Рішення № 33592353, 19.09.2013, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/5154/13-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

19 вересня 2013 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

у складі: головуючого - судді Пустовіт З.П.

при секретарі: Корнієнко М.Е.

з участю позивача ОСОБА_3, представника позивача адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бердянську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до державного підприємства „Лікувально-оздоровчий пансіонат „Агарський мис" Національної Академії Наук України, третя особа ОСОБА_5, про визнання наказу про звільнення з роботи незаконним та його скасування, визнання розірвання трудового договору та звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі, стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 28.09.2011 року звернулася до суду з позовом до державного підприємства „Лікувально - оздоровчий пансіонат „Агарський мис" Національної Академії Наук України, (далі ДП «ЛОП «Агарський мис» НАН України), в якому просила визнати наказ державного підприємства „Лікувально - оздоровчий пансіонат „Агарський мис" Національної Академії Наук України від 3 серпня 2011 року за №134/1 про звільнення за прогул за п.4 ст.40 КЗпП України недійсним з дня прийняття, зобов'язати відповідача внести зміни до її трудової книжки, змінивши підставу звільнення з п.4 ст.40 КЗпП України на п.1 ст.40 КЗпП України, стягнути з відповідача на її користь не нараховану заробітну плату по середньому з дня вимушеного прогулу з 15 липня 2011 року по 5 вересня 2011 року в сумі 1600,00 грн. та моральну шкоду в сумі 5000,00 грн. В обґрунтування позову зазначила, що працювала у відповідача на посаді чергової корпусу №1 з 16 травня 2011 року. Робота носить сезонний характер - виключно в теплий період року. Наказом від 03 серпня 2011 року №134/1-К звільнена з посади за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Звільнення вважає незаконним. Зазначила, що працювала у відповідача раніше на цій же посаді протягом трьох сезонів в 2008, 2009 та 2010 роках. За час роботи зауважень щодо запізнення на роботу та про відсутність на роботі до неї не було. В середині липня 2011 року було проведено масове звільнення робітників підприємства з примусовим написанням заяв про звільнення за власним бажанням. Оскільки вона відмовилася писати таку заяву, директор пригрозив, що її буде звільнено «за статтею». Старший адміністратор підприємства ОСОБА_6 14 липня 2011 року попередила її про те, що в наступну зміну 18 липня 2011 року вона може на роботу не виходити. На запитання причин звільнення директор пояснив про важку ситуацію з виплатою заробітної плати з причини малої кількості відпочиваючих. На прохання залишити її на роботі до закінчення сезону директор не відреагував. Вказує, що з цього часу до роботи її не допускали. Після цього вона знаходилася у стресовому стані, піднявся кров'яний тиск та вона вимушена була звернутися до медичної установи за невідкладною допомогою. Після цього, 28 липня 2011 року вона отримала повідомлення про те, що її викликають на засідання профкому, яке відбудеться 02 серпня 2011 року. Через деякий час їй надійшло друге запрошення на засідання профкому, яке відбудеться 10 серпня 2011 року. Повідомлення про звільнення вона отримала 20 серпня 2011 року, а копію наказу про звільнення та трудову книжку - 05 вересня 2011 року особисто на підприємстві. Вказує, що згідно наказу від 03 серпня 2011 року вона звільнена з 19 липня 2011 року, що є порушенням трудового законодавства. Крім цього, в день звільнення їй не видали трудову книжку, копію наказу про звільнення та не провели кінцевий розрахунок. Письмового пояснення щодо причин невиходу на роботу від неї не вимагали. Внаслідок звільнення в неї погіршився стан здоров'я, в зв'язку з чим їй спричинено моральну шкоду.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 березня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволений частково: визнано недійсним наказ директора державного підприємства „Лікувально - оздоровчий пансіонат „Агарський мис" Національної Академії Наук України ОСОБА_5 від 03 серпня 2011 року №134/1-к про звільнення ОСОБА_3 за прогул за п.4 ст.40 КЗпП України.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 22 травня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, а рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 березня 2012 року залишено без змін, проте ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.09.2012 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 березня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 22 травня 2012 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У листопаді 2012 року позивач уточнила позовні вимоги та, посилаючись на ті ж самі обставини, додатково зазначила, що за вказівкою директора ОСОБА_5 підлеглі співробітники підробили акт про її неявку на роботу 18-19 липня 2011 року, на підставі якого він без згоди профспілкового комітету 3 серпня 2011 року видав наказ №134/1-к про її звільнення за прогул без поважних причин. В трудову книжку внесли запис про звільнення 19 липня 2011 року заднім числом, яку видали 5 вересня 2011 року. Після її звернення до прокуратури м.Бердянська директор ОСОБА_5 видав новий наказ від 11.08.2011 року про її звільнення за прогул вже після її звільнення, який їй не видали і відповідний запис до трудової книжки не внесли. Написати якісь пояснення від неї не вимагали. Відповідач компрометуючим записом зіпсував їй трудову книжку, через що вона не має можливості отримати добре оплачувану роботу. Інших доходів у неї немає. Незаконним звільненням їй завдано моральну шкоду, тому просила визнати накази від 03.08.2011 року та від 11.08.2011 року про звільнення за прогул без поважних причин недійсними з дня прийняття, виданими за підробленими документами, зобов'язати відповідача скасувати незаконний запис в трудовій книжці про її звільнення за наказом від 03.08.2011 року №134/1-к за прогул без поважних причин, поновити її на роботі з 18.07.2011 року, стягнути на її користь середню заробітну плату за вимушений прогул з 18.07.2011 року по день поновлення на роботу за рішенням суду з негайним виконанням, стягнути з відповідача матеріальну шкоду, пов'язану із захистом її прав зверненням до юристів, судам, правоохоронним органам, складанням різних документів та інші витрати, які вона оцінює в сумі 3000,00 грн., а також моральну шкоду в розмірі 17000,00 грн.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 лютого 2013 року позовну заяву ОСОБА_3 через її повторну неявку в судове засідання був залишений без розгляду, проте ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 23 квітня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, а ухвалу суду першої інстанції від 20 лютого 2013 року скасовану, а справу направлено до суду для продовження розгляду.

