Постанова № 33632091, 18.09.2013, Луганський окружний адміністративний суд

11.5

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 вересня 2013 року Справа № 812/7325/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Твердохліба Р.С.,

при секретарі: Андріасяні Е.А.,

представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 (договір про надання правової допомоги

від 16.08.2013 б/н),

від відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до відділу державної виконавчої служби Краснодонського міськрайонного управління юстиції Луганської області про визнання дій незаконними та скасування постанов від 23 липня 2013 року ВП № 39017353, ВП № 39017508, від 30 липня 2013 року ВП № 39017353, ВП № 39017508, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року відкрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до відділу державної виконавчої служби Краснодонського міськрайонного управління юстиції Луганської області про визнання дій незаконними та скасування постанов від 23 липня 2013 року № 39017353, ВП № 39017508, від 30 липня 2013 року ВП № 39017353, ВП № 39017508.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог послався на те, що відповідно до вироку Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 27 травня 2011 року було видано виконавчий лист № 1-69, який надійшов до відділу державної виконавчої служби Краснодонського міськрайонного управління юстиції Луганської області 10 жовтня 2011 року, у зв'язку із чим державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та встановлено термін для добровільного виконання строком до 16 жовтня 2011 року. 17 жовтня 2011 року відповідачем прийнято постанову про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 56,48 грн. та витрат на проведення виконавчих дій в сумі 28,00 грн.

Разом із цим позивачем зазначено, що вищевказані постанови він не отримував. 24 жовтня 2011 року позивачем в добровільному порядку, відповідно до квитанції № 482410017 була сплачена заборгованість за проведення експертизи в сумі 564,80 грн., відповідно до вироку Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 27 травня 2011 року та цього ж дня ним була подана заява до відділу державної виконавчої служби Краснодонського міськрайонного управління юстиції Луганської області про закриття виконавчого провадження у зв'язку з добровільним виконанням вироку.

Крім того, у зв'язку із скасуванням 19 липня 2012 року Вищим спеціалізованим судом по розгляду цивільних і кримінальних справ вироку Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 27 травня 2011 року та ухвали Апеляційного суду Луганської області 12 серпня 2011 року, листом Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 20 серпня 2012 року виконавчий лист № 1-69/11 був відкликаний без виконання.

Однак, 12 липня 2013 року позивач отримав повістку про необхідність прибути до відділу державної виконавчої служби Краснодонського міськрайонного управління юстиції Луганської області для вирішення питання щодо виплати заборгованості зі сплати виконавчого збору в сумі 56,48 грн. та витрат на проведення виконавчих дій в сумі 28,00 грн.

З метою врегулювання вказаного питання позивачем 15 липня 2013 року подано заяву до відповідача з копіями наведених вище документів. 30 липня 2013 року ОСОБА_2 отримав відповідь з якої дізнався, що виконавче провадження у 2011 році не було припинено, та одночасно із відповіддю він отримав постанови про відкриття нового виконавчого провадження від 23 липня 2013 року ВП № 39017353 про стягнення виконавчого збору в сумі 54,48 грн. та ВП № 39017508 про стягнення витрат на проведення виконавчих дій в сумі 28,00 грн.

У зазначених постановах боржником визначений ОСОБА_2, що проживає за адресою: АДРЕСА_2, тоді як позивач, ОСОБА_2 мешкає за адресою: АДРЕСА_1.

За таких обставин, позивач вважає, що отримавши заяву від 24 жовтня 2011 року з квитанцією про сплату заборгованості за вироком Краснодонського міськрайонного суду і не вживши заходів щодо припинення виконавчого провадження, відповідачем грубо порушено норми частини 3 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, згідно частини 6 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» при закінченні виконавчого провадження у зв'язку з відміною рішення, яке підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір повертається боржникові. Таким чином, державний виконавець був зобов'язаний закрити виконавче провадження в жовтні 2011 року на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно із виконавчим документом, або в серпні 2012 року на підставі пункту 9 частини 1 статті 49 вказаного Закону.

З Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень позивач дізнався, що 30 липня 2013 року відповідачем були винесені постанови про стягнення з ОСОБА_2, що проживає за адресою: АДРЕСА_2 та працює в ТОВ «Комбінат побутового обслуговування» судового збору в сумі 56,48 грн. та витрат на проведення виконавчих дій в сумі 28,00 грн. Таким чином, оскаржувані постанови винесені з порушенням вимог п.п. 1.5.1, 7.3 та 7.3.1 Інструкції по організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року за № 512/5, оскільки не містять повного місцезнаходження та прізвища, імені і по батькові боржника. Також, згідно постанови від 30 липня 2013 року з позивача стягується судовий збір, але судовий збір і виконавчий збір це різні види грошових платежів, тому з оскаржуваних платежів не можливо встановити не тільки хто є боржником, а і які саме платежі стягуються.

У зв'язку із викладеним позивач просить визнати дії відповідача щодо винесення оскаржуваних постанов незаконними та скасувати постанови від 23 липня 2013 року № 39017353, ВП № 39017508, від 30 липня 2013 року ВП № 39017353, ВП № 39017508.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Правом надання заперечень проти позову та доказів на підтвердження своїх доводів не скористався, заяви про розгляд справи за його відсутності суду не надавав. З огляду на положення статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача. Відповідно до частини 6 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу на основі наявних в матеріалах справи доказів.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).

В судовому засіданні встановлено, що на виконання вироку Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 27 травня 2011 року у справі № 1-69 було видано виконавчий лист від 26 серпня 2011 року (а.с. 60).

Постановою відділу державної виконавчої служби Краснодонського міськрайонного управління юстиції від 10 жовтня 2011 року відкрито виконавче провадження ВП № 29281993 про стягнення з ОСОБА_2 витрат на проведення експертизи в сумі 564,84 грн. (а.с. 62).

Постановою відділу державної виконавчої служби Краснодонського міськрайонного управління юстиції від 23 липня 2013 року ВП № 39017353 відкрито виконавче провадження про стягнення з позивача судового збору в сумі 56,48 грн. (а.с. 8).

Постановою відділу державної виконавчої служби Краснодонського міськрайонного управління юстиції від 23 липня 2013 року ВП № 39017508 відкрито виконавче провадження про стягнення з позивача витрат на проведення виконавчих дій в сумі 28,00 грн. (а.с. 9).

Постановою відділу державної виконавчої служби Краснодонського міськрайонного управління юстиції від 31 липня 2013 року ВП № 39017353 звернуто стягнення на заробітну плату позивача (а.с. 10).

Постановою відділу державної виконавчої служби Краснодонського міськрайонного управління юстиції від 31 липня 2013 року ВП № 39017353 звернуто стягнення на заробітну плату позивача (а.с. 11).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (надалі - Закон № 606).

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 606 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення). Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

У відповідності до статей 3, 17 Закону № 606 примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, якими, зокрема, є виконавчі листа, що видаються судами.

За приписами ст. 25 Закону № 606 державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Положеннями ст. 31 Закону № 606 передбачено, що копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Державний виконавець або уповноважена ним особа може особисто вручити документи виконавчого провадження сторонам або іншим учасникам виконавчого провадження під розписку.

Тобто наведені норми Закону № 606 зобов'язують орган державної виконавчої служби в разі прийняття рішення про відкриття виконавчого провадження прийняти відповідну постанову на направити її сторонам виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення або під розписку (наведена редакція ст. ст. 25, 31 діяла, в тому числі, й на момент відкриття виконавчого провадження).

Постанову про відкриття виконавчого провадження прийнято відповідачем 10 жовтня 2011 року ВП № 29281993 (а.с. 62). На підтвердження направлення вказаної постанови позивачу відповідач надав супровідний лист від 10 жовтня 2011 року. При цьому будь-яких доказів дотримання приписів статті 31 Закону № 606 щодо направлення постанови рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи вручення під розписку, матеріали виконавчого провадження не містять.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про те, що йому не було відомо про відкриття виконавчого провадження з виконання рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області, відтак, позивача було позбавлено можливості добровільного виконання рішення суду у строк, визначений державним виконавцем.

Стаття 27 Закону № 606 встановлює, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

В силу норм статті 28 Закону № 606 у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню.

Згідно з вимогами статті 41 Закону № 606 витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження та складаються з коштів, за рахунок яких здійснено оплату: перевезення, зберігання і реалізації майна боржника; послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій; поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; розміщення оголошення в засобах масової інформації; виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень; інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.

Про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Зазначена постанова надсилається сторонам не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ними до суду у десятиденний строк.

Отже, наведені норми передбачають можливість розпочати здійснення заходів щодо примусового виконання рішення, в тому числі, стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження виключно в разі невиконання боржником рішення в строк, наданий державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24 жовтня 2011 року ОСОБА_2 було сплачено витрати за проведення експертизи, згідно з вироком Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 27 травня 2011 року у справі № 1-69 в сумі 564,80 грн., про що він подав заяву до відділу державної виконавчої служби Краснодонського міськрайонного управління юстиції (а.с. 13-14).

Відповідно до частини 3 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Тобто, оскільки позивачу не було відомо про відкриття виконавчого, фактично рішення суду про стягнення витрат на проведення експертизи позивачем виконано в добровільному порядку та можна вважати, що своєчасно. Виходячи з норм закону, метою виконавчого провадження є виконання рішення суду. Тому, з урахуванням сумлінного ставлення позивача до добровільного виконання рішення, фактично відсутні підстави для примусового виконання рішення.

Суд також звертає увагу на те, що вимагаючи від позивача своєчасного виконання судового рішення в добровільному порядку відповідач, всупереч нормам чинного законодавства України, які передбачають обов'язок суб'єктів владних повноважень діяти у спосіб, передбачений законом, відповідач не дотримується строків направлення документів виконавчого провадження. Проте, зазначену обставину суд не розцінює як підставу для скасування оскаржуваних рішень, оскільки безпосередньо факт несвоєчасного направлення позивачу оскаржуваних постанов не мав наслідком порушення прав позивача. До такого порушення призвело саме прийняття оскаржуваних рішень.

Крім того, 30 серпня 2012 року на адресу відповідача надійшов лист Краснодонського міськрайонного суду Луганської області про повернення виконавчого листа від 26 серпня 2012 року № 1-69 без виконання, у зв'язку із скасуванням вироку Вищім спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ (а.с. 18; 107-108).

Відповідно до частини 6 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір повертається боржникові.

Згідно частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, або повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ.

Тобто з огляду на вищевикладене, державний виконавець повинен був закінчити виконавче провадження на підставі ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», а у разі сплати позивачем виконавчого збору повинен був його повернути.

Виходячи з вимог ст. 11 Закону № 606 державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець зобов'язаний здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. При цьому для здійснення своїх повноважень державному виконавцю надано право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; викликати посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, та інші.

Враховуючи наведені обставини, державний виконавець на час прийняття оскаржуваних постанов не мав підстав для їх винесення, не пересвідчившись у отриманні позивачем постанови про відкриття виконавчого провадження, та не з'ясувавши стану виконання боржником (позивачем) судового рішення, та відповідно, не мав приймати оскаржувані рішення. Відтак, вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про визнання незаконними дій відділу державної виконавчої служби Краснодонського міськрайонного управління юстиції Луганської області суд зазначає таке.

Суд зазначає, що вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несуть акти індивідуальної дії, в даному випадку такими актами є постанови про стягнення коштів на проведення виконавчих дій, виконавчого збору та звернення стягнення на заробітну плату. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної особи прав (чи інтересів).

Крім того, позивачем не конкретизовано, які саме дії відповідача необхідно визнати незаконними.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об'єкту порушеного права.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірність винесення спірних постанов, що є підставою для часткового задоволення адміністративного позову.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (частина 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 18 вересня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 23 вересня 2013 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 159-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до відділу державної виконавчої служби Краснодонського міськрайонного управління юстиції Луганської області про визнання дій незаконними та скасування постанов від 23 липня 2013 року ВП № 39017353, ВП № 39017508, від 30 липня 2013 року ВП № 39017353, ВП № 39017508, - задовольнити частково.

Скасувати постанову Краснодонського міськрайонного управління юстиції Луганської області про відкриття виконавчого провадження від 23 липня 2013 року ВП № 39017353 про стягнення з ОСОБА_2 судового збору у розмірі 56,48 грн.

Скасувати постанову Краснодонського міськрайонного управління юстиції Луганської області про відкриття виконавчого провадження від 23 липня 2013 року ВП № 39017508 про стягнення з ОСОБА_2 витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 28,00 грн.

Скасувати постанову Краснодонського міськрайонного управління юстиції Луганської області про утримання боргу від 30 липня 2013 року ВП № 39017353 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи ОСОБА_2 суми боргу у розмірі 56,48 грн.

Скасувати постанову Краснодонського міськрайонного управління юстиції Луганської області про утримання боргу від 30 липня 2013 року ВП № 39017508 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи ОСОБА_2 суми боргу у розмірі 28,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 (місце проживання: 94400, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 17,21 грн. (сімнадцять гривень двадцять одна копійка).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 23 вересня 2013 року.

Суддя Р.С. Твердохліб