Постанова № 33643111, 17.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2013 року Справа № 906/485/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого Волковицької Н.О. Рогач Л.І.за участю представників сторін:позивачаКошелєва О.А., директор наказ № 533 від 22.06.2009р. відповідачаСича Є.Ю., представник за довіреністю від 16.09.2013р.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Малинський бекон"на постановувід 17.07.2013 року Рівненського апеляційного господарського суду у справі№ 906/485/13 господарського суду Житомирської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Украгрозакупівля"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський бекон"простягнення 300 117,90 грн.ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгрозакупівля" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський бекон" про стягнення з відповідача на користь позивача 287 800,29 грн. боргу, 9952,33 грн. пені, 1992,49 грн. 3% річних та 372,79 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 14.05.2013 року (суддя Шніт А.В.) залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.07.2013 року (головуючий суддя Василишин А.Р., судді Юрчук М.І., Крейбух О.Г.) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 247800,29 грн. боргу, 9952,33 грн. пені, 1992,49 грн. річних та 372,79 грн. інфляційних втрат. В частині стягнення 5 000 грн. заборгованості в позові відмовлено. В частині стягнення 35000 грн. заборгованості провадження у справі припинено за відсутністю предмета спору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Малинський бекон" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 14.05.2013 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.07.2013 року і передати справу на новий розгляд суду першої інстанції.

Скаржник вважає, що судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального права та процесуального права, а саме частини 1 статті 43 та статті 47 Господарського процесуального кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгрозакупівля" надало відзив на касаційну скаргу, в якому просить судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський бекон" залишити без задоволення.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 17 серпня 2012 року між позивачем та відповідачем було укладено договір з виробництва та відвантаження продукції (комбікорму) № 12/35 (т. 1, а.с. 20) та специфікацій до нього (т. 1, а.с. 21-25), відповідно до пункту 1.1 котрого позивач зобов'язався виготовити комбікорм і передати у власність, а відповідач прийняти та оплатити, відповідно умов договору, а також специфікацій, які є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 2.7 договору визначено, що датою поставки являється фактичне отримання товару відповідно до видаткової накладної.

Згідно пунктів 3.1-3.2 договору: відповідач зобов'язався провести оплату на розрахунковий рахунок позивача згідно вимог специфікацій; загальна сума договору визначається сумою всіх товаротранспортних накладних і специфікацій, відносно котрих відбувається відгрузка товару, за період дії даного договору і орієнтовано становить 15 000 000 грн. (ПДВ 20 % - 2 500 000 грн.).

Судами встановлено, що згідно пункту 4 специфікацій до договору (т. 1, а.с. 21-25) сторони погодили, що відповідач проводить оплату шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару Відповідачу згідно пункту 2.7 договору.

Судами встановлено, що відповідачем було здійснено поставку товару на загальну суму 3 957 396,78 грн., що підтверджується н6аданими первинними доказами, а саме: договір (том 1, а.с. 20), специфікація № 1, № 2 № 3, № 4, № 5 (том 1, а.с. 21-25); видаткові накладні за серпень-грудень 2012 року, товарно-транспортні накладні, котрі підписані та скріплені печатками позивача та відповідача, довіреності на отримання цінностей по договору (т. 1, а.с. 26-129).

Відповідач здійснив проплату за поставлений товар з порушенням умов договору, що підтверджується довідкою з банку (том 1, а.с. 134-134) та виписками з рахунку (том 1, а.с. 136-139), а саме: в період з 6 вересня 2012 року по 8 лютого 2013 року було сплачено 3 664 596 грн. 50 коп.; 14 березня 2013 року 5 000 грн.

22 березня 2013 року, тобто до пред'явлення позову до суду, відповідач перерахував позивачу 5000 грн. боргу, що підтверджується банківською випискою (том1, а.с. 179), в зв'язку з чим суди дійшли висновку про безпідставність звернення позивача до суду в частині стягнення 5000,00 грн. заборгованості, оскільки даної заборгованості не існувало на момент звернення до місцевого господарського суду.

Після звернення позивача з позовом до суду та після порушення місцевим господарським судом провадження по справі відповідач в період з 29 березня 2013 року по 14 травня 2013 року перерахував позивачу 35000 грн. боргу, що підтверджується банківськими виписками та платіжним дорученням № 13 від 14 травня 2013 року (том 1, а.с. 182-192, 201-217), в зв'язку з чим суд першої інстанції і з чим погодився суд апеляційної інстанції на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України припинив провадження у справі в частині стягнення 35000,00 грн. заборгованості за відсутністю предмета спору.

Згідно статтей 174, 181 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, з акта управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З положень статті 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до статті 526 Цивільного України: зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом; якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами встановлено, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, що випливають з договору поставки.

Положенням статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України: якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 1 статті 692 Цивільного кодексу України: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу дії статті 693 Цивільного кодексу України: якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що наявні в матеріалах справи докази повністю підтверджують факт неналежного виконання відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати отриманого товару, в зв'язку з чим задовольнили позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 247800,29 грн.

Щодо стягнення пені за період з 26 грудня 2012 року по 8 січня 2013 року в сумі 9952 грн. 33 коп., суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права в межах шестимісячного терміну та річного строку позовної давності, у відповідності до вимог статті 232 Господарського кодексу України, 258 Цивільного кодексу України та згідно пункту 5.1 Договору, яким передбачено, що у випадку порушення строків оплати, за поставлену продукцію відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої у період, за який нараховується пеня, від суми боргу за кожен день прострочення оплати; пеня нараховується та сплачується до моменту фактичної оплати отриманого товару.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, в зв'язку з чим суди дійшли висновку про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача 1992,49 грн. 3% річних та 372,79 грн. інфляційних втрат.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Твердження заявника про порушення судом норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення та постанови у даній справі колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Житомирської області від 14.05.2013 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.07.2013 року у справі № 906/485/13 господарського суду Житомирської області залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський бекон" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

С у д д і Н. Волковицька

Л. Рогач