Ухвала суду № 33605929, 06.06.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2013 р. справа № 0870/6548/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новоженіна І.Є.,

представників сторін:

позивача : - ОСОБА_2, дов. від 06.06.13 р.

відповідача: - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 р. у справі № 0870/6548/12

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3, Підприємець) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя) від 27.03.2012 р. №0000143500 та № 0003001700.

Позов обґрунтовано неправомірністю висновків перевірки щодо порушення Підприємцем п.п.139.1.1 п.139.1 ст.139 ПК України і заниження податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на суму 307565 грн. 16 коп. та порушення п.п.198.3 ст.198 ПК України і заниження податку на додану вартість у сумі 410087 грн., виявлених при здійсненні господарських операцій з ТОВ «ТД Фінпрофіль».

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 р. у справі № 0870/6548/12 (суддя Прасов О. О.) вищевказаний адміністративний позов задоволено.

Постанову суду мотивовано тим, що податкові накладні, виписані ТОВ «ТД Фінпрофіль», з урахуванням інших перинних документів, здійснених позивачем операцій, наявності змін в активах позивача, свідчать про відсутність заниження податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість.

Не погодившись з постановою суду, ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 р. у справі № 0870/6548/12, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що суд не врахував висновків акту перевірки, не врахував відсутності зв'язку понесених витрат із господарською діяльністю позивача.

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

До судового засідання не з'явились представники заявника апеляційної скарги. Жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників відповідача суду не повідомлені.

З урахуванням наявних в справі матеріалів, виходячи з розуміння ч.4 ст. 196 КАС України, нез'явлення в судове засідання представників відповідача не перешкоджає розгляду скарги. Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції надав суду заперечення щодо доводів апеляційної скарги, просив залишити в силі законну та обґрунтовану постанову суду першої інстанції.

Виходячи з наявних матеріалів справи, слід зазначити, що обставини, пов'язані з проведенням ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при правових взаємовідносинах з ТОВ «ТД «Фінпрофіль» за період з 01.03.2011 р. по 31.05.2011 р. (акт перевірки №539/17/НОМЕР_2 від 07.03.2012 р., т.1, а. с.13-30), встановлені під час цієї перевірки порушення п.п.139.1.1. п.139 ст.139, п.198.3, п.198.4 ст.198 ПК України, зміст цих порушень та зміст прийнятих на підставі вказаного акту перевірки спірних податкових повідомлень-рішень від 27.03.2012 р. №0000143500 та № 0003001700 (т.1, а. с.11, 12) відображені в постанові Запорізького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 р. і відповідають матеріалам даної справи.

Спір між сторонами щодо арифметичних обрахунків відсутній.

Спірним є питання правомірності формування Підприємцем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, включеного до вартості придбаних у ТОВ «ТД «Фінпрофіль» робіт та товару, і про заниження в зв'язку з цим позивачем податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про правомірність та обґрунтованість постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 р. у даній справі, і про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, Підприємець у періоді, що перевірявся, мав господарські відносини з ТОВ «ТД Фінпрофіль» згідно договорів від 03.05.2011 р. № Ф-27, 03.05.2011 р. № Ф-28, від 08.045.2011р. № б/н, 03.05.2011 р. № Ф-29 щодо надання послуг по внутрішньо-оздоблюваним роботам та договорів поставки від 06.05.2011 р. № Ф-30, 02.05.2011 р. № 10 (т.1, а. с.72, 77, 80, 108, 119, 122).

В податковому обліку ФОП ОСОБА_3 за 2011 р. операції по взаєморозрахункам з ТОВ «ТД «Фінпрофіль» у сумі 3 583 812,95 грн. віднесена до складу валових витрат в податковій декларації про майновий стан і доходи, сума податку на додану вартість у розмірі 716762,59 грн., віднесена до складу податкового кредиту та включена до розділу «Отримані податкові накладні» реєстрів отриманих та виданих податкових накладних», затверджених Наказом ДПА України від 30.06.2005 р. № 244 у березні 2011р. у сумі 103411,18 грн., у квітні 2011р. у сумі 320231,01 грн., у травні 2011р. у сумі 293120,40 грн. згідно правочину з ТОВ «ТД «Фінпрофіль».

Так, відповідно до п.п.139.1.1 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу).

В ч.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV наведені обов'язкові реквізити первинних документів, серед яких місце складання документа; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, згідно положень ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно пунктів 9.4, 9.5, 9.6, 9.8 цієї статті Закону № 168 про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.

Також згідно положень п.198.2. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п.198.3 ст.198 ПК України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6.ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно п.201.4. ст.201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

За приписами абз.1 п.201.6. ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

За положеннями п.201.10. ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до діючого на час виникнення спірних відносин законодавства, визначено, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість.

Докази, які б свідчили про відсутність у контрагента позивача статусу платника ПДВ на момент здійснення господарської операції, відповідачем суду не надані.

Виконання сторонами вказаного договору щодо виконання робіт та поставки підтверджується видатковими накладними, актами здачі-приймання, податковими накладними (т.1, а. с.73-76, 78, 79, 82-107, 109-118, 120, 121), (т.2, а.с.11-26). Оплата придбаних Підприємцем робіт та товару підтверджується копіями платіжних доручень (т.1, а. с.123-151), що містяться в матеріалах справи.

При цьому, доказів невідповідності податкових накладних чинному законодавству відповідачем суду не надано.

Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача акт перевірки не містить, що свідчить про правомірність відображення господарських операцій з придбання вищевказаного товару і робіт в бухгалтерському та податковому обліку позивача і спричинення реальних змін майнового стану платника податків.

Посилання на обставину припинення юридичної особи - ТОВ «ТД Фінпрофіль» (довідка ЄДРПОУ, т.1, а. с.205-216) після реалізації господарських операцій не може слугувати самостійним та однозначним підтвердженням відсутності між підприємствами взаємовідносин, оскільки на момент укладення договору ТОВ «ТД Фінпрофіль» було зареєстроване в ЄДР.

Таким чином, колегія суддів, з урахуванням вищевикладеного, погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність податковим органом порушення позивачем п.п.139.1.1. п.139 ст.139, п.198.3, п.198.4 ст.198 ПК України.

Колегія суддів зауважує, що оформлені належним чином документи щодо придбаного товару за договором, передбачені законодавством про податки та збори, є підставою для одержання податкової вигоди платником податків лише у тому разі, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Скаржник зазначає, що суд не врахував інформації, викладеної в акті ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «ТД «Фін профіль» від 31.01.2012 р. № 34/23-3/30886359 (т.2, а.с.21-27).

Даним актом встановлено, що у ТОВ «Торговий дім «Фінпрофіль» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Також співробітниками ВПМ у м.Запоріжжя встановлено, що на підприємстві ТОВ «Фінпрофіль» зареєстровано дві особи директор (ОСОБА_4) та засновник підприємства ТОВ «ТД Фінпрофіль».

Крім того, згідно протоколу допиту свідка від 11.01.2012 р. ОСОБА_4 повідомив, що він проживає у місті Запоріжжі, він підписував документи, однак, як проходила відправка товару, виконувались послуги, йому не відомо, а за період з березня по травень 2011 р. він не вів господарську діяльність, не купував та не продавав товар, не проводив ніяких послуг, не вів бухгалтерську та податкову звітність, що підтверджується висновком спеціаліста від 21.11.2011 р. Д/№ 314 та № 288 від 18.10.2011 р., в якому зазначено, що підписи від імені ОСОБА_4 в документах первинного бухгалтерського обліку виконані не ОСОБА_4, а іншою особою.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Стаття 72 КАС України визначає підстави для звільнення від доказування, згідно частини 4 якої підставою для звільнення від доказування є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили.

При цьому, обов'язковими такий вирок суду для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, є лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано вироків суду по кримінальних справах щодо посадових осіб контрагента позивача. Матеріали ж кримінальних справ не є вироком суду.

Щодо посилань скаржника на нікчемність правочину, то проаналізувавши норми Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після розгляду питання про недійсність такого правочину. Тобто, про недійсність правочину має ухвалюватись відповідне судове рішення.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення згідно приписів ст.71 КАС України, не надано суду рішень, які б визнавали недійсними вказані вище правочини.

Норми закону, якими би прямо встановлювалась нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, скаржником не наведена.

Стаття 203 ЦК України, на яку посилається скаржник, як на підставу для нікчемності вищевказаних правочинів, містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину і не містить «прямого» положення про те, що наслідком недодержання саме цих вимог може бути нікчемність правочину.

Також хибним є посилання на ч.1 ст.215 ЦК України, оскільки даною нормою передбачені підстави недійсності правочину, а не його нікчемності.

Не передбачалось жодною нормою законодавства України і обов'язок платників податків - одержувачів товарів (послуг) - вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей повноти сплати податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей про походження дані товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників в ланцюгу) тощо. Тим більш, що статтею 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.

Так, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, така позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, яку згідно положень ст.17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ як джерело права, і згідно якої платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз.

Отже, колегія суддів вважає незаконним нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку з доходів з фізичних осіб 307565,16 грн. - за основним платежем та 71695,78 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями згідно податкового повідомлення-рішення від 27.03.2012 р. № 0003001700 (т.1, а. с.12) та податкових зобов'язань з податку на додану вартість 410 087 грн. - за основним платежем та 1 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями згідно податкового повідомлення-рішення від 27.03.2012 р. № 0000143500 (т.1, а. с.11) і правомірним задоволення судом першої інстанції позовних вимог про скасування вказаних податкових повідомлень-рішень.

До того ж відповідачем не наведена норма чинного законодавства України, з якої б вбачалось, що податковому органу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Жодним законом України на органи податкової служби не покладається повноважень щодо здійснення контролю за додержанням цивільно-правового законодавства України.

З урахуванням всього зазначеного, за результатами розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції та застосування ст. 202 КАС України.

У відповідності до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.196, ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 р. у справі № 0870/6548/12 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 р. у справі № 0870/6548/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко