Рішення № 33598950, 30.07.2013, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/1458/13-ц

Провадження № 2/591/1062/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2013 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Клімашевської І. В.,

з участю секретаря Гребенькової О.М.,

представника позивача Чуб К.В.,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Сумський хлібокомбінат» до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивував тим, що згідно документів, які знаходяться у ліквідатора ВАТ «Сумський хлібокомбінат», ОСОБА_3 19.12.2008 року надано позику в сумі 319200,00 грн. Документи на підтвердження того, що вказана сума поверталась відповідачем, у ліквідатора відсутні. 08.02.2013 року на адресу ОСОБА_3 направлено вимогу ВАТ «Сумський хлібокомбінат» від 28.01.2013 року про сплату в семиденний строк від дня її отримання грошових коштів в сумі 319200,00 грн. Відповідач отримав вказану вимогу 12.02.2013 року, але коштів не повернув, у зв»язку з чим вони вимушені звернутись до суду з даним позовом. Враховуючи зазначене, а також те, що, на їх думку, неможливо встановити спеціальний інститут цивільного права, яким би було врегульовано правовідносини між сторонами, то вважали необхідним застосувати до спірних правовідносин ст.1212 ЦК України і стягнути з відповідача вищевказану суму коштів, а також понесені по справі витрати.

В судовому засіданні представник позивача вказані вимоги підтримала. Наполягала на тому, що факт отримання відповідачем грошових коштів в сумі 319200,00 грн. підтверджено належними і допустимими доказами, а відповідач не надав доказів повернення вказаної суми. Крім того, заперечувала пропущення позивачем строків звернення до суду, мотивуючи тим, що оскільки строк виконання відповідачем обов»язку не встановлений, то позивач має право вимагати його виконання в будь-який час. А даному випадку відповідач отримав адресовану йому ВАТ «Сумський хлібокомбінат» вимогу 12.02.2013 року, а до суду вони звернулись 20.02.2013 року. Тобто, строк позовної давності ними не було пропущено.

Представник відповідача в судовому засіданні та письмових поясненнях по справі заперечувала проти позову. Зазначала, що правові підстави для задоволення позову, на які посилається позивач, а саме: ст.530 ЦК України та ст.1212 ЦК України - є взаємовиключними при одночасному застосуванні. Вказувала на те, що надані стороною позивача докази не є належними і допустимими, в зв»язку з чим заявлені вимоги, на її думку, безпідставні. Вважала, що без вивчення стану даних бухгалтерського та податкового обліку підприємства не можна визнати 319200,00 грн. дебіторською заборгованістю ВАТ «Сумський хлібокомбінат». Крім того, звертала увагу суду на те, що ліквідатор, на якого згідно чинного законодавства покладено обов»язок виявлення дебіторської заборгованості відразу після визнання підприємства банкрутом, не вжив жодних заходів щодо проведення інвентаризації майна банкрута, в тому числі розрахунків, відразу після відкриття ліквідаційної процедури не виявив заборгованості ОСОБА_3 перед ВАТ «Сумський хлібокомбінат» та з грудня 2009 року не заявляв вимоги до відповідача про стягнення зазначеної в позові суми коштів. За таких обставин, вважала, що позивач пропустив строк звернення до суду з вимогою про стягнення коштів, а тому просила суд застосувати позовну давність.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається , як на підставу своїх вимог так і заперечень проти них. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст.. 202 ЦК України правочином є дія особи , спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 208 ЦК України встановлено, що правочини між фізичною та юридичною особою належить укладати у письмовій формі.

Відповідно до ст.. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як вбачається з наданих суду документів (грошових чеків - а.с.82-85, прибуткового касового ордеру - а.с.86, видаткового касового ордеру - а.с.87, відомостей зафіксованих в касовій книзі - а.с.88), оригінали яких зберігаються у позивача та вивчались в судовому засіданні, дійсно, 19.12.2008 року ОСОБА_3 було видано 319200,00 грн. як безвідсоткову позику.

Тобто, вищевказаними касовими документами, які були дослідженні в судовому засіданні, підтвердженно факт отримання відповідачем ОСОБА_3 грошових коштів, який складений в касі підприємства відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 р. N 637.

На підставі викладеного, суд вважає, що в матеріалах справи позивачем надано достатньо доказів, які підтверджують наявність відносин між сторонами стосовно укладення договору позики та отримання грошових коштів.

При цьому, твердження сторони позивача про те, що встановити спеціальний інститут цивільного права, яким би було нормативно врегульовано правовідносини між сторонами не можливо, а тому необхідно застосувати ст.1212 ЦК України - є хибними, оскільки в самому позові представник ВАТ «Сумський хлібокомбінат» неодноразово називає видану ОСОБА_3 суму коштів позикою та говорить про зобов»язальні відносини. Крім того, як зазначалось вище, надані суду письмові докази підтверджують передання відповідачу позикодавцем визначеної грошової суми. Тобто, в даному випадку не можна говорити про те, що відповідач без достатньої правової підстави отримав та зберіг грошові кошти в сумі 319200,00 грн.

Пояснення представника відповідача в судовому засіданні щодо видачі коштів були різними. Так, представник вказувала, що ОСОБА_3 не пам'ятає обставин видачі коштів, в подальшому пояснила, що грошові кошти в сумі 319200,00 грн. видавались як матеріальна допомога, зазначала - що ці кошти як безнадійна заборгованість могла бути списана або проведено взаємозалік між сторонами, також висловлювала припущення, що ОСОБА_3 повернув позивачу кошти.

В той же час, достовірних доказів на підтвердження хоча б однієї з висловлених версій, в тому числі про те, що позивачу повністю чи частково повернута сума позики, стороною відповідача не надано.

Під час розгляду вказаної цивільної справи і до винесення у ній судом рішення представник відповідача зверталась до суду із заявою про застосування до позовних вимог позовної давності, у зв»язку із чим просила відмовити у позові через сплив строку позовної давності.

Встановлення цих обставин має значення для правильного вирішення спору, а тому суд, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши норми законодавства, дійшов наступного.

Положення Глави 19 ЦК України, що регулюють позовну давність, вказують, зокрема, на таке. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.2 ст. 261).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо строк виконання цивільного обов'язку боржником не встановлений договором, то на першу вимогу кредитора боржник зобов'язаний здійснити виконання зобов'язання у семиденний термін з моменту пред'явлення вимоги . (ч.2 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст.. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

В даному випадку, строк повернення боргу не зазначено. 28.01.2013 року позивач направляв на адресу відповідача вимогу про повернення суми позики, яку згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ОСОБА_3 отримав 12.02.2013 року, однак таке звернення залишено відповідачем без реагування. 20.02.2013 року ВАТ «Сумський хлібокомбінат» звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів.

Таким чином, відповідно до положень ст. 1049 ЦК України строк позовної давності за вищезазначеними борговими документами не пропущений.

При цьому, суд вважає помилковими посилання представника відповідача на те, що строк позовної давності повинен відраховуватися з 7 грудня 2009 року, коли ВАТ «Сумський хлібокомбінат» було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру і ліквідатор згідно ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зобов»язаний був вжити заходів щодо установлення дебіторської заборгованості, а, отже, з цього дня міг довідатись про порушення свого права. Так, на думку суду, невиконання чи неналежне виконання ліквідатором своїх обов»язків не може впливати на правовідносини, що склались між ВАТ «Сумський хлібокомбінат» та ОСОБА_3, а також на зобов»язання останнього повернути позикодавцеві грошові кошти у такій самій сумі, яка йому видавалсь як безвідсоткова позика.

Враховуючи встановлені обставини у суду є всі підстави для задоволення позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути грошові кошти в сумі 319200,00 грн. .

Стороні, на користь якої постановлено судом рішення, згідно положень ст. 88 ЦПК України, суд присуджує з іншої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст.ст. 10-11, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Сумський хлібокомбінат» - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Відкритого акціонерного товариства «Сумський хлібокомбінат» грошові кошти в сумі 319200,00 грн. та 3192,00 грн. в рахунок відшкодування судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Сумської області через Зарічний районний суд м.Суми протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які беруть участь у справі але не були присутні під час проголошення рішення мають право оскаржити його протягом 10 днів з моменту отримання його копії.

Суддя І. В. Клімашевська