Рішення № 33630347, 17.09.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 вересня 2013 р. Справа № 902/985/13

Провадження № 14/902/63/13

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Німенко О.І.

представників:

позивача: Ахмістова О.М., довіреність №120-08/102 від 29.12.2012р.;

у відсутності представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: публічного акціонерного товариства "АЗОТ" (18014, м. Черкаси, вул. Першотравнева, 72)

до: товариства з обмеженою відповідальністю "А-С" (23700, Вінницька область, м. Гайсин, вул. Плеханова, 54-А)

про розірвання договору поставки №801-416 від 07.12.2009р., угод до нього та стягнення 22529989 грн. 73 коп.,

В С Т А Н О В И В :

Публічним акціонерним товариством "АЗОТ" заявлено позов до товариства з обмеженою відповідальністю "А-С" про розірвання договору поставки №801-416 від 07.12.2009р., угод до нього та стягнення 22529989 грн. 73 коп.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 11.07.2013 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/985/13 з призначенням її до розгляду.

Відповідно до ухвал від 30 липня та 29 серпня 2013р. слухання справи відкладалося з об'єктивних причин.

В судовому засіданні (17.09.2013р.) представник позивача (Ахмістов О.М.) заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в ньому.

Натомість, представник відповідача в судове засідання вкотре не з'явився, витребуваних ухвалою документів не надіслав не зважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання він повідомлявся належним чином ухвалою, яка надсилалася йому рекомендованою кореспонденцією за адресою, котра відповідає тій, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Статтею 64 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідач зареєстрований за адресою, яка відповідає тій адресі, за якою надсилалась останньому ухвала від 11.07.2013р., 30.07.2013р., 29.08.2013р. Поряд з цим, направлена судом на адресу відповідача поштова кореспонденція була повернута поштовими відділеннями з відміткою "За зазначеною адресою не проживає", відносно чого суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3.9.1 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того, відповідно до п. 3.9.2 вказаної Постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, враховуючи, що направлення кореспонденції здійснювалося за адресою відповідача, яка визначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і наявних у матеріалах справи документах, приймаючи до уваги положення ст.64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення товариства з обмеженою відповідальністю «А-С» про дату, час і місце розгляду справи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

07.12.2009р. між відкритим акціонерним товариством "АЗОТ", яке змінивши тип акціонерного товариства на даний час є публічним акціонерним товариством "АЗОТ", що підтверджується його статутом та товариством з обмеженою відповідальністю "А-С" укладено договір №801-416 (а.с. 18-20).

Згідно із п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар в кількості 11800 тонн.

Відповідно до п. 2.2 Договору загальна сума договору складає 21476472 грн. з урахуванням ПДВ, яке складає 3579412 грн.

Покупець зобов'язується провести платіж у розмірі 100% вартості відвантаженого товару і витрат, пов'язаних з його доставкою залізничним транспортом до станції призначення, протягом 5-ти банківських днів з дати відвантаження згідно платіжної вимоги (рахунку), одержаної від постачальника (п. 4.1 Договору).

Угодами №1 від 25.02.2010р., №2 від 04.04.2011р., №3 від 13.07.2011р. сторони внесли зміни до договору №801-416 від 07.12.2009р. щодо його умов: предмету, кількості та якості товару; ціни і загальної суми товару; умов і терміну поставки товару; порядку і термінів розрахунків.

Судом встановлено, що взяті на себе зобов'язання відповідно до умов Договору позивач виконав належним чином, передавши відповідачу у період з 01.01.2010р. по 21.03.2010р. товар на загальну суму 29056464 грн. 30 коп. (враховуючи витрати на доставку товару залізничним транспортом), що підтверджується наявними в матеріалах справи наказами-накладними на відпуск продукції, квитанціями про приймання вантажу та платіжним вимогами за фактично відвантажену продукцію (а.с. 49-250, т.с. 1; а.с. 1-250, т.с. 2; а.с. 1-167, т.с. 3).

Як стверджує позивач у позові, товар був прийнятий відповідачем в повному обсязі без будь-яких зауважень та без претензій, однак, останній свої договірні зобов'язання виконав частково, за отриманий товар розрахувався лише в сумі 8093077 грн. 09 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок (а.с. 47-48, т.с. 1).

Таким чином, зважаючи на вище викладене, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по оплаті отриманого товару в сумі 20963387 грн. 21 коп.

