Постанова № 33626393, 19.09.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2013 р.Справа № 915/845/13Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Журавльова О.О.,

суддів: Ярош А.І., Лисенко В.А.

(відповідно до розпорядження заступника голови суду від 07.08.2013р. №600 прийняття апеляційної скарги здійснюється даною судовою колегією)

при секретарі судового засідання Селиверстовій М.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства „Житлово-експлуатаційне об'єднання"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 11 липня 2013 року

по справі №915/845/13

за позовом Комунального підприємства „Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство"

до відповідача Комунального підприємства „Житлово-експлуатаційне об'єднання"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Южноукраїнської міської ради Миколаївської області

про стягнення 701995,75 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

Комунальне підприємство „Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з Комунального підприємства „Житлово-експлуатаційне об'єднання" 701995,75 грн.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 04.06.2013р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, залучено Южноукраїнську міську раду Миколаївської області.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 11 липня 2013 року у справі №915/845/13 (суддя Бритавська Ю.С.) позов КП „Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" задоволено: з відповідача на користь позивача стягнуто 701995,75 грн. заборгованості та 14039,92 грн. судового збору.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач (КП „Житлово-експлуатаційне об'єднання") звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог КП „Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" у повному обсязі, з посиланням при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Представник скаржника у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача (КП „Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство") у судовому засіданні надав пояснення, згідно з якими позивач не погоджується з апеляційною скаргою КП „Житлово-експлуатаційне об'єднання", просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Представник третьої особи (Южноукраїнської міської ради Миколаївської області) у судовому засіданні надав пояснення, згідно з якими третя особа не погоджується з апеляційною скаргою КП „Житлово-експлуатаційне об'єднання", просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Згідно з розпорядженням заступника голови суду від 07.08.2013р. №600 розгляд апеляційної скарги здійснювався судовою колегією у складі: головуючий суддя Журавльов О.О., судді Ярош А.І., Лисенко В.А.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін та третьої особи, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 25.01.2013р. між КП „Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" (виконавець, позивач) та КП „Житлово-експлуатаційне об'єднання" (споживач, відповідач) був укладений договір №41/14 про відшкодування вартості витрат води при здійсненні технічного обслуговування інженерних мереж, предметом якого є відшкодування Споживачем Виконавцеві вартості витрат холодної, гарячої та стічних вод, що виникають при здійсненні технічного обслуговування внутрішньобудинкових інженерних мереж тепло-водопостачання та водовідведення з метою забезпечення раціонального використання питної води в житлових будинках.

Пунктом 1.2 договору (у редакції Протоколу розбіжностей від 01.02.2013р. до договору від 25.01.2013р. №41/14 про відшкодування вартості витрат води при здійсненні технічного обслуговування інженерних мереж) передбачено, що при виконанні умов договору, сторони керуються його положеннями, Цивільним кодексом України, наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №126 від 14.05.2008р. „Про затвердження Методики розроблення технологічних нормативів використання питної води житлово-експлуатаційними підприємствами й організаціями", рішенням Южноукраїнської міської ради №738 від 25.10.2012р. „Про передачу функцій по технічному обслуговуванню та поточному ремонту внутрішньобудинкових систем гарячого та холодного водопостачання, водовідведення, централізованого опалення і зливової каналізації, що знаходяться в комунальній власності територіальної громади міста", а також „Індивідуальними технологічними нормативами використання питної води", що узгоджені та затверджені у відповідності до чинного законодавства.

Відповідно до п.2.1 договору розмір щомісячної плати встановлюється відповідно до обсягу витрат води, що виникають при здійсненні технічного обслуговування внутрішньобудинкових інженерних мереж тепло-водопостачання та водовідведення на підставі наданого Виконавцем розрахунку індивідуальних технологічних нормативів використання питної води (в подальшому - розрахунок), згідно тарифів, що діють на момент укладення даного договору, а при наявності приладів обліку води - на підставі показників відповідного приладу.

Згідно з п.2.2 договору (у редакції Протоколу розбіжностей від 01.02.2013р. до договору від 25.01.2013р. №41/14 про відшкодування вартості витрат води при здійсненні технічного обслуговування інженерних мереж) річний обсяг витрат води, що виникає при здійсненні технічного обслуговування внутрішньобудинкових інженерних мереж тепло-водопостачання та водовідведення визначається відповідно до розрахунку Індивідуальних технологічних нормативів використання питної води, що узгоджені та затверджені у відповідності до чинного законодавства.

Пунктом 2.3 договору (у редакції Протоколу розбіжностей від 01.02.2013р. до договору від 25.01.2013р. №41/14 про відшкодування вартості витрат води при здійсненні технічного обслуговування інженерних мереж) визначено, що місячний обсяг витрат води, що виникає при здійсненні технічного обслуговування інженерних мереж тепло-водопостачання та водовідведення визначається по кожному будинку окремо: при наявності будинкового приладу обліку, - відповідно до розрахунку як різниця показників будинкового приладу обліку та сума показників квартирних приладів обліку і обсяг води, який розрахований за добовою нормою використання води на одну особу, що не мають квартирних приладів обліку води; при відсутності будинкового приладу обліку води місячний обсяг витрат води, що виникає при здійсненні технічного обслуговування інженерних мереж тепло-водопостачання та водовідведення, визначається як 1/12 частка затвердженого річного обсягу.

