Постанова № 33607017, 15.08.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2013 р. Справа № 818/17/13-а

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Конвалія-Ш» на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12.06.2013р. по справі № 818/17/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Конвалія-Ш»

до Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Конвалія-Ш», звернувсь до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Шосткинської ОДПІ Сумської області Державної податкової служби від 10.08.12 р. № 0000152341 про збільшення грошового зобов'язання по ПДВ в сумі 62992,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 31496,0 грн., № 0000172341 про зменшення від'ємного значення ПДВ за квітень 2012 р. на суму 13279,0 грн. та № 0000831742 про збільшення грошового зобов'язання по податку з доходів фізичної особи в сумі 15483,62 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 4380,91 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 12.06.13 р. по справі № 818/17/13-a у задоволенні позову було відмовлено.

Позивач не погодився з судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12.06.13 р. по справі № 818/17/13-a та прийняти нову постанову про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Відповідач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 643/22-005/36080028 від 27.07.12 р. позапланової документальної виїзної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.12 р. по 30.04.12 р. (т.1,а.с.14-30), в якому зафіксовані порушення платником податків вимог п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 ПК України, які призвели до завищення податкового кредиту з ПДВ за березень 2012 р. по взаємовідносинах з ТОВ «Конвалія» та за квітень 2012 р. по взаємовідносинах з ПП «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» у розмірі 15279,0 грн.; п. 164.2.17 «г» ст. 164 ПК України щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету на загальну суму 15483,62 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язував з тим, що перевіряючі не могли зробити висновок про те, яким чином здійснювалося транспортування товару від ТОВ «Конвалія», відвантаження товару при наявності лише 2 працюючих на цьому підприємстві, реалізація товару по одній накладній при значній кількості вантажу. Також відповідач вказував на те, що у постачальника відсутні складські приміщення, виробничі потужності та трудові ресурси, необхідні для здійснення будь-якого виду діяльності. За таких підстав відповідачем був зроблений висновок про те, що правочин між позивачем та ТОВ «Конвалія» був укладений без мети настання реальних наслідків, а тому відповідно ч. 1 та ч. 5 ст. 203, ст. 215, ст. 228 ЦК України не створюють юридичних наслідків.

Також відповідач визнав нікчемними правочини, укладені позивачем з ПП «ОККО-Нафтопродукт», оскільки факт придбання товарів підтверджується лише чеками та податковими накладними, договір у письмовій формі не укладався, відсутні документи на перевезення товару, протягом однієї доби здійснювалося придбання найчастіше трьох видів пального в кількості від 20,0 л. до 53,21 л., з різницею між наливами від декількох хвилин до декількох годин на АЗС, які знаходяться за різними адресами м. Суми, у позивача відсутній власний автомобіль і є орендовані автотранспортні засоби МАЗ 500А та причіп цистерна ГКБ 8350, але позивачем не були надані пояснення яким чином двома транспортними засобами здійснювалося перевезення трьох видів пального протягом доби.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дослідив укладені позивачем з ТОВ «Конвалія» договори купівлі-продажу № 5 від 28.03.12 р., предметом якого є поставка паливні матеріали (дизельне паливо), № 4 від 26.03.12 р., предметом якого є поставка масла И-40-А (т.1, а.с. 95, 96). Проте позивачем не були надані при проведенні перевірки та при судовому розгляді письмові заявки на поставку товару, як передбачено п. 2.1 договорів.

Як зазначив суд першої інстанції, на підтвердження виконання поставок позивачем були надані накладні (т.1, а.с.35-41), приймальні акти № 1/03 (т.1, а.с.42), рахунки (т.1, а.с.53-50), податкові накладні (т.1, а.с.69-94), узгодження умов та режиму перевезення небезпечного вантажу (т.1, а.с.100-101,223-226), сертифікати відповідності (т.1, а.с.179-180), свідоцтва про повірку засобів вимірювальної техніки (т.1, а.с.221-222), інвентаризаційні описи товарно-матеріальних цінностей (т.1, а.с.229-236), подорожні листи № 35 від 28.03.2012 року та № 36 від 29.03.12 р. (т.2, а.с.9-10), ТТН на відпуск нафтопродуктів за травень 2012 р., в яких замовником, автопідприємством та вантажоодержувачем значиться ТОВ «Конвалія-Ш» (а.с.11-20).

