Рішення № 33659388, 23.09.2013, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

0544/13698/2012

№ 2/243/53/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2013 року

Слов'янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючої- судді Ільяшевич О.В.,

при секретарі Писаренко Є.М., Каліух К.М., Карпенко О.Д., Ляшко О.О.

позивача ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

відповідачки ОСОБА_4,

представника відповідачки ОСОБА_5,

третьої особи, яка не заявляє

самостійних вимог

на стороні позивача ОСОБА_2,

третьої особи, яка не заявляє

самостійних вимог

на сторони відповідача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Слов'янську справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про встановлення нікчемності заповіту та застосування наслідків нікчемності заповіту,

ВСТАНОВИВ:

22 жовтня 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4, де вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Миколаївка Слов'янського району Донецької області помер його та відповідачки батько ОСОБА_7. Після його смерті відкрилась спадщина. Позивач у шестимісячний термін прийняв спадщину шляхом подачі заяви про її прийняття до нотаріальної контори. 15 березня 2012 року нотаріус йому повідомила, що спадщина відкрилась по заповіту, у відповідності до якого ОСОБА_7 заповів все належне йому майно відповідачці ОСОБА_4. Заповіт посвідчений 23 січня 2004 року посадовою особою Миколаївської селищної ради по реєстру № 28. Вважає, що вказаний заповіт слід визнати недійсним, оскільки станом на 23 січня 2004 року Миколаївської селищної ради не існувало, в зв'язку з тим, що постановою ВР України від 18 листопада 2003 року селище Миколаївка віднесено до категорії міст. Станом на цей час ОСОБА_6 не мала повноважень посадової особи Миколаївської селищної ради, а тому не мала права посвідчувати заповіт як посадова особа Миколаївської селищної ради. Крім того, в заповіті вказана дата його складання 24 січня 2004 року, в той час як дата посвідчення вказана як 23 січня 2004 року. Також вважає, що заповіт не відповідає волі спадкоємця, оскільки ОСОБА_7 за життя був інвалідом війни першої групи, страждав на захворювання, внаслідок яких у нього спостерігались неадекватність поведінки, відмічались провали в пам'яті, він по своєму стану здоров'я не міг керувати своїми діями, усвідомлювати їх значення та наслідки. Вважає, що ОСОБА_7 не міг підписати заповіт, однак у разі, якщо він його підписав, то лише тому, що відповідачка скористалась таким станом здоров'я спадкодавця та змусила його підписати заповіт на її користь, а посадова особа в порушення чинного законодавства посвідчила вказаний заповіт.

16 вересня 2013 року ОСОБА_2 в порядку ст.31 ЦПК України подав уточнену позовну заяву, в якій зменшив свої позовні вимоги та просив встановити факт нікчемності заповіту із застосуванням наслідків нікчемності заповіту, передбачених ч.4 ст. 1257 ЦК України. В обґрунтування вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Миколаївка Слов'янського району Донецької області помер його та відповідачки батько ОСОБА_7. Після його смерті відкрилась спадщина. Позивач у шестимісячний термін прийняв спадщину шляхом подачі заяви про її прийняття до нотаріальної контори. 15 березня 2012 року нотаріус йому повідомила, що спадщина відкрилась по заповіту, у відповідності до якого ОСОБА_7 заповів все належне йому майно відповідачці ОСОБА_4. В даний час позивачеві стало відомо, що заповіт складений ОСОБА_7 24 січня 2004 року, а посвідчений 23 січня 2004 року посадовою особою Миколаївської міської ради ОСОБА_6 по реєстру № 28, один екземпляр якого залишився на збереженні в справах Миколаївської селищної ради. Вважає, що вказаний заповіт слід визнати нікчемним, з наступних підстав. Так, станом на 23-24 січня 2004 року Миколаївська міська рада не приймала рішення про покладення на ОСОБА_6 виконання нотаріальних дій, отже ОСОБА_6 не мала повноважень на посвідчення заповіту, складеного ОСОБА_7 23 січня 2004 року та 24 січня 2004 року. Крім наведеної обставини, заповіт не відповідає п.17 Інструкції, яка передбачає, що на нотаріально оформлених документах не заповнені до кінця строки та інші вільні строки повинні бути прочеркнуті, в порушення п.18 Інструкції, текст посвідчувального запису надрукований на комп'ютері, а не на друкарській машинці(або написаний чорнилами від руки), в порушення п.21 Інструкції, в заповіті зазначено, що екземпляр заповіту зберігається в справах виконавчого комітету Миколаївської селищної ради, на той час вже не існуючої. Також в порушення вимог п.33 Інструкції, в заповіті не зазначені дата і місце народження спадкодавця, відсутні дані на підставі якого документу ОСОБА_6 встановила особу спадкодавця. Крім того, в заповіті не зазначений час його укладання. Також в заповіті вказано місце його складання: Донецька область, м. Слов'янськ, м. Миколаївка. Тобто, у разі якщо заповіт складений у м. Слов'янську, то посадова особа Миколаївської міської ради не мала права на складання даного заповіту, оскільки на той час у м. Слов'янську існувала державна нотаріальна контора. Вважає, що даний заповіт посвідчений не вповноваженою особою та з порушенням вимог, встановлених в законі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 свої позовні вимоги підтримав з підстав, наведених в позовній заяві від 16 липня 2013 року, просив їх задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позов свого довірителя, викладений в позовній заяві від 16 вересня 2013 року підтримала, просила його задовольнити.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_4 позовні вимоги не визнала, просила відмовити у задоволенні позову в зв'язку із безпідставністю позовних вимог. Пояснила, що батько сам виявив бажання скласти заповіт на неї з тих підстав, що вона проживає поряд із ним, доглядає його, сини мають житло. Щодо точної дати укладання заповіту, то вона її не пам'ятає, однак це та дата, яка зазначена у квитанцію про сплату держмита за складання заповіту. Визнала, що вона пішла із батьком у селищну раду. Під час складання заповіту, не була присутня в приміщенні де батько складав заповіт, а чекала його за дверима. Коли він вийшов, то пішли сплатили держмито, принесли квитанцію ОСОБА_6, текст самого заповіту вона не читала, тому не бачила, що там є помилки. Вважає, що заповіт складений у відповідності до норм закону, просить в позові відмовити.

В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечив, просив у позові відмовити, оскільки вважає, що заповіт складений у відповідності до норм чинного законодавства, уповноваженою особою, а здвоєння дати та посилання на те, що заповіт зберігається у справах селищної ради - лише описками, а також інші зауваження, вказані позивачем та його представником не тягнуть за собою нікчемності заповіту.

В судовому засіданні третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_6 висловила думку про те, що позов не підлягає до задоволення, оскільки, на час складання заповіту, вона мала право посвідчувати заповіт, як керуюча справами Миколаївської міської ради. Рішення Миколаївської селищної ради від 2002 року щодо покладення на неї обов'язків по посвідченню заповітів не було скасовано, а тому було чинним. Зміна статусу адміністративної територіальної одиниці Миколаївка з селища міського типу на місто не потягнуло за собою розпуску депутатського корпусу, всі депутати скликання 2002 року станом на січень 2004 року продовжували здійснювати свої обов'язки, оскільки їх новий статус був визначений законом. Дійсно визнала, що помилково зазначила дві дати в заповіті, а також в зв'язку із нещодавною зміною статусу ради, помилково зазначила замість «в справах Миколаївської міської ради » - «Миколаївської селищної ради». Разом з тим, вважає, що такі помилки не тягнуть за собою такий юридичний наслідок, як недійсність заповіту. Вважає дійсною датою складання заповіту дату зазначену в журналі реєстрації нотаріальних дій. Також вказала, що ОСОБА_7 дійсно приходив у виконком Миколаївської міської ради, де висловив бажання скласти заповіт на ОСОБА_4, вона перевірила його особу, впевнилась у його дієздатності, у волевиявленні, пропонувала йому можливі варіанти тексту заповіту, які йому більш підходять. Він розумів про що йдеться мова, підстав відмовити йому у складанні заповіту у неї не було. Вона діяла у відповідності до вимог чинного законодавства. Також зазначила, що дійсно в 2006 році, коли створювався державний спадковий реєстр, вона направляла заявки на заповіти, в тому числі на заповіт ОСОБА_7. Заповітів було дуже багато, ще із 40-х років. На місцеві органи самоврядування був покладений обов'язок здійснення таких заявок, і на час виконання своїх посадових обов'язків вона направляла таки заявки до інформаційного центру.

