Постанова № 33711593, 25.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 вересня 2013 року 09:15 № 826/14811/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» до третя особаВідділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві Товариство з обмеженою відповідальністю «БМК Планета-Міст»Проскасування постанови та зобов'язання вчинити дії,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (далі по тексту - позивач, ТОВ «УніКредит Лізинг») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «БМК Планета-Міст», у якому просило скасувати постанову головного державного виконавця ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві від 13 червня 2013 року про зупинення виконавчого провадження №35874627 та зобов'язати відповідача поновити зазначене виконавче провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до судового розгляду на 23 вересня 2013 року.

У судовому засіданні 23 вересня 2013 року представник позивача наполягав на задоволенні позову з підстав, викладених у ньому. Представник відповідача проти позову заперечував з огляду на його необґрунтованість та просив у його задоволенні відмовити. Третя особа в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення наведеної правової норми, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 23 вересня 2013 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

14 грудня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 видано виконавчий напис №5501 про повернення лізінгоодержувачем - ТОВ «БМК Планета-Міст» на користь лізингодавця - ТОВ «УніКредит Лізинг» об'єкту фінансового лізингу: бурова установка BG 36468254, рік випуску 2008, кузов № зав. №1815, державний номерний знак Т 6081 КІ, загальною вартістю 25489600,00 грн., що був переданий в користування на підставі договору фінансового лізингу №883-LD, укладеного 21 жовтня 2008 року та додаткової угоди №2 від 31 серпня 2009 року про заміну лізингоодержувача.

04 січня 2013 року головним державним виконавцем ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві на підставі заяви позивача, за результатами вивчення зазначеного виконавчого напису нотаріуса винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №35874627 та встановлено боржнику строк для самостійного виконання виконавчого напису до 10 січня 2013 року.

У зв'язку з постановленням 24 травня 2013 року Господарським судом м. Києва ухвали про порушення провадження у справі №910/9000/13 за позовом Публічного акціонерного товариства «Дочірній Банк Сбербанк Росії» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК Планета-Міст» про банкрутство, якою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, 13 червня 2013 року державним виконавцем винесено постанову про зупинення виконавчого провадження №35874627 до розгляду справи по суті.

Вказана постанова направлена на адресу позивача 06 вересня 2013 року, що підтверджується поштовим штемпелем на конверті та отримана останнім 10 вересня 2013 року.

Не погоджуючись з названою постановою, ТОВ «УніКредит Лізинг» звернулось з відповідним позовом до суду, в якому зазначило, що підстави для зупинення виконавчого провадження відсутні, а постанова про зупинення виконавчого провадження підлягає скасування, з огляду на безпідставне віднесення державним виконавцем виконавчого напису нотаріуса до переліку вимог кредиторів, на задоволення яких введено мораторій ухвалою суду.

Аналізуючи наведені доводи позивача та аргументи відповідача, вивчивши наявні в матеріалах справи документи, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначеного, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 124 Конституції України всі судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. № 606-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 21.04.1999р. № 606-XIV).

Відповідно до частини 1 статті 2 названого Закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Статтею 1 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 11 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. З цією метою він, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Проте, статтею 37 названого Закону, встановлено перелік підстав, з яких виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню. Однією з таких підстав є порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) та виконання рішень у немайнових спорах (пункт 8).

Саме на цій підставі, у зв'язку з постановленням Господарським судом міста Києва 24 травня 2013 року ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство третьої особи - боржника та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, державним виконавцем 13 червня 2013 року винесено постанову про зупинення виконавчого провадження №35874627.

Аналізуючи правомірність зазначеної постанови, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до преамбули закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992р. №2343-ХІІ з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 14.05.1992р. №2343-ХІІ), цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Введення передбаченого Законом особливого порядку, спрямованого на відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, та застосування ліквідаційної процедури має на меті задоволення вимог кредиторів (повне або часткове). При цьому, наслідки порушення провадження у справі про банкрутство впливають на права та обов'язки усіх кредиторів боржника.

