Постанова № 33649588, 04.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 вересня 2013 року № 826/11192/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енглер»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної

податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень від 25.02.2013 р. №0001862220 та

№0001872220

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНГЛЄР", звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення від 25.02.2013 року №0001862220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 6 169 188,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 452 602,00 грн.; скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення від 25.02.2013 р. №0001872220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 2 045 515,00 гри., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1 022 758,00 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.

Відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначає, що операції по взаємовідносинах між Позивачем та його контрагентом не мали реального характеру. Фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНГЛЄР" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2012 р. За результатами перевірки складено акт від 11.02.2013 р. за №74/1-22-20/33397207 (надалі по тексту Акт перевірки).

В акті перевірки зазначено наступні порушення вимог законодавства: пп. 134.1.1, п. 134.1 ст. 134, п.п. 138.2, ст. 138, 139.1.6, п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VІ зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 6 169 188,00 грн. в тому числі у 2 кварталі 2011р. - 498 408,00 грн., за 3 квартал 2011 р. - 373 740,00 грн., за 4 квартал 2011 р. - 3 486 631,00 грн., за 1 квартал 2012 р. - 362 242,00 грн., за 2 квартал 2012 р. - 539 750,00 грн., за 3 квартал 2012р. - 908 417,00 грн.; ст. 187, п.198.1, п.198.2, п.198.3, 198,6 ст. 198, ст.201 Податкового Кодексу України № 2755- VІ від 02.12.2010 р. в результаті чого було занижено податку на додану вартість на загальну суму 2 045 515,00 грн. в тому числі за квітень 2011 р. - 22289,00 грн., за травень 2011 р. - 46058 грн., за червень 2011 р. - 50 000 грн., за листопад 2011 р. - 418840 грн., за лютий 2012 р. - 107 710 грн., за березень 2012 р. - 54 019 грн., за квітень 2012 р. - 56 817грн., за травень 2012 р. - 103 781 грн., за червень 2012 р. - 184 976 грн., за липень 2012 р. - 256 447 грн., за серпень 2012 р. - 227 609 грн., за вересень 2012 р. - 516 969 грн.

На підставі висновків акту перевірки Податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.02.2013 р. №0001872220, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 3 068 273,00 грн. (+2 045 515грн. - основний платіж, 1 022 758 грн. - штрафні (фінансові) санкції); від 25.02.2013 р. №0001862220, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в сумі 6 621790,00 грн. (за основний платіж + 6 169 188,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 452 602,00 грн.).

Не погоджуючись з прийняти податковими повідомленнями-рішеннями Позивачем було подано скарги до ДПС у м. Києві та Міндоходів України, за результатом розгляду Скарг ДПС у м. Києві було прийнято рішення від 25.04.2013 р. №4036/10/12-1-03, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення та рішення Міндоходів України від 12.06.2013 р. №4712/6/99-99-10-014-15, яким було залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Покупець), з одного боку, та ТОВ «СУЧАСНІ ТОРГОВЕЛЬНІ РІШЕННЯ» (Постачальник), з іншого боку, було укладено Договір поставки №0107СТР-2 від 01.07.2011 р. (надалі по тексту Договір №0107СТР-2).

У відповідності до п1.1 - п. 1.3 Договору №0107СТР-2, Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором передати у власність Покупця товари, зазначені у протоколі узгодження ціни - рахунку на оплат (в подальшому "Товар"), а Покупець зобов'язується прийняти Товар і оплатити його вартість в порядку та на умовах цього договору. Асортимент, кількість і ціна товару погоджується Сторонами, відповідно до заявок Покупця. По кожній окремій партії Товару Постачальник складає протокол узгодження ціни - рахунок на оплату, відповідно до пункту 1.2. цього Договору.

Згідно п. 2.1-2.2 даного Договору, Постачальник зобов'язується: Передати у власність Покупця Товар відповідно до Розділу 1. даного Договору з оформленням накладних та інших необхідних документів. При передачі Товару Постачальник на вимогу Покупця надає паспорти та сертифікати відповідності виробника. Повідомити Покупця протягом 10 днів у випадку зміни своїх реквізитів. Покупець зобов'язується: вчасно й у повному обсязі здійснювати оплату Товару Постачальника.; повідомити Постачальника протягом 10 днів у випадку зміни своїх реквізитів.

Пунктами 3.1 - 3.2 даного Договору передбачено, що Товар поставляється Постачальником Покупцю за договірними цінами, погодженими Сторонами шляхом виставлення та оплати протоколу узгодження ціни - рахунку на оплату. Ціну договору складає вартість поставленого товару згідно з оплаченими протоколами узгодження ціни - рахунками на оплату.

Між Позивачем (Покупець), з одного боку, та ТОВ «АВИТЕК ГРУП ЛТД» (Постачальник), з іншого боку, було укладено Договір №214 на постачання запчастин до автомобілів від 01.04.2011 р. (надалі по тексту Договір №214).

