Постанова № 33696024, 28.08.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2013 р. Справа № 804/8993/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Рищенко А. Ю., при секретарі судового засідання -Шайді О.В., за участю: представника позивача - представника відповідача - Ізотової Т.Є., Семенової І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Приватного підприємства фірми "ТОТЕМ" до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.05.2013 року № 0000932201, № 0000942201, -

ВСТАНОВИВ:

05.07.2013 року Приватне підприємство фірма «ТОТЕМ» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.05.2013 року № 0000932201, № 0000942201.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що за результатами проведеної перевірки відповідачем були зроблені протиправні висновки щодо встановлених порушень вимог чинного законодавства, а саме: щодо нереальності здійснених господарських відносин із контрагентами позивача - ТОВ «Лігран» та ТОВ «Шоковіта». Адже, всі необхідні первинні документи надавались відповідачу під час проведення перевірки на виконання письмового запиту останнього. Податковий кредит було правомірно сформовано Приватним підприємством фірмою «ТОТЕМ», у зв'язку із: наявністю господарських операцій, сплатою (нарахуванням) податку на додану вартість, придбанням товарів (робіт, послуг), що підтверджується відповідними податковими накладними, використанням придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності. Тому, на думку позивача, податковим органом були протиправно винесені податкові повідомлення-рішення від 31.05.2013 року за №№ 0000932201, 0000942201. Вказаними податковими повідомленнями-рішеннями відповідачем було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів за основним платежем на суму у розмірі - 93 684, 04 грн., нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі - 23 421, 00 грн., з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на 170 000, 12 грн., нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі - 42 500, 03 грн. відповідно.

Просить суд: визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України від 31.05.2013 року за №№ 0000932201, 0000942201.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю та пояснив обставини справи таким чином, як вони викладені вище.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав у повному обсязі, та пояснив, що під час проведеної перевірки позивачем не були надані всі необхідні первинні документи для підтвердження реальності проведених господарських операцій із контрагентами - ТОВ «Лігран» та ТОВ «Шоковіта». Так, податковим органом було встановлено, що діяльність контрагентів відбувалася згідно рахунків на оплату без укладення договору. Взаємовідносини між сторонами позивач підтверджує наявністю первинних документів у вигляді рахунків на оплату, видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень. Однак, за твердженнями відповідача, такі обставини не можуть слугувати підставами реальності здійснених господарських операцій. Крім того, в ході проведеної перевірки податковим органом була встановлена дефектність первинних документів. Все це свідчить про відсутність належних первинних документів, які б відображали реальність господарських операцій для правомірного формування податкового кредиту з податку на додану вартість платника податків. Тому, на думку відповідача, винесені податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України від 31.05.2013 року за №№ 0000932201, 0000942201 є правомірними та скасуванню не підлягають.

Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, вважає необхідним у задоволенні даного адміністративного позову відмовити повністю з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 25.04.2013 року по 06.05.2013 року на підставі наказу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України № 314 від 23.04.2013 року, згідно із п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, службовими особами податкового органу було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства фірми «ТОТЕМ» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Лігран» (код ЄДРПОУ - 34656476) за період березень - серпень 2012 року та з ТОВ «Шоковіта» (код ЄДРПОУ - 33421689) за період вересень, жовтень, грудень 2012 року.

За результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки відповідачем були зроблені висновки, викладені в акті від 14.05.2013 року за № 895/225/30096226, а саме: про не підтвердження реальності здійснених господарських відносин із контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме: встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків - Приватним підприємством фірмою «ТОТЕМ» господарських операцій по ланцюгу постачання з постачальниками - ТОВ «Лігран» та ТОВ «Шоковіта»; порушення п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок на додану вартість на загальну суму 93 684, 04 грн.; порушення п. 135.4 ст. 135, п. 137.10 ст. 137, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок на прибуток на загальну суму 170 000, 12 грн., в тому числі у 2 кварталі 2012 року на суму 34 680, 03 грн., у 3 кварталі 2012 року на суму 127 582, 68 грн. та у 4 кварталі 2012 року на суму 7 737, 41 грн.

В обґрунтування таких висновків в акті перевірки відповідачем було зазначено про те, що постачальники ТОВ «Лігран» та ТОВ «Шоковіта» мають ознаки фіктивності, діяльність підприємств спрямована на отримання податкової вигоди третіх осіб та не направлена на досягнення реальних економічних результатів. Крім того, фінансово-господарські взаємовідносини позивача з контрагентами ТОВ «Лігран» та ТОВ «Шоковіта» не направлені на здійснення реальних господарських операцій, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

З урахуванням таких висновків, відповідачем були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 31.05.2013 року за №№ 0000932201, 0000942201, якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів за основним платежем на 93 684, 04 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 23 421, 00 грн., збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на 170 000, 12 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 42 500, 03 грн.

Позивач не погоджуючись із такими твердженнями відповідача, зазначив про те, що в ході перевірки ним були надані всі необхідні первинні документи, які підтверджують реальність проведених господарських операцій із контрагентами - ТОВ «Лігран» та ТОВ «Шоковіта». За його поясненнями взаємовідносини між Приватним підприємством фірмою «ТОТЕМ» та його контрагентами відбувались згідно рахунків, предметами угод було постачання копіювального та друкувального обладнання, витратних матеріалів і запчастин до нього. Також на поставлені товари ТОВ «Лігран» та ТОВ "Шоковіта" були виписані видаткові та податкові накладні, копії яких є наявними в матеріалах справи. Вказані податкові та видаткові накладні є відображеними в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, включені до податкового кредиту у відповідних звітних періодах, отриманий товар використано підприємством у його власній господарській діяльності. Тому, позивач оскаржує винесені податкові повідомлення-рішення в судовому порядку.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Аналіз матеріалів справи показує, що між Приватним підприємством фірмою «ТОТЕМ» та ТОВ «Лігран», ТОВ «Шоковіта» у перевіряємий період виникли господарські взаємовідносини, підтвердженням чого є відповідні копії рахунків на оплату, платіжних доручень, податкових накладних, видаткових накладних, подорожніх листів.

У пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України дано визначення господарської діяльності, під якою розуміють діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Також частинами 2, 3 ст. 2 Господарського кодексу України визначено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Отже, як вбачається з матеріалів справи, здійснюючи свою господарську діяльність у перевіряємий податковим органом період, між Приватним підприємством фірмою «ТОТЕМ» та його контрагентами - ТОВ «Лігран», ТОВ «Шоковіта» були проведені господарські операції щодо постачання копіювального та друкувального обладнання, витратних матеріалів, запчастин до нього. Однак, під час судового засідання було з'ясовано, що проведені правочини не були оформлені будь-якими письмовими договорами поставки товарів, як того вимагають норми чинного законодавства України, зокрема, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України. Даний факт також підтверджується матеріалами справи, актом перевірки від 14.05.2013 року за № 895/225/30096226, поясненнями позивача під час судового засідання.

Так, відповідно до положень ст.ст. 202, 206, 207, 208 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

Крім того, згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України та ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Однак, всупереч приписам п. 1 ч. 1 ст. 208, ст. 712 Цивільного кодексу України, ст. 265 Господарського кодексу України, проведені господарські операції між Приватним підприємством фірмою «ТОТЕМ» та його контрагентами - щодо поставки товарів - предмета постачання, не були оформлені договорами поставок, а будь-яких можливих інших випадків щодо поставки товарів без укладення договорів поставки позивачем зазначено не було, відповідних доказів під час судового розгляду справи суду надано також не було.

Таким чином, суд вважає, що з урахуванням вимог ЦК України та ГК України щодо форми укладених правочинів (договорів поставки) у позивача відсутні докази їх укладення. Адже належним доказом в цьому випадку може бути безпосередньо вказані договори, укладені відповідно до вимог наведених вище норм. Це в свою чергу унеможливило належне формування для позивача податкового кредиту та пов'язаних із цим даних податкового обліку за обставинами, що склались.

Крім того, під час проведення перевірки, відповідачем була встановлена юридична дефектність наданих Приватним підприємством фірмою «ТОТЕМ» первинних документів, про що і зазначено в акті перевірки, а саме: рахунки на оплату в графі «Виконавець» містять лише підпис уповноваженої особи позивача, без вказівки на його прізвище, ім'я, по батькові, посаду; видаткові накладні не містять печаток підприємства - отримувача.

Також позивачем не були надані товарно-транспортні накладні або інші документи, які б підтверджували факт транспортування/доставки товарів - предмета постачання. А надані суду копії подорожніх листів жодним чином не наводять даних щодо товару, який транспортувався. Адже, пунктом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (є чинними), визначено, що дорожній лист - це документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу.

У відповідності до положень ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Крім того, згідно із п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (у відповідній чинній редакцій), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції, складання первинного документа.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій. Однак, на противагу положенням чинного законодавства, в першу чергу таких первинних документів як договорів поставок товарів, зазначених у копіях податкових, видаткових накладних, рахунків на оплату, позивачем надано не було. Тим більш, під час судового засідання позивач не заперечував той факт, що такі договори поставок вказаних товарів в письмовій формі не укладались взагалі.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Визначення податкового кредиту надано пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, згідно якого податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Водночас п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до положень п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз вищевикладених норм податкового законодавства показує, що для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, податком на прибуток підприємства, господарські операції мають бути фактично здійснені і підтвердженні належним чином складеними первинними документами, що мають відображати реальність такої, як підставу для належного формування податкового обліку платника податків. А, враховуючи, що позивач та ТОВ «Лігран», ТОВ «Шоковіта» не укладали між собою договорів поставок товарів у вигляді копіювального та друкувального обладнання, витратних матеріалів і запчастин, то врахування наданих позивачем копій податкових, видаткових накладних, рахунків на оплату товарів, платіжних доручень на підтвердження їх сплати для обґрунтування правомірності визначення Приватним підприємством фірмою «ТОТЕМ» об'єкта оподаткування податком на додану вартість, податком на прибуток підприємства є помилковим та безпідставним, з огляду на положення вимог чинного законодавства України, які вже наводились судом вище.

З огляду на вищевикладені обставини справи, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог Приватного підприємства фірми «ТОТЕМ» щодо визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України від 31.05.2013 року за №№ 0000932201, 0000942201, якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів за основним платежем на 93 684, 04 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 23 421, 00 грн., збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства за основним платежем на 170 000, 12 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 42 500, 03 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у задоволенні даного адміністративного позову необхідно відмовити повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 60, 86, 160, 161, 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства фірми «ТОТЕМ» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.05.2013 року № 0000932201, № 0000942201 - відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення виготовлення постанови в повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкт владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений 03.09.2013 року.

Суддя А.Ю. Рищенко