Рішення № 33590616, 13.08.2013, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 2033/7900/12

Провадження № 2/645/338/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2013 р. Фрунзенський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого - судді Сілантьєвої Е.Є.

При секретарі судових засідань - Христенко А. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Харківський міський центр зайнятості про розірвання трудового договору, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 третя особа - Харківський міський центр зайнятості про розірвання трудового договору, стягнення заробітної плати, компенсації за невикористані відпустки, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом в якому просила розірвати трудовий договір від 06.12.2010 року, зареєстрований в Харківському міському центрі зайнятості 06.12.2010 року за № 14400 між роботодавцем ОСОБА_2 та робітником ОСОБА_3 з 08 жовтня 2012 року. В обґрунтування заявлених вимог зазначила наступне: 06.12 2010 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений трудовий договір, за яким відповідач повинен був виконувати роботу водія вантажного автомобіля. З 01 жовтня 2012 року відповідач перестав виконувати свої трудові обов'язки, вантажні автомобілі та документи до них не повернув, на телефонні дзвінки не відповідає, розірвати трудовий договір у центрі зайнятості не бажає, у зв'язку з чим позивачка звернулась до суду.

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали свої вимоги та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 не визнав та заявив зустрічний позов, відповідно якого просив стягнути з ФОП ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі у розмірі 25656 грн., компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 2062 грн.; стягнути з ФОП ОСОБА_2 в якості відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 5000 грн.; розірвати трудовий договір та внести відповідні записи до трудової книжки , розірвавши трудовий договір на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України; стягнути витрати на правову допомогу. В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначив наступне: 06.12.2010 року між сторонами по справі був укладений трудовий договір, згідно якого ОСОБА_3 був прийнятий на роботу на посаду водія вантажного транспорту з заробітною платою 922 грн. З часу укладання договору ФОП ОСОБА_2 жодного разу не сплачувала заробітну плату, не надавала табелів обліку робочого часу, але ОСОБА_3 працював повний робочий день. Таким чином, ОСОБА_3 вважає, що з боку ФОП ОСОБА_2, як роботодавця, були порушені вимоги діючого Законодавства про працю, і тому розірвати трудовий договір необхідно відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Представники відповідача підтримали зустрічний позов та просили його задовольнити, проти первісного позову заперечували.

У судовому засіданні позивач та її представники заперечували проти задоволення зустрічного позову, просили відмовити у його задоволення.

Представник третьої особи у судовому засіданні пояснив, що дійсно у Харківському міському центрі зайнятості був зареєстрований трудовій договір від 06.12.2010 року за № 1440. Щодо вирішення справи по суті позовних вимог покладалася на розсуд суду.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши надані сторонами письмові докази у їх сукупності, вважає позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, а зустрічний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частина 1 ст. 60 ЦПК України передбачає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судовим розглядом встановлено, що 06 грудня 2010 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений трудовий договір, якій був зареєстровано у Харківському міському центрі зайнятості 06.12.2010 року за № 14400.

Відповідно п. 3 зазначено Договору був встановлений розмір заробітної плати, а саме фізична особа зобов'язується оплачувати працю робітника в розмірі 922 грн. (0,5 ставки), та відповідно п. 4 був встановлений неповний робочий день.(а.с.4-5).

Таким чином судовим розглядом встановлено, та про це не заперечують сторони по справі, що між сторонами був укладений трудовий договір, та встановлений розмір заробітної плати. Посилання представника ОСОБА_3 на той факт, що він працював повний робочий день, а також у вихідні, не знайшло свого підтвердження під час слухання справи. Надані представником копії актів виконання транспортних послуг (а.с.120-150) відповідно до ст.. 58 ЦПК України є неналежними доказами, оскільки не були надані оригінали актів, та представник ФОП ОСОБА_2 заперечував про їх справжність. Також, суд не погоджується з ствердженням ФОП ОСОБА_2 та її представників про той факт, що ОСОБА_3 отримував заробітну плату, на підтвердження чого були надані відомості про виплату грошей (а.с. 71-92), оскільки у графі «примітки» зазначено, що заробітну плату отримувала дружина ОСОБА_3, ОСОБА_2 Відповідно пояснень представників ОСОБА_3, останній не надавав довіреності на отримання заробітної плати, тому суд, в межах заявлених позовних вимог, стягує з ФОП ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за період з 06 грудня 2012 року по грудень 2012 року, у сумі 12261 грн. При цьому суд виходить з того, що сторонами під час укладання договору був встановлений розмір заробітної плати (0,5 ставки) та неповний робочий день, при якому, при погодженості між сторонами, можливе отримання заробітної плати нижче мінімального розміру заробітної плати. Також суд не погоджується з доводами ФОП ОСОБА_2 про той факт, що оскільки сторони перебували у шлюбі, то вона, як дружина мала права на отримання заробітної плати, як спільного сумісного майна. Суд зазначає, що в донному судовому засіданні розглядається трудовий спір, і тому ОСОБА_2 не позбавлена в іншому провадженню пред'являти вимоги щодо розподілу сумісного майна подружжя.

Вимоги ФОП ОСОБА_2 про розірвання трудового договору, без зазначення підстав такого звільнення, не підлягають задоволенню. Посилання представника позивача як на підставу звільнення - прогули відповідача по справі, та звільнення його по підставі п. 4 с. 40 КЗпП України не знайшло свого підтвердження під час слухання справи, оскільки позивачем за первісним позовом не було надано ні планів та графіків, згідно яких позивач повинен був виконувати свою роботу, ні його посадової інструкції, також у відповідача не були відібрані пояснення з приводу актів про його відсутність на робочому місці.

Вимоги ОСОБА_3 про розірвання трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, також задоволенню не підлягає. Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Оскільки від ОСОБА_3 не надходило заяв до ФОП ОСОБА_2 про звільнення за власним бажанням та визначався строк з якого він бажає звільнитися, то у суду не має підстав для розірвання трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

ОСОБА_3 не довів заподіяння йому з боку ФОП ОСОБА_2 моральної шкоди. Посилання представників ОСОБА_3 на те, що внаслідок невиплати заробітної плати він не мав можливості купувати продукти харчування та забезпечити свій побут суд вважає недоведеним, враховуючи той факт, що сторони з 30 липня 1988 року по 4 грудня 2012 р. перебували у шлюбі та вели сумісне господарство.

Не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_3 про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки суду не було надано доказів про проведену оплату.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 232, 235, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 212-215, 218 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову фізичної особи підприємця ОСОБА_2 - відмовити.

Позов ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі у сумі 12261(дванадцять тисяч двісті шістдесят одну) грн., а також компенсацію за невикористані відпустки у сумі 1667 (одна тисяча шістсот шістдесят сім) грн. 50 коп.

Рішення в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць у розмірі 559 (п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн.. підлягає негайному виконанню.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 229 грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги. Особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ -