Постанова № 33678745, 13.09.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 вересня 2013 року 810/4830/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Терлецькій О.О., при секретарі судового засідання Акопян Е.Н., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Київської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовною заявою до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Київської області (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.05.2013 № 0005561720 та № 0005571720.

Ухвалами суду від 09.09.2013 було відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 13.09.2013.

13.09.2013 сторони, повідомлені належним чином про розгляд справи в судове засідання не з'явились. Представник позивача подав клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Представник відповідач про причини неявки суд не повідомив, однак надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки отримав ухвалу про відкриття провадження та позовну заяву лише 11.09.2013, з порушення строку для повідомлення встановленого статтею 35 Кодексу адміністративного судочинства України.

Однак, суд звертає увагу, що ухвалу про відкриття провадження та позовну заяву з додатками було отримано уповноваженою особою відповідача 10.09.2013, про що свідчить особистий підпис уповноваженої особи на супровідному листі, наявному в матеріалах справи, тобто відповідач був повідомлений про розгляд справи за три дні, а саме, з дотримання строку передбаченого статтею 35 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, відповідач не подав до суду заперечень, не повідомив суд про намір заперечувати проти даних позовних вимог та не прибув у судове засідання, чим виявив незацікавленість у прийнятті участі у розгляді справи.

Відповідно до частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про перехід у письмове провадження.

Дослідивши обставини справи та подані сторонами докази, суд встановив наступне.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення відповідача щодо нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб прийняті відповідачем із порушенням норм чинного законодавства, а відтак є протиправними, у зв'язку з чим позивач просив суд скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Представник відповідача до суду не подав заперечень проти позову.

За наслідками перевірки позивача, відповідач по справі прийняв Акт від 12.04.2013 № 204/17-20/НОМЕР_3 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Елтіс» (код ЄДРПОУ 30782038) за період з 01.01.2012 по 30.06.2012 (надалі - Акт перевірки від 12.04.2013).

Із Акта перевірки слідує, що відповідач встановив вчинення позивачем наступних порушень, а саме:

- пп. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ у розмірі 17000,00 грн., у т.ч. по періодах за: січень 2012 року - 3000,00 грн., за лютий 2012 року - 2000,00 грн., за березень 2012 року - 3000,00 грн., за квітень 2012 року - 1000,00 грн., за травень 2012 року - 5000,00 грн. та за червень 2012 року - 3000,00 грн.;

- п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб за 2012 рік на суму 13162,38 грн.

В обґрунтування вказаних порушень відповідач послався на Акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 15.03.2013 № 1005/22-10/30782038 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Елтіс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2012 по 30.11.2012, оскільки у вказаному акті зазначено, що ТОВ «Елтіс» не здійснювало і не могло здійснювати операції з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальників та подальшого їх продажу на адресу покупців через відсутність підтвердження реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, місцезнаходження майна, а тому угоди вказаних підприємств є нікчемними та не дають підстав для формування сум податкового кредиту. Крім того, вказаний акт містить твердження, що підприємство виконувало фінансово-господарську діяльність без мети отримання прибутку, у нього відсутні виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вимоги переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, що у сукупності вказує на «нікчемність» правочинів.

На підставі наведеного відповідач дійшов висновку, що реальність вчинення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Елтіс» відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, таким чином відповідач дійшов висновку, що у позивача не було підстав для формування податкового кредиту за результатами господарських операцій з ТОВ «Елтіс».

На підставі вказаного Акта перевірки, відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 18.05.2013 № 0005561720 та № 0005571720, які були залишені без мін рішенням Головного управління Міндоходів у Київській області та рішенням Міністерства доходів і зборів України.

Позивач не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями від 18.05.2013 № 0005561720 та № 0005571720, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Досліджуючи правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд надав оцінку документам, які були досліджені і відповідачем при проведенні перевірки позивача, а саме:

- копії договору від 10.01.2012 № 43;

- копіям податкових накладних;

- копіям актів здачі-прийняття робіт;

- копіям товарно-транспортних накладних;

- копіям платіжних доручень;

- копіям заявок на перевезення.

Із вищезазначених документів слідує, що в січні 2012 року між ТОВ "Елтіс" (експедитор) та ФОП ОСОБА_1 (замовник) було укладено договір транспортного експедирування, предметом якого було надання послуг з організації перевезень вантажу (експедиторські послуги).

Виконання вказаного договору підтверджується наступними документами:

- податковими накладними №41 від 13.01.2012, №51 від 17.01.2012, №130 від 24.01.2012, №28 від 06.02.2012, №162 від 24.02.2012, № 33 від 06.03.2012, № 82 від 14.03.2012, № 218 від 28.03.2012, № 78 від 09.04.2012, № 198 від 25.04.2012, № 71 від 14.05.2012, № 95 від 17.05.2012, № 191 від 28.05.2012, № 162 від 25.06.2012, № 163 від 25.06.2012, № 161 від 25.06.2012;

- платіжними дорученнями № 4 від 20.01.2012, № 6 від 31.01.2012, № 8 від 07.02.2012, № 4 від 27.02.2012, № 9 від 12.03.2012, № 12 від 14.03.2012, № 17 від 28.03.2012, № 20 від 09.04.2012, № 22 від 25.04.2012, № 29 від 14.05.2012, № 31 від 17.05.2012, № 38 від 28.05.2012, № 45 від 25.06.2012;

- товарно-транспортними накладними від 02.01.2012, від 15.01.2012, від 23.01.2012, від 03.02.2012, від 05.03.2012, від 13.03.2012, від 27.03.2012, від 09.04.2012, від 07.05.2012, від 11.05.2012, від 17.05.2012, від 28.05.2012, від 25.06.2012;

- актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000043, № ОУ-0000053, № ОУ-0000132, ОУ-0000328, № ОУ-0000460, № ОУ-0000631, № ОУ-0000679, № ОУ-0000816, № ОУ-0001036, № ОУ-0001173, № ОУ-0001568, № ОУ-0001583, № ОУ-0001676, № ОУ-0002162, № ОУ-0002163, № ОУ-0002161;

- заявками на перевезення від 10.01.2012, від 20.01.2012, від 06.02.2012, від 10.02.2012, від 20.02.2012, від 01.03.2012, від 20.03.2012, від 02.04.2012, від 02.05.2012, від 11.05.2012, від 20.05.2012, від 20.06.2012, від 22.06.2012, від 23.06.2012;

- копіями рахунків-фактур.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які складають предмет спору у даній справі в частині формування позивачем податкового кредиту по правовідносинах з ТОВ «Елтіс», суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач заперечень проти позову до суду не подав.

Відсутність належних доказів, які б вказували на порушення податкового законодавства, що має наслідком безумовне та чітко визначене застосування відповідних санкцій податкового законодавства, та за умов застосування презумпції правомірності рішень платника податку, передбаченого пп.4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, приводить суд до висновку про задоволення позову та скасування оскаржуваних рішень.

Відповідно до п.14.1.181 статті 181 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.1. статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема і з придбання товарів.

Зі змісту Акта перевірки, слідує, що господарські відносини з контрагентом ТОВ «Елтіс», за результатами яких позивачем сформовано податковий кредит, - відповідач вважає нікчемним, та питання щодо безтоварності вказаних господарських операцій відповідачем не досліджувалось.

Однак, суд не погоджується з висновком відповідача про невизнання за позивачем права на податковий кредит та донарахування, у зв'язку з цим податку на додану вартість і податку на доходи фізичних осіб та зазначає наступне.

Чинним законодавством не передбачено такого наслідку (санкції) встановлення факту нікчемності (недійсності) правочину, як донарахування податкових платежів за такими правочинами, зокрема і платежів з ПДВ та з ПДФО.

Донарахування податкових зобов'язань, є за своїм змістом санкцією за допущене порушення платником податку у сфері виключно податкових правовідносин, а встановлення ознак недійсності чи правомірності правочину є суть цивільних правовідносин, в сфері дії яких податкові органи не наділені управлінськими повноваженнями. Тому, висновок відповідача про недійсність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Елтіс» в Акті перевірки не може бути належною юридичною підставою для винесення оскаржуваного рішення та має лише інформативний характер.

Суд звертає увагу, що із Акту перевірки слідує, що відповідач у зв'язку з діями виключно контрагента позивача, які відповідач вважає фіктивним підприємництвом, угоду між цим підприємством та позивачем вважає нікчемною. При цьому, відповідач не вказує на будь-які протиправні дії позивача. Зокрема, відповідач не вказує на докази безтоварності, тобто відсутності господарської операції як такої між контрагентом - ТОВ «Елтіс» та позивачем.

За умов відсутності вказівки та доказів вчинення позивачем правопорушення у сфері саме податкових правовідносин, застосування санкцій податкового законодавства у вигляді донарахування податкових зобов'язань та штрафу є безпідставним та необґрунтованим.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Із матеріалів справи слідує, що відповідачем безтоварність господарських операцій, проведених позивачем з ТОВ «Елтіс» на виконання договору від 10.01.2012 № 43 не досліджувалась фактично, а висновки представника відповідача про таку безтоварність ґрунтуються виключно на припущеннях викладених в акті перевірки контрагента позивача.

Натомість суд, вивчивши документи подані представником позивача, не може виключити дійсність проведення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Елтіс».

За умов відсутності належних доказів безтоварності господарських операцій проведених на виконання угод укладених позивачем з ТОВ «Елтіс», суд вважає обмеження відповідачем права позивача на податковий кредит за такими операціями - незаконним.

Щодо твердження відповідача про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 18.05.2013 № 0005561720 та № 0005571720 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 94, 122, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.05.2013 № 0005561720 та № 0005571720, прийняті Бориспільською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів Київської області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 377 (триста сімдесят сім) гривень 03 копійки.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Терлецька О.О.