04.04.2011р. між сторонами укладено угоду № 2 «Про внесення змін і доповнень до Договору № 801-416 від 07.12.2009р." (а.с. 22-23, т.с. 1), якою внесено зміни до пункту 4.1. розділу 4 Договору. Зазначений пункт договору викладено у новій редакції, а саме: покупець зобов'язується провести платіж у розмірі 20963387,21 грн. з урахуванням ПДВ за відвантажений твар і витрат, які пов'язані з його доставкою залізничним транспортом за графіком. Відповідно до визначеного сторонами графіка розрахунків за Договором покупець, починаючи з 30.09.2011р., зобов'язаний щомісяця сплачувати на користь постачальника встановлену суму коштів. Проте, жодного платежу від покупця на адресу постачальника не надійшло.

Крім того, у зв'язку з тривалим невиконанням товариством з обмеженою відповідальністю "А-С" своїх зобов'язань за Договором щодо оплати поставленого товару, 21.05.2013р. позивачем направлено йому претензії-вимоги №501-07/260-1730 від 21.05.2013 року з пропозицією розірвати договір поставки №801-416 від 07.12.2009р. та додаткові угоди до нього: №1 від 25.02.2010р., №2 від 04.04.2011р., №3 від 13.07.2011р., та вимогою у 7-денний строк з дня отримання претензії-вимоги сплатити наявну заборгованість за Договором в сумі 20963387 грн. 21 коп. (а.с. 28-34, т.с. 1). Однак, як стверджує позивач у позовній заяві та його представник під час розгляду справи вказана претензія-вимога залишилась не виконаною, відповідь на неї відповідач не надав.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З моменту укладення сторонами договору поставки №801-416 від 07.12.2009р. між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 693 ЦК України).

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Розглядаючи вимогу позивач про розірвання договору та угод до нього, судом взято до уваги наступні приписи законодавства.

Згідно із ч.ч.1-4 ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про те, що намір змінити або розірвати договір може бути реалізований за погодженням з іншою стороною. У випадках коли сторони не досягли домовленості щодо зміни або розірвання договору, а одностороння зміна/розірвання договору не допускається, заінтересована сторона має право звернутися до суду із відповідним позовом.

Слід зазначити, що навіть недотримання стороною зазначеного порядку при наявності встановлених законом або договором матеріально-правових підстав для розірвання договору не може бути підставою для відмови у захисті судом порушеного цивільного права, оскільки інше суперечило б приписам статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, та статті 16 Цивільного кодексу України, згідно з якою кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, про припинення правовідношення.

Поряд з цим, частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами прийнято до виконання зобов'язання за договором поставки. Так, позивачем належним чином виконано свої договірні зобов'язання щодо поставки товару, передавши відповідачу у період з 01.01.2010р. по 21.03.2010р. товар на загальну суму 29056464 грн. 30 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи наказами-накладними на відпуск продукції, квитанціями про приймання вантажу та платіжним вимогами за фактично відвантажену продукцію. Натомість, відповідачем свої договірні зобов'язання виконано частково, за отриманий товар останній розрахувався лише в сумі 8093077 грн. 09 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок.

Таким чином, відповідачем не було дотримано домовленості сторін щодо повного та своєчасного розрахунку за отриманий товар у строки передбачені договором та угодою до нього. Зокрема, як встановлено матеріалами справи та стверджується позивачем у позові і його представником в судовому засіданні, неодноразові звернення останнього з вимогою до відповідача щодо виконання умов договору та сплати платежів згідно Договору поставки, залишені ним без відповіді, при цьому період прострочення відповідачем своїх зобов'язань бере свій початок ще з жовтня 2011р. Окрім того, угода № 2 від 04.04.2011р. «Про внесення змін і доповнень до Договору № 801-416 від 07.12.2009р. укладена між сторонами, згідно із якою покупець відповідно до визначеного сторонами графіка розрахунків за Договором, починаючи з 30.09.2011р., зобов'язаний щомісяця сплачувати на користь постачальника встановлену суму коштів взагалі останнім не виконувалась. Вказані обставини, на думку суду, є ніщо іншим як істотним порушенням відповідачем умов укладеного з позивачем договору поставки №801-416 від 07.12.2009р., що стало підставою для звернення позивача із позовом до суду про дострокове розірвання поставки №801-416 від 07.12.2009р. та додаткових угод до нього.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.

