Рішення № 33630395, 16.09.2013, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.09.13р. Справа № 904/3709/13

За позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз", м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості у розмірі 13 986 799 грн. 33 коп.

Головуючий колегії Ярошенко В.І.

Суддя Мартинюк С.В.

Суддя Назаренко Н.Г.

Представники:

від позивача: Вагнер Д.В. - представник за дов. № 2-180 від 08.01.2013

від відповідача: Кондратенко Д.А. - представник за дов. №141юр від 11.10.2012

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртрансгаз» звернулось до господарського суду Дніпроптеровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дніпрогаз» про стягнення основного боргу у розмірі 4 641 192 грн. 91 коп., 102 664 грн. 04 коп. - інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 700 817 грн. 35 коп., пені у розмірі 3 249 399 грн. 13 коп. та 5 249 725 грн. 90 коп. - 7% штрафу.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1109011037/Н05 від 27.09.2011 в частині повної та своєчасної оплати за транспортування магістральними трубопроводами природного газу.

Ухвалою господарського суду від 15.05.2013 порушено провадження у справи та розгляд справи призначено на 27.05.2013.

27.05.2013 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 392/17/1-01 від 27.05.2013, в якому просить в задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на наступне.

14.01.2013 господарським судом Дніпропетровської області порушено справу № 904/384/13-р про банкрутство відповідача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. У відповідності до ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка, три відсотки річних та не застосовується індекс інфляції.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 27.05.2013 присутнім представникам сторін було оголошено перерву до 10.06.2013.

05.06.2013 через канцелярію суду від відповідача надійшли пояснення від 05.06.2013 № 490/17/1-02 в яких він зазначає, що згідно акту звіряння розрахунків за спірним договором, підписаного обома сторонами, станом на 30.04.2013 заборгованість відповідача перед позивачем складає 522 361 грн. 72 коп.

А також, 18.04.2013 між сторонами підписано спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ № 948/у, на виконання якого, платіжним дорученням № 14 від 19.04.2013, відповідач перерахував на рахунок позивача суму заборгованості у розмірі 522 361 грн. 72 коп.

У судовому засіданні 10.06.2013 було оголошено перерву до 15.07.2013.

15.07.2013 представник позивача подав клопотання про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів.

Ухвалою від 15.07.2013 задоволено клопотання позивача про продовження строку розгляду спору та строк розгляду справи продовжено до 31.07.2013.

У судовому засіданні 15.07.2013 оголошено перерву до 29.07.2013 та у засіданні 29.07.2013 було оголошено перерву до 31.07.2013.

Ухвалою від 31.07.2013 було призначено справу № 904/3709/2013 до розгляду колегіально.

Розпорядженням в.о. голови суду від 31.07.2013 було визначено склад колегії по розгляду справи № 904/3709/13 у складі трьох судів: головуючий суддя Ярошенко В.І., судді - Мартинюк С.В., Назаренко Н.Г.

Ухвалою від 31.07.2013 колегією суддів справу призначено до розгляду на 12.08.2013.

У судовому засіданні 12.08.2013 було оголошено перерву до 16.09.2013.

09.09.2013 через канцелярію суду від відповідача надійшли пояснення від 09.09.2013 № 793/17/1-02, в яких зазначає наступне.

Станом на 30.04.2013 сума основного боргу за спірним договором складала 522 361 грн. 72 коп., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків. Остаточне погашення заборгованості за договором здійснено згідно листа ПАТ "Дніпрогаз" від 24.04.2013 № 3162/6-4, за яким сторонами погоджено зарахування раніше проведеної ПАТ "Дніпрогаз" переплати за іншим договором - №1109011180/Т05, в сумі 6 051 106 грн. 27 коп., яка й була зарахована у якості погашення існуючої заборгованості за спірним договором.

