Постанова № 33643223, 19.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2013 року Справа № 25/5005/7291/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач)суддівШвеця В.О., Фролової Г.М.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Місія-1"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.13 у справі№25/5005/7291/2011за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Місія-1"доТовариства з обмеженою відповідальністю підприємства "Машинобудівник"прозобов'язання повернути майно за договором зберігання Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 02.09.13 для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Швеця В.О., Фролової Г.М.

Ухвалами Вищого господарського суду України від 05.09.13 та від 12.09.13 розгляд касаційної скарги відкладався відповідно на 12.09.13 та 19.09.13.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Толбатова Л.Р. - за дов. від 08.01.13;

від відповідача: Кремена М.М. -за дов. від 18.09.13.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Місія-1" у червні 2011 року заявлений позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівник" про зобов'язання відповідача повернути позивачеві майно: полістеролбетон - 845,685 куб.м; бетон В-15 - 13,218 куб.м, загальною вартістю 564 316, 60 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на неповернення відповідачем майна, переданого на підставі договору зберігання від 23.12.07 №МШ2312-7 та прийнятого за актом від 02.04.08. При цьому, позивач посилався на приписи статей 526, 936, 937, 949 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.12, ухваленим суддею Чередко А.Є., позовні вимоги задоволено повністю. Суд першої інстанції установив факт порушення відповідачем зобов'язань з повернення позивачеві спірного майна зі зберігання. Водночас, місцевий суд установив, що за умовами договору зберігання відповідач не мав права використовувати спірне майно, доказів його відсутності чи втрати відповідачем не надано, не доведено останнім і того, що під час виконання підрядних робіт ним використовувались матеріали, передані на зберігання. При цьому, суд першої інстанції надав оцінку актам приймання - робіт та відомостям ресурсів за періоди 2008 та 2010 років та вказав, що ці документи свідчать про відносини за договором підряду від 01.02.08 та не є доказами повернення майна зі зберігання за договором від 23.12.07. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 526, 936, 938, 944, 948, 949 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Чохи Л.В. - головуючого, Антоніка С.Г., Чимбар Л.О., постановою від 27.05.13, перевірене рішення у справі скасував та відмовив у задоволенні позовних вимог. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірний полістеролбетон та бетон В-15 був переданий відповідачеві для виконання підрядних робіт, а не для зберігання, спірне майно знаходилось на території позивача і його залишок залишився там після проведення робіт. Апеляційний суд також вказав, що згідно з технічним свідоцтвом строк придатності полістеролбетону - 60 діб, а за технічними умовами - гарантійний термін зберігання полістеролу становить 12 місяців, при цьому, відповідачеві передавались полістеролбетон та бетон В-15 в рідкому стані, в той час як позивач просить повернути матеріали у сухому вигляді. Водночас, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на правовідносини, які виникли між сторонами не поширюються приписи статті 949 Цивільного кодексу України, оскільки вони регулюються статтею 840 Цивільного кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Місія-1" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, а рішення просить залишити в силі. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на неправомірність висновку апеляційного суду про те, що спірні правовідносини регулюються статтею 840 Цивільного кодексу України, адже предметом позову є повернення майна зі зберігання переданого за договором від 23.12.07. Не погоджується скаржник і з висновком апеляційного суду про використання спірного майна за договором підряду від 01.02.08 №1/02-1, адже акти приймання виконаних робіт та відомості ресурсів за окремі періоди 2008, 2010 роки свідчать про виконання сторонами зобов'язань за договором підряду, в той час як договором зберігання відповідачеві не надано право використовувати отримане на зберігання майно в будь -яких інших господарських операціях. Скаржник зауважує також на тому, що акт приймання - передачі від 23.04.08 не свідчить про передачу спірного майна відповідачеві для виконання робіт, оскільки він не містить інформації про належність майна, та не підтверджує факту повернення майна позивачеві зі зберігання. Не погоджується скаржник і з висновком апеляційного суду про те, що майно знаходиться на території позивача, оскільки за умовами договору зберігання для зберігання спірних матеріалів відповідачем надаються спеціально обладнанні приміщення на вул. Байкальська, 9а у місті Дніпропетровську. Скаржник вказує і на безпідставне прийняття апеляційним судом до уваги наданих відповідачем пояснень про строк придатності будівельних матеріалів, адже, останнім не обґрунтовано неможливість їх подання до суду першої інстанції. Зауважує скаржник і на залишенні апеляційним судом поза увагою того, що строк придатності полістирольного гранульованого наповнювача і добавки, а також щебеню та піску, окрім бетону є довготривалим і обмеження щодо його придатності не встановлені. На думку скаржника, є хибним висновок апеляційного суду про те, що він вимагав повернути будматеріали в сухому вигляді, в той час як в актах приймання - передачі об'єм цих матеріалів визначений у рідкому стані, втім скаржник вказує, що просив повернути полістеролбетон та бетон В-15, зазначаючи склад компонентів, котрі входили до спірних матеріалів. Відтак, скаржник вважає, що судом порушено приписи статей 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства "Машинобудівник" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення. Розрізняють фактичні та юридичні (правові) підстави позову. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Місія-1" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівник" про повернення зі зберігання полістеролбетону - 845,685 куб.м та бетону В-15 - 13,218 куб.м. Відмовляючи у задоволенні цієї вимоги та скасовуючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні будівельні матеріали були використані відповідачем під час виконання будівельних робіт за договором підряду від 01.02.08 №1/02-1, і після завершення робіт їх залишок залишився на території позивача. При цьому, апеляційним судом в основу постанови покладені, зокрема пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівник" та технічні умови ТУ У В.27.-2.5.2 - 32896400 - 001:2005, котрими визначено гарантійний строк зберігання. Втім, такі висновки апеляційного суду визнаються помилковими. Відповідно до приписів процесуального законодавства, рішення з господарського спору, в тому числі і постанова апеляційного суду, повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Обґрунтованим є рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно зі статтею 33 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Проте, постанова у справі цим вимогам не відповідає. Як убачається з матеріалів справи, предметом позову є вимога про повернення майна зі зберігання, а підставою позову визначено акт від 02.04.08 і договір зберігання №МШ2312-7, котрий укладений 23.12.07 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Машинобудівник" - зберігачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Місія-1" - поклажодавцем, за умовами якого відповідач зобов'язався прийняти на зберігання матеріали (майно), які передані йому позивачем, та повернути зазначене майно в схоронності, в тій же кількості, без погіршення його якості та споживчих властивостей. Для зберігання майна надається приміщення, яке знаходиться за адресою: місто Дніпропетровськ, вул. Байкальська, 9а. Пунктом 1.3. договору сторони погодили, що строк зберігання майна становить 10 місяців та починається з моменту передачі на зберігання першої партії майна. Позивач має право упродовж строку зберігання передавати на зберігання майно та забирати його у разі необхідності. Згідно з розділом 3 цього договору відповідач здійснює зберігання майна безоплатно. Пунктом 2.1.4 договору відповідач зобов'язався повернути майно позивачеві за першою вимогою, а у випадку, якщо така вимога не була заявлена - упродовж 7-ми днів після закінчення строку зберігання, в такому стані, в якому воно було прийнято на зберігання, з урахуванням його нормального зносу. Отже, спірні правовідносини, як підставно зазначив суд першої інстанції, виникли з приводу виконання чи невиконання відповідачем зобов'язань за договором зберігання і виходячи з вимог даного позову, предметом доказування при вирішенні цього спору є встановлення, зокрема наявності між сторонами договірних відносин зі зберігання; факту передачі поклажодавцем майна на зберігання, приймання його зберігачем та не виконання відповідачем обов'язку з його повернення. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, за приписами якої одною з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договір. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги містить і стаття 193 Господарського кодексу України. Статтею 936 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Згідно зі статтею 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Договір зберігання є реальним правочином та обов'язок зберігати річ, а у подальшому її повернути, виникає після фактичної передачі такої речі зберігачеві, і ця господарська операція має підтверджуватись відповідними первинними документами. Приписами статті 949 Цивільного кодексу України визначено обов'язок зберігача повернути річ. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Статтею 953 названого Кодексу унормовано, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку наявним у справі доказам суд першої інстанції установив, що на виконання умов договору від 23.12.07 позивач передав, а відповідач прийняв полістеролбетон - 845,685 куб.