Постанова № 33608528, 19.09.2013, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2013 р.

Справа № 821/3268/13-а

Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Южмормонтаж" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

До Херсонського окружного адміністративного суду звернулось Приватне акціонерне товариство «Южмормонтаж» (далі – позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі – відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.08.2013 року №000562220 та №0005632200.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, проте подав суду заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, проте подав заяву про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе розгляд справи провести в порядку письмового провадження.

В позовній заяві в обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог пп.14.1.191 п.14.1 ст.14, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.5, пп.138.8.5, п.138, пп.138.10.2, пп.138.10.3 п.138.10 ст.138, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.10 ст.201, пп. «б» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України є неправомірними та необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів і податкових накладних сформовано валові витрати та податковий кредит. Також, позивач звертає увагу на те, що податковим органом зроблено помилковий висновок про нікчемність угод, укладених між ним та його контрагентами, і неправомірно нараховано грошове зобов’язання по податку на прибуток приватних підприємств та по податку на додану вартість. На думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. З письмових заперечень на адміністративний позов вбачається, що правочини укладені між позивачем та його контрагентами містять ознаки нікчемності, оскільки спрямовані на порушення публічного порядку, а контрагенти позивача здійснювали роботи без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного віднесення позивачем сум до валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Розглянувши позовну заяву та дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, судом встановлено наступне.

У період з 20.06.2013 року по 26.07.2013 року посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області проведено планову виїзну перевірку ПРАТ «Южмормонтаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 02.08.2013 №311/22-03-22-01/14122468 (надалі – Акт перевірки).

У ході перевірки посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області встановлено наступні порушення: пп.14.1.191 п.14.1 ст.14, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.5, пп.138.8.5 п.138, пп.138.10.2, пп.138.10.3 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 248854, 00 грн., в тому числі заниження у 3 кварталі 2011 року на суму 382091, 00 грн., заниження у 4 кварталі 2011 року на суму 133237, 00 грн., заниження від’ємного значення об’єкту оподаткування на суму 79215, 00 грн., в тому числі за 1 квартал 2012 року на суму 704627, 00 грн., за півріччя 2012 року на суму 2280275, 00 грн., за 3 квартал 2012 року на суму 3022486, 00 грн., за 2012 рік на суму 79215, 00 грн.; п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.10 ст.201 Розділу 5 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 15334, 00 грн. за січень 2012 року; пп. «б» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України відповідно до якої встановлено, що ПРАТ «Южмормонтаж» у Податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за 1-4 квартал 2012 року не відображено суми доходів, нарахованих та виплачених фізичним особам-підприємцям.

На підставі висновків Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №000562220 від 15.08.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 248854, 00 грн.

Також, на підставі вищенаведеного акта перевірки позивачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0005632200 від 15.08.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 23001, 00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 15334, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 7667, 00 грн.

В той же час, позивач вважає податкові повідомлення-рішення щодо визначення грошових зобов’язань по податку на прибуток приватних підприємств та по податку на додану вартість такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказані рішення, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

07.10.2011 року між позивачем та ТОВ «Будівельна компанія» Акрополь СВ» укладено договір субпідряду. За умовами даного договору ТОВ «Будівельна компанія» Акрополь СВ» взяло на себе зобов’язання по виконанню роботи з поточного ремонту портального крану «Альбатрос» інв. №11. Вартість робіт затверджена сторонами у Договірній ціні, яка є Додатком 1 до Договору в сумі 119683, 20 грн., з них ПДВ 19947, 20 грн.

09.12.2011 року сторонами даного договору підписаний акт прийому виконаних будівельних робіт за формою №КБ-2а. В зазначеному акті відображено найменування робіт і витрат по ремонту портального крану «Альбатрос» інв. №11

09.12.2011 року ТОВ «Будівельна компанія» Акрополь СВ» виставило позивачу до сплати рахунок №90.

Також, на виконання вищенаведеного договору були виписана податкова накладна №27 від 09.12.2011 року.

Факт оплати наданих позивачу послуг підтверджується банківською випискою.

04.11.2011 року між ТОВ «Будівельна компанія» Акрополь СВ» та позивачем укладено договір №205 про надання послуг. За умовами даного договору ТОВ «Будівельна компанія» Акрополь СВ» організовувало транспортування крупно габаритних автокранів, належних позивачеві, на об’єкти за межами Херсона, а саме автокранів «Демаг» і «КАТО» в/п 75 тон. Додатком 1 до цього договору складено та підписано погодження ціни послуг в сумі 40200, 00 грн. Зазначені автокрани необхідні були для виконання позивачем іншого договору за №197/112, укладеного 02.11.2011 року з ТОВ «Монтажспецкран» по демонтажу козлового крану на території ПАТ «Чорноморський суднобудівний завод» (м. Миколаїв). Згідно п.3.1. договору №197/112 передбачалося надання позивачем для виконання підрядних робіт крупно габаритного автокрану «Демаг» в/п 180т. і крупного автокрану «КАТО» в/п 75т.

21.11.2011 року сторонами договору №205 складено акт №02053 прийому-здавання виконаних робіт по наданню послуг з організації транспортування автокранів.

На виконання наведеного договору ТОВ «Будівельна компанія» Акрополь СВ» виписано рахунок 21/11 від 21.11.2011 року

Також на виконання даного договору була виписана податкова накладна №7 від 21.11.2011 року.

Факт оплати наданих позивачу послуг підтверджується банківською випискою.

09.08.2011 року між Приватним підприємством «Будівельна компанія» Алексгрупп» та позивачем укладено договір №173 про надання послуг. За умовами даного договору Приватне підприємство «Будівельна компанія» Алексгрупп» організувало транспортування крупно габаритних автокранів позивача, на об’єкти за межами Херсона, а саме автокранів КС, КАТО в/п 75 тон., КАТО в/п 30 тон., Кобес-Стіл в/п 75 тон. І Демаг в/п 180 тон., а також перевезення вантажів та обладнання (контргрузів кранів).

15.08.2011 року сторонами договору складено акт №00068 прийому-здавання виконаних робі про надання послуг з організації транспортування автокрану Демаг в/п 180 тон. по маршруту Херсон-Ліски-Херсон.

15.08.2011 року Приватним підприємство «Будівельна компанія» Алексгрупп» було виписано рахунок №68. Вказаний рахунок в повному обсязі сплачений позивачем 29.08.2011 року, що підтверджується банківською випискою від 29.08.2011 року.

Зазначені вище автокрани були необхідними для виконання позивачем іншого договору про надання послуг автокрану за №169, укладеного 09.08.2011 року з ТОВ ПКП «Інтермаш». Послуги автокрану надавались на території станції ДП УГЦТС «Ліски» с. Усатово, Одеської області. Підтвердженням надання послуг являється акт здачі-приймання робіт №РН-71 від 12.08.2011 року на загальну суму 134900, 00 грн. В зазначену суму входить і вартість перебазування крану на суму 54416, 67 грн. та доставну контргрузу на суму 35833, 33 грн. 09.08.2011 року ТОВ ПКП «Інтермаш» здійснено повну оплату за послуги, що підтверджується банківською випискою 09.08.2011 року.

Згідно умов даного договору №173 Приватним підприємство «Будівельна компанія» Алексгрупп» організовувало ще одне транспортування автокрану Демаг в/п 180 тон.

17.09.2011 року сторонами договору складено акт №00075 прийому-здавання виконаних робіт про надання послуг з організації транспортування автокрану Демаг в/п 180 тон. по маршруту Херсон-Алупка-Херсон.

17.09.2011 року Приватним підприємство «Будівельна компанія» Алексгрупп» було виписано рахунок №117. Вказаний рахунок 22.09.2011 року сплачено позивачем, що підтверджується банківською випискою від 22.09.2011 року.

Зазначений автокран був необхідним для виконання позивачем іншого договору про надання послуг автокрану за №01-09/11, укладеного 01.09.2011 року з ТОВ «Інтерстар-Ресурс-Сервіс». Послуги автокрану надавались на території «Японський сад «Рекреаційного комплексу» в м. Алушта. Підтвердженням надання послуг являється акт здачі-приймання робіт №РН-83 від 14.09.2011 року на загальну суму 289320, 00 грн. В зазначену суму входить вартість перебазування крану на суму 83900, 00 грн. та вартість доставки контргрузу на суму 67200. 00 грн. ТОВ «Інтерстар-Ресурс-Сервіс» 05.10.2011 року, 17.10.2011 року, 20.10.2011 року на рахунок позивача здійснено оплату за отриманні послуги, що підтверджується банківськими виписками.

30.09.2011 року сторонами договору №173 підписано акт №00081 прийому-здавання виконаних робіт про надання послуг з організації транспортування автокрану Демаг в/п180 тон. по маршруту Херсон-Бахчисарай.

29.09.2011 року Приватним підприємством «Будівельна компанія» Алексгрупп» виписано рахунок до сплати №143 від 29.09.2011 року. Вказаний рахунок 30.09.2011 року сплачено позивачем, що підтверджується банківською випискою.

Зазначений автокран був необхідний для виконання позивачем іншого договору про надання послуг автокрану №015-01, укладеного 14.09.2011 року з ТОВ «Автофорвард». Послуги автокрану надавались на території ПрАТ Агрофірма «Чорноморець» Бахчисараського району, АР Крим. Підтвердженням надання послуг виступають акти здачі-приймання робіт №РН-86 від 03.10.2011 року на загальну суму 145000, 00 грн. та №РН-91 від 03.10.2011 року на загальну суму 10000, 00 грн. В зазначені суми входить і вартість перебазування крану на суму 63500, 00 грн. та вартість доставки контргрузів на суму 24000, 00 грн. ТОВ «Автофорвард» 15.09.2011 року, 30.09.2011 року, 12.10.2011 року на рахунок позивача здійснено оплату за отримані послуги, що підтверджується банківськими виписками.

01.07.2011 року між Приватним підприємство «Будівельна компанія» Алексгрупп» (постачальник) та позивачем (отримувач) укладено договір поставки №010711. Згідно умов даного договору постачальник зобов’язується передати у власність отримувача належний постачальнику товар, а отримувач зобов’язується прийняти цей товар і сплатити за нього кошти на умовах договору.

На виконання вищенаведеного договору були виписані видаткові накладні №22 від 17.07.2011 року, №103 від 10.08.2011 року, №48 від 15.08.2011 року, №90 від 30.08.2011 року, №95 від 31.08.2011 року, №107 від 09.09.2011 року, №115 від 15.09.2011 року, №156 від 15.09.2011 року, №161 від 26.09.2011 року, №137 від 26.09.2011 року.

Також, були виписані рахунки №23 від 27.07.2011 року, №45 від 10.08.2011 року, №43 від 12.08.2011 року, №76 від 30.08.2011 року, №92 від 31.08.2011 року, №115 від 15.09.2011 року №111 від 15.09.2011 року, №116 від 21.09.2011 року, №129 від 26.09.2011 року.

Вищенаведені рахунки були сплачені позивачем, що підтверджується банківськими виписками.

Крім цього, на виконання договору були виписані наступні податкові накладні №21 від27.07.2011 року, №46 від 10.08.2011 року, №16 від 12.08.2011 року, №39 від 30.08.2011 року, №12 від 09.09.2011 року, №40 від 31.08.2011 року, №19 від 15.09.2011 року, №56 від 15.09.2011 року, №58 від 26.09.2011 року, №81 від 28.09.2011 року.

25.03.2011 року між ПП «Гамма-Плюс» та позивачем укладено договір поставки №132. Згідно даного договору ПП «Гамма-Плюс» зобов’язувалося поставити позивачу змінно-запасні частини до портальних кранів та супровідних матеріалів.

ПП «Гамма-Плюс» 01.07.2011 року виписано рахунок фактуру №ГП-01/07-9 на загальну суму 60842, 88 грн.

На виконання вищенаведеного договору була виписана видаткова накладна №359 від 01.07.2011 року та податкова накладна №1 від 01.07.2011 року.

08.07.2011 року позивачем оплачений поставлений товар від ПП «Гамма-Плюс», що підтверджується банківською випискою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що податкові зобов’язання визначено позивачеві у зв’язку з неправомірністю формування валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених контрагентам у складі ціни придбаних товарів та послуг. Оскільки, на думку податкового органу, товари фактично не поставлялися, а учасниками правочинів переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, тому формування валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість вчинено позивачем незаконно.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг, в даному випадку, вже само по собі, є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок, розкрито у постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними". Пункт 18 даної Постанови передбачає перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу – землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З аналізу наведених правових норм можна дійти висновку, що, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагнетами недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано правової позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів./P>

Як вбачається з Акта перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій контрагентів позивача, пов’язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов’язаних із порушенням податкового законодавства.

Поряд із цим, з огляду на те, що відповідач стверджував про наявність ознак нікчемності господарських операцій, здійснених між позивачем та його контрагнетами, судом досліджено питання щодо реальності отримання позивачем товарів з метою подальшого використання у власній господарській діяльності та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності позивача є ремонт і технічне обслуговування готових металевих виробів, ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення, установлення та монтаж машин і устаткування, інші будівельно-монтажні роботи, неспеціалізована оптова торгівля, вантажний автомобільний транспорт.

В свою чергу, факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик наданих послуг, які б однозначно свідчили про призначення таких послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що отримані послуги по перевезенню кранів необхідну були позивачу для виконання інших договірних зобов’язань.

Як встановлено судом, факти поставки позивачеві товарів та надання послуг підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача; право на формування податкового кредиту по податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Таким чином, враховуючи правочини, предметом яких є отримання послуг та придбання товару, беручи до уваги наявність підтверджуючої документації щодо подальшого використання придбаних послуг та товару у власній господарській діяльності, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Будівельна компанія» Акрополь СВ», ПП «Будівельна компанія» Алексгрупп», ПП «Гамма-Плюс» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище послуги та товари були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Також, судом встановлено, що на момент укладення правочинів та на день розгляду справи позивач є правоздатною особою і перебуває у якості зареєстрованої особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, що підтверджується випискою з такого реєстру.

В Акті перевірки та запереченнях відповідача немає посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Будівельна компанія» Акрополь СВ», ПП «Будівельна компанія» Алексгрупп», ПП «Гамма-Плюс» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладення чи виконання правочинів.

На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими.

Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб’єкт владних повноважень, на якого покладено обов’язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків Акта перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «Будівельна компанія» Акрополь СВ», ПП «Будівельна компанія» Алексгрупп», ПП «Гамма-Плюс», відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об’єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаними підприємствами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо заниження позивачем податку на прибуток, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно зі статтею 1 Податкового кодексу України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За правилами статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 135.2. статті 135 Податкового кодексу України встановлюється, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно з пунктом 137.1. Податкового кодексу України, дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Відповідно до пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Таким чином, у зв’язку з наявністю у позивача відповідних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, суд дійшов висновку про обґрунтованість дій позивача щодо формування валових витрат по взаємовідносинах з ТОВ «Будівельна компанія» Акрополь СВ», ПП «Будівельна компанія» Алексгрупп», ПП «Гамма-Плюс».

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість, суд зазначає таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Поняття платників податку на додану вартість, об’єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до пункту 185.1. статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу, що для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Наявними в матеріалах справи доказами спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України можна зробити висновок, що право на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв’язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов’язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у матеріалах справи письмових доказів встановлено, що факт надання послуг та поставки товарів позивачеві з боку ТОВ «Будівельна компанія» Акрополь СВ», ПП «Будівельна компанія» Алексгрупп», ПП «Гамма-Плюс» підтверджується документально. Позиція податкового органу про відсутність факту надання послуг та поставки товару в судовому засіданні не була доведена, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток та податку на додану вартість є безпідставними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування валових витрат та податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагентів, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження валових витрат, податкового кредиту або зобов’язання по податку на додану вартість, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що "платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності".

Крім цього, суд зазначає, відповідно до п.2.4 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №1236 від28.11.2012 року до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов’язання та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) з наведенням у ньому дати та номера декларації (уточнюючого розрахунку) відповідного звітного періоду, щодо якого здійснюється розрахунок податкового зобов’язання, а також іншої інформації, необхідної для визначення грошового зобов’язання.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем в порушення п.2.4 вищенаведеного Порядку до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не надано розрахунку зобов’язання та штрафних (фінансових) санкцій. Відсутність такого розрахунку унеможливлює виокремити складові суми грошових зобов’язань визначених в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем безпідставно та підлягають скасуванню.

Суд звертає увагу, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу (аналогічна позиція наведена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11).

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, у яких обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень у повному обсязі.

Податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу ґрунтується виключно на службових документах, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 122, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області №0005622200 від 15.08.2013 року.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області №0005632200 від 15.08.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "Южмормонтаж" (код ЄДРПОУ) судовий збір в сумі 2294, 00 грн. (Дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення. В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Войтович І.І.

кат. 8.2.6