Постанова № 33596203, 10.09.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2013 року 810/4491/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Лисенко В.І.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МКП Реал»

до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «МКП Реал» з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.04.2013 №0000492204, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 23748,71 грн., з яких: 18998,97 грн. - за основним платежем, 4749,74 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення покладено висновок податкового органу про фіктивність правочину, укладеного між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «ГРУПА КОМПАНІЙ ЕКО». На думку відповідача, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «МКП Реал» та ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ ЕКО» є фіктивними, та такими, що не мали реального характеру і були вчинені без наміру створення правових наслідків, з метою отримання податкової вигоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки укладений договір мав реальний характер - роботи надані контрагентом та оплачені позивачем. Ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності. Позивач вважає висновки податкового органу неправомірними, а тому просив оскаржуване податкове повідомлення-рішення скасувати.

У судове засідання сторони, повідомлені належним чином про час, дату та місце судового розгляду, не з'явились.

Від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач про причини неявки суд не повідомив, із заявами про відкладення судового розгляду до суду не звертався, заперечень чи відзиву на позовну заяву до суду не подавав.

Згідно із частиною четвертою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності сторін та у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «МКП Реал» є юридичною особою, що зареєстрована виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської області 15.08.2011. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 23.05.2011 за № 246, перебуває на обліку Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції та є платником податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва про платника податку на додану вартість від 15.08.2009 № 100347909.

25 червня 2011 року між позивачем та ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ ЕКО» був укладений Договір № 4/2, відповідно до умов якого, замовник (позивач) доручав, а підрядник (ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ ЕКО») брав на себе зобов'язання провести роботи, а саме термоізоляцію перегородочних стін та кутів 3 (трьох) камер вирощування грибів, шляхом напилення пінополіуретану.

Згідно із пунктом 4.2 вказаного Договору, вартість виконаних робіт визначалась актами виконаних робіт.

На підтвердження факту виконання робіт позивач надав акти виконаних робіт від 19.09.2011 № 46/09, від 30.09.13 № 75/09 та податкові накладні від.19.09.2011 № 46, від 30.09.2011 № 75.

Позивач здійснив оплату за вказаним Договором у розмірі 117731,38 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями від 27.09.2011 № 46, від 07.10.2011 № 56, від 04.10.2011 № 48.

За результатами здійснення вищезазначеної господарської операції, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у складі ціни виконаних контрагентом робіт у розмірі 18998,97 грн.

У березні 2013 року, на підставі наказу Ірпінської ОДПІ від 18.03.2013 № 141 посадовими особами відповідача проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ ЕКО», за результатами якої складено акт від 21.03.2013 №325/22-5/37547965.

Перевіркою встановлено порушення пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем було занижено податок на додану вартість у розмірі 18998,97 грн.

Висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на твердженні, що договір підряду, укладений між позивачем та ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ ЕКО» є нікчемним і таким, що суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки вказаний договір укладено за відсутності наміру дійсного виконання робіт, фактично ніякі роботи контрагентом не виконувались, а договір укладено лише задля незаконного зменшення об'єктів оподаткування податком на додану вартість.

При перевірці позивача, посадовими особами податкового органу використано матеріали кримінального провадження від 20.11.2012 № 22012000000000002, зокрема, пояснення директора ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ ЕКО» ОСОБА_2 від 30.10.2012, який будучи опитаним пояснив, що підписав документи з приводу реєстрації ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ ЕКО» без фактичного наміру проведення господарської діяльності за грошову винагороду. Також, згідно даних АІС «Податки» до ЄДР внесено запис про відсутність ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ ЕКО» за місцезнаходженням, свідоцтво платника ПДВ анульовано 04.10.2011.

За результатами перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.04.2013 №0000492204, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 23748,71 грн., з яких: 18998,97 грн. - за основним платежем, 4749,74 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України платником податку є будь-яка особа: 1) що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів /послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, згідно з пунктом 200.2 статті 200 Податкового Кодексу України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до пункту 200.3 статті 200 Податкового Кодексу України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі Закон України від 16.07.1999 №996-XIV), податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Первинні бухгалтерські документи (видаткові та податкові накладні, акти прийому-здачі виконаних робіт, тощо) повинні мати обов'язкові реквізити, а саме - вказувати на посаду особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильності її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.

Із системного аналізу положень пунктів 200.1, 200.2 статті 200, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних та здійснення реальної господарської операції.

Разом з тим, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, наявність належно оформлених первинних бухгалтерських документів не є безумовною підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаного товару (послуг).

Таким чином, право нарахування податкового кредиту виникає у платника податків у зв'язку із здійснення ним господарських операцій, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами фінансової звітності. За відсутності факту придбання товарів, відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних бухгалтерських документів.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що виконання робіт ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЯ ЕКО» та оплата їх вартості позивачем підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, актами виконаних робіт, платіжними дорученнями.

Суд звертає увагу, що надані позивачем на підтвердження дійсного виконання контрагентом робіт акти виконаних робіт від 19.09.2011 № 46/09, від 30.09.13 № 75/09 містять деталізований перелік робіт, виконаних підрядником, об'єм матеріалів, використаних при роботах та розрахунок вартості виконаних робіт. Зазначені акти повністю відповідають умовам Договору підряду від 25.06.2011 № 4/12, укладеного між позивачем та ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ ЕКО», а відтак, у повній мірі дають можливість встановити реальність господарської операції.

Господарські операції були фактично здійсненими, оскільки спричинили зміну майнового стану платника податку: ТОВ «МКП Реал» понесло реальні витрати на оплату виконаних ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ ЕКО» робіт. Рух активів у процесі здійснення господарської діяльності підтверджується платіжними дорученнями та податковими накладними.

Щодо висновку податкового органу про нікчемність договору підряду, укладеного між позивачем та ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ ЕКО», суд зазначає наступне. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність договору між позивачем та ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ ЕКО» прямо законом не встановлена, а тому зазначені правочини відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України є оспорюваним.

Водночас, відповідачем не надано суду доказів визнання недійсними у судовому порядку вищезазначеного договору.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ ЕКО» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на пояснення директора ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ ЕКО» ОСОБА_2 від 30.10.2012, який будучи опитаним пояснив, що підписав документи з приводу реєстрації ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ ЕКО» без фактичного наміру проведення господарської діяльності за грошову винагороду, оскільки у матеріалах справи відсутні, і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ ЕКО».

Таким чином, суд дійшов висновку, що з урахуванням наданих представником позивача та досліджених судом первинних документів, а саме: податкових накладних, актів виконаних робіт, платіжних доручень, позивачем підтверджено реальність господарських операцій з ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ ЕКО».

А відтак, позивач правомірно сформував податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «ГРУПА КОМПАНІЙ ЕКО».

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 201 Податкового кодексу України є помилковими. Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача від 05.04.2013 №0000492204, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 23748,71 грн., прийняте безпідставно, а тому підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, таким чином, судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної податкової інспекції Київської області від 05.04.2013 №0000492204

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «МКП Реал» сплачений судовий збір у розмірі 237 (двісті тридцять сім) гривень 50 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лисенко В.І.