Постанова № 33596282, 17.09.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

17 вересня 2013 року справа № 814/3116/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в порядку письмового провадження розглянув адміністративну справу

за позовомФГ "Маяк" ОСОБА_1, вул. Заводська, 6 "А", м. Баштанка, Баштанський район, Миколаївська область, 56101

доБаштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, вул. М. Аркаса, 2, м. Баштанка, Миколаївська область, 56101 провизнання незаконними рішень від 28.02.13 р. № 1 і від 01.03.13 р. № 1, зобов'язання вчинити дії В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся із адміністративним позовом до відповідача, в якому просить суд визнати незаконними дії останнього в частині прийняття рішень від 28 лютого 2013 р. № 1 і від 1 березня 2013 р. № 1, зобов'язати відповідача поновити позивача в статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку та включити його до реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновок відповідача про невідповідність позивача критеріям сільськогосподарського товаровиробника в частині використання земельних ділянок без належних правових підстав і, відповідно, менша за 75% частка сільськогосподарського товаровиробництва, не ґрунтується на вимогах законодавства. Вважає, що для цілей сплати фіксованого сільськогосподарського податку значення має виключно виробництво сільськогосподарських товарів в процесі власної господарської діяльності, тоді як правові підстави використання земельних ділянок не впливають на правомірність перебування на спеціальному режимі оподаткування.

Відповідач в судове засідання, призначене на 23 липня не прибув, надіславши клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване неможливістю прибуття представника відповідача в судове засідання, але причини неможливості забезпечити явку представника відповідача, клопотання не містить (а. с. 55).

В судове засідання 17 вересня відповідач повторно не прибув, клопотання про відкладення розгляду справи від нього не надходило, про час та місце судового розгляду він був сповіщений належним чином, що підтверджується відповідним повідомленням (а. с. 66).

Згідно ст. 128 ч. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

В судове засідання прибули представники позивача.

Відповідно до ст. 128 ч. 6 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Позивач як юридична особа зареєстрований Баштанською районною державною адміністрацією Миколаївської області 22 грудня 1997 р. та з 1 січня 2009 року перебуває на спеціальному режимі оподаткування податком на додану вартість, як сільськогосподарське підприємство (а. с. 9-12).

В січні 2013 р. відповідач провів позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2012 р. до 31 грудня 2012 р. Результати перевірки оформлені актом від 5 лютого 2013 р. № 15/22/23040999 (далі - акт перевірки) (а. с. 13-24).

Спірним є висновок відповідача про порушення позивачем ст. 209 п. 209.6. Податкового кодексу України (далі - ПК України). Так, в акті перевірки інспектором вказано на те, що частина продукції позивача вироблена на земельних ділянках, правовою підставою використання яких є договори про спільну діяльність, які не передбачають створення окремої юридичної особи, а платником фіксованого сільськогосподарського податку є виключно юридична особа. У зв'язку із безпідставним, як на думку відповідача, використанням земельних ділянок, питома вага сільськогосподарської продукції позивача складає 67,27%, тоді як вищенаведена норма ПК України вимагає, щоб така частка складала не менше 75% вартості всіх товарів (послуг).

Викладені обставини послугували підставою для прийняття відповідачем 28 лютого 2013 р. рішення № 1, яким скасовано статус позивача, як платника фіксованого сільськогосподарського податку, а 1 березня 2013 р. рішення № 1, яким позивача виключено з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування (а. с. 50-52).

Суд вважає, що відповідач надав невірну правову оцінку фактичним обставинам справи та неправомірно прийняв спірні рішення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 209 п. 209.1. ПК України, резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно ст. 209 п. 209.6. ПК України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Із змісту ст. 209 п. 209.6. ПК України слідує, що для визнання підприємства сільськогосподарським і, відповідно, отримання ним права перебувати на спеціальному режимі оподаткування, використовувані для виробництва продукції землі повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника. Водночас ПК України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Отже, за таких обставин будь-яке законне право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Таким чином, для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.

Таким чином, перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку є правомірним, якщо при цьому дотримано критерій щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарського товаровиробництва.

Аналогічна правова позиція висловлена в листі Вищого адміністративного суду України від 28 грудня 2012 р. № 2614/12/13-12.

Відповідно до ст. 71 ч. 2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач свого обов'язку не виконав.

Позивач просить суд визнати противними лише дії відповідача в частині прийняття рішень, але оскарження дій означає, що позивач не погоджується із процедурою прийняття такого рішення, в той час як із змісту позовної заяви слідує, що позивач оскаржує рішення відповідача по суті. В даному випадку, належним способом захисту, є вимоги про визнання протиправними і скасування рішень відповідача.

З урахуванням того, що судом встановлена протиправність рішень відповідача, а ст. 162 ч. 2 КАС України наділяє суд правом прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, суд вважає за необхідне визнати протиправними і скасувати рішення відповідача.

В той же час, відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача поновити позивача в статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку та включити його до реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування, оскільки визнання судом протиправними та скасування рішень відповідача, з набранням законної сили судовим рішенням і так матиме правовим наслідком повернення позивача до того правового стану, який існував до прийняття скасованих рішень. Тобто, виконуючи рішення суду, відповідач буде зобов'язаний поновити позивача в статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку та поновити його в реєстрі суб'єктів спеціального режиму оподаткування.

Відповідно до ст. 94 ч. 3 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивач надав квитанцію про сплату судового збору в сумі 137,64 грн. (а. с. 2). У зв'язку із частковим задоволенням позову, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України підлягають судові витрати в сумі 68,82 грн., шляхом їх безспірного списання з рахунку Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 128, 158, 160-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Рішення № 1 про скасування статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, прийняте Баштанською міжрайонною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби 28 лютого 2013 р., визнати протиправним і скасувати.

3. Рішення № 1 про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування, прийняте Баштанською міжрайонною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби 1 березня 2013 р., визнати протиправним і скасувати.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Відшкодувати фермерському господарству "Маяк" ОСОБА_1 судовий збір в сумі 68,82 грн. з Державного бюджету України, шляхом його безспірного списання з рахунку Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз