Ухвала суду № 33695975, 19.09.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/3589/13 19.09.2013 19.09.2013 19.09.2013

Провадження № 22ц/784/2939/13 Суддя першої інстанції Гуденко О.А.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

19 вересня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Царюк Л.М., Крамаренко Т.В.,

при секретарі Богуславській О.М.,

за участю: представника позивача - Стаднійчук Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 липня 2013 року за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (надалі - Банк) та ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А:

1 грудня 2011 року Банк звернувся до суду з позовом, який вточнив в подальшому, до ОСОБА_4 та ОСОБА_3, про стягнення кредитної заборгованості.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 21 листопада 2005 року між відкритим акціонерний товариством комерційний банк «Надра», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», та відповідачем ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №05/11/2005/840-К274, відповідно до якого Банк надав відповідачу кредит в сумі 7073 дол. США, зі сплатою за користування кредиту 10 % річних, строком до 18 листопада 2011 року.

Крім того, 21 листопада 2005 року в забезпечення виконання умов кредитного договору між позивачем та ОСОБА_3 був укладений договір поруки, відповідно до якого він зобов'язується солідарно відповідати перед позивачем у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_4

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором у нього утворилась заборгованість, яка станом на 23 травня 2013 року становила 8408,97 дол. США.

Посилаючись на викладене Банк просив суд стягнути з відповідачів в солідарному порядку зазначену заборгованість за кредитним договором.

27 червня 2013 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до Банку та ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним.

Свої вимоги відповідач обґрунтовував тим, що його було введено в оману при укладенні кредитного договору шляхом приховання плати за користування кредитом у вигляді щомісячної комісії. Крім того, як на його думку, кредитний договір був укладений без попередньої переддоговірної роботи з позичальником з використанням нечесної підприємницької практики, позичальником не було отримано необхідної та доступної інформації про кредит, що мала забезпечити можливість її свідомого та компетентного вибору, умови цього договору є дискримінаційні через покладення завеликих штрафних санкцій.

Посилаючись на викладене ОСОБА_3 просив суд визнати недійсним кредитний договір від 21 листопада 2005 року, укладений між ним та Банком, на підставі ст.ст. 203, 215, 230 ЦК України.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 липня 2013 року позов Банку задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь Банку заборгованість в сумі 7121,710 дол. США, що складає еквівалент за курсом НБУ - 56923 грн. 75 коп., з них: сума основного боргу 4065,11 дол. США, заборгованість по відсоткам по кредиту 1675,26 дол. США, пеня - 830,26 дол. США, комісія - 551,07 дол. США. Також розподілено судові витрати. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити його зустрічний позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, розглядаючи спір в межах заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази й дійшов вірного висновку про порушення з боку відповідачів обов'язку щодо погашення кредиту та стягнення заборгованості за цим кредитом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позивальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 21 листопада 2005 року між Банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 05/11/2005/840-К274, відповідно до умов якого позивач надав ОСОБА_4 кредит у сумі 7073 дол. США на придбання транспортного засобу ВАЗ 21104 зі сплатою за користування кредитом 10 % річних, строком до 18 листопада 2011 року.

Згідно п. 1.3.2. договору, відповідач зобов'язався сплачувати плату за користування кредитом протягом усього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,5% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом, зазначеному у п. 1.1 договору.

Щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 152,06 дол. США та повинна вноситися щомісячно до 5 числа поточного місяця (п.п. 3.4.2 та 3.4.3 договору).

Згідно п. 5.2. кредитного договору, передбачено, що у разі прострочення ОСОБА_4 строку сплати мінімального необхідного платежу по погашенню кредиту, визначеного у п. 3.4.3. договору, а також у випадку прострочення строку дострокового виконання зобов'язань позичальника щодо повернення кредиту, сплаті всіх нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій у строк, визначений у п. 4.3.2 цього договору, ОСОБА_4 сплачує позивачу пеню в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Підпунктом 5.3. передбачено сплату позичальником штрафу у розмірі 10% від суми кредиту за кожний випадок порушення позичальником умов договору.

21 листопада 2005 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки, відповідно до якого останній зобов'язується солідарно відповідати перед позивачем у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань відповідача ОСОБА_4

За розрахунком позивача станом на 23 травня 2013 року заборгованість відповідачів складає 8408,97 дол. США, зокрема: 4065.11 дол. США - заборгованість по основному боргу; 1675.26 дол. США - відсотки за користування кредитом; 971.62 дол. США - пеня; 707.30 дол. США - штраф; 989.68 дол. США - комісія за обслуговування кредиту.

Оскільки місцевим судом встановлено факти укладання між Банком та ОСОБА_4 кредитного договору та між Банком і ОСОБА_3 договору поруки, а також належного виконання позивачем умов договору кредиту та неналежного виконання відповідачами своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення заборгованості за кредитним договором, що складається з основного боргу, заборгованості по відсотках, комісії та пені.

При цьому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання кредитного договору недійсним, а відтак й відсутністю підстав для задоволення зустрічного позову з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Стаття 230 ЦК України визначає, що у разі якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин вважається судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

З положень ст. 638 ЦК України вбачається, що договір вважається укладеним тільки тоді, коли сторонами в потрібній для відповідних випадків формі досягнуто згоди зі всіх істотних його умов.

Виходячи зі змісту правових норм для договору кредиту істотними умовами вважаються умови про предмет договору, кредитні умови та порядок надання кредиту: форми кредитування, зобов'язання сторін; тип відсоткової ставки, строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови.

Таким чином, висновки місцевого суду про те, що при укладенні спірного договору кредиту сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, позичальник, погодившись з умовами договору підписав його та певний час виконував свої зобов'язання за цим договором до поки мав матеріальну можливість, тим самим підтвердивши своє волевиявлення та дійсність договору є обґрунтованими.

Посилання ОСОБА_4 на порушення Банком на час укладення договору порядку надання інформації про кредит, а також з використанням нечесної підприємницької діяльності, що передбачено Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції Закону від 22 вересня 2011 року, правильно районним судом не взяті до уваги, оскільки на час укладання договору кредиту діяла інша редакція норм цього закону, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому, як правильно встановлено районним судом, позичальник мав право на достатню інформацію, що дозволяло йому зробити розумний вибір між конкуруючими банківськими установами, що надають фінансові послуги.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду, що позивальником не надано будь - яких достовірних та належних доказів того, що Банком при укладанні спірного договору кредиту були порушені ст.ст. 11,15,19,21 Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про банки та банківську діяльність» та ст.ст. 1, 9 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоді заявника з висновками суду по їх оцінці.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що під час розгляду справи суд першої інстанції встановив фактичні обставини справи на основі повного і об'єктивного дослідження матеріалів справи, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування прийнятого у справі рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: