Рішення № 33699788, 16.09.2013, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

___________________

Справа № 299/2942/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.09.2013 м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого - судді Леньо В.В.,

при секретарі - Дорда Д.В.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.

Вимоги позову мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивача ОСОБА_4. Після смерті батьків залишилось спадкове майно: жилий будинок з надвірними спорудами, який розташований в АДРЕСА_1. 1\2 частина будинку зареєстрована за померлим батьком позивача на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва жилого будинку посвідченого Виноградівського державною нотаріальною конторою 23.09.1952 року, за реєстром № 1406, а 1\2 частина будинку зареєстровано за матір'ю позивача на підставі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, посвідченого Виноградівською державною нотаріальною конторою від 04.09.1973 року за реєстром №4251. Спадкоємцями першої черги до майна померлих батьків є двоє дітей : позивачка та її рідна сестра ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4. Відповідач по справі ОСОБА_2 є сином померлої рідної сестри позивачки - ОСОБА_5. В квітні 2013 року звернувся із заявою до Виноградівської державної нотаріальної контори для оформлення спадщини після померлих батьків. 02 квітня 2013 року державний нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на жилий будинок із-за пропуску позивачем 6-ти місячно строку на прийняття спадщини та із-за відсутності оригіналів правовстановлюючих документів на будинок.

У зв'язку з цим позивач просить встановити факт прийняття за ним спадщини після батьків, та визнати за ним право власності на житловий будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_1.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, однак до суду надійшло письмове клопотання від представника позивача - адвоката ОСОБА_8, про розгляд справи у її відсутності та відсутності позивача, в клопотанні також зазначає, що заявлені позовні вимоги підтримують повністю та просять суд такі задовольнити з підстав, наведених в позовній заяві (а.с.40).

Відповідач ОСОБА_2 про день, час та місце розгляду справи будучи належним чином повідомлений належним чином своєчасно, в судове засідання не з'явився, однак до суду подав

письмову заяву про розгляд справи за його відсутності та про те, що не заперечує проти задоволення позову (а.с.39).

Обстеживши матеріали справи та клопотання сторін, визнаючи в порядку ст.169 ЦПК України необов'язковим відібрання особистих пояснень від учасників процесу, і, враховуючи, що у справі наявні достатні матеріали про права і взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе провести розгляд справи на підставі наявних у ній матеріалів та доказів і приходить до висновку, що позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні встановлені ті обставини на які посилається позивач в своїй позовній заяві, відповідачем позов визнано повністю, що не суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому в порядку ст.174 ЦПК України визнання відповідачем позову прийнято судом.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача -ОСОБА_3 (а.с.14)

Також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивача - ОСОБА_4 (а.с.15)

Після смерті батьків позивача залишилось спадкове майно: жилий будинок з надвірними спорудами, який розташований в АДРЕСА_1. (а.с.21-23).

Згідно відповіді державного нотаріуса Виноградівського районного нотаріального округу ОСОБА_9 від 02.04.2013 року за №99/01-16, позивачу ОСОБА_1 відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку із пропущенням строку на прийняття спадщини та відсутністю правовстановлюючого документу на спадковий будинок (а.с.24).

Розглядаючи вказану справу на підставі наведених і встановлених у судовому засідання фактів суд констатує, що вони регулюються правовідносинами, визначеними нормами Цивільного Кодексу України 1963р. та 2003р., які підлягають до застосування до склавшихся правовідносин.

Так, відповідно до ст. 548 ЦК України (1963р), норми якого діяли на час смерті ОСОБА_3 у 1976 році та ОСОБА_4 у 1995році, для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Статтею 549 ЦК України (1963р) передбачено, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, який визначається відповідно до ст. 525 цього ж Кодексу, а спадкоємцями за законом першої черги є в рівних долях діти, дружина та батьки померлого(ст.529 ЦК України).

А відповідно до ст. 392 ЦК України 2003р., норми якого також слід застосувати, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Відповідно до ч.1 ст. 1261 цього Кодексу право на спадкування за законом мають у першу чергу діти спадкодавця, той з подружжя який його пережив та батьки, а спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї (ч.2 ст. 1268). Відповідно до ч.2 ст. 16 ЦК України визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, що підлягають захисту судом.

Відповідно до п.124 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР N 45/5 від 31.10.75року, яка втратила чинність на підставі Наказу Мін'юсту N 18/5 від 14.06.94року і яка поширюється на дані правовідносини, свідоцтво про право на спадщину видавалось спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майно чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини чи були зареєстровані в спадковому будинку /ст.549 Цивільного кодексу 1963року/.

Як доказ вступу в управління чи володіння спадковим майном суд приймає до уваги те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця і він був зареєстрований в спадковому будинку.

Після смерті батьків до 6-ти місяців позивач не подав заяву у нотаріальну контору про прийняття спадщини, але відповідно до ст. 549 ЦК Української УРСР вступив у фактичні управління та володіння спадковим майном. На час смерті батька в будинку проживав позивач з матір'ю і були зареєстровані, що стверджується будинковою книгою (а.с.25-27зв.). Після смерті матері позивач також прийняв спадщину, оскільки у нього були ключі в і будинку, він доглядав за будинком, обробляв земельну ділянку.

Відносно правовстановлюючих документів, які необхідно надати нотаріусу для оформлення спадщини на спадковий будинок, у позивача наявний лише оригінал документа на 1\2 частину будинку, яка закріплена за матір'ю, а щодо оригіналу правовстановлюючого документа на батькову частку в будинку, то такий документ відсутній. Але доказом того що батькові позивача також належала на праві власності половина будинку є довідка Виноградівського інвентарбюро за № 99/01-16 від 02.04.2013 року (а.с.22) та копія договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва жилого будинку посвідчений Виноградівською державною нотаріальною конторою 23.09.1952 року реєстром № 1406 (а.с.23, 23зв).

Так, 5 серпня 1992 року вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року N 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення" (втратила чинність). Тобто до 5 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.

З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, від 01.09.2011, № 40-12-2409 "Щодо прийняття в експлуатацію об'єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року").

Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекція України, від 30.07.2012, № 40-19-5376 "Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів").

Відповідну до ст.16 ЦК України 2003 року визнання права с одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, що підлягають захисту судом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В той же час, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, зокрема, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (ст.382 ч.2, ст.392 ЦК України 2003).

З усього вище наведеного слідує, що право власності батьків позивача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на будівлю житлового будинку розташованого в АДРЕСА_1 не може піддаватись сумніву, а відтак, таке може бути успадковане їх рідним сином - позивачем ОСОБА_1, як спадкоємцем за законом першої черги, який спадщину прийняв та не відмовився від її прийняття.

Крім того, у відповідності до п.5 ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, рішень судів, що набрали законної сили.

З урахуванням всього вищевикладеного, суд вважає, що існують обставини, які можуть стати підставою для встановлення факту прийняття спадщини позивачем та визнання за позивачем права власності на вище вказане нерухоме майно.

Керуючись ст.ст. 10, 27, 31, 60, 61, 169, 174, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Встановити факт прийняття позивачем ОСОБА_1 спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 батька ОСОБА_3 та матері ОСОБА_4, яка померла 20 травня 1995року.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (ідент.код НОМЕР_1) право власності на житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

ГоловуючийВ. В. Леньо