У відповідності до п. 2.1 Договору №214, Постачальник зобов'язується провести постачання запасних частин до автомобіля, надалі «Товар», а Покупець зобов'язується прийняти даний „Товар", та своєчасно здійснити оплату за «Товар», згідно умов цього Договору.

Згідно п. 3.1 даного Договору, Ціна на «Товар» буде визначатися окремо за кожну поставку, згідно рахунків-фактур та видаткових накладних. Оплата за цим Договором буде здійснюватися наступним чином: Шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 30 банківських днів від дати отримання «Товару». Інші умови оплати оформлюються окремим додатком.

Пунктами 4.1 - 4.2 даного Договору передбачено, що датою постачання «Товару» вважається дата підписання уповноваженим представником Покупця, який діє на підставі доручення, товарно-транспортних накладних або акту передачі «Товару», або інших супроводжувальних документів Постачальника. «Товар» може передаватись Покупцю частинами, по мірі їх надходження на склад Постачальника, але таким чином, щоб остання частина «Товару» була передана не пізніше узгодженого терміну їх постачання.

Також, між Позивачем (Покупець), з одного боку, та ТОВ «А.НЕТ» (Постачальник), з іншого боку, було укладено Договір №06/11-К на постачання комп'ютерних комплектуючих та запасних частин від 27.06.2011 р. (надалі по тексту Договір №06/11-К).

У відповідності до п. 2.1 Договору №06/11-К, Постачальник зобов'язується провести постачання комп'ютерних комплектуючих та запасних частин, надалі «Товар», а Покупець зобов'язується прийняти даний «Товар», та своєчасно здійснити оплату за «Товар», згідно умов цього Договору.

Згідно п. 3.1 даного Договору, Ціна на «Товар» буде визначатися окремо за кожну поставку, згідно рахунків-фактур та видаткових накладних. Оплата за цим Договором буде здійснюватися наступним чином: Шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 30 банківських днів від дати отримання «Товару». Інші умови оплати, які оформлюються окремим додатком.

Пунктами 4.1 - 4.2 даного Договору передбачено, що Датою постачання «Товару» вважається дата підписання уповноваженим представником Покупця, який діє на підставі доручення, товарно-транспортних накладних або акту передачі «Товару», або інших супроводжувальних документів Постачальника. «Товар» може передаватись Покупцю частинами, по мірі їх надходження на склад Постачальника, але таким чином, щоб остання частина «Товару» була передана не пізніше узгодженого терміну їх постачання.

Крім того, між Позивачем (Покупець), з одного боку, та ТОВ «МІЖГАЛУЗЕВА ТОРГОВЕЛЬНА КОМПАНІЯ» (Постачальник), з іншого боку, було укладено Договір поставки №МТК230712-1 на постачання запчастин до автомобілів від 23.07.2012 р. (надалі по тексту Договір № МТК230712-1).

У відповідності до п. 1.1 - п.1.3 Договору № МТК230712-1, Постачальник зобов'язується протягом терміну дії цього Договору передати у власність Покупця електронне, інформаційне, комунікаційне та периферійне устаткування та деталі до нього, а також інші товари господарського призначення (далі - Товар), а Покупець, у свою чергу, зобов'язується прийняти ці товари для подальшого їх використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням та оплатити його в порядку, визначеному цим Договором. Поставка (передача у власність) Товару в рамках і на підставі цього Договору здійснюється окремими партіями. Кількість, асортимент, номенклатура, реквізити вантажоотримувачів, строк, а також інші умови поставки відповідної партії Товарів, визначаються Сторонами додатково на підставі поданих Покупцем заявок. Заявки Покупця надаються Постачальнику у письмовому вигляді. Допускається подання заявок із застосуванням засобів сучасних комунікацій (факс, електронна пошта). Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується в заявці, несе Покупець.

Згідно п. 2.1 - п. 2.3 даного Договору, Якість Товару, який поставляється Покупцеві, повинна відповідати вимогам Державних стандартів (ДСТУ) та/або Технічних умов (ТУ), які діють на території України, що підтверджується паспортом якості виробника та/або сертифікатом відповідності (для Товару, яка підлягає сертифікації), що надаються Покупцю у разі необхідності. Кількість Товару, поставку якої Сторони планують здійснити в рамках та на підставі цього Договору, вказується в заявках Покупця. Фактичний об'єм Товару, що поставляється, вказується в відповідній видатковій накладній. Якість фактично поставленого Товару може перевірятись уповноваженою особою Покупця. Строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред'явлення постачальникові претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством України.

