Ухвала суду № 33580767, 18.06.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2013 р.Справа № 820/2730/13-а

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2013р. по справі № 820/2730/13-а

за позовом Приватного підприємства «Компанія кольорової поліграфії Україна - Юнь Чень»

до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство «Компанія кольорової поліграфії Україна-Юнь Чень», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення Індустріальної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС від 19.12.12 р. № 0000492220 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 45711,0 грн. і застосування штрафних санкцій в розмірі 22855,5 грн. та № 0000502220 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 52568,0 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.13 р. по справі № 820/2730/13-а позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.13 р. по справі № 820/2730/13-а та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 3460/22-207/31632557 від 06.12.12 р. позапланової виїзної документальної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ТОВ «Проммаст-Стандарт» (код ЄДРПОУ 37563531) за липень 2011 р., в якому зафіксовані порушення підприємством вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 138.2 ст. 138, п. 139.1.9 ст. 139 ПК України. Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені в адміністративній процедурі, але скарги платника податків були залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з безпідставним віднесення позивачем до складу витрат та податкового кредиту відповідні суми по операції з ТОВ «Проммаст-Стандарт», оскільки за інформацією, отриманої від ДПІ у Бориспільському районі Київської області, господарська діяльність ПП «Компанія кольорової поліграфії Україна-Юнь Чень», яка пов'язана із залученням сумнівного платника податків ТОВ «Проммаст-Стандарт» по ланцюгу товарно-грошових потоків має ознаки нереальності. Також було повідомлено, що ТОВ «Проммаст-Стандарт» за місцезнаходженням не перебуває, підприємство зареєстровано на осіб, які до його діяльності не мають відношення, свідоцтво платника ПДВ було анульоване 08.04.11 р. За висновками ДПІ у Бориспільському районі Київської області, з посиланням на висновок спеціаліста № 194 від 02.11.11 р., підпис на договорі № 596 від 02.02.10 р. був зроблений від імені гр. ОСОБА_2 іншою особою. У відношенні посадових осіб ТОВ «Проммаст-Стандарт» СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва 19.01.12 р. була порушена кримінальна справа по факту фіктивного підприємництва і в ході її розслідування було виявлено, що протягом 2009-2011 років дане підприємство використовувалося у злочинних схемах зі створення штучної видимості законності здійснення господарських операцій з метою незаконного завищення валових витрат та податкового кредиту. Також органом ДПС був зроблений висновок про те, що ТОВ «Проммаст-Стандарт» не має трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, тобто не має можливості здійснювати господарську діяльність, а правочини, укладені за його участю, є нікчемними, оскільки порушують приписи ч. 1 ст. 203, ст. 215, ст. 228, ст. 662, ст. 655 та ст. 656 ЦК України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дослідив, укладений позивачем з ТОВ «Проммаст-Стандарт», договір поставки № 01-07 кр. від 01.07.11 р., предметом якого є поставка товарів, якість, асортимент, ціна та умови поставки (самовивіз) якого вказані у специфікації. В договорі передбачено, що поставка товарів здійснюється партіями після проведення 100% передоплати. У специфікації від 19.07.11 р. передбачена поставка товарів (фарба, растворитель та клей) на загальну суму 274268,4 грн.

Як встановив суд першої інстанції, на підтвердження проведеної поставки були виписані видаткова накладна № 190702 від 19.07.11 р. на суму 274268,4 грн., податкова накладна № 97 від 19.07.11 р. (ПДВ 45711,4 грн.) та ТТН № ПаТипТ-00088 від 19.07.11 р., транспортування товару здійснено експедитором ФО-П ОСОБА_3 на підставі договору № 2010-02 від 01.02.10 р., що підтверджується заявкою, актом надання послуг № 1907/1 від 20.07.11 р., рахунком № 1907/1 від 19.07.11 р. та платіжним дорученням № 3772 від 05.08.11 р.

Також суд першої інстанції вказав на те, що в бухгалтерському обліку оприбуткування товару відображено проводками Дт 201 Кт 631, що підтверджено картками відповідних рахунків, рахунками з контрагентом ТОВ «Проммаст-стандарт». Оплата проведена на підставі рахунку-фактури № 190707 від 19.07.11 р. платіжним дорученням № 3827 від 20.07.11 р. на суму 274268,4 грн.

Наявність у позивача перелічених документів на час проведення перевірки відповідач не заперечує.

Як вказано у судовому рішенні, придбаний товар був використаний для виробництва продукції, виробником якої є ПП «Компанія кольорової поліграфії Україна-Юнь Чень», що підтверджено накладними на внутрішнє переміщення, оборотно-сальдовими відомостями рахунків 201 «Сировина і матеріали», актами списання матеріалів у виробництво, документами на оприбуткування готової продукції.

В обґрунтування висновків судового рішення суд першої інстанції послався на положення ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», в якій визначені поняття транспортно-експедиторська діяльність, експедитора (транспортного експедитора). Також зроблене посилання на ст. 9 даного Закону, в якій встановлені суттєві умови договору експедирування, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і вказано на те, факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Оскільки позивачем до матеріалів справи були надані всі належним чином оформлені документи на перевезення товарів, був зроблений висновок про те, що це свідчить про реальний характер проведених господарських операцій та підтверджує, зокрема, наявність у позивача всіх необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької та економічної діяльності.

Також в обґрунтування висновків про відсутність з боку позивача порушення податкового законодавства, суд першої інстанції процитував зміст п. 198.1, п. 198.2 п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200, п. 138.1.1, п. 138.10.3 ст. 138 ПК України, назвавши це аналізом наведених норм, і зробив висновок про те, що укладені правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не кім не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

За результатами дослідження матеріалів справи суд першої інстанції також дійшов висновку, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаних суд першої інстанції зробив висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

За таких підстав колегія судді погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.

Зважаючи на те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.13 р. по справі № 820/2730/13-а прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2013р. по справі № 820/2730/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2013р. по справі № 820/2730/13-а за позовом Приватного підприємства «Компанія кольорової поліграфії Україна - Юнь Чень» до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий (підпис) Н.С. Водолажська

Судді (підпис) Ю.М. Філатов

(підпис) Л.В. Тацій

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ

Суддя

Харківського апеляційного

адміністративного суду Н.С. Водолажська