Рішення № 33694238, 19.09.2013, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" вересня 2013 р.Справа № 924/916/13

Господарський суд Хмельницької області у складі:

Суддя Магера В.В., розглянувши матеріали

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Тетіївський пряник", м. Тетіїв, Тетіївський район, Київська область

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 с. Маниківці, Деражнянський район, Хмельницька область

про стягнення 131 261,47 грн., з яких 106 239,82 грн. сума основного боргу, 5 579,77 грн. 3% річних, 19 123,16 грн. пеня, 318,72 грн. інфляційних витрат

За участю представників сторін:

від позивача: Гаврилець О.В. - за довіреністю від 25.03.2013 р.;

від відповідача: не прибув.

В засіданні суду 19.09.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст.85 ГПК України.

Суть спору: Позивач звернувся до суду із позовом, згідно якого просить стягнути із відповідача 131 261,47 грн., з яких 106 239,82 грн. сума основного боргу, 5 579,77 грн. 3% річних, 19 123,16 грн. пеня, 318,72 грн. інфляційних витрат за невиконання договору поставки №7 від 01.01.2010р.

В обгрунтування позову позивач посилається на те, що 01.01.2010 р. між ВАТ „Тетіївський завод продовольчих товарів" та ФОП ОСОБА_1 був укладений договір поставки №7, згідно якого позивач зобов'язався передати товар, а відповідач зобов'язується прийняти поставлений товар і оплатити його. При цьому п.3.1. договору встановлено, що кількість, якість, асортимент, комплектність та ціна кожного виду товару вказується в накладних на кожну партію товару.

Крім того, між ВАТ „Тетіївський ЗПТ" та ТОВ „Тетіївський пряник" був укладений договір відступлення права вимоги (цесії), згідно якого ВАТ „Тетіївський ЗПТ" відступив ТОВ „Тетіївський пряник", а ТОВ „Тетіївський пряник" набув право вимоги, належне ВАТ „Тетіївський ЗПТ" за договором поставки №7 від 01.01.2010 року.

Посилається на те, що ВАТ „Тетіївський ЗПТ" свої обов'язки виконав належним чином, а саме поставив відповідачу продукцію (пряники в асортименті) в термін та порядку поставки передбачений п.2.1-2.4 Договору. Даний факт, підтверджується наданими в матеріали справи видатковими накладними.

Станом на 10.06.2011 року заборгованість відповідача за договором становила 135 120,80 грн., що підтверджується Актом звірки з контрагентом, який був підписаний сторонами.

В подальшому ВАТ „Тетіївський ЗПТ" була поставлена на загальну суму 321 055,55 грн., що підтверджується видатковими накладними, поданими до матеріалів справи.

Крім того, відповідач частково повернув товар на суму 334,53 грн., що підтверджується накладними на повернення товару, а також відповідачем було частково сплачено вартість товару в сумі 349 602,00 грн.

Таким чином, представник позивача в судовому засіданні 19.09.2013р. підтримав позовні вимоги в сумі 131 261,47 грн., з яких 106 239,82 грн. сума основного боргу, 5 579,77 грн. 3% річних, 19 123,16 грн. пеня, 318,72 грн. збитки від інфляції та просив про задоволення позову.

Відповідач в судове засідання не прибув, хоча про розгляд справи повідомлявся із направленням ухвал від 22.07.2013р., від 10.09.2013р., які повернуті суду із відміткою „адресат вибув".

Судом звертається увага на те, що відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Тетіївський пряник", м. Тетіїв зареєстроване як юридична особа 03.09.2009р., про що видано свідоцтво про державну реєстрацію НОМЕР_2, значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як юридична особа згідно довідки статистики від 09.06.2012р. №474818 серія АБ.

01.01.2010р. між ВАТ „Тетіївський завод продтоварів", м. Тетіїв (постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір поставки №7, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його. (п.п.1.1. договору).

Згідно п.п.2.1-2.4 договору передбачено, що постачальник постачає товар покупцю в один з робочих днів тижня, по вибору покупця. Постачальник має право на дострокову поставку товару. Датою поставки вважається дата отримання товару Покупцем. Постачальник постачає своїм транспортним засобом за свій рахунок в межах України. Перевірка кількості та якості товару здійснюється Покупцем в присутності представника постачальника. Якщо внаслідок перевірки були виявлені недопоставка або пошкодження товару, покупець зобов'язується скласти Акт в присутності представника постачальника. Після фактичної передачі товару та складання Акту, претензії стосовно якості та кількості товару не приймаються.

Вказаним договором сторони передбачили, що кількість, якість, асортимент, комплектність та ціна кожного виду товару вказується в накладних на кожну партію товару. Якість товару повинна відповідати загальним стандартам, встановленим для даного виду товару, та підтверджується сертифікатом. Покупець зобов'язаний здійснити оплату за отриману продукцію згідно накладних. Оплата за партію товару здійснюється із відстрочкою платежу 21 календарних днів від дати поставки. (п.п.3.1, 3.2, 4.1, 4.2 договору).

Згідно п.п.5.1, 5.2, 5.3 договору - у випадку порушення покупцем терміну розрахунків за поставлений товар, постачальник має право затримувати поставку наступної партії товару до моменту остаточного розрахунку за попередню партію товару. В цьому випадку постачальник має право взагалі не здійснювати поставку наступної партії товару і не несе обов'язків по її поставці. В разі несвоєчасної оплати товару покупець сплачує постачальнику суму боргу із врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню у розмірі 0,1% за кожен день прострочення. Якщо покупець не має можливості виплатити постачальнику суму основного боргу та суму штрафних санкцій, він має право за письмовою згодою постачальника, виконати своє зобов'язання по оплаті за поставлений товар шляхом передачі іншого належного йому майна товару, обладнання та інше) за вибором постачальника.

На виконання зобов`язань по договору, постачальник передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 321 055,55 грн., що підтверджується видатковими накладними №637 від 15.06.2011р. на суму 14 940,00 грн., № 8049 від 15.06.2011р. на суму 1522,50 грн., №687 від 27.06. 2011р. на суму 15 395,00 грн., №8785 від 27.06.2011р. на суму 1 356,25 грн., №692 від 29.06.2011р. на суму 13 555,00 грн., №8876 від 29.06.2011р. на суму 3925,00 грн., №719 від 05.07.2011р. на суму 13 447,00 грн., №9174 від 05.07.2011р. на суму 3 568,75 грн., №9362 від 06.07.2011р. на суму 1 755,00 грн., №731 від 07.07.2011р. на суму 14 543,50 грн., №747 від 11.07.2011р. на суму 14 055,00 грн., №9558 від 11.07.2011р. на суму 2441,25 грн., №757 від 14.07.2011р. на суму 15 798,76 грн., №9695 від 14.07. 2011р. на суму 1085,00 грн., №779 від 20.07.2011р. на суму 15 052,40 грн., №9968 від 20.07.2011р. на суму 1 898,75 грн., №812 від 28.07.2011р. на суму 14 996,50 грн., №10 389 від 28.07.2011р. на суму 1 898,75 грн., №825 від 02.08.2011р. на суму 14 480,00 грн., №10670 від 02.08.2011р. на суму 2 441,25 грн., №833 від 03.08.2011р. на суму 14 935,00 грн., №10682 від 03.08.2011р. на суму 2170,00 грн., №884 від 16.08.2011р. на суму 14320,00 грн., №11480 від 16.08.2011р. на суму 2733,75 грн., №892 від 17.08.2011р. на суму 14 320,00 грн., №11532 від 17.08.2011р. на суму 2 733,75 грн., №908 від 20.08.2011р. на суму 14 214,50 грн., №11786 від 20.08.2011р. на суму 2 579,50 грн., №937 від 31.08.2011р. на суму 14 457,50 грн., №12278 від 31.08.2011р. на суму 2 579,50 грн., №944 від 01.09.2011р. на суму 15 009,50 грн., №12336 від 01.09.2011р. на суму 1 920,00 грн., №994 від 13.09.2011р. на суму 15 282,50 грн., №13006 від 13.09.2011р. на суму 1736,00 грн., №1006 від 15.09.2011р. на суму 13 064, 00 грн., №13195 від 15.09.2011р. на суму 3 740,00 грн., №1059 від 28.09.2011р. на суму 14 065,00 грн., №13864 від 28.09.2011р. на суму 3038,00 грн., що підписані представниками обох сторін.

