Постанова № 33599695, 17.09.2013, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2013 року Справа № 901/1680/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Черткової І.В.,

суддів Балюкової К.Г.,

Голика В.С.,

за участю представників сторін:

представник позивача, Тітовський Олексій Васильович, довіреність № 11/131 від 31.05.13, публічне акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз";

представник відповідача, Михайлов Юрій Вячеславович, довіреність № б/н від 01.04.13, приватне підприємство "Фірма "Ломар";

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Фірма "Ломар"

на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Башилашвілі О.І.) від 23 липня 2013 року у справі № 901/1680/13

за позовом публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (пр. Кірова/пр. Совнаркомовський, 52/1,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95000)

до приватного підприємства "Фірма "Ломар" (вул. Глінки, 57,Сімферополь,95022)

про стягнення 108227,96 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до приватного підприємства "Фірма "Ломар" про стягнення неустойки за прострочку поставки товару в розмірі 108227,96 грн.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 липня 2013 року позов задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з приватного підприємства "Фірма "Ломар" на користь публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" неустойку в розмірі 108227,96грн. неустойки та 2165,00грн. судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, приватне підприємство "Фірма "Ломар" звернулося до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову в позові повністю.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Так, відповідач вказує на те, що Цивільним кодексом України прямо встановлено, що неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання (пенею), може забезпечуватися тільки грошове зобов'язання, забезпечення неустойкою у вигляді пені зобов'язання з поставки товарів є відступленням сторін від положень актів цивільного законодавства, яке забороняється абзацом 2 частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України.

За розпорядженням заступника голови від 17 вересня 2013 року суддя Видашенко Т.С. була замінена на суддю Голика В.С.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив рішення господарського суду Автономної Республіки Крим скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення господарського суду Автономної Республіки Крим залишити без змін.

При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 04 вересня 2012 року між приватним підприємством "Фірма "Ломар" (постачальник) та публічним акціонерним товариством "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (покупець) був укладений договір поставки № 954 (а. с. 8-12).

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов'язався передати (поставити) у визначений строк у власність покупця товар (обладнання) відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Згідно з пунктом 2.2 договору поставка товару здійснюється у строк не пізніше 85 днів з моменту отримання письмового замовлення.

Право власності на товар переходить з моменту отримання товару та підписання сторонами накладної та акту приймання-передачі (2.3. договору).

Відповідно до пункту 2.4 договору кількість товару, недопоставленого постачальником у встановлений строк, поповнюється ним у строк, який сторони узгоджують додатково.

Пунктом 4.1 договору сторони визначили, що сума договору складає 8805314.40 грн., в тому числі ПДВ - 1 467552,40 грн.

Відповідно до пункту 4.2 договору оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в розмірі 100 % передплати на підставі виставленого рахунку.

Пунктом 7.3.2 договору сторони визначили обов'язок постачальника забезпечити поставку обладнання в строки, встановлені договором.

Відповідно до пункту 8.1 договору за прострочку поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 0,05 %, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується неустойка за кожний день прострочки, від суми непоставленого у строк товару.

Цей договір набирає сили з моменту підписання його сторонами та діє до 31 серпня 2013 року (пункт 11.1 договору).

Специфікацією до договору сторони погодили поставку товару на загальну суму 8805314,40 грн. (арк. с. 13).

Позивач на виконання умов договору здійснив передплату товару в розмірі 8805314,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 12104 від 23 листопада 2012 року (арк. с. 18).

Заявку від 26 жовтня 2012 року на поставку продукції постачальник отримав, що підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача та його печаткою (арк. с. 14), а тому, відповідач був зобов'язаний здійснити поставку товару у строк до 20 січня 2013 року.

17 січня 2013 року відповідач здійснив часткову поставку товару на суму 2 904 250,00 грн., що підтверджується актом приймання - передачі № 2 (арк. с. 15).

Наступні партії товару на суму 2 116 756,00 грн. та на суму 2 216 756,00 грн. були поставлені відповідачем 07 та 15 березня 2013 року відповідно, що підтверджується актами приймання - передачі товару № 3 від 07 березня 2013 року та № 4 від 15 березня 2013 року (арк. с. 16-17).

Таким чином, відповідач взяті на себе договірні зобов'язання в частині поставки товару виконав несвоєчасно, що і стало причиною для звернення позивача до суду з даним позовом.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є правовідносини сторін, що виникли з приводу виконання договору поставки, які регулюються главою 54 Цивільного кодексу України, загальними положеннями про зобов'язання, визначеними Цивільним та Господарським кодексами України, а також умовами самого договору.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав своєчасно та у повному обсязі.

Відповідач відповідно до умов договору зобов'язаний був здійснити поставку замовленого товару до 20 січня 2013 року.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач поставив товар позивачу партіями - 17 січня, 07 та 15 березня 2013 року, тобто з порушенням строку, встановленого договором, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення неустойки за порушення строків поставки товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до вимог закону та умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, та воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

При цьому, про невиконання зобов'язання можна говорити, якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов'язання. Тобто, не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

В апеляційній скарзі відповідач в обґрунтування своїх доводів відносно незаконності рішення суду першої інстанції вказує на неможливість забезпечення зобов'язання з поставки товарів, яке є негрошовим зобов'язанням, неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання (пенею).

Судова колегія вважає такі доводи помилковими з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першої статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

В пункті 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2011 року № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" зазначено, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань (постанова від 22.11.2010 N 14/80-09-2056).

Так, пунктом 8.1. Договору сторони встановили, що за прострочку поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 0,05%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується неустойка за кожен день прострочки, від суми непоставленого в строк товару.

Доказів визнання недійсним Договору або його окремих положень, зокрема пункту 8.1, матеріали справи не містять.

Відповідно до частини першої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною другою статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина третя статті 549 Цивільного кодексу України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у частині першій статті 549 Цивільного кодексу України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

Абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України передбачена відповідальність за порушення строків виконання зобов'язання у вигляді стягнення пені у відсотках від вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. Отже, Господарський кодекс чітко передбачає застосування такого виду штрафної санкції як пеня за порушення саме негрошового зобов'язання.

За таких обставин є помилковими твердження відповідача про те, що умови пункту 8.1. Договору не відповідають положенням діючого законодавства та не можуть бути застосовані для регулювання правовідносин сторін у справі.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, а оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем умов договору щодо термінів поставки товару, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача передбаченої пунктом 8.1. Договору неустойки.

У судовому засіданні представник відповідача надав клопотання про витребування доказів, а саме оригіналу договору поставки № 954 від 04 вересня 2012 року. Порадившись, судова колегія вирішила відмовити у заявленому клопотанні. У порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія витребувала у представника позивача належним чином засвідчену копію вказаного договору та долучила до матеріалів справи.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено при повному дослідженні та правильній оцінці судом всіх обставин справи та правильному застосуванні норм права, тому підстав для скасування або зміни такого рішення судова колегія не вбачає.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Фірма "Ломар" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 липня 2013 року у справі № 901/1680/13 залишити без змін.

Головуючий суддя І.В. Черткова

Судді К.Г. Балюкова

В.С. Голик

Розсилка:

1. Публічне акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (пр. Кірова/пр. Совнаркомовський, 52/1,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95000)

2. Приватне підприємство "Фірма "Ломар" (вул. Глінки, 57,Сімферополь,95022)