В судове засідання третя особа без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_2 не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового розгляду повідомлявся. В зв'язку з цим, суд вирішує справи у відсутності вказаної особи.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показала, що позивач являється її батьком, а ОСОБА_7 дідом, знає, що у діда в 2002-2003 році погіршився стан здоров'я, з'явились провали в пам'яті, розмовляв на російській мові, українську не знав, читав лише російські газети. Права рука не функціонувала як слід, погано чув.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показала, що вона являється дружиною позивача, також дала аналогічні із свідком ОСОБА_9 показання.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні показав, що він проживав із ОСОБА_7 по сусідству, із ОСОБА_7 майже не спілкувались, пам'ятає, що відвозив його в лікарню, бачив, що дійсно він мав нездоровий вигляд, однак коли саме це було, він не пам'ятає.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснив, що він працює в Донецькій філії ДП «Інформаційний центр міністерства юстиції України». Вказав, що спадковий реєстр - це електронна база даних, де вносяться дані і про заповіти, як поточні, так і такі, які були складені до створення єдиного спадкового реєстру, так звані архівні заповіти. Мінюст зобов'язало органи місцевого самоврядування подавати заяви по формі №9 на архівні заповіти. Такі заяви і зараз поступають до центру, оскільки їх дуже багато і вони можуть бути складені ще з 40-х років. Також вказав що у формі зазначається номер реєстру та дата реєстрації заповіту. Підтвердження повноважень особи нам не надають, оскільки на заяві є печатка органу, посадова особа якого склала таку заяву. Повноважень щодо перевірки заповіту у центру відсутні. Заява по заповіту ОСОБА_7 була оформлена відповідно, а тому підстав не вносити заповіт у реєстр не було.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні показала, що дійсно сторони звернулись до неї із оформленням спадку після смерті ОСОБА_7. Прийняли спадщину у встановлений законом строк. Оскільки до даного часу є спір в суді щодо дійсності заповіту, вона не видала свідоцтво про право на спадщину. Також зазначила, що до 2005 року, поки в Миколаївці не з'явилась Миколаївська державна нотаріальна контора, нотаріальні дії вчиняла посадова особа органу самоврядування. Дійсно, ради Слов'янського району надавали їй рішення про те, на кого покладені обов'язки щодо вчинення нотаріальних дій для ознайомлення. Той факт, що в рішенні ради зазначено, що на неї покладено обов'язок контролю за посадовими особами по вчиненню ними нотаріальних дій не має ніякої юридичної сили, оскільки вона не є посадовою особою Миколаївської ради і їй не підпорядковується. Вона надавала лише консультативну допомогу. Дійсно при огляді заповіту ОСОБА_7 бачила, що є подвоєна дата, а також в даний час бачить, в тексті заповіту замість «міської ради», зазначено «селищної». Вважає, що це є описка, а тому слід перевірити дату складання та реєстрації по журналу реєстрації нотаріальних дій. Вважає, що вказані описки, а також відсутність часу складання заповіту, дати народження заповідача, відсутність даних його паспорту не тягне за собою такого юридичного наслідку - як недійсність заповіту.

Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснив, що дійсно за життя ОСОБА_7 був у нього в гостях, де казав, що зробив заповіт на ОСОБА_4, він розумів свої дії, нормально спілкувався, недочував, однак коли при ньому казали гучно, то все чув,він бачив, що ОСОБА_7 читав газети, говорив російською мовою. В гостях ствердив, що ходили із ОСОБА_4 у виконком, де він написав заповіт та заповів майно ОСОБА_4 Вона не чула, щоб ОСОБА_7 скаржився на ОСОБА_4. Подробиць про те, як він укладав заповіт не казав.

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні пояснила, що з 2008 року являлась головою організації ветеранів. Знає ОСОБА_7 як нормального, порядного чоловіка. Він казав, що бажає зробити заповіт на дочку ОСОБА_4, оскільки остання його доглядає. При спілкуванні з ним, не бачила, щоб він вів себе неадекватно. Мав першу групу інвалідності, він був учасником бойових дій.

Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні показав, що він знав ОСОБА_7, оскільки останній йому робив взуття, а він робив у хаті електропроводку. Також допомагав ОСОБА_4 при догляді за ОСОБА_7 в 2010 та в 2011 роках. Він був при здоровому глузді. В 2009-2010 роках він скаржився на синів, казав, що йому допомагає лише ОСОБА_4 У ОСОБА_7 були нормальні відносини із ОСОБА_4. Крім того зазначив, що він казав йому що зробив заповіт на ОСОБА_4 Знає, що в 2010 році у нього були проблеми по урології, і він допомагав ОСОБА_4 відвезти ОСОБА_7 до лікарні.

Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні показала, що вона є двоюрідною сестрою сторонам. Чула особисто, що за життя ОСОБА_7 казав, що заповість своє майно, зокрема будинок ОСОБА_4, оскільки сини забезпечені житлом, а ОСОБА_4 його доглядає. Вона знає, що ОСОБА_7 не дочував, однак, коли з ним гучніше розмовляєш, то він все чув. Їй невідомо чи читав ОСОБА_7 на українській мові.

Свідок ОСОБА_21 в судовому засіданні показала, що сторони доводяться рідними племінниками. Ствердила, що ОСОБА_7 приходив до них додому, де казав, що склав заповіті на ОСОБА_4, більше з цього приводу нічого не може казати, оскільки ОСОБА_7 подробиць складання заповіту не розповідав.

Свідок ОСОБА_22 в судовому засіданні показав, що він являється братом жінки ОСОБА_2, у нього був судовий спір із ОСОБА_2, однак на даний час неприязних відношень до позивача не має.Ствердив, що ОСОБА_7 за життя висловлював думку що вчинення заповіту на ОСОБА_4, оскільки вона його доглядала. Він за життя був адекватним.

В судовому засіданні досліджені також наступні докази:

у відповідності до свідоцтва про смерть, ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Миколаївка Слов'янського району Донецької області(а.с.6, т.1).

Згідно із свідоцтв про народження, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є рідними дітьми ОСОБА_7(а.с.)

У відповідності до матеріалів спадкової справи, ОСОБА_2 подав заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 01 грудня 2011 року(а.с.69, т.1). ОСОБА_4 прийняла спадщину шляхом подачі заяви про її прийняття 10 травня 2012 року(а.с.71, т.1).

Із оглянутих в судовому засіданні 13 червня 2013 року, оригіналов документів, наданих представником Миколаївської міської ради вбачається:

В книзі алфавіту заповітів по виконавчому комітету Миколаївської селищної ради, на сторінці за літерою «Л» записаний «Липаков Іван Степанович», номер в реєстрі заповітів « 28», дата -24 січня 2004 року. За вказаною датою інших осіб, крім «ОСОБА_7» немає.

В Журналі реєстрації нотаріальних дій Миколаївської міської ради № 182, яка заведена 09 січня 2004 року, заповіт ОСОБА_7 зареєстрований за № 28 23 січня 2004 року.