м та бетон В-15 - 13,218 куб.м, що підтверджується актом приймання-передачі від 02.04.08, підписаним обома сторонами. Установлено місцевим судом і те, що позивачем на адресу відповідача скеровано лист від 20.03.10 з вимогою у 7-ми денний термін повернути майно зі зберігання, проте відповідачем вказана вимога залишена без задоволення. Заперечуючи проти повернення спірного майна відповідач стверджував, що воно було використано під час проведення підрядних робіт за договором від 01.02.08. Як установлено судом першої інстанції, на момент передачі майна на зберігання між сторонами існував договір підряду від 01.02.08, втім надавши оцінку актам приймання виконаних робіт та відомостям ресурсів, котрі надані відповідачем на підтвердження своїх заперечень, місцевий суд установив, що ці документи свідчать про виконання сторонами зобов'язань за договором підряду від 01.02.08 та не є доказами повернення майна зі зберігання за договором від 23.12.07 або використання спірного майна на користь позивача. Водночас, як установлено судом першої інстанції, позивачем не надавалось згоди на використання відповідачем переданих на зберігання матеріалів під час здійснення підрядних робіт. Висновок апеляційного суду про те, що спірне майно було використано під час будівельних робіт визнається помилковим, оскільки ґрунтується на поясненнях відповідача, при цьому з актів приймання виконаних підрядних робіт, на які послався суд, не убачається того, що використовувався саме спірний бетон, враховуючи і те, що як установлено місцевим судом в рамках договору зберігання від 23.12.07 відповідачем прийнято на зберігання 1136,553 куб.м полістеролбетону, про що складено акт приймання -передачі від 03.03.08. Також, скасовуючи рішення у справі суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин положення статті 840 Цивільного кодексу України, зазначивши про безпідставність застосування місцевим судом норм, якими врегульовані правовідносини зі зберігання, однак такий висновок апеляційного суду є неправомірним, адже вказана норма визначає порядок виконання робіт з матеріалу замовника і вона застосовується у сукупності зі статтею 841 цього ж Кодексу, приписами якої дійсно передбачено обов'язок підрядника зберігати передані матеріали необхідні для виконання робіт та надано підрядникові право користуватись такими матеріалами, втім такі умови мають визначатися в договорі підряду, і спір щодо належного зберігання, використання чи невикористання матеріалів замовника під час проведення робіт може бути лише в рамках договору підряду. Як установлено судом першої інстанції та підтверджуються матеріалами справи, підставою даного позову є договір зберігання від 23.12.07, котрий є дійсним, а відтак породжує для сторін права та обов'язки визначені його умовами, при цьому, вказаний договір не містить умов, які б надавали відповідачеві право на використання спірного майна під час виконання підрядних робіт. Таким чином, доводи касаційної скарги про невірне застосування до даних правовідносин приписів статті 840 Цивільного кодексу України знайшли своє підтвердження. Разом з цим, посилаючись на технічні умови ТУ У В.2.7.-25.2 - 32896400 - 001:2005, згідно з якими гарантійний термін зберігання полістеролу складає 12 місяців з дня виготовлення, апеляційним судом не враховано того, що гарантійний строк - це строк упродовж якого продавець гарантує якість товару, і це поняття не є тотожним поняттю - строк зберігання. При цьому, чинним законодавством та умовами договору зберігання визначений обов'язок зберігача повернути майно навіть після закінчення строку його зберігання, як установлено судом першої інстанції відповідачем спірне майно зі зберігання не повернуто, не надано останнім і доказів втрати або пошкодження цього майна. Виходячи з того, що суд першої інстанції, проаналізувавши усі обставини справи правильно визначив правову кваліфікацію відносин сторін та вірно визначив правові норми, які підлягають застосуванню при вирішенні даного спору, установив усі обставини, котрі входять до предмета доведення, висновок місцевого суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог визнається законним. Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Втім, суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, що призвело до помилкового скасування законного рішення у справі, тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення у справі.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.13 у справі №25/5005/7291/2011 скасувати. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.12 у цій справі залишити в силі.

Стягнути з рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства "Машинобудівник" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Місія-1" 5643,17 грн судового збору. Видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Місія-1" задовольнити.

Головуючий, суддя Т. Добролюбова

Судді В.Швець

Г.Фролова