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Також за пунктом 1.2 "Правил розрахунків двоставкового тарифу на теплову енергію та гарячу воду", затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 08.09.2000 № 191 (чинні на час спірних донарахувань) рішення про перехід до розрахунків між споживачами та теплопостачальними організаціями за двоставковими тарифами приймається місцевими органами виконавчої влади та самоврядування.

Відповідно до статті 144 Конституції України, статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території; акти ради, сільського, селищного, міського голови, виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами тат організаціями, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Господарськими судами при розгляді справи №5015/7009/11 встановлено, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» у правовідносинах з ЗАТ «Науково-виробниче об'єднання «Термоприлад» визначало належний розмір оплати за послуги теплопостачання за період з 15.11.2008 року по 01.07.2009 року, керуючись обов'язковими для нього рішеннями органів місцевого самоврядування щодо тарифів, складових цих тарифів та суб'єктів застосування двоставкових тарифів, що є чинним та не оспорювались у встановленому порядку; посилань на будь-які інші тарифи, встановлені уповноваженими органами та належні до застосування у спірних правовідносинах, матеріали справи не містять.

Рішення Господарського суду Львівської області від 17.02.2012 року у справі №5015/7009/11 набрало законної сили у відповідності до статті 85 ГПК України, та, у відповідності до частини п'ятої статті 124 Конституції України, є обов'язковим до виконання.

Згідно частини другої статті 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» при проведенні нарахувань за спожиті відповідачем послуги правомірно застосовувало двоставковий тариф, затверджений чинними рішеннями виконавчого комітету Львівської міської ради, а ЗАТ «Науково-виробниче об'єднання «Термоприлад», зобов'язане оплачувати не лише вартість фактично спожитої теплової енергії, а й плату за приєднане теплове навантаження.

Так прокурор в інтересах держави в особі позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 154 239,23 грн. заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії в період з 02.09.2008 року по 01.07.2009 року включно.

Згідно пункту 6.3. договору споживач зобов'язаний до п'ятнадцятого числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, сплачувати енергопостачальній організації вартість спожитої теплової енергії в розрахунковому періоді. Таким чином, за отримані у вересні 2008 року послуги, відповідач повинен був сплатити кошти до 15 жовтня 2008 року включно.

Таким чином, судом встановлено, що обов'язок відповідача сплатити вартість спожитої теплової енергії у вересні 2008 року виник 16.10.2008 року, а відтак, сума заборгованості відповідача перед позивачем за надані послуги з постачання теплової енергії фактично виникла в період з 16.10.2008 року по 16.07.2009 року і становить 154 239,23 грн.

Матеріали справи не містять доказів оплати позивачем відповідачу заборгованості в сумі 154 239,23 грн. вартості послуг з постачання теплової енергії за період з 02.09.2008 року по 01.07.2009 року.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення 154 239,23 грн. підлягають до задоволення.

Щодо посилань відповідача на незарахування ЛМКП «Львівтеплоенерго» в погашення існуючої заборгованості платежу в розмірі 24 000,00 грн., що був сплачений згідно платіжного доручення від 19.11.2008 року №478, то судом встановлено наступне.

Вищевказаний платіж був здійснений ЗАТ «Науково-виробниче об'єднання «Термоприлад» без зазначення призначення платежу. Як вбачається з наданих у судовому засіданні пояснень представника позивача згаданий платіж був зарахований в погашення заборгованості попередніх періодів в порядку черговості згідно дати виникнення боргу.

Окрім стягнення суми заборгованості позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 11892,60 грн. трьох відсотків річних та 32 686,93 грн. інфляційних втрат.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом апеляційної інстанції здійснено перерахунок розрахунку поданого прокурором щодо індексу інфляції та 3% річних та встановлено, що судом першої інстанції обґрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача 11892,60 грн. трьох відсотків річних та 32 686,93 грн. інфляційних втрат (за період вересень 2008 року по 09.09.2011 року).

Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 10.07.2013 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 10.07.2013 року у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу направити в Господарський суд Львівської області.

Головуючий - суддя Скрипчук О.С.

суддя Дубник О.П.

суддя Матущак О.І.