В Журналі документів нотаріальних дій (заповіти) на аркуші 7-му оглянутий оригінал заповіту ОСОБА_7 із квитанцією про сплату держмита.

Із заповіту, укладеного від імені ОСОБА_7, місце складення заповіту: Донецька область, м. Слов'янськ, м. Миколаївка, дата складення заповіту - 24 січня 2004 року. У заповіті також зазначено ім'я заповідача - ОСОБА_7, місце його проживання: АДРЕСА_1.Із змісту заповіту вбачається, що заповідач все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що в заповідач за законом матиме право, заповідає ОСОБА_4. Також в заповіті вказується, що заповіт складений та підписаний в двох примірниках, з яких один залишається на схороні у справах Миколаївської селищної ради, а другий виданий заповідачу. Заповіт має підпис заповідача. Наведений заповіт 23 січня 2004 року посвідчений ОСОБА_6, керуючим справами виконавчого комітету Миколаївської міської ради Донецької області. Заповіт зареєстрований в реєстрі за № 28 коп. та стягнуте державне мито в сумі 0,85 коп. Із квитанції про сплату держмита вбачається що сплата у ),85 коп. відбулась 23 січня 2004 року.

Із оглянутого в судовому засіданні табелю обліку робочого часу вбачається, що 23 січня 2004 року був робочий день, і ОСОБА_6 працювала, а 24 січня 2004 року ОСОБА_6 не працювала.

У відповідності до рішення виконкому Миколаївської селищної ради № 44 від 25 квітня 2002 року, на ОСОБА_6 покладені обов'язки по вчиненню нотаріальних дій, а також покладена відповідальність за вчинення нотаріальних дій(а.с.10)

У відповідності до Постанови Верховної ради України від 18 листопада 2003 року, селище міського типу Миколаївка Слов'янської міської ради Донецької області віднесена до категорії міст(а.с.11)

У відповідності до рішення виконавчого комітету № 234 від 24 грудня 2003 року, виконком Миколаївської селищної ради прийняв до відома інформацію селищного голови Смирнова І.В. про зміну статусу виконавчого комітету Миколаївської селищної ради(а.с.173, т.1);

Згідно із відповіддю апарату Верховної Ради України № 08/27-750 від 12 грудня 2003 року, необхідності у прийняті рішення про перейменування ради не має, оскільки назва ради не змінилась, а новий статус ради визначений законом (а.с.175, т.1);

Згідно із рішенням Миколаївської міської ради від 30 грудня 2003 року № 03-І-24 «Про затвердження структури апарату управління міської ради та його виконавчого комітету, спільної чисельності та витрат на їх утримання і Положення про матеріальні заохочення», була затверджена структура апарату управління міської ради та його виконавчого комітету на 2004 рік, до якого входила також посада - керуючий справами(а.с.179, т.1);

Як вбачається із посадової інструкції керуючого справами виконавчого комітету ОСОБА_6, затвердженої головою селищної ради Смирновим, до посадових обов'язків ОСОБА_6 входило виконувати нотаріальні дії(а.с.183-186, т.1);

Як вбачається із табелю обліку використання робочого часу за січень 2004 року, ОСОБА_6 дійсно працювала в Миколаївській міській раді на посаді керуючого справами(а.с.39, т.2);

У відповідності до довідки від 27 грудня 2004 року «Про результати планової документальної перевірки виконання ДКМУ «Про державне мито» № 7-96 від 21 січня 1993 р. Виконком Миколаївської міської Ради за період з 04 грудня 2002 року по 27 грудня 2004 року Код ОКПО 04341413», у відповідності до якої перевірявся також журнал реєстрації нотаріальних дій, заповіти, порушень щодо вчинення нотаріальних дій та ведення відповідної документації не встановлено(а.с.176-178, т.1).

