Постанова № 33577167, 11.06.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2013 р. Справа № 1870/2а-8449/12

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Бартош Н.С.

при секретарі Коцура Т.А.

за участю:

представника позивача - Сінько О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2013р. по справі № 1870/2а-8449/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго»

до Державної податкової інспекції в м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Сумитеплоенерго», звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Сумах Сумської області Державної податкової служби № 0000352250/7/24487 від 26.06.12 р. про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 102913,0 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 25728,0 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.13 р. по справі № 2a-1870/8449/12 у задоволенні позову було відмовлено.

Позивач не погодився з судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.13 р. по справі № 2a-1870/8449/12 та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Відповідач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та пояснення представника позивач в судовому засіданні, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 1286/2250/33698892/22 від 07.06.12 р. документальної позапланової виїзної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства за період з 01.10.07 р. по 30.06.09 р., в якому зафіксовані порушення платником податків вимог п. 1.7 ст. 1, п. 7.2.3, п. 7.2.7, п. 7.4.5, п. 7.5.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», які призвели до завищення податкового кредиту та заниження податкових зобов'язань по ПДВ за червень 2009 р. в сумі 102913,0 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з безпідставним віднесенням позивачем до податкового кредиту сум ПДВ по операціям з ПП «Метизленд» (а.с. 7-90), оскільки за інформацією, отриманою від ДПІ Калінінського району м. Донецька, податкова декларація по ПДВ вказаного підприємства прийнята «до відома», тобто податкові зобов'язання за червень 2009 р. не задекларовані. Крім того, свідоцтво платника ДПВ будо анульовано 13.10.10 р. у зв'язку з відсутністю платника податків за місцезнаходженням, а посади директора та бухгалтера підприємства займає одна і та ж особа.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції навів зміст п. 1.7 ст. 1, п. 7.4.1, п. 7.4.4, п. 7.4.5, 7.5.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», вказавши на те, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності та наявність належним чином оформлених податкових накладних; ст. 1, ст. 4, ч. 1 та ч. 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зазначивши, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними податковими накладними, первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому суд першої інстанції визнав безпідставними посилання позивача на те, що при проведенні перевірки перевіряючі не досліджували питання реальності здійснених операцій з ПП «Метизленд», оскільки у справах, пов'язаних з визначенням податкових зобов'язань з ПДВ та бюджетним відшкодуванням ПДВ суду необхідно в кожному конкретному випадку з'ясовувати, чи мали операції з придбання та реалізації товарів (послуг) реальний характер, як перевозились і зберігались товари (чиїм транспортом, за чий рахунок, яким є розмір витрат, якою особою виконувались роботи чи надавались послуги, які матеріали використовувалися для виконання робіт), чи були такі операції взагалі можливі з урахуванням оперативності їх проведення та інше. Такий висновок підтверджується положеннями чинного податкового законодавства, яке ставить формування податкового кредиту в залежність не від прийняття чи неприйняття «до відома» декларацій з ПДВ контрагентів платника податків, чи від виконання чи невиконання ними своїх податкових зобов'язань, а від наявності реального факту придбання товарів чи послуг (здійснення відповідної господарської операції та відображення її належним чином в документах первинного бухгалтерського обліку).

Як вказано в постанові суду, для з'ясування підстав формування позивачем податкового кредиту по ПДВ судом першої інстанції був досліджений укладений позивачем з ПП «Метизленд» договір поставки № 11/05-09 від 27.05.09 р., предметом якого є поставка товару (продукції) в асортименті, кількості по ціні й з якісними характеристиками, погодженими сторонами у даному договорі (т.1, а.с.106-110). На виконання умов вказаного договору ПП «Метизленд» були видані податкові накладні: № 14 від 25.06.09 р. на поставку труби сталевої d 530x8(9), ГОСТ 10706-76, ст. 3СП5 в кількості 36 тон (ПДВ 69732,0 грн.); № 12 від 11.06.09 р. на поставку труби сталевої d 530x8(9), ГОСТ 10706-76, ст. 3СП5 в кількості 18 тон (ПДВ 30600,0 грн.); № 13 від 17.06.09 р. на поставку труби сталевої d 530x8(9), ГОСТ 10706-76, ст. 3СП5 в кількості 18 тон (ПДВ 2580,6 грн.) (т.1, а.с.116-118);

На підтвердження факту здійснення господарської операції із ПП «Метизленд» по поставці товарів у червні 2009 р. позивачем до матеріалів справи надані картки рахунків 63, 6442 (т.1, а.с.105,115), видаткові накладні № РН-000006 від 17.06.09 р., № РН-000007 від 01.07.09 р., № РН-000009 від 28.08.09 р., № РН-000008 від 03.08.09 р. (т.1, а.с.106,152-154), сертифікат якості (т.1, а.с.113-114), виписка з банку (т.1, а.с.209-210), платіжне доручення № 469 від 25.06.09 р. (т.1, а.с.211), витяг з книги довіреностей (т.1, а.с.230-233).

В якості доказів використання придбаного товару у власній господарській діяльності були надані: акти приймання виконаних робіт, акти списання використаних матеріальних цінностей, наряди, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, акти приймання виконаних підрядних робіт, видаткові накладні № СТ-0000118 від 02.07.10 р., № СТ-0000119 від 22.09.10 р., № СТ-0000133 від 29.10.10 р., акти виконаних робіт № 11 та № 43, відомість витрачених ресурсів, калькуляція (т.1, а.с.119- 198).

Транспортування товару від ПП «Метизленд» до ТОВ «Сумитеплоенерго» підтверджено ТТН, в яких вказано, що перевезення товару здійснювалось ФОП Мовчун з пункту навантаження: м Київ, пункт розвантаження: м. Суми, з використанням автомобіля НОМЕР_1 (т.1, а.с.112, 224-226). У ТТН товар, що перевозився, зазначений наступним чином: труби сталеві згідно накладної від 17.06.09 р. масою 19,5 тон; труби сталеві згідно накладної від 28.08.09 р. загальною масою 7,08 тон; труби сталеві згідно накладної від 03.08.09 р. загальною масою 7,996 тон; труби сталеві згідно накладної від 01.07.09 р. загальною масою 34,978 тон.

З метою перевірки зазначених у ТТН відомостей судом першої інстанції були направлені запити до Управління ДАІ УМВС України в Сумській області та до Департаменту ДАІ МВС України (т.1, а.с. 246-247), у відповідь на які повідомлено, що станом на 07.02.13 р. транспортний засіб КАМАЗ з номерними знаками АН 2318ГВ (АН 2318_В) та причеп з номерним знаком НОМЕР_1 серед зареєстрованих у підрозділах ДАІ МВС України не значаться (т.1, а.с.250). Крім того, суду повідомлено, що номерні знаки НОМЕР_1 видані на автомобіль LEXUS RX 330, що зареєстрований 21.11.08 р. Донецьким ВРЕР-3 за громадянином ОСОБА_2, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.248). Оскільки в ТТН під номерними знаками НОМЕР_1 зазначений автомобіль LEXUS RX 330, а не причеп, судом першої інстанції був зроблений висновок про те, що відомості, вказані у ТТН, щодо транспортування труб сталевих не відповідають дійсності. Також суд першої інстанції вказав на те, що згідно загальної технічної характеристики легкового автомобіля LEXUS RX 330 його споряджена маса орієнтовно складає 1845 кг (1,845 тон), повна маса - 2320кг (2,320 тон), тому даний транспортний засіб за своєю конструкцією та обладнанням не призначений для перевезення вантажів.

В обґрунтування наведених висновків суд першої інстанції послався на п .22.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ № 1306 від 10.10.01 р., де зазначено, що маса вантажу, що перевозиться, і розподіл навантаження на осі не повинні перевищувати величин, визначених технічною характеристикою даного транспортного засобу. Згідно п. 22.5 Правил за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 38 т (на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - до 40 т; для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Зокрема, п. 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою КМУ № 30 від 18.01.01 р., рух таких транспортних засобів потребує дозволу, виданого перевізникові Державтоінспекцією за наявності погодження з дорожніми, комунальними, залізничними та іншими підприємствами і організаціями дозволу, в якому визначаються умови і режим проїзду зазначених транспортних засобів, або документа про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів.