Зважаючи на наведене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині розірвання договору поставки №801-416 від 07.12.2009р., укладеного між публічним акціонерним товариством "АЗОТ" та товариством з обмеженою відповідальністю "А-С" є обґрунтованими, оскільки підтверджують наявність факту порушення договору зі сторони відповідача, який призвів до того, що позивачем не отримано того результату, на який він розраховував при укладенні договору, що в свою чергу, на думку суду, є поважною причиною для розірвання договору.

Виходячи з встановлених обставин справи, наведених вище законодавчих приписів та обов"язку виконання зобов"язання, яке відповідачем не виконано в повному обсязі, суд вважає вимоги позивача про стягнення 20963387 грн. 21 коп. заборгованості за поставлений товар правомірними та обґрунтованими, з огляду на що задовольняє їх в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1457173 грн. 65 коп.- 3% річних за період прострочення з 01.10.2011р. по 01.07.2013р. та 109428 грн. 87 коп. інфляційних втрат період прострочення з 01.10.2011р. по 01.07.2013р., за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов'язання у вказаний строк, він є боржником, що прострочив.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку 3% річних, судом не виявлено помилок, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Поряд з цим, здійснивши за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" обрахунок інфляційних втрат нарахованих за вказаний позивачем період, суд визначив їх розмір в сумі 109363 грн. 58 коп., яка в сукупності є меншою ніж та, що заявлена позивачем, а тому решта заявлених до стягнення інфляційних втрат в розмірі 65 грн. 29 коп. задоволенню судом не підлягає.

Приймаючи рішення про задоволення позову в частині розірвання договору поставки №801-416 від 07.12.2009р. та додаткових угод до нього, та стягнення заборгованості згідно вказаного договору, суд виходив з того, що відповідач, отримавши товар та підписавши угоду № 2 від 04.04.2011р., якою сторони розстрочили сплату заборгованості згідно графіку, жодного разу не звертався до позивача з вимогою про сплату решти заборгованості; пропозицію щодо розірвання договору залишив без реагування, що дає підстави вважати, що товариство з обмеженою відповідальністю "А-С" не має наміру продовжувати договірні стосунки.

Крім того, судом також враховано, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, процесуальним правом захисту своїх інтересів при розгляді справи в суді першої інстанції не скористався, не надав відзив на позов і витребувані судом документи, не брав участі у судових засіданнях, ніяким чином не сприяв всебічному та повному з'ясуванню всіх обставин справи при її розгляді.

Відтак, будучи достеменно обізнаним щодо предмету позовних вимог про розірвання договору поставки №801-416 від 07.12.2009р. та угод до нього, та стягнення заборгованості згідно вказаного договору, відповідач взагалі не надав жодного документального обґрунтування по суті даного господарського спору, з огляду на що, суд дійшов висновку, що подальше ухилення відповідача від виконання своїх зобов'язань порушує інтереси позивача та завдає йому істотної матеріальної шкоди.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

З урахуванням викладеного, оцінивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з покладенням судових витрат на відповідача відповідно до приписів ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, ст.ст. 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Розірвати договір поставки №801-416 від 07.12.2009р. та угоди до нього №1 від 25.02.2010р., №2 від 04.04.2011р., №3 від 13.07.2011р., укладені між публічним акціонерним товариством "АЗОТ" (18014, м. Черкаси, вул. Першотравнева, 72, код ЄДРПОУ 00203826) та товариством з обмеженою відповідальністю "А-С" (23700, Вінницька область, м. Гайсин, вул. Плеханова, 54-А, код ЄДРПОУ 33082661).

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "А-С" (23700, Вінницька область, м. Гайсин, вул. Плеханова, 54-А, код ЄДРПОУ 33082661) на користь публічного акціонерного товариства "АЗОТ" (18014, м. Черкаси, вул. Першотравнева, 72, код ЄДРПОУ 00203826) 20963387 грн. 21 коп. заборгованості за поставлений товар; 1457173 грн. 65 коп.- 3% річних; 109363 грн. 58 коп. інфляційних втрат та 69966 грн. 80 коп. витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні 65 грн. 29 коп. інфляційних втрат відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Копію рішення направити відповідачу рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Повне рішення складено 23 вересня 2013 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (23700, Вінницька область, Гайсинський район, м.Гайсин, вул. Плеханова, 54-А)