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню наступних підстав:

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Миколаївка Слов'янського району Донецької області. ОСОБА_2 та ОСОБА_4 являються рідними дітьми ОСОБА_7 та прийняли спадщину після його смерті у встановлений чинним законодавством строк. Із заповіту, укладеного від імені ОСОБА_7, місце складення заповіту: Донецька область, м. Слов'янськ, м. Миколаївка, дата складення заповіту - 24 січня 2004 року. У заповіті також зазначено ім'я заповідача - ОСОБА_7, місце його проживання: АДРЕСА_1.Із змісту заповіту вбачається, що заповідач все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що в заповідач за законом матиме право, заповідає ОСОБА_4. Також в заповіті вказується, що заповіт складений та підписаний в двох примірниках, з яких один залишається на схороні у справах Миколаївської селищної ради, а другий виданий заповідачу. Заповіт має підпис заповідача. Наведений заповіт 23 січня 2004 року посвідчений ОСОБА_6, керуючим справами виконавчого комітету Миколаївської міської ради Донецької області. Посвідчений напис набраний за допомогою комп'ютеру. Заповіт зареєстрований в реєстрі за № 28 та стягнуте державне мито в сумі 0,85 коп.

У відповідності до ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно із ст.. 1234 ЦК України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною

дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

За приписами ст. 1236 ЦК України, заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому.

У відповідності до ст.. 1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку ( 491-2011-п ), затвердженому Кабінетом Міністрів

України.{ Статтю 1247 доповнено частиною четвертою згідно із Законом N 2527-VI ( 2527-17 ) від 21.09.2010 }

Згідно із ст. 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім

секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою

особою відповідного органу місцевого самоврядування.{ Стаття 1251 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2435-VI ( 2435-17 ) від 06.07.2010 }

В ст..1257 ЦК України зазначається, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.{ Частина перша статті 203 в редакції Закону N 2756-VI ( 2756-17 )від 02.12.2010 }Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України N 22/5 від 25 серпня 1994 року(далі Інструкція), яка діяла на час складання заповіту, дійсно при складанні заповіту у його тексті повинно бути зазначено дату, місяць та рік народження заповідача, не заповнені до кінця рядки та інші вільні місця прокреслюються, Тексти нотаріально посвідчуваних заповіті повинні бути написані ясно і чітко, числа і строки, які стосуються змісту посвідчуваних заповітів і доручень, мають бути позначені хоча б один раз словами, текст посвідчувального напису може бути надрукований на друкарській машинці або написаний чорнилом від руки ясно, чітко, без підчисток, вільні місця повинні бути прокреслені.

Як встановлено в судовому засіданні, у оглянутому в судовому засіданні оригіналі спірного заповіту, дійсно відсутні дата, місяць, рік народження заповідача, не підкреслені незаповнені до кінця рядки, є дві дати складання та посвідчення заповіту - 23 січня 2004 року, 24 січня 2004 року, місце збереження заповіту - вказано «Миколаївська селищна рада», в той час, як зазначено, що заповіт складено посадовою особою Миколаївської міської ради, посвідчувальний напис здійснений за допомогою комп'ютеру, а не друкарської машинки. Також у заповіті місце складання заповіту зазначено м. Слов'янськ, м. Миколаївка.

Разом з тим, на думку суду вказані невідповідності Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України N 22/5 від 25 серпня 1994 року не свідчать про складення заповіту з порушенням письмової форми і правил посвідчення.

