Рішення № 33669657, 30.08.2013, Київський районний суд м. Донецька

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №2/257/2501/13

30 серпня 2013 року Київський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого - судді Лях М.Ю.,

при секретарі - Харитоновій А.Е.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1,

за участю представника відповідача - Павук К.В.,

за участю представника відповідача - Ткаліч Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Авдіївці Донецької області, Публічного акціонерного товариства «Шахта ім. О.Ф. Засядько», про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Авдіївці Донецької області, Публічного акціонерного товариства «Шахта ім. О.Ф. Засядько», про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Авдіївці Донецької області в розмірі 5 тис. грн., з Публічного акціонерного товариства «Шахта ім. О.Ф. Засядько» 15 тис. грн.. Посилаючись на те, що з 19.02.1991 року по 12.07.2007 року він перебував у трудових відносинах з ОП «Шахта імені О.Ф. Засядька». 24.07.2004 року при виконанні трудових обов'язків він отримав травму, а саме: «руйнування нігтьових і головок середні фаланг 4 та 5 пальців лівої кисті». У зв'язку із травмою, роботодавцем складений акт Н-1 від 27.07.2004 року №92 про нещасний випадок на виробництві. Внаслідок травми, під час оперативного лікування йому ампутували два пальця на лівій руці. Згідно висновку МСЕК від 24.07.2004 року при первинному огляді, внаслідок травми на виробництві, йому була встановлена професійна втрата працездатності 15%. Пошкодженням здоров'я внаслідок травми йому завдано моральну шкоду, оскільки погіршився стан його здоров'я, що призвело до моральних та психічних переживань. Він позбавлений можливості повноцінно виконувати свої сімейні обов'язки по дому, відчуває постійні болі в області культі 4 та 5 пальця на лівій кисті. Все це викликає негативні емоції й переживання, порушує його нормальні життєві зв'язки і витребує від нього докладання додаткових зусиль для організації свого життя. Він не може вести повноцінний спосіб життя, протягом тривалого часу відчуває фізичні страждання, обумовлені травмою, психологічний дискомфорт і порушення сердечного спокою. Через травму він і його родина постійно хвилюються за майбутній стан його здоров'я, можливістю виникнення ускладнень. Внаслідок травми він став замкнутий, оскільки всі ці обставини ставлять його у принизливе становище: вже 10 років йому соромно в громадських місцях показувати свою ліву руку, тому він намагається уникати таких місць. Його життя після травми зазнало суттєвих змін. Шкоду, яка була заподіяна його здоров'ю, він вважає неправомірною, оскільки пошкодження здоров'я призводить до порушення його особистих немайнових прав, таких як право на охорону здоров'я на безпечну працю. Так як страховий випадок з ним настав у 2004 році вважає, що саме з цього часу у нього виникло право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з отриманою травмою на виробництві. Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Авдіївці Донецької області, в якому він перебуває на обліку, у зв'язку із виробничою травмою, визначив йому відшкодування матеріальної шкоди, але питання про відшкодування моральної шкоди не вирішив. На момент настання страхового випадку, діяли норми згідно яких відповідач повинен відшкодовувати йому моральну шкоду, у зв'язку з пошкодженням здоров'я на виробництві. Він вважає, що за шкоду заподіяну трудовим каліцтвом 2004 року, за яку встановлена втрата працездатності вперше у розмірі 15%, та тривалість його страждань (10 років) відповідач зобов'язаний відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 5000 грн. Робота в шахті під землею є джерелом підвищеної небезпеки, внаслідок чого він отримав захворіння, а саме «хронічна вертеброгенна попереково-крижова радикулопатія в стадії тривалого загострення з больовим, м*язово-тонічними синдромами», у зв'язку із чим, 27.06.2007 року комісією з розслідування професійних захворювань складений акт №107, відповідно до якого вказане захворювання встановлено професійним. Внаслідок професійного захворювання, первинним висновком МСЕК від 12.07.2007 року №065694 йому встановлено втрата працездатності 40%. Довідкою МСЕК від 12.07.2007 року №146693 наданий висновок згідно якого йому протипоказана тяжка фізична та підземна праця, тривала ходьба. Втрата його працездатності внаслідок професійного захворювання спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання його трудових обов'язків свідчить про те, що роботодавець не створив нешкідливі умови праці. Працюючи у відповідача він мав на здорові та безпечні умови праці, він отримав професійне захворювання. Через професійне захворювання йому спричинена матеріальна та моральна шкода. З моменту отримання професійного захворювання і до теперішнього часу порушена його нормальна життєдіяльність. Він відчуває моральні страждання у зв'язку з тим, що позбавлений можливості реалізувати свої звички і бажання у зв'язку з неможливістю подальшого активного суспільного життя, а також від інших негативних наслідків. Погіршився стан його здоров'я, що призвело до моральних та психічних переживань, він став неповноцінною людиною, інвалідом ІІІ групи. Його постійно турбують болі в поперековій області ниючого характеру, болі в колінних суглобах, оніміння, болі і слабкість в кистях, слабкість в правій нозі. Загострення хвороби відбувається 2-3 рази на рік. Стан його здоров'я на короткий час поліпшується тільки на фоні лікування. Найменший необережний різкий рух або підйом невеликої тяжкості приводить до страшного болю в хребті. Все це викликає негативні емоції, переживання, порушує його нормальні життєві зв'язки і витребує від нього докладання додаткових зусиль для організації свого життя. Він дуже часто змушений знаходитися на лікуванні. Перебуваючи на лікуванні, він не може вести повноцінний спосіб життя протягом тривалого часу відчуває фізичні страждання, психологічний дискомфорт і порушення сердечного спокою. 12.07.2007 року він був звільнений у зв'язку з встановленням третьої групи інвалідності. Внаслідок професійного захворювання він став замкнутий, вимушений постійно та систематично дотримуватись рекомендацій лікарів та відвідувати лікувальні заклади. Його життя зазнало суттєвих змін. До теперішнього часу він так і не зміг ні фізично, ні морально пристосуватись до такого життя. Шкоду, яка була заподіяна його здоров'ю, він вважає непоправною, оскільки пошкодження здоров'я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як право на охорону здоров'я, на безпечну працю. Він вважає, що за шкоду завдану внаслідок професійного захворювання, за яке встановлена втрата працездатності у 2007 році в розмірі 40%, та тривалість його страждань, відповідач зобов'язаний відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 15000 грн. та ця сума лише в деякій мірі може компенсувати його фізичні та душевні страждання. Просить позов задовольнити.

В судове засідання позивач не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, надав суду заяву про те, що його інтереси у суді представляє ОСОБА_1

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, яка діє на підставах та повноваженнях перевірених судом, підтримала позовні вимоги у повному обсязі, надала суду пояснення аналогічні тим, що викладені у позові та просила їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача Павук К.В., який діє на підставі перевірених судом повноважень позов не визнав в повному обсязі та пояснив, що ОСОБА_4 знаходився у трудових відносинах з ПАТ «Шахта ім. О.Ф. Засядько» працюючи у якості гірноробочого підземного. У відповідності з витягом з акту огляду МСЕК від 12.07.2007 року №065694 позивачу було встановлено первинно 40% стійкої втрати працездатності у зв'язку з професійним захворюванням, а 10% втрати працездатності у зв'язку з травмою у 2004 році. У відповідності з підпунктом «д» п.1.1. Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеню втрати професійної працездатності у відсотках робітникам, яким спричинено пошкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом МОЗ від 22.11.1995 року №212, встановлення факту спричинення моральної шкоди є обов'язком МСЕК. Факт спричинення моральної шкоди ОСОБА_4 висновком МСЕК не встановлено. Також, у відповідності з п.3.8 Порядку, підставою для відшкодування моральної шкоди може бути висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичного закладу або лікувально-консультативною комісією, які переніс потерпілий внаслідок трудового каліцтва або його наслідків, про депресію або інших негативних наслідків стану потерпілого. У матеріалах справи відсутні медичні документи, які могли би підтвердити акт спричинення позивачу моральної шкоди. Крім того, позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував порушення нормальних життєвих зв'язків внаслідок неможливості продовження активного громадського життя, додаткових зусиль для організації життя, а також докази, підтверджуючи настання інших негативних наслідків. У матеріалах справи відсутні докази спричинення моральної шкоди, а також обґрунтування його розміру. Просив відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача Ткаліч Д.В., який діє на підставі перевірених судом повноважень позов не визнав в повному обсязі та пояснив, що довідка МСЕК від 24.07.2004 року про встановлення 15% втрати працездатності є підставою для розрахунку і відшкодування потерпілому матеріальної шкоди тобто частини втраченого заробітку і не є підтвердженням факту заподіяння моральної шкоди. Відповідно до пунктів 4,6 статті 34 Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків фінансує витрати на медичну і соціальну допомогу, придбання автомобілів, якщо потреба в них визначена МСЕК. Відповідно до висновку МСЕК Фонд може відшкодовувати й інші витрати. Вважають, що при розгляді даного питання треба врахувати положення наказу МОЗ України від 22.11.1995 року №212 «Про затвердження Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків». Відповідно до абзацу 2 пункту 3.8 зазначеного Порядку висновком медичних органів, як підставою для відшкодування моральної шкоди також може бути висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичної установи або лікарсько-консультативної або медико-соціальної експертної комісії про стрес, який зазнав потерпілий у результаті трудового каліцтва або професійного захворювання або інших наслідків, дані про депресію або інші негативні прояви в стані потерпілого. Такі висновки варто розглядати в комплексі з іншими документами і наявними даними про потерпілого. Згідно позовної заяви ОСОБА_4 складовими елементами його моральної шкоди - є фізичний біль, психологічні страждання, неможливість продовження активного особистого життя, необхідність постійного лікування. З урахуванням роз'яснень, що моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань вбачається, що ні яких доказів, які б могли підтвердити факт спричинення моральної шкоди позивачем не надано. Отже з урахуванням положень пункту 3 вищевказаної постанови, позивач повинний надати докази про моральні переживання у зв'язку з ушкодженням здоров'я про порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, дані про порушення спілкування з оточуючими людьми, дані про настання інших негативних наслідків. Відділення фонду у м. Авдіївка вважає, що позивачем не надано доказів, на підставі яких можливо зробити висновок про спричинення моральної шкоди. Моральну шкоду позивач оцінив у сумі 5000 грн., не надавши при цьому ні якого обґрунтування, з чого він виходив, вказуючи дану суму відшкодування моральної шкоди. Ніяких доказів, які можна було дослідити в судовому засіданні, позивач не надав. Документи, на які посилається позивач, а саме акт про нещасний випадок за формою Н-1, виписка із акту огляду МСЕК, є документами які підтверджують настання і встановлення в зв'язку з цим стійкої втрати професійної працездатності і ніяким образом не можуть бути доказом заподіяння моральної шкоди. Вважають посилання на ці документи, як на єдину підставу для відшкодування моральної шкоди безпідставними. Саме підприємство, на якому працював позивач, і є заподіювачем шкоди в тому числі і моральної, а саме дії або бездіяльність роботодавця, який не виконував вимоги охорони праці привели до того, що позивач отримав ушкодження здоров'я, а як слідство і втрату професійної працездатності і можливі моральні страждання. Просять суд при ухваленні рішення за позовом ОСОБА_4 врахувати положення статті 237-1 Кодексу законів про працю України, а саме: відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Таким чином, на момент розгляду справи відсутні норми Закону, які передбачають право потерпілих на відшкодування моральної шкоди, тому правових підстав для стягнення з відділення Фонду сум у відшкодування моральної шкоди згідно Закону не існує. В аналізі судової практики у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з ушкодженням здоров'я під час виконання трудових обов'язків, здійснений Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ звернуто увагу судів, на те, що факт наявності моральної шкоди встановлюється медичними органами, і повинен зазначатись у висновку МСЕК. МСЕК відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом МОЗ України від 22.11.1995 року №212 встановлювати факт моральної шкоди на підставі медичних документів, що підтверджують наслідки перенесеного стресу - депресії чи інші негативні прояви стану потерпілого з урахуванням важкості трудового каліцтва чи професійного захворювання. Спричинення моральної шкоди не є матеріально-правовою презумпцією, тому повинно бути доведено не лише сам факт спричинення моральної шкоди, ай особливо її розмір. Крім того, у позовній заяві відсутні посилання на те, у чому полягає завдання матеріальної шкоди позивачеві з боку фонду, не надані письмові докази, які б це підтверджували. Також відсутні докази, які б підтверджували порядок розрахунку розміру моральної шкоди. Просить у задоволені позову відмовити повністю.

Суд, заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з відповідачем ПАТ «Шахта ім. А.Ф.Засядько» з 19.02.1991 року по 12.07.2007 року, працював у якості гірноробочого по ремонту гірних виробіток ІІ розряду з повним робочим днем у шахті, звільнений за п. 2 ст.40 КЗпП України, у зв'язку з встановленням 3 групи інвалідності (а.с.6-9).

Під час роботи на шахті з позивачем 24 липня 2004 року стався нещасний випадок у зв'язку з яким отримав професійну травму «руйнування нігтьових і головок середніх фаланг 4 та 5 пальців лівої кисті» (а.с.10-11), про що був складений відповідний акт №92.

Відповідно до акту №107 розслідування хронічного професійного захворювання від 27 червня 2007 року (а.с.13) причина професійного захворювання ОСОБА_4 показники тяжкості і напруги праці, перевищують санітарні нормативи, перебування у вимушеній наклоній позі 20% часу зміни, у зв'язку з чим позивач захворів на професійне захворювання: хронічна вертеброгенна попереково-крижова радикулопатія в стадії тривалого загострення з больовим, м"язово-тонічним синдромами. Захворювання професійне (а.с.14-27).

Згідно копії виписки із акту МСЕК від 06 жовтня 2004 року позивачу ОСОБА_4 встановлено первинно 15% втрати професійної працездатності, дата переогляду 06 жовтня 2005 року. 12 липня 2007 року позивачу МСЕК встановлена третя група інвалідності та 50% втрати професійної працездатності з них: 10% травми 2004 року повторно, 40% профзахворювання первинно. Дата переогляду 12 липня 2008 року. У подальшому 07 листопада 2012 року висновком МСЕК визначена третя група інвалідності безстроково, визначена ступінь втрати професійної працездатності: 40% з 01.11.2012 року безстроково, 30% радикуліт, 10% - з 24.07.2004 року трудове каліцтво безстроково (а.с.28-30) та протипоказана тяжка фізична праця, підземна, довга ходьба.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно до ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підставі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами. Які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази подаються сторонами та іншими особами які беруть участь у справі.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1\. Визнання права; 2\.визнання правочину недійсним; 3\.припинення дії, яка порушує право; 4\.відновлення становища, яке існувало до порушення; 5\.примуслве виконання обов'язку в натурі; 6\.зміна правовідношення; 7\.припинення правовідношення; 8\.відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9\.відшкодування моральної (немайнової) шкоди….

Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці…

Згідно ст. 1 Закону України «Про охорону праці» (надалі Закон) від 15.05.1996р. охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров»я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Згідно ст. 4 Закону державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

- пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технологічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;тощо.

Згідно ст.2 КЗпП України працівники мають право на здорові та безпечні умови праці.

В судовому засіданні встановлено, що внаслідок отриманих професійних захворювань позивачу заподіяна моральна шкода, яка підлягає йому відшкодуванню на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Розглядаючи справу, суд виходить з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійних захворювань, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV.

Згідно частини 1 ст. 9 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII (в редакції Закону № 229-IV від 21 листопада 2002 року) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Згідно з п/п «е» п. 1 частини 1 ст. 21, частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла до 20 березня 2007 року, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містили будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, який набув чинності 20 березня 2007 року, підпункт «е» пункту 1 частини першої ст. 21, частина 3 ст. 28, які передбачали зобов'язання Фонду у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я грошову суму за моральну шкоду, з Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виключені.

Разом з тим, за змістом ст.ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», абзацу 3 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає з дня встановлення особі такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Також відповідно до частин 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

З матеріалів справи встановлено, що страховий випадок з позивачем стався 24 липня 2004 року, коли МСЕК йому вперше була встановлена втрата професійної працездатності з професійним захворюванням, тобто до прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, а тому на правовідносини, що виникли між сторонами зазначений закон не розповсюджується.

На час виникнення між сторонами правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, а саме, на 24 липня 2004 року положення п/п «е» п. 1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» діяли, тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди і доводи відповідача про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача, є такими, що не ґрунтуються на законі.

На час виникнення спірних правовідносин існував спеціальний закон, що регулював питання відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому внаслідок професійного захворювання, а тому доводи відповідача про те, що моральна шкода позивачу повинна відшкодовуватися роботодавцем, який не забезпечив належні умови праці, на підставі ст. 1167, ст. 237-1 КЗпП України, не ґрунтуються на законі.

Норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам як страхову виплату, тому покладання на відповідача обов'язку по сплаті такої страхової виплати не є цивільною відповідальністю зазначеного органу.

Доводи відповідача про те, що факт завдання позивачу моральної шкоди недоведений, оскільки відсутній висновок МСЕК про встановлення такого факту, не ґрунтуються на законі.

Згідно п. 1.1 «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», який затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року № 212, на який посилається відповідач, на медико-соціальні експертні комісії дійсно було покладено обов'язки встановлення факту спричинення моральної шкоди. Такий обов'язок випливав з вимог частини 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яким до 20 березня 2007 року було передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 р. по справі № 1-9/2004 (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) положення частини 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акти про розслідування професійних захворювань, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності.

Що стосується доводів представника відповідача ВВД Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Авдіївці Донецької області стосовно того, що по справі треба було призначити медико-соціальну експертизу для встановлення факту заподіяння моральної шкоди позивачу, то наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 червня 2012 року № 420 «Про затвердження Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», наказ МОЗ України від 22 листопада 1995 року № 212 «Про затвердження Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», на який посилається відповідач, визнано таким, що втратив чинність.

«Порядком та Критеріями встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.06.2012 року № 420, який набрав чинності 28 вересня 2012 року, тобто діяв на час звернення позивача до суду, на МСЕК не покладено обов'язок встановлення факту спричинення моральної шкоди. Не покладено на МСЕК такий обов'язок і «Положенням про медико-соціальну експертизу», яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи», а тому підстави для направлення позивача на МСЕК з метою встановлення факту заподіяння моральної шкоди відсутні.

Згідно ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Згідно ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди встановлюється законодавством.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008р. ЖЮ-рп/2008 також підтверджено право на відшкодування моральної шкоди потерпілими на виробництві за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Згідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (зі змінами, внесеними постановами від 8 липня 1994 р. № 7, від 30 вересня 1994 р. № 11 та від 25 травня 1998 р. № 15, від 24.10.2003р. №9) "Вирішуючи питання про прийняття до провадження заяв про відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, суди повинні враховувати, що спори між: потерпілим працівником та роботодавцем (незалежно від форм власності та виду діяльності) щодо права на відшкодування зазначеної шкоди підлягають судовому розгляду в порядку, встановленому для вирішення трудових спорів (гл. XV КЗпП).

Згідно з п.4.1 Рішення Конституційного суду України від 27.01.2004р. №1-рп/2004 про офіційне тлумачення положення частини 3 ст.34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності ", ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди.

Відповідно до частини 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що позивач, працюючи тривалий час на підприємстві вугільної промисловості, а саме на ПАТ «шахта ім. А.Ф.Засядько» гірноробочого по ремонту гірних виробіток ІІ розряду з повним робочим днем у шахті, загальний стаж роботи складає 27 років, із них в умовах впливу шкідливих факторів 13 років 5 місяців, з ним стався нещасний випадок у зв'язку з яким отримав професійну травму «руйнування нігтьових і головок середніх фаланг 4 та 5 пальців лівої кисті», також він отримав внаслідок впливу шкідливих факторів на організм хронічне професійне захворювання та йому встановлений діагноз: хронічна вертеброгенна попереково-крижова радикулопатія в стадії тривалого загострення з больовим, м"язово-тонічним синдромам. Вказані факти, підтверджені актом розслідування хронічного професійного захворювання, в якому чітко зазначено, що позивач працював у шкідливих умовах праці і професійне захворювання у позивача виникло через недосконалість технологічних процесів видобутку вугілля. Тривала робота в умовах дії шкідливих факторів виробництва. Причини професійного захворювання: показники тяжкості і напруги праці, перевищують санітарні нормативи, перебування у вимушеній наклоній позі 20% часу зміни.

Враховуючи вищенаведене, та аналізуючи обставини справи, суд приходить до висновку, що внаслідок отриманого професійного захворювання позивачу завдана моральна шкода, оскільки він відчуває постійний сильний фізичний біль, який не дає йому нормально жити. У зв'язку з інвалідністю він змушений був звільнитися з роботи, тому що інваліду працювати в шахті заборонено. Внаслідок отриманого професійного захворювання були порушені його нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активного громадського життя, праці за обраною професією, порушені стосунки з оточуючими людьми, в тому числі з колегами по роботі, родичами, яким раніше він міг чимось допомогти, а зараз внаслідок захворювання не в змозі цього зробити. Внаслідок захворювання він не може навіть виконувати домашню роботу тому, що біль постійно дається взнаки. В результаті цього страждають і його близькі, яким доводиться частину домашньої роботи виконувати самим. Він змушений також часто звертатися до лікарів, багато часу він витрачає на пошуки та придбання ліків, порушений нормальний спосіб його життєдіяльності, у зв'язку з чим він вимушений докладати додаткові зусилля для нормалізації свого життя.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При визначені розміру моральної шкоди суд виходить з наступного: життя і здоров'я людини найвища соціальна цінність, невід»ємні два поняття. Оскільки, якщо втрачене здоров»я, то немає того повноцінного життя, як того бажає сама людина. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров»ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною. А тому суд, враховуючи глибину фізичних та душевних страждань позивача ОСОБА_4, погіршення його здібностей, ступень вини відповідача в заподіянні шкоди, вимоги розумності, виваженості і справедливості, а також ту обставину, що за висновком МСЕК первинно по травмі на виробництві позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 06 жовтня 2004 року в розмірі 15%, суд вважає необхідним задовольнити вимоги позивача ОСОБА_4 щодо стягнення моральної шкоди частково, стягнувши на його користь з відповідача відділу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України у м. Авдіївці Донецької області 4500 гривень, також позивачу по професійному захворюванню встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 40% 12 липня 2007 року, суд вважає необхідним задовольнити вимоги позивача ОСОБА_4 щодо стягнення моральної шкоди частково, стягнувши на його користь з відповідача ПАТ «шахта ім. О.Ф. Засядька» 12 000 гривень.

Доводи представників відповідачів з приводу відстуності доказів заподіяння позивачу моральної шкоди, обгрунтування її розміру суд вважає необґрунтованими, некоректними та такими, що не відповідають дійсності та спростовуються письмовими доказами, наявними в матеріалах справи..

На підставі ст.88 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідача ПАТ «Шахта ім. О.Ф.Засядька» на користь держави судовий збір у розмірі 114, 70 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 10, 11, 59, 60, 208, 209, 212-215 ЦПК України, ст.15, 16, 23 ЦК України, ст. ст. 3, 43 Конституції України, ст. 1, 4 ЗУ «Про охорону праці», ст. 2, 153, 237-1 КЗпП України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Авдіївці Донецької області, Публічного акціонерного товариства «Шахта ім. О.Ф. Засядько», про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання - задовольнити частково.

Стягнути з відділу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України у м. Авдіївці Донецької області на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Авдіївка Донецької області, ІПН НОМЕР_1, моральну шкоду в розмірі 4500 (чотири тисячі п'ятсот) грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Шахта ім. О.Ф. Засядька» (83054, м. Донецьк, пр. ім. Засядька, поточний рахунок 26007962494473 в ПАТ «ПУМБ», МФО 334851, ЄДРПОУ 00174846) на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Авдіївка Донецької області, ІПН НОМЕР_1, моральну шкоду в розмірі 12000 (дванадцять тисяч) грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Шахта ім. О.Ф. Засядька» (83054, м. Донецьк, пр. ім. Засядька, поточний рахунок 26007962494473 в ПАТ «ПУМБ», МФО 334851, ЄДРПОУ 00174846) на користь держави судовий збір у сумі 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти дів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Київського районного суду

м. Донецька М.Ю. Лях