Встановлення в Законі України від 14.05.1992р. №2343-ХІІ особливого порядку задоволення майнових вимог кредиторів не припускає задоволення цих вимог в індивідуальному порядку, оскільки статтею 19 названого Закону передбачено введення мораторію на задоволення вимог кредиторів одночасно з порушенням провадження у справі, а спрямоване на забезпечення визначеності об'єму його майна протягом усієї процедури банкрутства, створення необхідних умов як для подолання неплатоспроможності боржника, так і для більш повного задоволення вимог кредиторів, що проявляється у забезпеченні усіх кредиторів рівними правовими можливостями при задоволенні їх вимог, реалізації їх прав і законних інтересів, забезпеченні конституційного принципу рівності усіх перед законом, у тому числі й в умовах, коли майна боржника недостатньо для повного задоволення усіх вимог кредиторів.

За таких умов у справі про банкрутство вирішується завдання справедливого і пропорційного розподілу серед кредиторів майнової (конкурсної) маси боржника.

Відповідно до визначення мораторію на задоволення вимог кредиторів, яке міститься у статті 19 Закону України від 14.05.1992р. №2343-ХІІ, це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Частиною 3 названої статті закріплено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах;

забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій;

не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;

зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію;

не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів застосовується до вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, що виникли через відмову боржника від виконання правочинів (договорів) у процедурі санації, у порядку, передбаченому цим Законом.

У той же час, згідно частини п'ятої приведеної статті дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Здійснюючи аналіз вимог кредиторів, на які поширюється та на які не поширюється дія мораторію, Вищий господарський суд України у своїх рекомендаціях від 04 червня 2004 року №04-5/1193 та інформаційному листі від 19 березня 2002 року №01-8/307 зазначає, що мораторій поширюється виключно на виконавчі документи, що одержані кредиторами за їх позовами або безспірними вимогами зобов'язально-правового характеру.

Що ж до виконавчих документів, одержаних кредиторами за речово-правовими позовами, то на них мораторій не поширюється, у тому числі на виконавчі документи судів про задоволення віндикаційного або негаторного позову до боржника чи позову про визнання права власності на певне майно, яке утримується боржником. Рішеннями суду за цими позовами встановлюється неправомірність володіння або необґрунтованість домагання боржника на певне майно.

Отже, аналізуючи наведені положення Закону України від 14.05.1992р. №2343-ХІІ та позицію Вищого господарського суду України, суд приходить до висновку, що мораторій на задоволення вимог кредиторів банкрута покликаний забезпечити справедливий і пропорційний розподіл серед кредиторів майнової (конкурсної) маси боржника.

Проте, зупиняючи виконавче провадження, відповідачем не було враховано наведених положень законодавства та те, що предметом стягнення за виконавчим написом нотаріуса в рамках виконавчого провадження №35874627 є індивідуально-визначене майно - бурова установка BG 36468254, рік випуску 2008, кузов № зав. №1815, державний номерний знак Т 6081 КІ, яка боржнику - банкруту не належить.

Наведене підтверджується положеннями договору фінансового лізингу №883-LD від 21 жовтня 2008 року (пунктами 1.1., 10.3., 13.1., 13.2.).

Крім того, відповідно до приписів частини 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997р. №723/97-ВР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Таким чином, на законодавчому рівні закріплено, що укладаючи договір фінансового лізингу лізингодавець надає у користування лізінгоодержувачем річ за певну плату, а отже останній не набуває на неї права власності, що виключає віднесення такої речі до майнової (конкурсної) маси лізингоодержувача - боржника.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування постанови про зупинення виконавчого провадження №35874627.

Щодо вимоги позивача зобов'язати відповідача поновити виконавче провадження №35874627, суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Так, як вбачається зі змісту частини 5 статті 39 Закону України від 21.04.1999р. №606-ХІV підставою для поновлення виконавчого провадження є усунення обставин, які стали підставою для зупинення виконавчого провадження про що державним виконавцем виноситься відповідна постанова.

Проте, як зазначено вище, обставин, які б зумовлювали зупинення виконавчого провадження, не існувало, а тому з моменту скасування відповідної постанови про зупинення, виконавче провадження підлягає продовженню зі стадії, на які воно було зупинено, що свідчить про відсутність підстав, визначених законодавством України, для зобов'язання відповідача поновити виконавче провадження.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачем не доведено правомірності оскаржуваної позивачем постанови.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Скасувати постанову головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві про зупинення виконавчого провадження №35874627 від 13 червня 2013 року.

3. У решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Савченко