Постанова № 33599485, 18.09.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2013 р. Справа№ 19/102-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Глівая С.В., довіреність № 807 від 06.08.2013; Пшонка Р.М., довіреність № б/н від 02.08.2013;

від першого відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" - Степаненко О.А., довіреність № б/н від 20.05.2013;

від другого відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" - Дем'яненко М.В., довіреність № 01-10/090913-2 від 09.09.2013;

від третьої особи - представник не прибув;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" на рішення господарського суду Київської області від 13.03.2013 у справі № 19/102-12 (суддя Карпечкін Т.П.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ірпіньнафтопродукт" до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" та товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів публічного акціонерного товариства "Сведбанк" про визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ірпіньнафтопродукт" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" та товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" про визнання недійсними договорів.

Рішенням господарського суду Київської області від 13.03.2013 року у справі №19/102-12 позов задоволено повністю: визнано недійним Договір № 7/2012 від 13.12.2012 року, Договори про відступлення права вимоги за Договорами про відступлення права вимоги за іпотечними договорами, договорами застави та поруки.

При ухваленні рішення по даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання зазначених договорів недійсними.

Так, зокрема, суд виходив з того, що Договір № 7/2012 від 13.12.2012 року є договором факторингу, який укладено першим відповідачем за відсутністю ліцензії.

Не погодившись з прийнятим рішенням, перший відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 13.03.2013 року у справі №19/102-12 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Договір № 7/2012 від 13.12.2012 р. є договором про відступлення права вимоги, його укладено у відповідності до ст. 512-519 ЦК України, які регулюють заміну кредитора у зобов'язанні.

Представник апелянта - першого відповідача у справі в судовому засіданні 18.09.2013 надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.

Крім цього, представником другого відповідача також була підтримана позиція апелянта.

Представники позивача в судовому засіданні 18.09.2013 проти апеляційної скарги заперечили та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Третя особа правом на участь в судовому засіданні свого представника не скористалась, хоча про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між публічним акціонерним товариством "Сведбанк", як кредитором та товариством з обмеженою відповідальністю "Ірпіньнафтопродукт", як позичальником 15.07.2010 укладено Кредитний договір №10К-Н.

Предметом договору є правовідносини, за якими банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, у розмірі, на строк та на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов'язався повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії, сплатити проценти за користування кредитною лінією та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором (п. 1.1 договору).

Пунктом 1.2 договору передбачено, що розмір ліміту кредитної лінії на дату підписання даного договору складає 23 770 335,00 грн. Розмір ліміту кредитної лінії змінюється відповідно до графіку змін розміру кредитної лінії, наведеного у додатку № 2, що є невід'ємною частиною цього договору.

До даного договору сторонами було укладено Додатковий договір № 4, відповідно до умов якого розмір ліміту кредитної лінії становить 18181885,19 грн.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, 15.07.2010 р. між ПАТ "Сведбанк", як іпотекодержателем та ТОВ "Ірпіньнафтопродукт", як іпотекодавецем укладено Іпотечний договір, відповідно до якого на забезпечення виконання основного зобов'язання (кредитного договору), іпотекодавець передав в іпотеку майно, а саме: автозаправну станцію з будівлями та спорудами, загальною площею 312,60 м2, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, стм. Гостомель, вул. Чкалова, 31-А.

Крім цього, 15.07.2010 р. між ПАТ "Сведбанк", як іпотекодержателем та ТОВ "Ірпіньнафтопродукт", як іпотекодавецем укладено Іпотечний договір, відповідно до якого на забезпечення виконання Основного зобов'язання (кредитного договору), іпотекодавець передав в іпотеку майно, а саме:

- комплекс, літера "А" - 90,8 м2 та споруди, загальною площею 90,8 м2, який знаходиться за адресою: Київська область, Рокитнянський р-н, смт. Рокитне, вул. Білоцерківська, 2;

- земельну ділянку площею 0,20 га, кадастровий номер 3223755100:08:004:0010, що розташована за адресою: Київська область, Рокитнянський р-н, смт. Рокитне, вул. Білоцерківська, 2.

