Ухвала суду № 33666123, 18.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" вересня 2013 р. м. Київ К-37511/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2010 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року

у справі № 2а-17299/10/0570

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Краматорський завод важкого верстатобудування»

до Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Відкрите акціонерне товариство «Краматорський завод важкого верстатобудування» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 22 січня 2010 року № 0000052302/0/2554 та від 13 квітня 2010 року № 0000052302/1/15367.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2010 року позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Краматорську Донецької області № 0000052302/0/2554 від 22 січня 2010 року на суму 198750,00 грн. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Краматорську Донецької області № 0000052302/1/15367 від 13 квітня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Краматорський завод важкого верстатобудування» витрати по сплаті судового збору у сумі 3,40 грн.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2010 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Краматорську Донецької області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

У запереченні на касаційну скаргу ВАТ «Краматорський завод важкого верстатобудування», посилаючись на те, що постанова Донецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Краматорську Донецької області провела планову виїзну перевірку ВАТ «Краматорський завод важкого верстатобудування» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2008 року по 30 червня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2008 року по 30 червня 2009 року, за результатами якої був складений акт від 25 грудня 2009 року № 3391/23-2-00222999.

За висновками акту перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги пунктів 1.10, 1.32 статті 1, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за 4 квартал 2008 року на суму 132500,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було зазначено, що ВАТ «Краматорський завод важкого верстатобудування» неправомірно включило до складу валових витрат по рядку 04.13 декларації з податку на прибуток підприємства відсотки у розмірі 530000,00 грн. за договором процентної позики № ПП-11/2 від 06 листопада 2006 року, укладеному з ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Рейдер-Інвест», з урахуванням того, що товариство мало достатньо обігових коштів для здійснення господарської діяльності, у зв'язку з чим зайві обігові кошти були спрямовані на депозит.

22 січня 2010 року ДПІ у м. Краматорську Донецької області на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000052302/0/2554, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ВАТ «Краматорський завод важкого верстатобудування» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 198750,00 грн., з яких: 132500,00 грн. - за основним платежем, 66250,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем а адміністративному порядку, за наслідками якого його скарга була залишена без задоволення, а податковим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000052302/1/15367 від 13 квітня 2010 року на аналогічну суму нарахувань.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки компанії з управління активами (КУА) з числа резидентів мають статус небанківських фінансових установ, а під час надання ними позик під певний процент одночасно у договорі зазначається мета надання такої позики, така позика є фінансовим кредитом відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і призводить до виникнення боргових зобов'язань у сторін договору, з огляду на що проценти, сплачені (нараховані) позичальником за укладеним договором позики з компанією з управління активами на користь венчурного інвестиційного фонду (пайового і корпоративного інституту спільного інвестування), активами якого вона управляє, відносяться позичальником до складу його валових витрат і відображаються у рядку 04.13 декларації з податку на прибуток підприємства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 06 листопада 2006 року між ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Рейдер-Інвест» (позикодавець) та ВАТ «Краматорський завод важкого верстатобудування» (позичальник) був укладений договір процентної позики № ПП-11/2, відповідно до умов якого за цим договором позикодавець зобов'язується надати грошові кошти (позику) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути позику та сплачувати проценти від суми позики (пункт 1.1 статті 1 договору); за цим договором позикою є грошові кошти, які надаються позикодавцем позичальнику на визначений строк, для цільового використання та під процент (пункт 1.2 статті 1 договору); під цільовим використанням у цьому договорі сторони розуміють використання отриманих грошових коштів виключно у господарській діяльності позичальника за напрямками, визначеними у цьому пункті (пункт 1.3 статті 1 договору); сума позики становить не більш, ніж 60000000,00 грн. (пункт 2.1 статті 2 договору); за цим договором позичальник зобов'язаний раз на квартал (календарний) сплачувати проценти, які нараховуються в розмірі 24% від суми позики (або її частини)з урахуванням пунктів 2.3, 2.4 договору до дня фактичного повернення позики (пункт 2.2 статті 2 договору). При цьому сторони у договорі узгодили, що цей договір укладений позикодавцем за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду «РІМ-2» недиверсифікованого виду закритого типу ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Рейдер-Інвест» (далі - фонд); відповідно до цього договору та частини 6 сьтатті 23 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» позикодавець діє від свого імені; цей договір укладений відповідно до пункту 6.3 регламенту Пайового венчурного інвестиційного фонду «РІМ-2» недиверсифікованого виду закритого типу ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Рейдер-Інвест»; позикодавець відповідно до ліцензії серії АБ № 177123, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку 09 серпня 2005 року, здійснює діяльність з управління активами інститутів спільного інвестування; позикодавець має статус небанківської фінансової установи відповідно до чинного законодавства України та зареєстрований у Реєстрі фінансових установ за № 727 від 17 жовтня 2005 року.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 22 грудня 2008 року о 10:30 год. згідно платіжного доручення № 9166 позивачем були списані грошові кошти у рахунок погашення процентів за вказаним вище договором позики. Скеровані в рахунок погашення процентів кошти були відображені позивачему у рядку 04.13 декларації з податку на прибуток підприємства за 2008 рік.