Перелічивши в постанові вказані документи і пославшись на Інструкцію «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України», затверджену наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 281/171/578/155 від 20.05.08 р., суд першої інстанції погодився з висновками відповідача про відсутність реального виконання господарських операцій між позивачем та вище вказаними контрагентами.

В обґрунтування цього висновку суд першої інстанції вказав на те, що вказана Інструкція встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів. Ця Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів. Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства). Але позивачем не були надані належні документи щодо підтвердження вчинення дій та складання документів, передбачених Інструкцією.

Також суд першої інстанції вказав на те, що згідно п. 5.4 розділу 5 Інструкції перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України N 363 від 14.10.97 р., зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20.02.98 р. за N 128/2568, та ГОСТ 27352-87 «Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования». З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у ТТН на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N 1-ТТН (нафтопродукт), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20 град.С відповідно до ГОСТ 3900. Маса нафтопродукту в автоцистерні визначається зважуванням на автомобільних вагах або об'ємно-масовим методом.

Маса нафтопродуктів, розфасованих у тару, визначається зважуванням на вагах або за трафаретами на тарі (якщо нафтопродукти в заводській упаковці). Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад.

Відповідно п. 6.1 розділу 6 Інструкції на всіх підприємствах ведеться облік нафти і нафтопродуктів із записом у журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою N 7-НП (додаток 6) (на НПЗ у спеціальних регістрах складського обліку) для кожного резервуара з відображенням усіх технологічних операцій, що здійснюються кожною зміною. Проте, як зазначив суд першої інстанції, зазначений журнал на підприємстві відсутній. Також відсутня товарна книга кількісного руху нафтопродуктів, журнал обліку надходження нафти і нафтопродуктів, які свідчать про приймання, зберігання та відпуск відповідних паливно-мастильних матеріалів.

В п. 7.5 Інструкції встановлено, що відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності. ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства.

Наявні в матеріалах справи подорожні листи на перевезення нафтопродуктів суд першої інстанції не визнав доказом фактичного перевезення нафтопродуктів (т.2, а.с.35-36), оскільки вони лише свідчать про переміщення товару між АЗС, які ТОВ «Конвалія-Ш» орендує для здійснення господарської діяльності, та згідно їх змісту неможливо зробити висновок, що транспортування товару (дизпалива) відбувалося саме з ТОВ «Конвалія». В подорожніх листах відсутня будь-яка інформація щодо транспортування масла И-40-А, придбаного за договором купівлі-продажу № 4 від 26.03.12 р.

Також судом першої інстанції не визнані належними та допустимими доказами перевезення нафтопродуктів від контрагентів позивача узгодження умов та режиму перевезення небезпечного вантажу (т.1, а.с.100-101,223-226), оскільки в якості вантажовідправниках у цих документах замість ТОВ «Конвалія» та ПП «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» вказані інші суб'єкти господарювання. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази транспортування придбаних у ПП «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» паливно-мастильних матеріалів (бензину А-92, А-95, дизпалива), а також акти прийому-передачі нафтопродуктів по кількості та якості.

При цьому, суд першої інстанції погодився з висновком відповідача щодо економічно недоцільного переміщення товару, яке слідує з наданих позивачем документів. Так, згідно додатку № 2 до акту перевірки № 643/22-005/36080028 від 27.07.12 р. (т.1, а.с.131-139) протягом однієї доби здійснювалось придбання паливно-мастильних матеріалів, починаючи з 1 години 29 хвилин до 22 години 58 хвилин, з різницею між наливами пального від декількох хвилин до декількох годин на АЗС, які знаходяться за різним адресами в м. Суми: вул. Роменська,100, вул. Білопільський шлях, 26А та вул. Харківська,79. Географічне розташування вищезгаданих АЗС, невеликий проміжок часу між наливами пального не великою кількістю за кожен налив, на переконання суду, свідчить про наявність економічно необґрунтованих витрат на транспортні послуги у разі здійснення такого переміщення товару.