За п.п. 2.5.1, 2.5.2, 2.5.3 договору (у редакції Протоколу розбіжностей від 01.02.2013р. до договору від 25.01.2013р. №41/14 про відшкодування вартості витрат води при здійсненні технічного обслуговування інженерних мереж) розрахунки обсягів витрат води, що виникають при здійсненні технічного обслуговування інженерних мереж тепло-водопостачання та водовідведення надаються виконавцем по кожному будинку до 7-го числа наступного місяця за звітним. споживач перевіряє розрахунки в термін до 12-го числа, про що складається акт приймання. За результатами підписаного акту виконавець виставляє рахунок, а споживач зобов'язується перерахувати до 25 числа поточного місяця на розрахунковий рахунок Виконавця платежі за минулий місяць.

Пунктом 2.6 договору (у редакції Протоколу розбіжностей від 01.02.2013р. до договору від 25.01.2013р. №41/14 про відшкодування вартості витрат води при здійсненні технічного обслуговування інженерних мереж) передбачено, що у разі подальшої зміни тарифів на послуги тепло-водопостачання та водовідведення, після затвердження останніх органом місцевого самоврядування, розмір плати змінюється відповідно до нових тарифів без внесення змін до даного договору.

Відповідно до п.3.1 договору (у редакції Протоколу розбіжностей від 01.02.2013р. до договору від 25.01.2013р. №41/14 про відшкодування вартості витрат води при здійсненні технічного обслуговування інженерних мереж) договір вважається укладеним з моменту його підписання та діє до 31.12.2013р.

Згідно з п.5.6 договору (у редакції Протоколу розбіжностей від 01.02.2013р. до договору від 25.01.2013р. №41/14 про відшкодування вартості витрат води при здійсненні технічного обслуговування інженерних мереж) споживач не відповідає за невиконання умов даного договору, якщо доведе, що вони сталися з вини виконавця або внаслідок форс-мажорних обставин, передбачених п.6.1 договору.

За п.6.1 договору (у редакції Протоколу розбіжностей від 01.02.2013р. до договору від 25.01.2013р. №41/14 про відшкодування вартості витрат води при здійсненні технічного обслуговування інженерних мереж) жодна сторона не буде нести відповідальність за повне або часткове невиконання будь-якого із своїх обов'язків, якщо їх невиконання викликано обставинами непереборної сили, таких як: стихійне лихо (бурі, повідні, землетрус та ін.), війна та воєнні дії, пожежі, заколот , блокада, заворушення та інші протиправні дії, внаслідок прийняття або неприйняття рішень законодавчого або нормативно-правового характеру органами державної влади та органами місцевого самоврядування, що є обов'язковими для виконання сторонами або такими, що завдають збитків підприємству по договору, внаслідок дії вибухових речовин, та інші подібні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, обсяги витрат води при здійсненні технічного обслуговування інженерних мереж у лютому 2013 року склали: ІТНВПВ по холодній воді - 45523,22 куб.м; ІТНВПВ по гарячій воді - 11471,76 куб.м; ІТНВПВ по водовідведенню - 56802,97 куб.м; у березні 2013 року: ІТНВПВ по холодній воді - 45523,22 куб.м; ІТНВПВ по гарячій воді - 11350,35 куб.м; ІТНВПВ по водовідведенню - 56681,56 куб.м., що підтверджується актом визначення обсягів витрат води при здійсненні технічного обслуговування мереж тепловодопостачання та водовідведення за лютий місяць 2013 року від 14.03.2013р. та актом визначення обсягів витрат води при здійсненні технічного обслуговування мереж тепловодопостачання та водовідведення за березень місяць 2013 року від 04.04.2013р., підписаними уповноваженими представниками обох сторін та скріпленими печатками сторін.

На оплату вартості витрат холодної, гарячої та стічних вод, що виникли при здійсненні технічного обслуговування внутрішньо-будинкових інженерних мереж тепло-водопостачання та водовідведення у лютому-березні 2013 року позивачем було виставлено відповідачу рахунок №6 від 28.02.2013р. на суму 351693,53 грн. та рахунок №6 від 29.03.2013р. на суму 350302,22 грн., які разом з вищевказаними актами визначення обсягів витрат води були вручені відповідачу разом з листами позивача №07/421 від 11.03.2013р. та №05/584 від 04.04.2013р.

Відповідач своїх договірних зобов'язань в частині відшкодування вартості витрат води за договором №41/14 від 25.01.2013р. за період з лютого по березень 2013 року не виконав, листом №844 від 12.02.2013р. (отриманим позивачем 12.04.2013р.) відповідач повернув неприйнятті до сплати рахунки на адресу позивача.

Вищенаведене стало підставою для звернення КП „Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" до господарського суду першої інстанції з відповідним позовом.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 202, 205 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За ч.1. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За вимогами ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Щодо посилань скаржника на наявність форс-мажорних обставин, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, відповідач у відзиві зазначає, що через встановлення Виконавчим комітетом Южноукраїнської міської ради тарифу на складову послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій не на рівні планово-нормативної економічно обґрунтованої собівартості, а значно нижче такого рівня, у нього відсутні кошти для розрахунку з позивачем, що на його думку є форс-мажорними обставинами. Відповідач також посилається на неодноразове звернення його до Южноукраїнської міської ради з листами про перегляд тарифу та затвердження його на рівні планово-нормативної економічно обґрунтованої собівартості, з огляду на що відповідач вважає, що ним зроблено все можливе для дотримання умов укладеного між сторонами договору.

Статтею 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів. Органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання). У разі встановлення органом місцевого самоврядування тарифів на житлово-комунальні послуги на рівні, що унеможливлює отримання прибутку, орган, який їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між встановленим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг. Встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво без відповідного відшкодування не допускається і може бути оскаржено в суді.

Таким чином, Виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради встановив тариф на складову послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій не на рівні планово-нормативної економічно обґрунтованої собівартості, а значно нижче такого рівня, що не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання ним своїх обов'язків за договором №41/14 від 25.01.2013р. та не є форс-мажорною обставиною у розумінні п.6.1 укладеного між сторонами договору, оскільки на момент підписання обома сторонами договору №41/14 від 25.01.2013р. вказаний тариф вже був встановлений та в подальшому не змінювався, про встановлення вказаного тарифу сторонам при підписанні договору було відомо, що представники сторін не заперечують.

Окрім того, апеляційний господарський суд зауважує, що механізм компенсації виконавцям/виробникам житлово-комунальних послуг різниці між встановленим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг чітко встановлено нормами чинного законодавства. До того ж, законодавчо передбачена можливість оскаржити в суді встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво без відповідного відшкодування.

При цьому, посилання скаржника на неодноразове звернення його до Южноукраїнської міської ради з листами про перегляд тарифу та затвердження його на рівні планово-нормативної економічно обґрунтованої собівартості, якими, на думку скаржника, ним зроблено все можливе для дотримання умов укладеного між сторонами договору, не приймаються судом до уваги, оскільки наявні в матеріалах справи листи свідчать про звернення скаржника з відповідними листами вже після спливу періоду, в якому у нього виникли зобов'язання з відшкодування вартості витрат води за договором.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що договір №41/14 про відшкодування вартості витрат води при здійсненні технічного обслуговування інженерних мереж від 25.01.2013р. є правомірним та повинен виконуватись сторонами, в т.ч. відповідачем.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем було підписано акти визначення обсягів витрат води при здійсненні технічного обслуговування мереж тепловодопостачання та водовідведення за лютий-березень 2013 року, що свідчить про визнання та прийняття відповідачем обсягів витрат води за лютий-березень 2013 року, вартість яких має бути сплачена за умовами укладеного між сторонами договору.

Підстави для звільнення відповідача від виконання його зобов'язань за договором №41/14 про відшкодування вартості витрат води при здійсненні технічного обслуговування інженерних мереж від 25.01.2013р. відсутні. Жодних доказів на спростування вищенаведеного, в розумінні ст. 32-33 ГПК України, відповідачем не надано.

За ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, враховуючи приписи ст. 218 ГК України, відсутність у відповідача коштів на оплату вартості витрат холодної, гарячої та стічних вод, що виникли при здійсненні технічного обслуговування внутрішньо-будинкових інженерних мереж тепло-водопостачання та водовідведення за період з лютого по березень 2013 року, не є підставою для звільнення відповідача від виконання його договірних зобов'язань.

Враховуючи вищевикладене, матеріали та обставини справи, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про підтвердження матеріалами справи факту неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором №41/14 про відшкодування вартості витрат води при здійсненні технічного обслуговування інженерних мереж від 25.01.2013р.

Апеляційний господарський суд зауважує, що відповідачем не було надано належних доказів, в розумінні ст. ст. 32-33 ГПК України, на підтвердження відсутності заборгованості за спірним договором у розмірі 701995,75 грн., або погашення такої заборгованості.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог КП "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" в повному обсязі з огляду на їх правомірність, обґрунтованість та доведеність.

Таким чином, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Комунального підприємства „Житлово-експлуатаційне об'єднання" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 11 липня 2013 року у справі №915/845/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Комунального підприємства „Житлово-експлуатаційне об'єднання" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 23 вересня 2013 року.

Головуючий суддя Судді О.О. Журавльов В.А. Лисенко А.І. Ярош