Відповідач повернув товар постачальнику на суму 334,53 грн., що підтверджується накладними на повернення товару: №68 від 15.06.2011р. на суму 91,51 грн., №89 від 11.08.2011р. на суму 184,00 грн., №92 від 17.08.2011р. на суму 59,02 грн., що підписані представниками обох сторін.

Із матеріалів справи слідує, що відповідача за період з червня по вересень 2011р. частково проводив оплату за отриманий товар на загальну суму 349 602,00 грн., що підтверджено наявними в матеріалах справи прибутковими касовими ордерами №ПКО-000430 від 22.06.2011р. на суму 33 900,00 грн., №ПКО-000445 від 29.06.2011р. на суму 35 000,00 грн., №ПКО-000453 від 22.06.2011р. на суму 15 000,00 грн., №ПКО-000469 від 01.07.2011р. на суму 20 000,00 грн. №ПКО-000480 від 11.07.2011р. на суму 18 000,00 грн., №ПКО-000482 від 12.07.2011р. на суму 13 220,00 грн., ПКО-000510 від 20.07.2011р. на суму 16 372,00 грн., №ПКО-000530 від 28.07.2011р. на суму 17 400,00 грн., №ПКО-000538 від 01.08.2011р. на суму 16 831,00 грн., №ПКО-000559 від 17.08.2011р. на суму 50 000,00 грн., №ПКО-000600 від 22.08.2011р. на суму 12 096,00 грн., №ПКО-000601 від 22.08.2011р. на суму 22 000,00 грн., №ПКО-000622 від 30.08.2011р. на суму 33 783,00 грн., №ПКО-000630 від 01.09.2011р. на суму 16 000,00 грн., №ПКО-659 від 14.09.2011р. на суму 20 000,00 грн., №ПКО-000675 від 16.09.2011р. на суму 10 000,00 грн.

Згідно із актом звірки розрахунків станом на 10.06.2011р. сторони підтвердили наявність заборгованості в сумі 135 120,86 грн., про що поставили свої підписи, скріпили печатками.

21.10.2011р. між ВАТ „Тетіївський завод продовольчих товарів" (Цедент) та ТОВ „Тетіївський пряник" (Цесіонарій) було укладено договір відступлення права вимоги (цесії) (надалі - договір цесії), відповідно до якого цедент відступає цесіонарієві, а цесіонарій набуває права вимоги і стає кредитором за договором поставки від 01.01.2010р. №7, який укладено між цедентом і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (боржник) - п.1 договору цесії.

Відповідно до п.2 договору передбачено, що за цим договором цесіонарій набуває право вимагати від боржника належного виконання всіх обов`язків за договором, зокрема, але не виключно: а) сплати 106 235,80 грн. заборгованості за поставлену згідно договору поставки №7 від 01.01.2010р. продукцію; б) сплати пені відповідно до п. 5.2 договору поставки №7 від 01.01.2010р. у разі невиконання боржником своїх зобов`язань за договором.

Вказаний договір підписаний представниками обох сторін, скріплений печатками підприємств - ВАТ „Тетіївський завод продовольчих товарів" та ТОВ „Тетіївський пряник".

Оскільки відповідач зобов'язання по договору не виконав, позивач звернувся із позовом про стягнення з відповідача 131 261,47 грн., з яких 106 239,82 грн. основного боргу, 5 579,77 грн. 3% річних, 19 123,16 грн. пені та 318,72 грн. збитків від інфляції відповідно до поданих розрахунків.

Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом прийнято до уваги таке:

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до ст.11 та ст.509 ЦК України однією з підстав виникнення, цивільних прав та обов'язків сторін є укладення між ними договору. В силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто сплати боргу.