Також суд першої інстанції зазначив, що первинні бухгалтерські документи про використання в господарській діяльності нафтопродуктів не підтверджують того, що господарські операції з подальшої реалізації нафтопродуктів відбувалися саме з товаром, який був придбаний у ТОВ «Конвалія» та ПП «ОККО-НАФТОПРОДУКТ».

Пославшись на положення ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд першої інстанції зазначив, що наявність у покупця належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними. Відсутність доказів реального вчинення господарської операції виключає правомірність визначення платником податкового кредиту за такими операціями, незважаючи на наявність у нього податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а тому оскаржені податкові повідомлення-рішення від 10.08.12 р. № 0000152341та № 0000172341 є обґрунтованими і підстави для їх скасування відсутні.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що порушення позивачем податкового законодавства відповідач пов'язує з не виконанням позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України, проте такі висновки зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаних обставин слід зробити висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Також слід відмітити, що позивачем до матеріалів справи надані належним чином оформлені ТТН на відпуск нафтопродуктів, подорожні листи до них, які підтверджують факт перевезення нафтопродуктів. Відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що ці документи були підроблені або анульовані.

Відповідач не вказав якого об'єму має бути цистерна на перевезення пального у кількості від 20 л до 53 л. та не навів правового та документального обґрунтування висновкам, з якими погодився суд першої інстанції, щодо економічно недоцільного переміщення товару, не вказавши в чому полягає ця недоцільність і які негативні наслідки вона мала для формування витрат та податкового кредиту.

Слід відмітити, що відповідно приписам ст. 6 ГК України загальними принципами господарювання в Україні є, зокрема, заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, а тому ні у відповідача, ні у суду першої інстанції не було законних підстав на свій розсуд встановлювати доцільність або недоцільність будь-яких господарських операцій позивача при наявності належним чином оформлених документів. За таких підстав висновки суду першої інстанції зроблені при довільному трактуванні норм чинного законодавства та фактичних обставин.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000831742 про збільшення грошового зобов'язання по податку з доходів фізичної особи в сумі 15483,62 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 4380,91 грн., суд першої інстанції процитував зміст п. 163.1.1 ст. 163, п. 164. 1 ст. 164 ПК України і вказав на те, що підставою донарахування позивачу сум податку з доходів фізичних осіб є той факт, що під час перевірки правильності оформлення авансових звітів встановлено, що при поданні директором ТОВ «Конвалія-Ш» ОСОБА_1 авансових звітів про витрачені суми, якими покривалися витрати за придбані товари (послуги) по взаємовідносинам з підприємством ПП «ОККО-НАФТОПРОДУКТ», фінансово-господарські відносини з яким не знайшли підтвердження, а тому вказані суми є доходом зазначеного працівника та підлягають відповідно оподаткуванню.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що висновки суду першої інстанції про те, що операції по придбанню у ПП «ОККО-НАФТОПРОДУКТ» нафтопродуктів в роздріб із застосуванням РРО на відповідному АЗС не підтверджені ТТН та актами приймання-передачі товарів, зроблені при хибному розумінні характеру операцій купівлі-продажу із застосування РРО, а тому відсутні підстав і для віднесення до доходу фізичної особи коштів, отриманих під звіт для придбання пального.

Зважаючи на те, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 12.06.13 р. по справі № 818/17/13-a прийнята з порушенням приписів чинного законодавства, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Конвалія-Ш» на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12.06.2013р. по справі № 818/17/13-а - задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12.06.2013р. по справі № 818/17/13-а - скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог ТОВ «Конвалія-Ш».

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Шосткинської ОДПІ Сумської області Державної податкової служби від 10.08.12 р. № 0000152341 про збільшення грошового зобов'язання по ПДВ в сумі 62992,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 31496,0 грн., № 0000172341 про зменшення від'ємного значення ПДВ за квітень 2012 р. на суму 13279,0 грн. та № 0000831742 про збільшення грошового зобов'язання по податку з доходів фізичної особи в сумі 15483,62 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 4380,91 грн.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий (підпис) Н.С. Водолажська

Судді (підпис) Ю.М. Філатов

(підпис) Л.В. Тацій

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ

Суддя

Харківського апеляційного

адміністративного суду Н.С. Водолажська