Рішення № 33694944, 10.09.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13145/13 10.09.13

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»;

до Фізичної особи-підприємця Медвідь Руслана Івановича;

про стягнення 13 722,33 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Представники:

Від позивача: Тарапон С.С., представник, довіреність № 196-107/КР від 03.01.2013 р.;

Від відповідача: Медвідь Р. І., фізична особа - підприємець.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2013 р. порушено провадження у справі №910/13145/13; розгляд справи призначено на 03.09.2013 р.

У судовому засіданні 03.09.2013 р. було оголошено перерву до 10.09.2013 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач у поданій до господарського суду позовній заяві просить стягнути з відповідача 11 395,48 грн. основного боргу, 1 709,27 грн. штрафу, 514,06 грн. пені, 103,52 грн - 3% річних, а також 1 720,50 грн. витрат по сплаті судового збору з мотивів, вказаних у позовній заяві.

У судовому засіданні 10.09.2013 р. представник позивача подав клопотання, у якому просить припинити провадження в частині стягнення з відповідача 11 395,48 грн. основного боргу, у зв'язку з його оплатою відповідачем 09.09.2013 р.

Фізична особа - підприємець Медвідь Руслан Іванович у судовому засіданні 10.09.2013 року підтвердив оплату суми основного боргу на користь позивача, в інший частині позову просив відмовити.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" та Фізичною особою-підприємцем Медвідь Русланом Івановичем було укладено договір № 196/12 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено кошти за право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення зовнішньої реклами , в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 11 395,48 грн., та за неналежне виконання зобов'язань позивачем нарахована пеня в розмірі 514,06 грн., штраф в сумі 1 709,27 грн. та 3% річних в розмірі 103,52 грн.

Як визначено абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до пункту 1.1. договору № 196/12 від 17.05.2012 р. , розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, а розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому правом та своєчасно і у повному обсязі перераховувати плату за право тимчасового користування на поточний рахунок підприємства у тому числі у разі встановлення пріоритету.

Згідно підписаних договорів та адресних програм на пріоритет (далі - АП) № 1 від 17.05.2012, № 2 від 24.09.2012 та АП № 2/1 від 31.08.2012, за відповідачем було встановлено пріоритет на користування місцем для розміщення об'єктів зовнішньої реклами.

Відповідно до умов вищезазначеного договору та АП, КП «Київреклама» були виставлені відповідні рахунки-фактури за пріоритет та право тимчасового користування (додаються до цієї позовної заяви) на загальну суму 11 395,48 гри.

Згідно п. 5.2.4. договору розповсюджувач зобов'язався у повному обсязі сплачувати штрафи, пеню, скоригований розмір несплаченої суми плати за право тимчасового користування з урахуванням індексу інфляції, у разі прострочення розповсюджувачем строків (термінів) сплати та порушення розповсюджувачем інших умов цього договору.

Згідно пункту 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, як свідчать матеріали справи відповідач не виконав своїх обов'язків щодо внесення плати за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, в результаті чого виникла заборгованість, яка станом на день звернення з позовом до суду становила 11 395,48 грн.

У судовому засіданні 10.09.2013 р. представник позивача подав клопотання, у якому просить припинити провадження в частині стягнення з відповідача 11 395,48 грн. основного боргу, у зв'язку з його оплатою відповідачем 09.09.2013 р.

Про здійснення відповідачем оплат рахунків позивачем відображено в поданому до суду акті звірки взаєморозрахунків від 10.09.2013р.

Стаття 80 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд припиняє провадження у справі.

Припинення провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Матеріали справи свідчать про відсутність предмету спору в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 11 395,48 грн., що у відповідності до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою припинення провадження у справі в цій частині.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за право розміщення реклами не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно пунктом 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до пункту 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно п. 7.2. договору за несвоєчасне або не повне внесення плати підприємство має право застосувати до розповсюджувача пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент сплати пені від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті за розміщення ЗР відповідач виконав несвоєчасно, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 7.2. договору, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача становить 514,06 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 514,06 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Також позивач просить суд на підставі п. 7.3 договору стягнути з відповідача на свою користь 1 709,27 грн. штрафу.

Згідно з п. 7.3 договору сторони передбачили, що за прострочення внесення платежів позивач має право нарахувати штраф у розмірі 15 відсотків від простроченої суми.

Відповідно до вимог ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

В силу приписів ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При цьому, суд відзначає, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Здійснивши перерахунок штрафу, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 709,27 грн. штрафу, що відповідає обґрунтованому розрахунку Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама".

Крім того, позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 103,52 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних є правомірним.

За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 103,52 грн., що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 11 395,48 грн. припинити.

3. Інші позовні вимоги задовольнити повністю.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Медвідь Руслана Івановича (інд. 03055, м. Київ, просп. Перемоги, 22, код ЄДРПОУ 2796108150) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (04070, м. Київ, Боричів узвіз, 8, код ЄДРПОУ 26199714) 514 (п'ятсот чотирнадцять) грн. 06 коп. пені, 1 709 (одна тисяча сімсот дев'ять) грн. 27 коп. штрафу, 3% річних у розмірі 103 (сто три) грн. 52 коп. та 1720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя О.В. Мандриченко Дата складання рішення 17.09.2013