Згідно ст.712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ч.1 ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст.662 ЦК України, Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк. Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Відповідно до вимог ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами було укладено договір поставки №7 від 01.01.2010р., відповідно до якого відповідач взяв на себе зобов'язання вчасно проводити розрахунки за отриманий товар, проте в повному обсязі не виконав взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 106 239,82 грн.

Натомість, позивач набув права вимоги по зобов'язанням відповідача перед ВАТ „Тетіївський завод продовольчих товарів" на підставі договору відступлення права вимоги (цесії) від 21.10.2011р.

Судом приймається до уваги, що згідно ч.1 ст.512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. (ст.513 ЦК України).

Згідно ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Із наявного в матеріалах справи договору про відступлення права вимоги (цесії) від 21.10.2011р. вбачається, що за останнім до позивача - ТОВ Тетіївський пряник" перейшло право вимоги до боржника (відповідача) заборгованості в сумі 106 235,80 грн., що підтверджується актом звірки розрахунків від 10.06.2011р.

Відтак, проведення звірки розрахунків між сторонами та складання акту звірки суд вважає належним доказом на підтвердження заборгованості, оскільки останній оформлено належним чином (підписано представниками сторін, скріплено печатками), а його дані про стан розрахунків між сторонами ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку та первинних документів. Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 14.12.2010 року по справі №32/175-10, від 21.12.2010р. по справі №21/84-10.

Крім того, вказана заборгованість підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними про отримання (продукції) відповідачем, накладним про часткове погашення продукції на суму 334,53 грн., прибутковими касовими ордерами на часткову проплату в розмірі 349 602,00 грн.

За таких обставин, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 106 239,82 грн. основного боргу є правомірною та такою, що відповідає фактичним обставинам справи та наявним у справі доказам. Доказів на спростування зазначеного, суду не було подано.

Як слідує із матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення, крім основного боргу, також 19 123,16 грн. пені за період прострочення з 19.10.2011р. по 19.04.2012р. у розмірі 0,1% за кожний день прострочення із врахуванням п. 5.2 договору №7 від 01.01.2010р.

Щодо нарахованої суми пені та правових підстав для її стягнення судом до уваги приймається таке.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності зі ст.ст.1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка, зокрема пеня - ч.1 ст. 546 ЦК України, ч.1 ст.549 ЦК України).

Із наявного в матеріалах справи розрахунку пені в сумі 19 123,16 грн. слідує, що остання нарахована позивачем виходячи із розміру 0,1% без врахування обмеження, встановленого ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" щодо застосування подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, позивачем помилково взято до уваги період прострочення починаючи з 19.10.2011р., оскільки п.4.2 договору №7 від 01.01.2010р. передбачено, що оплата за партію товару здійснюється із відстрочкою платежу 21 календарних днів від дати поставки, який припадає на 20.10.2011р.

Із врахуванням вищенаведеного, судом самостійно проведено нарахування пені за період з 20.10.2011р. по 19.04.2012р. за 183 дні прострочення із суми боргу 106 239,82 грн., враховуючи подвійну облікову ставку НБ України за період прострочення, за наступною формулою: 106 239,82 грн.*обл. ставка НБУ*2:365дн.*183 дн.простр. = 8 200,37 грн.

Таким чином, правомірною суд вважає пеню в сумі 8 200,37 грн., решта пені в сумі 10 922,79 грн. нарахована безпідставно, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Згідно ст.625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не

встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Щодо нарахованих позивачем 3% річних в сумі 5 579,77 грн. вбачається, що позивачем прийнято до уваги період прострочення починаючи з 19.10.2011р., в той час як прострочення сплати боргу необхідно обраховувати з 20.10.2011р. і до визначеного позивачем граничного періоду - по 18.07.2013р.

За таких обставин, судом самостійно проведено нарахування 3% річних за період прострочення з 20.10.2011р. по 18.07.2013р. із суми боргу 106 239,82 грн. за наступною формулою: 106 239,82 грн.*3%:100*638 дн. прост.:365дн.=5 562,31 грн.

Тому, правомірними суд вважає нарахування 3% річних в сумі 5 562,31 грн., а в решті 17,46 грн. річних суд вважає за доцільне відмовити за безпідставністю.

Також позивачем заявлено до стягнення інфляційні витрати в розмірі 318,72 грн.

З поданого розрахунку вбачається, що позивач здійснив інфляційне нарахування за період з 19.10.2011р. по 18.07.2013р. із суми простроченого платежу - 106 239,82 грн.

Судом приймається до уваги, що індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції обчислюється виходячи з суми боргу, що мав місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Тобто, врахування індексу інфляції можливе лише на суму простроченої заборгованості не менше як на один місяць та у порядку відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання.

Даної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України по аналогічній справі щодо періоду нарахування інфляційних (постанова Вищого господарського суду України від 20.02.2013р. по справі №16/5025/1011/12).

Крім того, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Така позиція викладена у листі Верховного Суду України „Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 №62-97р. При цьому індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Аналогічна позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права".

Відтак, нарахування інфляційних витрат можливе за період з листопада 2011р. по липень 2013р. включено, оскільки періоду починаючи з дати 19.10.2011р. не передувало прострочення платежу, яке дорівнювало один календарний місяць.

Із врахуванням вищенаведеного, судом самостійно перераховано інфляційні витрати за наступною формулою:106 239,82 грн.*100,19689284 інд. інфл.:100=106 448,99 грн. - 106 239,82 грн. = 209,18 грн. Тому, правомірним суд вважає інфляційні нарахування в сумі 209,18 грн., в решті інфляційні втрати в сумі 109,54 грн. нараховані безпідставно та задоволенню не підлягають.

Відтак, належних та допустимих доказів на спростування вищенаведеного, суду не подано.

За приписами статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із приписами статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 120 211,68 грн., з яких 106 239,82 грн. основного боргу, 8 200,37 грн. пені, 5 562,31 грн. 3% річних та 209,18 грн. інфляційних витрат.

В решті позову щодо стягнення із відповідача 109,54 грн. інфляційних витрат, 10 922,79 грн. пені та 17,46 грн. 3% річних, всього в сумі 11 049,79 грн., суд вважає за необхідне відмовити із вищевикладених підстав.

Згідно вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати по справі підлягають покладенню на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.1, 2, 45, 12, 13, 33, 43, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, СУД -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Тетіївський пряник", м. Тетіїв, Тетіївського району, Київської області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 с. Маниківці, Деражнянського району, Хмельницької області про стягнення 131 261,47 грн., з яких 106 239,82 грн. сума основного боргу, 5 579,77 грн. 3% річних, 19 123,16 грн. пені, 318,72 грн. інфляційних витрат задовольнити частково.

Стягнути із Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 с. Маниківці, Деражнянського району, Хмельницької області (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Тетіївський пряник", м. Тетіїв, вул. Цвіткова, 69, Тетіївського району, Київської області (код ЄДРПОУ 36178864) 106 239,82 грн. (сто шість тисяч двісті тридцять дев'ять гривень 82 коп.) основного боргу, 8 200,37 грн. (вісім тисяч двісті гривень 37 коп.) пені, 5 562,31 грн. (п'ять тисяч п'ятсот шістдесят дві гривні 31 коп.) 3% річних, 209,18 грн. (двісті дев'ять гривень 18 коп.) інфляційних витрат, 2 404,24 грн. (дві тисячі чотириста чотири гривні 24 коп.) відшкодування судового збору.

Видати наказ.

У позові щодо стягнення 10 922,79 грн. пені, 17,46 грн. 3% річних та 109,54 грн. інфляційних витрат відмовити.

Повне рішення складено 23.09.2013р.

Суддя В.В. Магера

Віддрук. 2 прим.:

1 - до справи;

2 - відповідачу (с. Маниківці, Деражнянський р-н, Хмельницька обл., 32244) - проста коресп.