Пунктами 3.1 - 3.3 даного Договору передбачено, що Загальна ціна Товару, що буде постачатися по даному Договору, не обмежується та дорівнює сумарній вартості фактично поставленого Товару Покупцю. В ціну Товару включається податок на додану вартість. Розмір загальної вартості Товару підлягає кінцевому уточненню Сторонами шляхом складення та підписання сторонами взаємного Акта звірки розрахунків, виходячи з фактично поставленої Покупцю кількості Товару. Сторони домовились, що оплата за Товар здійснюється Покупцем у порядку, погодженому Сторонами додатково, у тому числі - у відповідних Додаткових договорах до даного Договору.

Між Позивачем (Покупець), з одного боку, та ТОВ «ПРОМЕНЕРГОСТАНДАРТ» (Постачальник), з іншого боку, було укладено Договір поставки №П140912/2 від 14.09.2012 р. (надалі по тексту Договір № П140912/2).

У відповідності до п. 1.1 - п.1.3 Договору № П140912/2, Постачальник зобов'язується протягом терміну дії цього Договору передати у власність Покупця товари господарського, промислового та/або непромислового призначення (далі - Товар), а Покупець, у свою чергу, зобов'язується прийняти ці товари для подальшого їх використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням та оплатити його в порядку, визначеному цим Договором. Поставка (передача у власність) Товару в рамках і на підставі цього Договору здійснюється окремими партіями. Кількість, асортимент, номенклатура, реквізити вантажоотримувачів, строк, а також інші умови поставки відповідної партії Товарів, визначаються Сторонами додатково на підставі поданих Покупцем заявок. Заявки Покупця надаються Постачальнику у письмовому вигляді. Допускається подання заявок із застосуванням засобів сучасних комунікацій (факс, електронна пошта). Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується в заявці, несе Покупець.

Згідно п. 2.1 - п. 2.3 даного Договору, якість Товару, який поставляється Покупцеві, повинна відповідати вимогам Державних стандартів (ДСТУ) та/або Технічних умов (ТУ), які діють на території України, що підтверджується паспортом якості виробника та/або сертифікатом відповідності (для Товару, яка підлягає сертифікації), що надаються Покупцю у разі необхідності. Кількість Товару, поставку якої Сторони планують здійснити в рамках та на підставі цього Договору, вказується в заявках Покупця. Фактичний об'єм Товару, що поставляється, вказується в відповідній видатковій накладній. Якість фактично поставленого Товару може перевірятись уповноваженою особою Покупця. Строки і порядок встановлення покупцем недоліків поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред'явлення постачальникові претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів визначаються законодавством України.

Пунктами 3.1 - 3.3 даного Договору передбачено, що Загальна ціна Товару, що буде постачатися по даному Договору, не обмежується та дорівнює сумарній вартості фактично поставленого Товару Покупцю. В ціну Товару включається податок на додану вартість. Розмір загальної вартості Товару підлягає кінцевому уточненню Сторонами шляхом складення та підписання сторонами взаємного Акта звірки розрахунків, виходячи з фактично поставленої Покупцю кількості Товару. Сторони домовились, що оплата за Товар здійснюється Покупцем у порядку, погодженому Сторонами додатково, у тому числі - у відповідних Додаткових договорах до даного Договору.

Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується: рахунками-фактури, рахунки оплати, податковими накладними, видатковими накладними, Протоколами узгодження ціни-Рахунком на оплату, банківськими виписками, довіреностями, Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) (оригінали були дослідженні та залучені до матеріалів справи).

Також, в матеріалах справи містяться Договори оренди нежитлових приміщень: від 21.04.2011 р., Договір оренди №А-11/2011 від 30.06.2011 р., Договір суборенди №КС -115/2011 від 01.07.2011 р.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентами, відповідачем в акті перевірки та відзиві на позов не зазначено жодних посилань щодо несплати ними податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагенти Позивача були ліквідовані або припинено підприємницьку діяльність даних контрагентів під час укладання та виконання договорів.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржені договори сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Слід відмітити, що сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами, дані контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платником податку на додану вартість.

Податкове законодавство не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податку на прибуток, як припущення контролюючого органу щодо ознак фіктивності правочинів або існування тверджень податкового органу щодо нікчемності правочинів, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, наявних в матеріалах справи.

Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними":при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого Позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладені з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Крім того, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договірні взаємовідносини були укладені з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні" від 16.07.1999р № 996-XIY. Частина 2 ст. 9 вказаного Закону висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 25.02.2013 р. №0001862220 та №0001872220 підлягає задоволенню.

Аналогічна позиція викладена в Постанові ВАСУ від 19 грудня 2012 р. К/9991/64526/12; Постанові ВАСУ від 05 вересня 2012 року К/9991/42479/12; Ухвалах ВАСУ: від 07 листопада 2012 К/9991/48571/12; від 22 жовтня 2012 р. К/9991/52018/12; від 01 жовтня 2012 р. К/9991/42373/12.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 122, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення від 25.02.2013 року №0001862220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 6 169 188,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 452 602,00 грн.

3. Скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення від 25.02.2013 р. №0001872220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 2 045 515,00 гри., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1 022 758,00 грн.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук