Постанова № 33651212, 23.09.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2013 р. Справа № 5023/3248/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Медуниця О.Є.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

прокурора – Вензель Ю.М.

позивача - не з’явився,

відповідача - не з’явився,

третьої особи - не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері подану в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області (вх. №2117 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 20.08.2012 року у справі

за позовом Приватного підприємства "Забудовник-Харків", м. Харків,

до Харківської міської ради, м. Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області, м. Харків,

за участю Харківського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері, м. Харків,

про визнання права власності

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Приватне підприємство "Забудовник-Харків", звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою про визнання права власності на нежитлову будівлю літ. "А-1", площею 14,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Харків, пр. Московський, 269-в.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що між ним та Харківською міською радою 05.05.2009 року було укладено договір оренди земельної ділянки для будівництва комплексу по обслуговуванню автомобілів. На відведеній території позивачем побудовано одноповерхову нежитлову будівлю. Згідно технічного паспорту, вказана нежитлова будівля "літ. А-1" має площу 14,3 м.кв. та знаходиться за адресою: м. Харків, просп. Московський, 269-в.

Враховуючи викладене, позивач, із посиланням на положення статей 328, 331 та 376 Цивільного кодексу України звернувся до господарського суду із позовом про визнання за ним права власності на вищевказану будівлю.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.08.2012 року (суддя Бринцев О.В.) позов задоволено. Визнано за позивачем право власності на нежитлову будівлю літ. "А-1", площею 14,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Харків, проспект Московський, 269-в.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що зазначена вище земельна ділянка використовується позивачем без зміни цільового призначення, самовільно побудований позивачем об’єкт не містить суттєвих порушень будівельних норм і правил, а визнання права власності на спірну нежитлову будівлю не порушує ні особистих, ні майнових прав інших осіб.

Прокурор із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняте нове рішення, яким у позові відмовити.

В судовому засіданні прокурор апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Представники сторін та третьої особи про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про дату, час та місце проведення судового засідання, проте в судове засідання не з’явились, причини неявки суду не повідомили, відзивів на апеляційну скаргу не надали.

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення прокурора та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Вивченням матеріалів справи встановлено, що 05.05.2009 року між позивачем, орендарем, та Харківською міською радою, орендодавцем, було укладено договір оренди землі (далі за текстом - Договір), відповідно до умов якого позивач отримав в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі транспорту площею 0,1080 га (у тому числі ділянка № 1 - площею 0,0709 га, ділянка № 2 - площею 0,0371 га (до початку реконструкції пр. Московського)), яка знаходиться за адресою: м. Харків, пр. Московський, в районі ст.м. "ім. Масельського" (пункти 1 та 2 Договору).

У відповідності до пунктів 8 та 15 Договору земельна ділянка передається в оренду для будівництва комплексу по обслуговуванню автомобілів, а сам договір договору укладено строком до 31.12.2012р. (але не пізніше прийняття об’єкту до експлуатації), після закінчення строку договору орендар має переважне право на його поновлення, за умови попередження орендодавця про такий намір за 90 днів до закінчення строку дії договору.

В пунктах 17 та 28 Договору сторонами обумовлено, що самовільна забудова земельної ділянки – забороняється, орендодавець має право вимагати додержання місцевих правил забудови населених пунктів.

Пунктом 30 Договору передбачено право орендаря зводити на земельній ділянці будівлі, проте таке право за умовами Договору може бути реалізовано позивачем лише за письмовою згодою Харківської міської ради та при дотриманні порядку, передбаченого законодавством.

При цьому, підпунктом «є» пункту 31 Договору встановлено обов’язок позивача дотримуватись державних норм і правил, проектних рішень, правил забудови міста Харкова та чинного законодавства України.

При вирішенні питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позову крім вищенаведених умов Договору, колегія суддів враховує також наступні положення законодавства.

Положеннями статті 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що право власності позивача на спірний об’єкт нерухомості оскаржується відповідачем, або іншою особою.

Відповідно до частини 1 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Згідно частини 2 названої норми Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Відповідно до частини 1 та пункту 5 частини 5 статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок порядку, який, зокрема, передбачає прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.

Частиною 5 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Згідно з частиною 8 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що спірний об’єкт нерухомості введений в експлуатацію у встановленому порядку, у зв’язку з чим, право власності на нього не набуто у відповідності з приписами частин 1 та 2 статті 331 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виконання будівельних робіт дозволяється після реєстрації повідомлення або декларації про початок виконання будівельних робіт чи видачі дозволу на виконання будівельних робіт.

Згідно з частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що при проведенні спірного будівництва було отримано дозвіл на початок його виконання у відповідності до статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», колегія суддів зазначає про те, що таке будівництво, з урахуванням частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України – є самочинним.

Відповідно до частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що будівництво спірного об’єкту нерухомості здійснено позивачем. До матеріалів справи позивачем не надано документів на підставі яких є можливість встановити, що будівництво об’єкту проводилось за рахунок позивача та/або з його будівельних матеріалів.

Враховуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Викладені вище обставини залишились поза увагою місцевого господарського суду при прийнятті останнім оскаржуваного рішення.

Колегія суддів зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги норм процесуального права і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, і при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів.

При прийнятті оскаржуваного рішення місцевим господарським судом неповно досліджені обставини, що мають значення для справи, у зв’язку з чим це рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, колегія суддів керується положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 20.08.2013 року у справі № 5023/3248/12 скасувати.

Прийняти нове рішення.

У позові відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства "Забудовник-Харків"" (61174, м. Харків, вул. Архітекторів, 24, к. 64, ід. код. 33676109) на користь Державного бюджету України (одержувач платежу - УДК у Дзержинському районі м. Харкова, банк одержувача - Головне управління Державного казначейства України у Харківській області, код банка одержувача - 851011, код класифікації доходів бюджету - 22030001, номер рахунку - 31216206782003) 860,25 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний судовий наказ.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 23.09.2013 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Медуниця О.Є.