У червні 2013 року позивач остаточно визначилася з позовними вимогами, подавши уточнюючий позов, в якому додатково послалася на те, що фактично профком на своєму засіданні 10.08.2013 року надав повторну згоду на її звільнення, а тому наказ №137/1-К від 11.08.2011 року, яким внесені зміни до наказу від 03.08.2011 року №134/1-К, не має юридичної сили, є незаконним, оскільки профком надав згоду на її звільнення вже після того, як вона була звільнена, що суперечить чинному законодавству. До того ж Бердянське міське управління юстиції на запит суду повідомило, що на підприємстві профспілкова організація не легалізована, а крім цього новий голова профспілкового комітету надав довідку, що вона не подавала заяву про прийняття до профспілкової організації і профком не приймав рішення про прийняття. Проте вона є членом профспілкової організації і з її заробітної плати утримуються профспілкові внески. Вважає, що факт скоєння нею прогулу без поважних причин адміністрацією не доведений. Акти про її відсутність на роботі 18 та 19 липня 2011 року є фіктивними, в них не видно часу їх складання. Вона була на роботі, проте адміністратором ОСОБА_6 та директором ОСОБА_5 не була допущена до роботи. З моменту звільнення вона не працює, тому час вимушеного прогулу вона визначає за період з середини липня по серпень 2011 року в сумі 1311,66 грн., з травня 2012 року по серпень 2012 року в сумі 3497,76 грн., з травня по серпень 2013 року - в сумі 3497,76 грн., із розрахунку її середньомісячного заробітку 874,44 грн. З урахуванням тривалості її моральних страждань збільшила позов в частині відшкодування моральної шкоди до 20000,00 грн.. Отже в уточненому позові просила визнати незаконними та скасувати накази №134/1-К від 03.08.2011 року та №137/1-К від 11.08.2011 року про звільнення її з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України, визнати розірвання трудового договору і звільнення з роботи незаконним, поновити на роботі чергової корпусу державного підприємства „Лікувально - оздоровчий пансіонат „Агарський мис" Національної Академії Наук України, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 8307 грн.18 коп. та моральну шкоду в сумі 20000,00 грн.

У судовому засіданні позивач та її представник за договором та ордером ОСОБА_2 підтримали останній уточнений позов від 14.06.2013 року (а.с.48 т.2), пояснивши по його суті, просили задовольнити.

Представник відповідача до суду не з'явився, в матеріалах справи є письмові заперечення на уточнений позов від 01.11.2012 року, в якому відповідач послався на відсутність ОСОБА_3 з 8-00 години до 17-00 години 18 липня 2011 року, про що адміністратором ОСОБА_6 була складена доповідна записка та акт про відсутність на робочому місці, складений ОСОБА_6, інспектором відділу кадрів ОСОБА_7 та головним бухгалтером ОСОБА_8 Закінчення зміни ОСОБА_3 повинно було відбутися іншою світовою добою - 19 липня 2011 року о 8-00 годині, проте і 19.07.2011 року ОСОБА_3 не вийшла на роботу, про що були складені доповідні та акт про відсутність на роботі з 08-00 години 18 липня 2011 року до 8-00 години 19 липня 2011 року. Адміністрація тривалий час намагалася відібрати пояснення від ОСОБА_3, проте вона не приходила на роботу. Коли 27.07.2011 року вона прийшла в ЛОП «Агарський мис» в кабінеті директора їй було запропоновано дати письмові пояснення, на що вона відмовилася і вчинила сварку. Адміністрацією у складі директора ОСОБА_5, головного бухгалтера ОСОБА_8 та адміністратора ОСОБА_6, які були присутні при подіях, був складений акт про відмову ОСОБА_3 надати письмові пояснення. Наказом від 03.08.2011 року №134/1-К вона була звільнена за п.4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин, просили в позові відмовити.

Представник третьої особи ОСОБА_5 за довіреністю ОСОБА_9 в теперішнє судове засідання не з'явився, раніше в судових засіданнях заперечував проти позову, пояснюючи, що позивач була прийнята на роботу з 16.05.2011 року на сезонну роботу черговою по корпусу. Графік роботи складав з 8-00 години до 8-00 години наступного дня, доба через три доби. 18.07.011 року позивач не з'явилася на роботу, у зв'язку з чим адміністратором була написана доповідна та проведений виїзд за місцем проживання. 19.07.2011 року був складений акт про її відсутність на роботі з 8-00 години 18 липня 2011 року до 8-00 години 19 липня 2011 року. 27.07.2011 року, коли ОСОБА_3 прийшла на роботу, то відмовилася надати пояснення з приводу відсутності на роботі, тому 03.08.2011 року була звільнена з роботи за прогул. Для її звільнення згода профспілкового комітету була не потрібна, бо вона не була членом профспілкової організації, заяву на вступ не писала, крім цього, профспілка не є легалізованою. Звільнення позивача проведено законно. 10.08.2011 року позивачу запропоновано було отримати кінцевий розрахунок, проте вона відмовилася. Поновити її на роботі немає можливості, оскільки строковий трудовий договір закінчився у серпні 2011 року, тому немає сенсу заявляти вимоги про стягнення середнього заробітку за 2012 та 2013 роки. Стосовно тривалості спору, то позивач сама писала апеляційні та касаційні скарги, а її звернення до лікаря відбувалися і до її звільнення.

Свідок ОСОБА_10 пояснила в судовому засіданні, що її дочка, ОСОБА_3, 18 липня 2011 року о 7-00 годині, як завжди, вийшла з дому на роботу. Коли була на роботі, їй повідомили, що її вже звільнено та змушували писати заяву на звільнення за власним бажанням. У неї піднявся артеріальний тиск, тому вона з роботи зразу поїхала до дільничного лікаря, де їй надали медичну допомогу, проте тиск не падав. 19.07.2011 року вона знову поїхала на роботу, проте її знову заставляли написати заяву на звільнення. Трудову книжку їй не видавали. 03 серпня 2011 року був виданим й наказ про звільнення, проте засідання профспілкового комітету відбувалося 10.08.2011 року, на якому була присутня головний бухгалтер ОСОБА_8 з дочкою, яка є інспектором відділу кадрів, директор. Вона теж була разом з дочкою, проте ніякого голосування не проводилося, склад профспілкового комітету не оголошувався, бо на комісії ОСОБА_5 змушував ОСОБА_3 надати пояснення, проте дочка заперечувала будь-що писати без адвоката. Свої документи вона забрала тільки 5 вересня 2011 року і з моменту звільнення не працює, бо їй зіпсували трудову книжку таким записом. Матеріально допомагають ОСОБА_3 вона з своєї пенсії та брат позивача.

Свідок ОСОБА_8 дала наступні свідчення, що робота на підприємстві носить сезонний характер, який визначається наказом директора. Чергові по корпусу працюють добу через три та підпорядковані адміністратору. 18.07.2011 року надійшла доповідна від адміністратора ОСОБА_6, про те, що ОСОБА_3 не з'явилася на роботу. Її, інспектора відділу кадрів та адміністратора після обіду приблизно - 13-00 годині було викликано до кабінету директора, де було прийнято рішення поїхати за домашньою адресою ОСОБА_3, щоб з'ясувати причину невиходу на роботу, проте на Набережній на та вул. Орджонікідзе двері ніхто не відчиняв. Приблизно 0 15-30 годині 18.07.2011 року був складений акт про відсутність позивача на роботі. 19.07.2011 року позивач 0 8-00 годині повинна була здати зміну, проте на роботі її не було, тому адміністратор ОСОБА_6 написала доповідну та був складений акт про відсутність її на роботі. На перше засідання профкому 03.08.2011 року ОСОБА_3 не з'явилася, тому його було перенесено на 10.08.2011 року, на яке прийшла ОСОБА_3 разом з матір'ю та ще була присутній молодий чоловік. Заслухали голову профкому, яка оголосила подання, потім надали згоду на її звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України.

Заслухавши позивача, її представника, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивач з 16 травня 2011 року була прийнята на сезонну роботу черговою корпусу до державного підприємства „Лікувально-оздоровчий пансіонат „Агарський мис" Національної Академії Наук України, про що свідчить запис в трудовій книжці ОСОБА_3 та корінець направлення на працевлаштування Бердянського міського центру зайнятості.

Відповідно до наказу від 03 серпня 2011року № 134/1-К ОСОБА_3 звільнена з 19 липня 2011 року з займаної посади за п. 4 ст. 40 КЗпП України (прогул без поважних причин). В наказі зазначено про відсутність чергової по корпусу ОСОБА_3 протягом робочої зміни на робочому місці з 08 години 00 хвилин 18 липня 2011 року до 08 години 00 хвилин 19 липня 2011 року. Вказано також про ненадання виправдувальних документів та відмову надання письмових пояснень з цього приводу. В наказі існує посилання на складені акти та на рішення профспілкового комітету підприємства від 03 серпня 2011 року про надання згоди на звільнення ОСОБА_3 До трудової книжки позивача внесено відповідний запис з посиланням саме на цей наказ.

Проте судом встановлено, що наказом від 11 серпня 2011 року № 137/1-К в зв'язку з «неправильністю датування наказу та датування рішення профспілкового комітету підприємства про надання згоди на звільнення ОСОБА_3» внесено зміни та викладено наказ № 134/1-К від 03.08.11 року в іншій редакції. В наказі зазначено про відсутність чергової по корпусу ОСОБА_3 протягом робочої зміни на робочому місці з 08 години 00 хвилин 18 липня 2011 року до 08 години 00 хвилин 19 липня 2011 року. Зазначено про ненадання виправдувальних документів та відмову надання письмових пояснень з цього приводу. В наказі існує посилання на складені акти та на рішення профспілкового комітету підприємства від 10 серпня 2011 року про надання згоди на звільнення ОСОБА_3.

Відповідно до акту № 1 від 18 липня 2011 року, складеного адміністратором пансіонату «Агарський мис» ОСОБА_6 у присутності головного бухгалтера ОСОБА_8, інспектора відділу кадрів ОСОБА_7, чергова корпусу ОСОБА_3 протягом робочої зміни була відсутня з 08 години 00 хвилин до 14 години 00 хвилин 18 липня 2011 року.

Згідно доповідної записки від 18 липня 2011 року адміністратор ОСОБА_6 поставила до відома директора підприємства ОСОБА_5 про відсутність ОСОБА_3 18.07.11 року з 08-00 до 17-00 на робочому місці.

Відповідно до акту № 2 від 18 липня 2011 року у зв'язку з відсутністю чергової по корпусу пансіонату «Агарський мис» ОСОБА_3 з 08 години 00 хвилин 18 липня 2011 року на робочому місці комісія у складі директора ОСОБА_5, головного бухгалтера ОСОБА_8 здійснила о 14 годині 00 хвилин виїзд за адресою реєстрації місця проживання ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 та за адресою фактичного місця проживання АДРЕСА_2. Зазначено, що за вказаними адресами ОСОБА_3 була відсутня, вхідні двері у житлове приміщення були зачинені.