Так, в судовому засіданні достовірно встановлено що при складанні заповіту ОСОБА_6 у відповідності до Інструкції встановила особу ОСОБА_7, перевірила його дієздатність, підпис, роз'яснила його права. Наведені обставини підтверджуються посвідчувальним написом на заповіті, який розміщений у відповідності до вимог вищенаведеної Інструкції безпосередньо після змісту самого заповіту. При цьому суд не приймає до уваги доводи позивача, що вчинення посвідчувального напису не на друкарській машинці тягне за собою порушення письмової форми заповіту, оскільки чинним ЦК України передбачена можливість використання загальноприйнятих технічних засобів при складанні заповітів. Суд також не приймає до уваги доводи позивача щодо невизначеності в заповіті місця складання заповіту, з тих підстав, що у заповіті місце складання заповіту зазначено - Донецька область, м. Слов'янськ, м. Миколаївка, оскільки як вбачається із Постанови ВР України від 18 листопада - Миколаївка є окремою адміністративною одиницею, яка відноситься до Слов'янської міської ради та до 18 листопада 2003 року відносилась до категорії селищ міського типу, а після вказаною дати була законом віднесена до категорії міст. Отже, зазначення місця складення заповіту, як «Донецька область, м. Слов'янськ, м. Миколаївка», свідчить лише про територіальне віднесення м. Миколаївки до Слов'янської міської ради, а не про єдність м. Миколаївки та м. Слов'янська, як єдиної територіально-адміністративної одиниці.

На думку суду, наявність подвоєної дати в заповіті(23 січня та 24 січня 2004 року) та зазначення місця збереження заповіту - «Миколаївська селищна рада» замість «Миколаївська міська рада» також не тягнуть за собою порушення форми та порядку посвідчення заповіту, оскільки як достовірно встановлено у судовому засіданні із оригіналу Журналу вчинення нотаріальних дій вбачається, що заповіт зареєстрований 23 січня 2004 року за реєстровим № 28, держмито сплачено також 23 січня 2004 року, із табелю робочого часу видно, що ОСОБА_6 не працювала 24 січня 2004 року. Наведені обставини свідчать про те, що заповіт був посвідчений та внесений до реєстру нотаріальних дій 23 січня 2004 року, як то вимагає чинне законодавство, а здвоєння дат, є технічною опискою. При цьому, суд ставиться критично до доводів позивача та не приймає їх до уваги, в тій їх частині, що заповіт був зареєстрований та посвідчений 23 січня 2004 року, а складений заповідачем 24 січня 2004 року, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Суд також приймає за технічну помилку застереження в заповіті щодо місця зберігання заповіту у Миколаївській селищній раді, оскільки як достовірно встановлено у судовому засіданні Миколаївська селищна рада отримала статус міської після віднесення селища Миколаївка до категорії міст лише 18 листопада 2003 року, до того ж судом був безпосередньо оглянутий оспорюваний заповіт, який зберігається в архіві Миколаївської міської ради в журналі документів нотаріальних дій (заповіти) на аркуші 7-му, та був у судове засідання наданий для огляду представником Миколаївської міської ради за вимогою суду.

Доводи позивача в тій їх частині, що сам зміст заповіту не відповідає вимогам чинного законодавства та в порушення вимог закону був запропонований заповідачеві, також не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки у відповідності до Інструкції, на прохання особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, документ може бути складений посадовою особою виконавчого комітету, а як вбачається із пояснень ОСОБА_6 саме із таким змістом заповіту погодився ОСОБА_7.

Відхиляючи доводи позивача в тій їх частині, що заповіт посвідчений не уповноваженою на те особою, оскільки ОСОБА_6, будучи посадовою особою Миколаївської міської ради, здійснювала нотаріальні дії на підставі рішення Миколаївської селищної ради, яка вже на момент вчинення нотаріальної дії не існувало, а Миколаївської міською радою не приймалось рішення щодо покладення на ОСОБА_6 обов'язків по виконанню нотаріальних дій, суд виходив з наступного.

У відповідності до ст. 50 «Про статус депутатів місцевих рад», статус депутата місцевої ради змінюється відповідно до зміни статусу ради, до якої його обрано, у зв'язку із змінами в

адміністративно-територіальному устрої відповідної території.

У відповідності до ст. 45 ЗУ «Про місцеве самоврядування», сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі її створення), районна, обласна рада складається з депутатів, які обираються жителями відповідного села, селища, міста, району в місті, району, області на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.{ Частина перша статті 45 в редакції Закону N 806-VI ( 806-17 ) від 25.12.2008 } Строк повноважень місцевої ради, обраної на чергових місцевих виборах, визначається Конституцією України ( 254к/96-ВР ).{ Частина сьома статті 45 в редакції Закону N 806-VI ( 806-17 ) від 25.12.2008 }

За ст. 51 ЗУ «Про місцеве самоврядування», виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет

здійснює свої повноваження до сформування нового складу

виконавчого комітету.

У відповідності до ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування», виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради. Рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Як достовірно встановлено у судовому засіданні, дійсно 18 листопада 2003 року на підставі Постанови Верховної Ради, був змінений статус органу місцевого самоврядування м. Миколаївки в зв'язку із віднесенням селища міського типу Миколаївки до категорії міст. Разом з тим, підстав для проведення нових виборів в зв'язку із віднесенням смт Миколаївки до категорії міст не було, отже орган місцевого самоврядування продовжував працювати у тому ж складі. При цьому в судовому засіданні встановлено, що рішення виконкому даного органу самоврядування про накладення на ОСОБА_6 обов'язків по виконанню нотаріальних дій не було скасоване Миколаївською міською радою, ОСОБА_6 продовжувала працювати на посаді керуючого справами Миколаївської міської ради, як після зміни статусу Миколаївської ради, так і станом на перше січня 2004 року, у відповідності до штатного розпису, який був затверджений на 2004 рік, будь-які зміни до її посадової інструкції, яка була затверджена селищним головою не вносились та не потребували таких внесень.

В ст.. 204 ЦК України вказується, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Із змісту ст. 215 ЦК України вбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За ст.. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім

тих, що пов'язані з його недійсністю. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які

встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

У відповідності до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року за N 7 «Про судову практику у справах про спадкування», право на пред'явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, зокрема, недієздатною, малолітньою, неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особою з обмеженою цивільною дієздатністю, представником від імені заповідача, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із частиною першою статті 1257 ЦК ( 435-15 ) є нікчемним, тому на підставі статті 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.

Згідно із п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК ( 435-15 ) суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

З огляду на обставини , встановлені в судовому засіданні, а також докази, які їх підтверджують, суд приходить до висновку, що підстав вважати, що спірний заповіт був складений у порушення вимог щодо письмової форми і правил посвідчення, а також неуповноваженою особою, оскільки такі обставини, що при посвідченні заповіту ОСОБА_6 здійснила нотаріальні дії поза межами приміщення Миколаївської міської ради, не встановила особу заповідача, не пересвідчилась у його дієздатності, у вірності підпису заповідача, не роз'яснила права заповідача, передбачені чинним законодавством, не внесла даний заповіт у реєстр нотаріальних дій судом не встановлені, а ті порушення Інструкції, на які посилається позивач не є такими, що тягнуть за собою нікчемність заповіту. Крім того, суд вважає, що ОСОБА_6 при посвідченні заповіту мала всі повноваження його посвідчувати, оскільки як достовірно встановлено у судовому засіданні, вона перебувала на посаді керуючого справами Миколаївської міської ради, діяла у відповідності до посадової інструкції та на підставі рішення відповідного органу самоврядування, оскільки на думку суду віднесення смт. Миколаївки до категорії міст не потягнуло за собою зміни органу самоврядування, який продовжував працювати у тому ж складі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення за безпідставністю.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 15, 60, 61, 209, 212, 214-215 ЦПК України, ЗУ "Про місце самоврядування", ЗУ "Про статус депутатів місцевих рад", ст. ст. 202, 203, 215, 216, 1247, 1251,1257, 1258 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4 за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_24, третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_6 про встановлення факту нікчемності заповіту та застосування наслідків нікчемного заповіту - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного суду через Слов'янський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення складено у нарадчій кімнаті у єдиному екземплярі.

Повний текст рішення суду виготовлений 23 вересня 2013 року.

Суддя Слов'янського

міськрайонного суду: О.В. Ільяшевич