Згідно з положеннями пунктів 2, 6 частини 1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фінансовими, зокрема, вважаються послуги з довірчого управління фінансовими активами й послуги з надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) компанія з управління активами - це господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами інституту спільного інвестування на підставі ліцензії, що видається Державною комісією із цінних паперів та фондового ринку.

Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на компанію з управління активами накладаються обмеження щодо здійснення визначених Законом операцій з активами та цінними паперами інституту спільного інвестування, якому така компанія з управління активами надає послуги з управління активами.

У той же час частина 3 статті 30 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює, що обмеження діяльності компанії з управління активами стосовно надання позик і кредитів за рахунок активів інституту спільного інвестування, не поширюється на діяльність компанії з управління активами венчурного фонду.

Стаття 34 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає право венчурного інституту спільного інвестування мати в складі своїх активів боргові зобов'язання, оформлені договорами позики, а також коло осіб, які можуть виступати як позичальник за договорами позики, наданої за рахунок активів венчурного інституту спільного інвестування. Позики за рахунок коштів венчурного фонду можуть надаватися тільки юридичним особам, учасником яких є такий венчурний фонд. Особами-позичальниками за такими договорами позики можуть бути тільки пов'язані особи із числа емітентів, частка в корпоративних правах яких входить до складу активів такого інституту спільного інвестування. Надання позик третім особам за рахунок коштів венчурного інституту спільного інвестування не дозволяється.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі, якщо недиверсифікований інститут спільного інвестування закритого типу здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи якого більш ніж на 50 відсотків складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, він вважається венчурним фондом. Учасниками венчурного фонду можуть бути тільки юридичні особи.

Таким чином, на підставі статті 30 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та предмета своєї статутної діяльності компанія з управління активами має право надавати за рахунок активів венчурного інституту спільного інвестування (пайового чи корпоративного інвестиційного фонду) позики за умови дотримання вимог, встановлених статтею 34 Закону Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) щодо особи-позичальника, та за наявності у компанії з управління активами відповідної ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами), виданої Державною комісією із цінних паперів та фондового ринку, і знаходження цієї компанії з управління активами у державному реєстрі фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів.

Тобто надання коштів у позику вважається фінансовою послугою, право надавати яку дозволено й компаніям з управління активами - фінансовим установами в розумінні статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з підпунктом 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 1.11.1 пункту 1.11 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фінансовий кредит - це кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент.

Зважаючи на те, що компанії з управління активами з числа резидентів мають статус небанківських фінансових установ, а під час надання ними позик під певний процент одночасно у договорі зазначається мета надання такої позики, така позика є фінансовим кредитом відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) і призводить до виникнення боргових зобов'язань у сторін договору.

При цьому відповідно до підпункту 7.9.1 пункту 7.9 статті 7 України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з отриманням платником податку фінансових кредитів від інших осіб-кредиторів, а також поверненням основної суми фінансових кредитів.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що проценти, сплачені ВАТ «Краматорський завод важкого верстатобудування» за укладеним договором процентної позики № ПП-11/2 від 06 листопада 2006 року з компанією з ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Рейдер-Інвест» на користь венчурного інвестиційного фонду (пайового і корпоративного інституту спільного інвестування), активами якого вона управляє, були правомірно віднесені позивачем до складу його валових витрат і відображені у рядку 04.13 декларації з податку на прибуток підприємства.

Посилання податкового органу на те, що позивач скеровував кошти, позичені у ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Рейдер-Інвест», на погашення процентів за договором процентної позики правомірно буди відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на момент погашення процентів по договору процентної позики на депозитних рахунках ВАТ «Краматорський завод важкого верстатобудування» знаходились кошти на загальну суму 17540510,73 грн., які позивач не міг зняти з депозиту, оскільки строк повернення депозиту згідно умов договору не настав, у зв'язку з чим ВАТ «Краматорський завод важкого верстатобудування» були замовлені грошові кошти в ПАТ «Донгорбанк» з депозитного рахунку згідно договору № 11/07 від 28 грудня 2007 року.

Матеріалами справи підтверджується, що 22 грудня 2008 року о 10:05 год. позивачем на розрахунковий рахунок в ПАТ «Донгорбанк» буди отримані грошові кошти згідно депозитного договору № 11/07 від 28 грудня 2007 року, що підтверджується випискою банка № 5532 від 22 грудня 2008 року та реєстром платіжних документів.

Як зазначалося вище, 22 грудня 2008 року о 10:30 год. згідно платіжного доручення № 9166 позивачем були списані грошові кошти у рахунок погашення процентів за договором процентної позики № ПП-11/2 від 06 листопада 2006 року.

При цьому, грошові кошти від ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Рейдер-Інвест» у розмірі 905000,00 грн. були зараховані на поточний рахунок позивача 22 грудня 2008 року лише о 13:00 год., що підтверджується довідкою ПАТ «Донгорбанк» № 626 від 07 вересня 2010 року.

З огляду на встановлене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у м. Краматорську Донецької області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Донецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2010 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна