Рішення № 33603614, 28.08.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" серпня 2013 р. Справа № 911/1778/13

За позовом Приватного акціонерного товариства "АВМ", м. Київ

до Білоцерківської міської ради Київської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача 1) Управління Держкомзему в м. Біла Церква

2) ТОВ "Енерго-Тех", м. Біла Церква

про поновлення строків договору оренди земельної ділянки

та спонукання до укладення договору оренди земельної ділянки

Суддя - Мальована Л.Я.

позивач - не з'явився

Представники:

відповідач - Кудлацька -

Тишко В.В. (дов. № 231/1-7

від 22.01.2013 року)

третя особа 1 - не з'явився

третя особа 2 - Запаскін М.Р.

Обставини справи:

Позивач звернувся до суду з позовом про поновлення строків договору оренди земельної ділянки, та спонукання до укладення договору оренди земельної ділянки розташованої за адресою: м. Біла Церква, пров. Будівельників, 1 на строк до 5 років, та зобов'язати останнього передати в користування земельну ділянку по фактичному розміщенню нерухомого майна шляхом укладання договору оренди земельної ділянки пл. 1,7787 га.

Позивач у поданих уточненнях просить суд визнати незаконною бездіяльність Білоцерківської міської ради, поновити строки договору оренди земельної ділянки до 5 років, спонукати відповідача укласти договір оренди земельної ділянки, та зобов'язати останнього передати в користування земельну ділянку по фактичному розміщенню нерухомого майна шляхом укладання договору оренди земельної ділянки 1,6745 га на 5 років.

Позивач в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив суд належним чином.

Відповідач проти позову заперечує з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, а також на те, що позивачем не подана заява на меншу площу 1,6745 га, на якій розміщено нерухоме майно позивача.

Третя особа Управління Держкомзему в м. Біла Церква в засідання суду не з'явилось, але у своїх заперечення посилається на ст. ст. 13, 33 ЗУ "Про оренду землі". Продовження договору оренди землі на тих же умовах і на той самий строк відбувається шляхом укладення додаткової угоди до основного договору оренди землі до закінчення терміну дії договору. Якщо ж орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після строку дії договору то за відсутності письмових заперечень орендодавця впродовж місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Поновлення договору оренди земельної ділянки здійснюється шляхом укладання нового договору оренди земельної ділянки вже після закінчення дії договору.

Підставою для укладання договору та послідуючої реєстрації договору оренди буде рішення органу місцевого самоврядування, прийняте на основі встановленої документації із землеустрою, складовою якої є кадастрова зйомка земельної ділянки.

Третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго-Тех» також проти позову заперечує посилаючись на договір купівлі-продажу від 27 березня 2009 р. відповідно до якого ТОВ «Енерго-Тех» придбало у ВАТ «Білоцерківський комбінат «Будіндустрія» нежитлову будівлю ТП-132 площею 67,2 кв. м., що знаходиться за адресою м. Біла Церква, пров. Будівельників, 1. 20 вересня 2011 р. ТОВ «Енерго-Тех» придбало у ВАТ «Білоцерківський комбінат «Будіндустрія» споруди: склад готової продукції транспортного цеху, площадку для зберігання інертних матеріалів, а також площадки №3 та №4.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії витягу з рішення Білоцерківської міської ради №715-29-ІУ 27.09.2012 р., відповідач даним рішенням в установленому порядку затвердив технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на оренду земельних ділянок та передачі земельних ділянок в оренду. Згідно даного рішення ТОВ «Енерго-Тех» отримало право на оренду двох земельних ділянок, зокрема на ділянку площею 0,2007 га, на якій розташовані площадки для зберігання інертних матеріалів та площадка №3, що належать ТОВ «Енерго-Тех» на праві власності - на підставі зазначеного вище договору купівлі-продажу споруд. 16.10.2012 р. між Білоцерківської міською радою та ТОВ «Енерго-Тех» був укладений договір оренди землі №92, належним чином завірена копія міститься в матеріалах справи. Відповідно до умов даного договору Білоцерківська міська рада передала ТОВ «Енерго-Тех» в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,2007 га терміном на 5 років.

В силу ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Одночасно з набуттям права власності на нежитлову будівлю та споруди, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго-Тех» набула право на одержання земельних ділянок, на яких розташовані її об'єкти нерухомості, в користування.

А відповідач приймаючи рішення про надання зазначених земельних ділянок в користування ТОВ «Енерго-Тех» діяв в межах та у відповідності до чинного законодавства України, що регулює відповідні правовідносини.

Крім того однією із істотних умов договору оренди земельної ділянки є строк оренди. Заява щодо невичерпного строку підтверджує те, що сторони не погодили дану істотну умову, оскільки оренда землі - це строкове платне користування, договір не може вважатися укладеним без погодження строків оренди. Будь яких рішень щодо поновлення договору оренди земельної ділянки на невизначений або визначений строк Білоцерківською міською радою не приймалось, а тому твердження позивача про те, що договір був поновлений сторонами на невизначений строк не відповідає дійсності.

З урахуванням приписів ст. 141 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України саме власникам нерухомого майна належить переважне право користування тією частиною земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Приймаючи той факт, що нежитлова будівля (літ. «Е» транспортного цеху загальною площею 918,8 м2, яка належала позивачу була відчуджена на користь Бурківського В.І. , який також отримав і право на користування частиною земельної ділянки під даною будівлею, поновлення договору оренди землі в оригінальній конфігурації є абсолютно неможливим, оскільки порушує права нових власників будівель та споруд на даній земельній ділянці.

Також слід звернути увагу на те, що застосування до спірних правовідносин ст. 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції від 17.02.2011 року є необґрунтованим, оскільки строк дії договору, укладеного між позивачем та Білоцерківською міською радою закінчився 22.09.2009 року, а отже, спірні правовідносини між сторонами виникли до внесення змін у зазначену норму закону.

Враховуючи те, що нез'явлення представника позивача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника позивача, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи ТОВ «Енерго-Тех», суд встановив:

22 вересня 2004 року, відповідно до Рішення Білоцерківської міської ради Київської області за № 220, Білоцерківська міська рада Київської області (далі - Відповідач), в особі його Голови та приватне акціонерне товариство «АМВ», яке є правонаступником АТЗТ «АМВ» (далі - Позивач) уклали Договір оренди землі загальною площею 1,7787 га, розташованої за адресою: м. Біла Церква, провулок Будівельників 1.

В обґрунтування поданої заяви позивач посилається на те, що відповідно до ст. 33 ЗУ "Про оренду землі" по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладання договору оренди землі на новий строк. На даний час земельна ділянка перебуває у постійному користуванні, межі, цільове призначення не змінювалось, сплачувався земельний податок своєчасно та в повному обсязі. Договір оренди земельної ділянки від 22.09.2004 р. було поновлено сторонами на невизначений строк.

Відповідно до п. 7. Договору, його укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому випадку Орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Згідно приписів ст. 141 ЗК України, ст. 377 ЦК України власникам нерухомого майна належить переважне право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Частиною 10 ст. 33 ЗУ «Про оренду землі» (в редакції від 17.02.2011 р.) передбачено, що у разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.

З урахуванням вищенаведених обставин, щодо наявності інших землекористувачів, суд приходить до висновку про те, що поновлення договору оренди на тих самих умовах неможливе, оскільки необхідно змінювати конфігурацію земельної ділянки.

Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нових земельних ділянок.

Надання у користування земельної ділянки здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки. В такому випадку розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, уповноваженим здійснювати розпорядження цією земельною ділянкою.

При цьому в суду відсутні докази звернення Позивачем до Відповідача з заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо зміни конфігурації земельної ділянки або відмови Білоцерківської міської ради у наданні такого дозволу. У своїх запереченнях відповідач зазначив, що на сесії міської ради у вересні 2009 року розглядалась заява, але було знято питання з розгляду, оскільки орендована АТЗТ «АМВ» земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку, на якій знаходиться майно ВАТ «Будіндустрія».

Щодо посилань позивача про поновлення автоматичного продовження строку дії договору оренди землі суд зазначає наступне.

При вирішенні правовідносин, що є предметом спору у даній справі, має застосовуватись редакція закону, яка була чинною на момент їх виникнення, так згідно статті 58 Конституції України закон та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, дана позиція кореспондується з Постановою Верховного суду України від 20.11.2012 р. у справі 44/69.

Частиною третьою статті 33 Закону України "Про оренду землі", в редакції закону, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Пунктом 17 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.98 № 2073, зазначено, що у разі внесення змін до договору оренди він підлягає перереєстрації. Перереєстрація, а також поновлення договорів оренди проводиться в порядку, встановленому для їх державної реєстрації.

Тобто, відповідно до статей 116, 124 Земельного кодексу України та Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.98 № 2073, поновлення договору оренди земельної ділянки має відбуватися шляхом прийняття відповідного рішення органу місцевого самоврядування чи місцевого органу виконавчої влади з послідуючим укладенням договору оренди земельної ділянки.

Згідно з пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються на пленарному засіданні ради - сесії. Отже, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування та потребує додержання порядку, передбаченого законодавством для укладення договорів оренди землі.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах, пов'язаних з поновленням договору оренди земельної ділянки (постанови ВСУ від 16.12.2008 у справі N 5/019-08 та від у справі N 32/261-40/74), Вищий господарський суд України у Постанові N 17/268-6/164-11/48 від 19.01.2010 р., та листі від 01.01.2010, "Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами", а також Державний комітет України із земельних ресурсів у листі № 19158/17/11-10 від 13.10.2010 р.

Про можливість поновлення договірних відносин стосовно оренди земельної ділянки комунальної або державної власності лише шляхом прийняття відповідного рішення органу місцевого самоврядування або виконавчої влади, який за законодавством має такі повноваження наголошується також у п 5. Оглядового листу Вищого господарського суду України від 30.11.2007 р. №01-8/918 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з орендою земельних ділянок».

Крім того, суд звертає увагу на висновки Верховного суду України, викладені у Постанові від 20.11.2012 р. при розгляді справи №44/69: «Отже, виходячи з того, що діючим на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. За відсутності такого рішення неможливо зобов'язати цей орган в судовому порядку укласти такий договір або поновити його, адже таке зобов'язання суперечитиме вимогам законодавства».

Рішення відповідачем з даної позовної вимоги не приймалось.

В зв'язку з вищевикладеним суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача про продовження строку дії договору оренди землі є необґрунтованими та недоведеними і підлягають відмові в задоволенні.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про визнання незаконною бездіяльності Білоцерківської міської ради при розгляді звернення про поновлення строків договору оренди земельної ділянки по фактичному розміщенню нерухомого майна, щодо якої суд зазначає наступне.

Частиною першої ст. 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів; 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Відповідно до п.п. 2, 3., 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" № 10 від 24.10.2011р. з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України „Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4-1, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: - участь у спорі суб'єкта господарювання; - наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; - наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з: - приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), в тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та органів приватизації, а також спори зі справ, що виникають з корпоративних відносин. З огляду на приписи частини другої статті 1 та статті 12 ГПК зазначені справи підвідомчі господарським судам і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Справи, що виникають з корпоративних відносин, - це спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), в тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами), що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства. Предметом відповідних позовів можуть бути вимоги про визнання недійсними актів органів управління господарського товариства, визнання недійсними установчих документів товариства або договорів про відчуження майна тощо. Виняток становлять трудові спори за участю господарського товариства; - утворенням суб'єктів господарювання, їх реорганізацією і ліквідацією, включаючи спори про визнання недійсними установчих документів, припинення діяльності юридичної особи та скасування її державної реєстрації, крім відповідних спорів за позовами суб'єктів владних повноважень; - захистом права власності, в тому числі з визнанням цього права; - використанням у господарському обороті об'єктів інтелектуальної власності, включаючи спори за позовами суб'єктів господарювання до органів державної влади про визнання недійсними актів про видачу документів, що посвідчують право інтелектуальної власності, та відмовою в реєстрації об'єктів промислової власності; - укладенням, зміною, виконанням і розірванням усіх господарських договорів між суб'єктами господарювання і органами державної влади і місцевого самоврядування, включаючи договори, які укладаються шляхом проведення конкурсу, біржових торгів, аукціонів тощо. До таких договорів відносяться, зокрема, такі: про відчуження об'єктів приватизації (крім приватизації державного житлового фонду); передачу державного або комунального майна в оренду; закупівлю товарів (робіт, послуг) для державних потреб; - визнанням недійсними договорів, укладених суб'єктами господарювання, або між суб'єктами господарювання та органами державної влади і місцевого самоврядування шляхом проведення прилюдних торгів (аукціону), у тому числі договорів купівлі-продажу і оренди землі, а так само визнання недійсними актів про проведення відповідних торгів (аукціону); - вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 1 ГПК; - оскарженням відповідно до частини першої статті 60 Закону України „Про захист економічної конкуренції" рішень (розпоряджень) органів Антимонопольного комітету України та стягненням з суб'єктів господарювання сум штрафів та пені у зв'язку з порушенням конкурентного законодавства.

До компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах: а) про оскарження рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії), ухвалених суб'єктом владних повноважень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність; б) про оскарження суб'єктом господарювання дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої посадової чи службової особи, що випливають з наданих їм владних управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) не пов'язані з відносинами, врегульованими господарським договором; в) між суб'єктами владних повноважень з приводу їхньої компетенції у сфері управління; г) з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; д) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом. Інші справи за участю господарюючих суб'єктів та суб'єктів владних повноважень не мають ознак справ адміністративної юрисдикції і повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах. До таких справ належать усі справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства (п. 17 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" № 10 від 24.10.2011р.).

Абзацом другим пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. передбачено, що на підставі пункту 1 частини першої статті 62 ГПК суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо спір непідвідомчий господарському суду, зокрема, коли його вирішення законодавством України віднесено до компетенції іншого органу або заява взагалі не підлягає розглядові в судовому порядку (наприклад, про визнання недійсним листа, накладної, акта експертизи).

У пункті 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Визначення суб'єкта владних повноважень дається в пункті 7 статті 3 цього Кодексу, згідно з яким це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова або службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму (ч.ч. 1, 2 ст. 17 КАС України).

З позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що спір по даній позовній вимозі виник з публічно-правових відносин, оскільки Білоцерківська міська рада в спірних відносинах діяла як орган державної влади при здійсненні ним владних управлінських функцій, зокрема, дозвільної, реєстраційної, розпорядчої функції і відповідно, як суб'єкт владних повноважень, яка полягала у здійснені дій щодо винесення рішення про продовження строку дії договору оренди землі.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання незаконною бездіяльності Білоцерківської міської ради при розгляді звернення про поновлення строків договору оренди земельної ділянки по фактичному розміщенню нерухомого майна не підлягає розгляду в господарських судах України і підлягає припиненню в цій частині.

Також позивачем заявлено вимогу про зобов'язання Білоцерківської міської ради передати в користування земельну ділянку по фактичному розміщенню нерухомого майна шляхом укладення договору оренди земельної ділянки розміром 1,6745 га на 5 років.

Так, статтею 181 Господарського кодексу України визначений загальний порядок укладання господарських договорів, відповідно до якого господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Згідно з пунктом 2 статті 181 Господарського кодексу України проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін. У разі, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Пунктом 3 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір ? є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір ? це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України договір набирає чинності з моменту його укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Ст. 646 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Статтею 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України передбачено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, суд зазначає і про те, що статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України визначено переліки способів захисту порушених прав.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначає, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивач звернувся до суду з вимогою про зобов'язання Білоцерківської міської ради укласти договір оренди земельної ділянки розміром 1,6745 га на 5 років, мотивуючи свої вимоги саме відмовою відповідача від проведення державної реєстрації договору, враховуючи те, що оскільки вчинення стороною дій, направлених на укладення правочину - є правом сторони, яке реалізується у встановленому законом порядку, а не її зобов'язанням, суд дійшов висновку, що підстави для зобов'язання відповідача укласти з позивачем договору оренди - відсутні.

Також, суд враховує і ті обставини, що примусовий порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України та статтею 649 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту яких і принципу свободи укладення договору, переддоговірні спори поділяються на спори про спонукання до укладення договору, якщо одна з сторін ухиляється від його укладення, та на спори з умов договору, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо умов договору. При цьому можливість розгляду цих спорів в судовому порядку обумовлюються обов'язковістю договору, а позивачем не було доведено належними та допустимими доказами, що відповідач ухиляється від свого обов'язку щодо укладення договору.

Враховуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про зобов'язання Білоцерківської міської ради укласти договір оренди земельної ділянки розміром 1,6745 га на 5 років є не законною та не обґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову в частині поновлення строків договору оренди землі від 24.09.2004 року та зобов'язання Білоцерківської міської ради укласти з приватним акціонерним товариством «АМВ» договір оренди земельної ділянки розміром 1,6745 га строком на 5 років розташованої за адресою: м. Біла Церква, пров. Будівельників, 1 відмовити повністю.

Припинити провадження у справі в частині визнання незаконною бездіяльності Білоцерківської міської ради при розгляді звернення про поновлення строків договору оренди земельної ділянки по фактичному розміщенню нерухомого майна.

Суддя Мальована Л.Я.