Крім цього, 18.04.2013 сторонами було досягнуто згоди про погашення залишку боргу за рахунок заборгованості бюджетних установ перед ПАТ "Дніпрогаз", що було оформлено спільним протокольним рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ № 948/у від 18.04.2013 На виконання даного рішення, платіжним дорученням № 14 від 19.04.2013 ПАТ "Дніпрогаз" перерахувало суму заборгованості у розмірі 522 361 грн. 72 коп. на рахунок позивача. Таким чином, на момент звернення позивача до суду, заборгованості за спірним договором у відповідача не існувало.

У судовому засіданні 16.09.2013 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.09.2011 між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - позивач, газотранспортне підприємство) та Публічним акціонерним товариством "Дніпрогаз" (далі - відповідач, замовник) було укладено договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1109011037/Н05 (далі - договір).

У відповідності до п. 1.2 статуту Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків ДК «Укратрансгаз» НАК «Нафтгаз України» (арк. с. 53-54).

Згідно з п. 1.1 договору газотранспортне підприємство зобов'язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів прийому-передачі газу в магістральні трубопроводи до пункту призначення -газорозподільних станцій (далі - ГРС), а замовник зобов'язується сплатити за надані послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами у розмірі, у строки та порядку, передбаченому умовам цього договору.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що розрахунки за послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами здійснюється за тарифами, затвердженими Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ).

Пунктами 2.11.1 та 2.11.4 договору встановлено, що послуги з транспортування газу магістральними газопроводами оформлюються відповідачем і позивачем актами наданих послуг по транспортуванню газу магістральними газопроводами, які є підставою для проведення остаточних розрахунків.

Вартість послуг на транспортування газу у звітному місяці визначається на підставі актів наданих послуг по транспортуванню газу магістральними газопроводами (п. 4.4. договору).

Згідно п. 4.5 договору оплата вартості послуг транспортування газу здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача на умовах 100 (ста) відсотків попередньої оплати за 10 (десять) днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Остаточний розрахунок за транспортування газу здійснюється відповідачем шляхом щоденного перерахування грошових коштів на рахунок позивача в порядку, встановленому Алгоритмом розподілу коштів, затвердженого Національною комісією регулювання електроенергетики України. Остаточний розрахунок за фактично надані послуги по транспортуванню газу здійснюється відповідачем до 20 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів (п. п. 4.5, 4.6 договору).

Позивач, на виконання умов договору, у січні - грудні 2012 року здійснив транспортування природного газу для відповідача загальним обсягом 395591,574 тис. м3 газу, що підтверджується актами наданих послуг по транспортуванню газу магістральними газопроводами (арк. с. 16-27).

Загальна вартість наданих протягом січня - грудня 2012 року послуг з транспортування газу становить 74 996 084 грн. 35 коп., що підтверджується вказаними актами наданих послуг по транспортуванню газу магістральними газопроводами, підписаними обома сторонами (арк. с. 16-27).

Позивач звернувся до суду з позовною заявою 29.04.2013, про що свідчить поштовий штамп на конверті (арк. с. 71). Позивач зазначає, що відповідач частково та з порушенням строків розрахувався за надані послуги, а саме у розмірі 70 354891 грн. 44 коп. Основний борг відповідача перед позивачем складає 4 641 192 грн. 91 коп.

Відповідачем 05.06.2013 надано до суду акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.04.2013, підписаний обома сторонами, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем складає 522 361 грн. 72 коп. (арк. с. 98-113). Також до матеріалів справи залучено підписане сторонами спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ № 948/у від 18.04.2013 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету (арк. с. 116-117).

На виконання умов вищезазначеного спільного рішення, платіжним дорученням № 14 від 19.04.2013, яке зараховане банком 17.05.2013, відповідач перерахував на рахунок позивача суму заборгованості за спірним договором у розмірі 522 361 грн. 72 коп. (арк. с. 118).

Також до матеріалів справи залучені банківські виписки, що свідчать про сплату відповідачем основного боргу.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України , колегія суддів, проаналізувавши зібрані у справі докази, прийшла до висновку, що на момент звернення позивача з позовом до суду, основний борг становив 522 361 грн. 72 коп.

Даний борг був сплачений відповідачем 19.04.2013 та зарахований банком 17.05.2013, тобто після звернення позивача з позовом до суду та порушення провадження у справі.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Пунктом 1-1 частини 1 ст. 80 ГПК України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет позову.

Під час розгляду спору у господарському суді відповідачем надано докази повної оплати отриманих послуг за представленими актами, а саме, існуюча заборгованість за послуги з транспортування газу у розмірі 522 361 грн. 72 коп. сплачена відповідачем 17.05.2013 (дата зарахування коштів банком), тобто після звернення позивача з позовом до суду, тому провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 522 361 грн. 72 коп. підлягає припиненню.

Відповідно до ч. 3 п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Оскільки заборгованість за спірним договором у розмірі 4 118 831 грн. 19 коп. була сплачена відповідачем до звернення позивача із позовом до суду, у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 3292399 грн. 13 коп.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами пункту 6.3. договору передбачено, що у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 4 цього договору, із замовника стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2013 по справі № 904/384/13-г було порушено провадження у справі про банкрутство відповідача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в редакції від 2 жовтня 2012 року N 5405-VI протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє дану вимогу частково в сумі 2 707 030 грн. 49 коп., оскільки нарахування пені, відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», мало бути припинено 14.01.2013.

Також, за порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховані інфляційні втрати в сумі 102 664 грн. 04 коп. за період з березня 2012 року по квітень 2013 року та 3% річних у сумі 700 817 грн. 35 коп. за період з 21.02.2012 по 15.04.2013.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

При цьому, індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування і інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце протягом повного календарного місяця, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення: місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, (дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Як вбачається з розрахунку позивача, доданого до позовної заяви, останнім при визначенні інфляційних втрат невірно було визначено сукупні індекси інфляції за періоди, коли однакова сума боргу мала місце впродовж декількох місяців, натомість, нарахуванням інфляційних втрат проводилося за кожний місяць окремо.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково у розмірі 67 526 грн. 47 коп.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування 3% річних, задовольняє дану вимогу частково у сумі 579 951 грн. 30 коп., оскільки нарахування 3% річних, відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», мало бути припинено 14.01.2013.

Також позивачем, на підставі п. 2 ст. 231 Господарського кодексу України нараховано до стягнення з відповідача штраф у розмірі 7 відсотків вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання зобов'язання щодо оплати, розмір якого становить 5 249 725 грн. 90 коп.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною першою статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Між тим, як зазначено в п. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту наведеної норми випливає, що зазначені штрафні санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту; якщо було допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.

Предметом даного спору є правовідносини з приводу прострочення виконання грошового зобов'язання, а не зобов'язання, пов'язаного з обігом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а тому дія правової норми закріпленої частиною 2 статті 231 ГК України на спірні правовідносини поширюватись не може.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 7 відсотків вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання зобов'язання щодо оплати, слід відмовити.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 19 075 грн. 57 коп.

Керуючись ст.ст. 22, 44, 49, п. 1-1 ст. 80, ст. ст. 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" (49029, м. Дніпропетровськ, вул. Володарського, 5, код ЄДРПОУ 20262860) на користь Публічного акціонерного товариства "Уктрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) пеню у розмірі 2 707 030 грн. 49 коп. (два мільйони сімсот сім тисяч тридцять грн. 49 коп.), 3% річних у сумі 579 951 грн. 30 коп. (п'ятсот сімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят одна грн. 30 коп.), інфляційні втрати у розмірі 67 526 грн. 47 коп. (шістдесят сім тисяч п'ятсот двадцять шість грн. 47 коп.) та 19 075 грн. 57 коп. (дев'ятнадцять тисяч сімдесят п'ять грн. 77 коп.) витрат по сплаті судового збору.

В частині стягнення основного боргу у розмірі 522 361 грн. 72 коп. провадження у справі припинити.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Головуючий колегії В.І. Ярошенко

Суддя С.В. Мартинюк

Суддя Н.Г. Назаренко

Повне рішення складено 23.09.13р.