Ухвала суду № 33607008, 13.08.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2013 р.Справа № 818/4677/13-а

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.07.2013р. по справі № 818/4677/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранспневматика»

до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Укртранспневматика», звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Сумської МДПІ Сумської області Державної податкової служби № 0000422202 від 31.05.13 р. про зменшення розміру від'ємного значення ПДВ за липень 2012 р. на 8333,0 грн., за вересень 2012 р. на 50000,0 грн. та за жовтень 2012 р. на 38833,0 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 03.07.13 р. по справі № 818/4677/13-a позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішення і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.07.13 р. по справі № 818/4677/13-a та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 112/22/33486527 від 16.06.13 р. документальної позапланової невиїзної перевірки підприємства позивача з питань правомірності формування податкового кредиту за період з 01.07.12 р. до 30.09.12 р. по господарським операціям з ПП «Стройбелмаш», в якому зафіксовані порушення платником податків вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України, які призвели до завищення від'ємного значення ПДВ за липень, серпень, жовтень 2012 р. на суму 97166,0 грн. (т.1 а.с.7-11).

Виявлені порушення відповідач пов'язує з безпідставним формуванням податкового кредиту по операціям з ПП «Стройбелмаш», оскільки за отриманою від Західної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС інформацією не було можливості провести зустрічну звірку цього підприємства, була встановлена відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг) та проведення ПП «Стройбелмаш» транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди покупцям підприємства та далі по ланцюгу постачання, з метою штучного формування податкового кредиту, з використанням контрагентів, які не виконують свої податкові зобов'язання.

Зважаючи на отриману інформацію, відповідачем був зроблений висновок про те, що правочини з даним контрагентом є нікчемними розумінні ч. 1 та ч. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, оскільки не спричиняють реального настання правових наслідків.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції навів зміст п. 14.1.181 ст. 14, п. 198.2 п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, ч. 1 ст. 202, ч. 5 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, ст. 1, ст. 3 та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та дослідив укладений позивачем з ПП «Стройбелмаш» договір № 14/06/2012 від 14.06.12 р. (т.1, а.с.47-51), предметом якого організація та виконання всього комплексу робіт з виготовлення та монтажу металоконструкцій теплого прямо стінного приміщення ангарного типу. Договором встановлений строк виконання робіт з 18.06.12 р. по 30.09.12 р. Вартість робіт визначена в сумі 485833,33 грн. та ПДВ - 97166,67 грн.

Реальність виконання робіт за вказаним договором підтверджується копіями податкових накладних № 30 від 06.07.12 р., № 1 від 01.08.12 р., № 10 від 02.08.12 р., № 19 від 03.08.12 р., № 187 від 29.08.12 р., № 200 від 30.08.12 р., № 214 від 31.08.12 р., № 31 від 07.09.12 р., № 37 від 10.09.12 р., № 47 від 11.09.12 р., № 58 від 12.09.12 р., № 70 від 13.09.12 р. ( т. 1а.с.104-115); копіями платіжних доручень № 1632 від 09.07.12 р., № 1870 від 03.08.12 р., № 172 від 31.08.12 р., № 2164 від 26.09.12 р., № 2196 від 02.10.12 р. (т. 1 а.с. 142, 144, 172, 150, 152); копіями актів виконаних робіт № 1 від 06.07.12 р., № 1 від 01.08.12 р., № 2 від 02.08.12 р., № 3 від 03.08.12 р., № 3 від 31.08.12 р., № 2 від 30.08.12 р., № 3 від 31.08.12 р., № 1 від 07.09.12 р., № 2 від 10.09.12 р., № 3 від 11.09.12 р., № 4 від 12.09.12 р., № 1 від 12.09.12 р. (т. 1 а.с.189-247, т.2 а.с.1-37).

Таким чином, як зазначив суд першої інстанції, вказаними документами первинного бухгалтерського обліку, наявність яких на час проведення перевірки відповідач не заперечує, повністю підтверджується факт реальності господарських операцій між позивачем та ПП «Стройбелмаш» в липні, серпні, жовтні 2012 р., а тому висновки акту перевірки не відповідають фактичним обставинам.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували, і вважає доцільним вказати на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

За таких підстав слід зробити висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Зважаючи на те, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 03.07.13 р. по справі № 818/4677/13-a прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.07.2013р. по справі № 818/4677/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.07.2013р. по справі № 818/4677/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранспневматика» до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий (підпис) Н.С. Водолажська

Судді (підпис) Ю.М. Філатов

(підпис) Л.В. Тацій

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ

Суддя

Харківського апеляційного

адміністративного суду Н.С. Водолажська