Згідно акту № 3 від 19 липня 2011 року, чергова по корпусу ОСОБА_3 протягом робочої зміни була відсутня з 08 години 00 хвилин 18 липня 2011 року до 08 години 00 хвилин 19 липня 2011 року, обов'язки чергової по корпусу за час відсутності працівника виконувала адміністратор ОСОБА_6.

Відповідно до доповідної записки від 19 липня 2011 року адміністратор ОСОБА_6 поставила до відома директора підприємства про відсутність ОСОБА_3 з 08-00 години 18 липня 2011 року до 08-00 години 19 липня 2011 року на робочому місці.

Як вбачається з акту № 4 від 27 липня 2011 року, складеного директором ДП «ЛОП «Агарський мис» НАН України ОСОБА_5, головним бухгалтером ОСОБА_8 та адміністратором ОСОБА_6, 27 липня 2011 року о 08 годині 30 хвилин у службовий кабінет директора запросили чергову по корпусу ОСОБА_3, якій запропонували надати письмове пояснення з приводу відсутності її на роботі з 08 години 00 хвилин 18 липня 2011 року до 08 години 00 хвилин 19 липня 2011 року. Надати пояснення ОСОБА_3 в їх присутності відмовилася.

Директором ДП «Лікувально-оздоровчий пансіонат «Агарський мис» НАН України 27 липня 2011 року направлено подання про надання згоди на звільнення ОСОБА_3 за прогул відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Згідно протоколу засідання профспілкового комітету ДП «ЛОП «Агарський мис»НАН України від 02 серпня 2011 року № 1 через неявку ОСОБА_3 вирішено вдруге надіслати їй запрошення взяти участь у засіданні профкому з питання розгляду подання директора про надання згоди на звільнення за прогул.

Як вбачається з протоколу засідання профспілкового комітету ДП «ЛОП «Агарський мис»НАН України від 10 серпня 2011 року № 3, вирішено надати згоду на звільнення ОСОБА_3 відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до ст.7 КЗпП України особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних особи за трудовими договорами, додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов встановлюються законодавством.

На теперішній час особливості регулювання трудових відносин з сезонними працівниками регламентуються як нормами КЗпП України , (в тому числі спеціальними ст.23, п.2 ст.36, ст.39, ст.39-1), так і спеціальними нормативно-правовими актами, а саме: Указом Президії Верховної Ради СРСР №310 -09 від 24.09.1974 року «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах», Списком сезонних робіт і Положенням «Про порядок організації сезонних робіт», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1998 №578.

Відповідно до пункту 4) частини 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.4 ст. 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою профспілкового органу, первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Профспілковий орган у п'ятнадцятиденний строк розглядає обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явилися на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання в межах строку, визначеного ч. 2 цієї статті. У разі повторної неявки працівника без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 року № 9 визначено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходи з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Невихід працівника на роботу в зв'язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин.

Відповідно до показань свідка ОСОБА_10, матері позивача, її дочка ходила на роботу 18 липня 2011 року, проте її не допустили до роботи, після чого вона зверталася до лікаря у зв'язку з погіршенням здоров'я через підвищення артеріального тиску. Свідок була присутня на засідання профкому 10 серпня 2011року разом із донькою, де вимагали від доньки написати пояснення з приводу неявки на роботу. Вона відповіла, що надасть пояснення в присутності адвоката. Голосування не проводилося. Після засідання нічого на руки не видавали.

Оцінюючи надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 виходила на роботу в свою зміну 18 липня 2011 року, але фактично не була допущена до роботи адміністратором та директором. Крім цього, відповідачем не спростовується факт знаходження ОСОБА_3 на підприємстві 19 липня 2011 року та 27 липня 2011 року.

Надані відповідачем акти № 1 від 18 липня 2011 року та № 3 від 19 липня 2011 року про відсутність працівника на робочому місці, а також акт № 4 від 27 липня 2011 року про відмову в наданні письмового пояснення, суд не приймає до уваги, оскільки за даними актами неможливо встановити час їх складання.

Показання свідка ОСОБА_8 носять суперечливий характер та не узгоджуються з самими письмовими доказами, наданими відповідачем: зі слів свідка, спочатку надійшла доповідна адміністратора ОСОБА_6, після чого була нарада у директора, і вона разом з ОСОБА_5 виїжджала за місцем проживання позивача, проте із змісту доповідної вбачається, що адміністратор зазначає про відсутність ОСОБА_3 на роботі 18.07.2011 року з 8-00 години до 17-00 години, а в акті №1 від 18.07.2011 року вказується на відсутність позивача на роботі з 8-00 години до 14-00 години 18 липня 2011 року, тому логічно витікає, що акт написаний раніше.

Враховуючи викладене, суд робить висновок про те, що звільнення позивача з посади чергової по корпусу ДП «Лікувально-оздоровчий пансіонат «Агарський мис» НАН України та розірвання з нею трудового договору проведено з порушенням законодавства, оскільки позивача фактично не було допущено до виконання своїх обов'язків чергової корпусу, а після залишення нею роботи та звернення до дільничного лікаря, адміністрацією були складені акти та доповідні про її відсутність на роботі. Отже відсутність на роботі 18.07.2011 року після 8-00 години пов'язана не із скоєнням прогулу без поважних причин, а через недопущення до роботи з боку адміністрації. Як вбачається з табелю обліку робочого часу за липень 2011 року ( в табелі помилково вказано 2010 рік), саме після закінчення своїх змін всі інші чергові корпусу ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, з якими працювала позивач, були звільнені з роботи в період з 16 по 18 липня 2011 року. Як встановлено судом, позивач відмовилася писати заяву на звільнення за власним бажанням, що стало причиною її звільнення з ініціативи роботодавця, нібито за прогул, з порушенням трудового законодавства.

Тому наказ директора Державного підприємства «Лікувально-оздоровчий пансіонат «Агарський мис» Національної академії наук України ОСОБА_5 від 03 серпня 2011 року № 134/1-к про звільнення ОСОБА_3 за прогул за пунктом 4 статті 40 КЗпП України та наказ №137/1-К від 11 серпня 2011 року «Про внесення змін до наказу №134/1-К від 03.08.2011 року» є незаконними та підлягають скасуванню.

Проте суд не вбачає підстав для поновлення позивача на роботі, враховуючи сезонний характер її роботи, та те, що на час розгляду справи строковий договір, укладений нею у 2011 році, закінчився в її останню зміну серпня, яка б мала бути 31.08.2011 року. Згідно пояснень самого позивача та наданої копії трудової книжки, в період її роботи на ДП «ЛОП «Агарський мис» у 2008-2010 роках вона звільнялася за п.2 ст.36 КЗпП України в кінці серпня відповідного року, оскільки їх корпус №1 працював лише по 31 серпня включно, згідно її пояснень та пояснень представника третьої особи.

Відповідно до ч.3 ст.235 КЗпП України у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання причини звільнення і вказати в рішенні причину звільнення в точній відповідності із формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною 2 цієї статті.

Проте відповідно до ст.9 Указу Президії Верховної Ради СРСР №310-09 від 24.09.1974 року «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах», який є чинним на теперішній час, робітникові або службовцеві, незаконно звільненому з сезонної роботи, виплачується за рішенням чи постановою органу по розгляду трудових спорів середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до поновлення на роботі або закінчення строку роботи за договором, але не більш як за три місяці.

Таким чином, суд вважає, що в даному випадку потрібно змінити формулювання причини звільнення позивача з п.4 ст.40 КЗпП України (прогул без поважних причин) на звільнення її за п.2 ст.36 КЗпП України (у зв'язку з закінченням строку трудового договору) з 31 серпня 2011 року, оскільки судом не встановлено скоєння позивачем прогулу без поважних причин, а дія строкового договору закінчилася 31.08.2011 року.

При цьому вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають частковому задоволенню лише в межах дії строкового трудового договору за 2011 рік, тобто з моменту незаконного звільнення з 19.07.2011 року по 31 серпня 2011 року, до закінчення дії договору, що становить суму 1311,66 грн., виходячи з розрахунку її середньомісячного заробітку 874,44 грн. ( 437, 22 грн. за липень + 874,44 за серпень), оскільки в липні позивач відпрацювала 4 зміни з 8 належних, як вбачається з графіку на липень 2011 року.

А тому вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за період з травня по серпень 2012 року та з травня 2013 року по серпень 2013 року включно є такими, що суперечать законодавству про сезонних працівників, і задоволенню не підлягають.

Вирішуючи вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, суд враховує факт порушення законних прав позивача, які призвели до моральних страждань, втраті нормальних життєвих зв'язків та потреби додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 2371 КЗпП України.

Стаття 2371 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 2371 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 2371 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а в даному разі скасуванням незаконних наказів та зміною формулювання причини звільнення через неможливість поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тому за наявності встановленого порушення прав ОСОБА_3 у сфері трудових відносин (незаконного звільнення за прогул), суд вважає за можливе у відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 2371 КЗпП України стягнути з відповідача на користь позивача одноразову грошову виплату в розмірі 500 грн., яка, на думку суду, буде достатньою компенсацією завданої шкоди. При цьому суд не приймає до уваги посилання на тривалість розгляду справи в судах трьох інстанцій, оскільки апеляційні т касаційні скарги подавалися самим позивачем, а крім цього суд враховує особливості правового регулювання трудових відносин з сезонними працівниками, які містять певні обмеження щодо можливості поновлення на роботі працівника після сплину строкового договору та розміру середнього заробітку, який обмежується лише трьома місяцями. Незнання позивачем норм спеціального законодавства та її тривале непрацевлаштування на протязі двох років після звільнення через впевненість у відновленні порушеного трудового права шляхом поновлення на роботі, не можуть бути підставою для визначення компенсації моральної шкоди в більшому розмірі.

Отже з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_3 належить задовольнити частково, лише в частині визнання незаконним звільнення та розірвання з нею трудового договору за прогул, визнання незаконними та скасування наказів про її звільнення, зміни формулювання причини звільнення з п.4 ст.40 КЗпП України на п.2 ст.36 КЗпП України, стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 1136,66 грн. та моральної шкоди в розмірі 500 грн. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

На підставі ч.1 ст.88 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 229,40 грн., оскільки позивач звільнена від його сплати при зверненні до суду.

Керуючись, ст.ст. 3-6, 10, 11, 57-62, 64, 88, 212-215,224-226 ЦПК України, ст.ст. 7, 36, 40, 43, 232, ч.3 ст.235, ст.237-1 КЗпП України, п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 року № 9, п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами), ст.9 Указу Президії Верховної Ради СРСР №310-09 від 24.09.1974 року «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до державного підприємства „Лікувально-оздоровчий пансіонат „Агарський мис" Національної Академії Наук України, третя особа ОСОБА_5, про визнання наказу про звільнення з роботи незаконним та його скасування, визнання розірвання трудового договору та звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі, стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати розірвання трудового договору та звільнення ОСОБА_3 з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України незаконними.

Визнати наказ №134/1-К від 03 серпня 2011 року «Про звільнення ОСОБА_3» та наказ №137/1-К від 11 серпня 2011 року «Про внесення змін до Наказу №134/1-К від 03.08.2011 року» про звільнення з роботи ОСОБА_3 за п.4 ст.40 КЗпП України (прогул без поважних причин) незаконними та скасувати їх.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_3 з п.4 ст.40 КЗпП України (прогул без поважних причин) на звільнення за п.2 ст.36 КЗпП України ( у зв'язку з закінченням строку трудового договору) з 31 серпня 2011 року.

Стягнути з державного підприємства „Лікувально-оздоровчий пансіонат „Агарський мис" Національної Академії Наук України (м.Бердянськ, вул. Макарова, 12, ідентифікаційний код 05447585) на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІІН НОМЕР_1 (АДРЕСА_2) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 липня по 31 серпня 2011 року в сумі 1136 (одна тисяча сто тридцять шість) гривень 66 копійок, з відрахуванням підприємством з цієї суми податку на прибуток і інших обов'язкових платежів.

Стягнути з державного підприємства „Лікувально-оздоровчий пансіонат „Агарський мис" Національної Академії Наук України (м.Бердянськ, вул. Макарова, 12, ідентифікаційний код 05447585) на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІІН НОМЕР_1 (АДРЕСА_2) у відшкодування моральної шкоди 500,00 (п'ятсот) грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з державного підприємства „Лікувально-оздоровчий пансіонат „Агарський мис" Національної Академії Наук України судовий збір в дохід держави в сумі 229 грн. 40 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Бердянський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано до суду протягом 10 днів після отримання копії цього рішення .

Суддя: З. П. Пустовіт