Також, між ПАТ "Сведбанк", як іпотекодержателем та ТОВ "Ірпіньнафтопродукт", як іпотекодавецем 15.07.2010 р. укладено два Іпотечні договори, відповідно до умов яких на забезпечення виконання Основного зобов'язання (кредитного договору), іпотекодавець передав в іпотеку автозаправну станцію, загальною площею 44,4 м2, яка знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Гостомельське шосе б/н та земельну ділянку площею 0,50 га, кадастровий номер 7120910100:01:002:0305, що розташована за адресою: Жашківська міська рада.

Крім цього, 15.07.2010 р. між ПАТ "Сведбанк", як заставодержателем та ТОВ "Ірпіньнафтопродукт", як заставодавецем укладено Договір застави, відповідно до якого (з урахуванням договору №1 від 22.07.2011р. про внесення змін та доповнень) на забезпечення виконання заставодавцем Основного зобов'язання (кредитного договору) по поверненню заставодержателеві суми кредиту, сплати процентів за користування ним, неустойки, іншої заборгованості, платежів і санкцій, що передбачені та/або випливають з Основного зобов'язання, застовадавець передав у заставу рухоме майно, зазначене у п. 4 даного договору.

Крім того, 31.03.2011 р. між ПАТ "Сведбанк", як іпотекодержателем та ТОВ "Ірпіньнафтопродукт", як іпотекодавецем укладено Іпотечний договір, відповідно до якого на забезпечення виконання Основного зобов'язання (кредитного договору), іпотекодавець передав в іпотеку автозаправну станцію, загальною площею 77,7 м2, яка знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський р-н, с. Нижча Дубечня, ул. Леніна, 15-А.

13.12.2012 р. між ПАТ "Сведбанк" (клієнт за договором) та ТОВ "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" (фактор за договором) укладено Договір факторингу № 40Ф-Н, відповідно до якого клієнт передав (відступив) на користь фактора, а фактор набув право вимоги до боржника за Кредитним договором № 10 К-Н від 15.07.2010 р.

Між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" 13.12.2012 р. укладено Договори про відступлення прав вимоги за договорами, укладеними у забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором № 10 К-Н від 15.07.2010 р. (Іпотечні договори від 15.07.2010 та від 31.03.2011, Договір застави від 15.07.2010).

Згодом, між ТОВ "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг", як кредитором та ТОВ "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" , як новим кредитором 13.12.2012 р. укладено Договір № 7/2012, який оскаржується у даній справі.

Так, за умовами даного договору кредитор передав на користь нового кредитора, а новий кредитор набув право вимоги до боржника за Кредитним договором № 10 К-Н від 15.07.2010 р.

Відповідно до п. 3.2 договору кредитор відступає право вимоги до боржника за кредитним договором новому кредиторові, внаслідок чого кредитор передає, а новий кредитор одержує право вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за кредитним договором.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що разом з відступленням права вимоги за кредитним договором кредитор відступає новому кредиторові право вимоги за договорами забезпечення, якими забезпечується виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором, а саме:

- Договором застави від 15.07.2010 р., укладеним з боржником, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 1535;

- Іпотечним договором від 15.07.2010 р., укладеним з боржником, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. та зареєстрованим в реєстрі за №1529;

- Іпотечним договором від 15.07.2010 р., укладеним з боржником, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. та зареєстрованим в реєстрі за №; 1527;

- Іпотечним договором від 15.07.2010 р., укладеним з боржником, укладеним з боржником, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. та зареєстрованим в реєстрі за №; 1524;

- Іпотечним договором від 15.07.2010 р., укладеним з боржником, укладеним з боржником, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. та зареєстрованим в реєстрі за №; 1533;

- Іпотечним договором від 31.03.2011 р., укладеним з боржником, укладеним з боржником, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. та зареєстрованим в реєстрі за №1043.

Згідно з п. 3.4 договору заміна сторони у зобов'язанні вважається такою, що відбулась, а право вимоги за Кредитним договором вважається відступленим кредитором новому кредиторові з дати зарахування суми коштів, визначеної у п. 4.1 цього договору на рахунок кредитора та укладення в день зарахування таких коштів сторонами Акту приймання-передачі права вимоги.

За відступлене право вимоги до боржника за Кредитним договором новий кредитор сплачує кредиторові суму у розмірі 14 018 268 грн. 50 коп. (п. 4.1 договору).

Пунктом 5.2 договору передбачено, що новий кредитор протягом п'яти календарних днів після переходу до нього права вимоги зобов'язаний повідомити у письмовій формі боржника про відступлення права грошової вимоги новому кредиторові за зразком, наведеним в Додатку № 2 до договору. Повідомлення підписується спільно представниками Сторін та скріплюється їх печатками. У разі неповідомлення новим кредитором боржника, новий кредитор самостійно несе ризик настання наслідків, встановлених чинним законодавством України.

У зв'язку з укладенням договору № 7/2012 між ТОВ "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" та ТОВ "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" 13.12.2012 р. укладено договори про відступлення прав вимоги за договорами про відступлення права вимоги, посвідченими 13.12.2012 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко В.В. за реєстровими номерами 2053, 2054, 2055, 2056, 2057, за вищезазначеними іпотечними договорами, а також договір про відступлення права вимоги за договором про відступлення права вимоги, посвідченим 13.12.2012 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко В.В. за реєстровим номером 2052 за вищевказаним договором застави, які посвідчені 13.12.2012 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко В.В. за реєстровими номерами 2063, 2062, 2064, 2060, 2058 та 2059 відповідно та договір про відступлення права вимоги за договором поруки від 13.12.2012 р.

Позивач, вважаючи, що Договір № 7/2012 від 13.12.2012 р. є договором факторингу, який було укладено з відповідачем за відсутністю у останнього відповідної ліцензії, підлягає визнанню недійсним.

Крім цього, оскільки договори про відступлення права вимоги за іпотечними договорами, договорами застави та поруки, є похідними від Договору № 7/12 від 13.12.2012 р. позивач заявив вимоги також про визнання їх недійсними.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Згідно ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з п. 4.1 договору за відступлене право вимоги до боржника за Кредитним договором новий кредитор сплачує кредиторові суму у розмірі 14 018 268 грн. 50 коп.

Отже, положеннями оскаржуваного договору передбачено виникнення у першого відповідача грошового зобов'язання та здійснення розрахунків за договором, що в свою чергу свідчить про відплатний характер оскаржуваного договору.

Так, оскаржуваний договір за своєю правовою природою є договором факторингу.

Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України, яка викладена, зокрема, в постанові від 02.07.2012 по справі № 7/541.

Відповідно до ст. 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг віднесено до фінансових послуг.

Частиною 3 статті 1079 ЦК України передбачено, що фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" надання фінансових послуг підлягають ліцензуванню.

Статтею 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено види діяльності, на які Держфінпослуг може надавати фінансовим установам ліцензії. До таких видів діяльності належить, зокрема, і діяльності з надання будь-яких фінансових послуг.

Так, за умовами оскаржуваного договору перший відповідач, виступає фактором, а отже згідно вимог законодавства повинен мати ліцензію для надання фінансових послуг.

Проте, всупереч зазначеного, у ТОВ "ТД "Білоруські нафтопродукти" відсутня ліцензія на здійснення операцій, які згідно з чинним законодавством мають право здійснювати банки або інші фінансові установи.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

За наведених обставин, враховуючи відсутність у першого відповідача ліцензії необхідної для надання фінансових послуг, Договір № 7/2012 від 13.12.2012 р. підлягає визнанню недійсним.

Оскільки, Договори про відступлення права вимоги за Договорами про відступлення права вимоги за іпотечними договорами, договорами застави та поруки є похідними від Договору № 7/12 від 13.12.2012 р., який визнано судом недійсним, то відповідно зазначені договори також підлягають визнанню недійсними.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на першого відповідача (апелянта).

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" першому відповідачу підлягає поверненню зайво сплачена ним сума судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 06 грн. 50 коп.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 13.03.2013 у справі № 19/102-12 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - першого відповідача у справі.

3. Повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" (м. Київ, вул. Димитрова, б. 5-Б, ідентифікаційний код 37509076) з Державного бюджету України зайво сплачену ним суму судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 06 грн. 50 коп., яка була сплачена згідно квитанції від 20.03.2013 № ПН14322. Підставою повернення судового збору є дана постанова підписана судом та скріплена печаткою суду.

4. Матеріали справи № 19/102-12 повернути до господарського суду Київської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.

Судді Дідиченко М.А.

Руденко М.А.