Постанова № 33667509, 18.09.2013, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2013 р. Справа № 809/2397/13-а

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мигалюка Ю.В.,

секретаря Третяк В.Р.,

за участю сторін:

представника позивача: Гнатюк Т.Б.,

представника відповідача: Аннюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Івано-Франківську адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «БУД АКС» до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

05.08.2013 року Приватне підприємство «БУД АКС» звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000522204 так №0000522204 від 25.07.2013 року.

Ухвалою суду від 18.09.2013 року провадження в частині позовних вимог щодо визнання протиправними дій податкового органу які полягають у викладенні в акті перевірки незаконних висновків закрито.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, суду пояснила, що відповідач протиправно, на підставі помилкового висновку щодо нереальності та безтоварності договорів укладених між позивачем та ТзОВ «Інтеграл Ай Ті» оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями визначив зобов'язання зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість в розмірі 27 596 грн. та відповідно 26503 грн. і застосував штрафні (фінансові) санкції на суму 903 грн. та відповідно 6 626 грн. Зазначила, що висновки податкового органу з посиланням на акт зустрічної перевірки контрагента позивача є неправомірними, оскільки укладені правочини є реальними, в судовому порядку не визнані недійсними. На підтвердження даних фактів подала відповідні копії первинних документів. Просила позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила, суду пояснила, що за наслідками проведеної позапланової виїзної перевірки за період з 01.04.2010 року по 01.04.2013 року позивачем занижено податок на прибуток на суму 27 596 грн. та занижено податок на додану вартість в сумі 26 503 грн. та завищено податковий кредит. Висновок податковим органом зроблено на підставі матеріалів зустрічних перевірок контрагентів позивача, відповідно до яких встановлено що у даних контрагентів відсутні необхідні трудові та виробничі потужності для здійснення поставок товару, порушенням кримінального провадження, відсутності документів на перевезення товару. Просила у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази суд прийшов до висновку що позов підлягає до задоволення із наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач - Приватне підприємство «БУД АКС» зареєстроване 31.10.2007 року виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради згідно свідоцтва №11191020000006020, є платником податку на прибуток, податку на додану вартість (т.2 а.с.8).

В період з 02.07.2013 року по 08.07.2013 року на підставі наказу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську № 71 від 27.06.2013 року та згідно направлення на перевірку від 26.06.2015 року відповідачем проведена виїзна позапланова перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного законодавства за період з 01.04.2010 року по 01.04.2013 року (т.2 а.с.7-29).

За результатами проведеної перевірки відповідачем 15.07.2013 року складено акт за № 554/22-04/35516626, яким встановлено порушення позивачем п.138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 27 596 грн., у тому числі: 4 квартал 2011р. у сумі 23 984 грн., 1 квартал 2012р. у сумі 683 грн., півріччя 2012р. у сумі 2 475 грн., 3 квартали 2012р. у сумі 2 782 грн, 2012 рік у сумі 3612 грн. та порушено п.198.1, п.198.2. п.198.3. п. 198.6 ст.198; п.201.1., п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 26 503 грн., в т.ч. за грудень 2011 р. грн. у сумі 26 503 грн. (т.2 а.с.7-26).

За наслідками розгляду вказаного акту перевірки, відповідач 25.07.2013 року податковим повідомленням-рішенням за № 000052224 визначив позивачу грошові зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 26 503 грн. за основним платежем та 6 626 грн. за штрафними фінансовими санкціями, а податковим повідомленням рішенням № 0000512204 грн. визначив грошові зобов'язання зі сплати податку на прибуток в розмірі за основним платежем та 27 596 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 903 грн. (т.1 а.с. 13-14).

Судом встановлено, що підставою для визначення вказаних зобов'язань слугував висновок проведеної перевірки, згідно якого позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат та податкового кредиту суми податку на додану вартість згідно господарської діяльності проведеної із ТзОВ «Інтеграл Ай Ті» по придбанню товарно-матеріальних цінностей за період з 15.12.2011 року по 11.07.2013 року в сумі 121 476 грн. Безпідставне віднесення до складу валових витрат відбулось на підставі правочинів котрі не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Висновки про наявність вказаних порушень ґрунтуються на встановленні відповідачем під час перевірки використаного акту перевірки даного контрагента про проведення аналізу його діяльності та встановлення відсутность наявності трудових ресурсів, необхідних умов для результатів відповідної господарської економічної діяльності, основних фондів виробничих активів складських приміщень, відсутності останнього за місцем знаходження, відсутності документів на перевезення товару, порушення кримінального провадження постановою слідчого (т.2 а.с.7-26).

Як наслідок відповідач дійшов висновку, що позивачем безпідставно, в порушення норм Податкового кодексу України занижено податок на прибуток, податок на додану вартість та завищено податковий кредит.

Відповідно до вимог п.п. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Згідно ст. 3 Закону, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до вимог п. 1.7 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7. Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Вирішуючи правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та перевіряючи вказані рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність вимогам встановленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про прийняття відповідачем необґрунтованих рішень, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7. Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Отже податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено наступне.

Приватне підприємство «Буд Акс» віднесено до складу собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) витрати у зв'язку з придбанням товаро-матеріальних цінностей у TзOB «Інтеграл Ай Ті» згідно журналу-ордера і відомості по рахунку 28.1 «Товари на складі» за період з 15.12.2011р. по 11.07. 2013р. в сумі 12 1476 грн., в т.ч: 4 квартал 2011р. у сумі 104 277 грн.,1 квартал 2012р. у сумі 3 251 грн., 2 квартал 2012р. у сумі 8 535 грн., З квартал 2012р. у сумі 1 463грн., 4 квартал 2012р. у сумі 3 950 грн. В бухгалтерському обліку операції з придбання товарно-матеріальних цінностей відображено наступними записами (журнал - ордер і відомості по рахунку 28.1 «Товари на складі»): 1)Д-т рах.281 «Товари» К-т pax.631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» - 132 513 грн. 2) Д-т pax. 644 «Розрахунки по ПДВ» К-т pax. 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» - 26 502,65 грн. Заборгованість по розрахунках станом на 01.01.2013 р. склала 0 грн.

Так, 16.03.2012 року між позивачем (боржником), ТзОВ «Інтеграл Ай Ті» (первісним кредитором) та ТзОВ «Фінанси Пан Трейд» (новим кредитором) укладено договір про переуступку права вимоги за яким первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв право вимоги боргу від боржника, який виник внаслідок несплати товару згідно накладної №19/12-16 від 19.12.2011 року. Право вимоги боргу яке переуступається первісним кредитором новому кредитору встановлюється сторонами в розмірі визначеному в акті звірки між первісним кредитором і боржником. Факт виплати фіксується документально. Сума вимоги становить 159 015,90 грн.(т.1 а.с.41-42).

01.08.2012 року між позивачем (боржником), ТзОВ «ТПК ГРУП» (новим кредитором) та ТзОВ «Фінанси Пан Трейд» (первісним кредитором) укладено договір про переуступку права вимоги за яким первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв право вимоги боргу від боржника, який виник внаслідок несплати товару згідно договору переуступки права вимоги №03/01 від 16.03.2012 року. Право вимоги боргу яке переуступається первісним кредитором новому кредитору встановлюється сторонами в розмірі визначеному в акті звірки між первісним кредитором і боржником. Факт виплати фіксується документально. Сума вимоги становить 102 015,90 грн.(т.1 а.с.41-42).

Судом встановлено, що на виконання даних договорів виписано видаткові та податкові накладні, згідно актів прийому-передачі товари отримані, є в наявності банківські виписки та платіжні доручення (т.1 а.с. 37-38-39, 49-61,66-106,107-128).

Окрім цього, слід зазначити що придбаний товар у контрагента позивача ТзОВ «Інтеграл Ай Ті» (метало пластикові конструкції, підвіконня та ін.) в подальшому були використані в господарській діяльності позивача та встановлені в поліклініці м. Коломия на замовлення ТзОВ КП «Стандарт-ІФ».

Необхідні первинні бухгалтерські документи щодо придбання товарів (обладнання) у контрагента є в наявності у позивача.

Таким чином, суд перевіряючи реальність господарських операцій, визначених угодами, що укладені між позивачем та його контрагентом прийшов до висновку, що твердження податкового органу щодо нереальності та безтоварності здійснення господарських операцій не знайшли свого підтвердження.

Як наслідок суд приходить до висновку про реальність даних господарських операцій, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Суд зазначає, що обставини, коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Посилання представника відповідача на факт порушення кримінальної справи, за ознаками злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України, щодо контрагента позивача суд не приймає до уваги, так як лише вирок суду, відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України може встановлювати обставини, які не підлягають доказуванню.

В розумінні кримінально-процесуального законодавства України, належними засобами, які б підтверджували відповідні юридичні факти (зокрема, вину службових осіб) є відповідні судові рішення, що набрали законної сили.

Представником відповідача не надано доказів того, що на момент проведення перевірки та розгляду справи були прийняті такі судові рішення і вони набрали законної сили.

Окрім того суд зазначає що поставка вантажу від ТзОВ «Інтеграл Ай Ті» до Приватного підприємства «Буд Акс» була здійснена 19.12.2011року, що підтверджується накладною №19/12-16. Оплата товару була проведена в 4 кварталі 2011 року, в 1,2,3,4 кварталах 2012 року, тобто відносини між ПП «Акс Буд» та TзOB «Інтеграл Ай Ті» здійснювалися в період, що передував періоду відкриття кримінального провадження, а перевезення товару здійснювалось за рахунок постачальника.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано валові витрати та правомірно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість сплачені контрагенту у зв'язку з придбанням товарів (обладнання).

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.

В матеріалах справи відсутні докази обставин, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірний договір, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем, що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема таких як, чинні податкові вимоги, надіслані позивачу в зв'язку з несплатою ним сум податкових зобов'язань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірних зобов'язань за спірними договорами або відомості про наявність податкового боргу у позивача, представником відповідача, також суду не надано. Не доведено також відповідачем й наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності суб'єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було надано суду постанови про визнання винними відповідальних осіб контрагентів у вчиненні злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для висновку податкових органів щодо нікчемності договорів укладених між позивачем та його контрагентами та, як наслідок, відсутність позивачем встановлених перевіркою порушень податкового законодавства.

Враховуючи вищевикладене є протиправними та такими, що підлягають скасуванню податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську № 0000522204 та №0000510004 від 25.07.2013 року, а позов підлягає до задоволення.

На підставі наведеного, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 2, 8-14, 86, 158-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську № 0000522204 від 25.07.2013 року.

Скасувати повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську № 0000512204 від 25.07.2013 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 КАС України.

Постанова складена в повному обсязі 23.09.2013 року.

Суддя (підпис) Мигалюк Ю.В.