Оскільки позивачем не надано доказів щодо отримання відповідних дозволів на перевезення, а матеріалами справи спростовано можливість перевезення автомобілем LEXUS RX 330 вантажу масою 34,978 тон, 19,5 тон, 7,996 тон, 7,08 тон, суд першої інстанції дійшов до висновку, що перевезення згідно ТТН від 17.06.09 р., від 28.08.09 р., від 03.08.09 р., від 01.07.09 р. товару масою 34,978 тон, 19,5 тон, 7,996 тон, 7,08 тон. не відбувалося.

Також суд першої інстанції вказав на те, що в ТТН пунктом навантаження вказане м. Київ, але в договорі №11/05-09 від 27.05.09 р. (а.с.107) адресою ПП «Метизленд» зазначено: м. Донецьк, пр. Ілліча, 89. При цьому, в наданих до матеріалів справи документах відсутні докази, які б підтверджували факт погодження місця поставки, а також доцільність навантаження товару саме у м. Києві, що також свідчить про відсутність реального виконання господарських операцій. За таких підстав відвантаження товару в м. Києві саме ПП «Метизленд» не підтверджується, а інших доказів, які б свідчили про факт відвантаження товару цим підприємством, не надано.

В постанові суду першої інстанції також зазначено, що позивачем не надані докази, з яких би вбачалося, яким чином сторони договору досягли згоди з приводу строку поставки товару, оскільки у п. 2.1 договору прямо вказано, що поставка продукції покупцю відбувається партіями. Замовлення на поставку наступної партії продукції повинно бути передано покупцю по факсу або іншим способом з обов'язковим зазначенням найменування, сорту, марки, одиниці вимірювання, кількості замовленого товару, а також номер контактного телефону, прізвища, імені та по-батькові особи, відповідальної за передане замовлення, передбачуваної дати відвантаження, завірене печаткою та підписом (т.1, а.с.106). Тоді як у специфікаціях до договору постачання № 11/05-09 від 27.05.09 р. та додатковій угоді № 1 до нього (т.1, а.с.108-110) зазначені лише найменування, одиниця вимірювання, кількість та ціна товару без визначення терміну, в якій відбудеться конкретна поставка товару покупцеві.

В обґрунтування висновків судового рішення суд першої інстанції послався на положення ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст. 215, ст. 628 ЦК України і на їх підставі не визнав належними та допустимими доказами реальності здійснених позивачем з ПП «Метизленд» операцій документи, надані позивачем на підтвердження подальшого використання у господарській діяльності придбаного товару, а саме, заміну теплотраси (акти приймання виконаних підрядних робіт, акти списання використаних матеріальних цінностей, наряди, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, видаткові накладні, відомість витрачених ресурсів, калькуляція), оскільки позивачем не доведено, що при проведенні робіт та при реалізації товарів був використаний товар, який поставлений позивачу саме ПП «Метизленд». Подані документи лише свідчать про здійснення позивачем діяльності, пов'язаної з ремонтом тепломереж, а не про придбання труб сталевих, необхідних для їх ремонту, саме від ПП «Метизленд».

Також суд першої інстанції визнав неналежним доказом по даній справі наданий позивачем витяг з Книги реєстрації довіреностей від ТОВ «Сумитеплоенерго» на отримання матеріальних цінностей, яка стосується взагалі отримання труб сталевих без визначення їх кількості та асортименту (т.1, а.с.230-233).

Зважаючи на те, що надані позивачем в обґрунтування здійснення господарських операцій із ПП «Метизленд» документи (зокрема, ТТН) мають суперечливий характер, не узгоджуються із встановленими обставинами, фіксують події, здійснення яких у реальності є неможливим, враховуючи відсутність документів, які б могли достовірно свідчити про фактичне отримання товарів позивачем саме від ПП «Метизленд», суд першої інстанції дійшов висновку про не підтвердження реальності господарських операцій позивача із ПП «Метизленд», а отже, і про відсутність операцій, які можуть бути об'єктом оподаткування ПДВ, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі апелянт наполягає на тому, що суд першої інстанції перебрав на себе функції податкового органу при визначенні інших підстав для податкового повідомлення-рішення, ніж ті, що зазначені в акті перевірки, і не взяв до уваги останні.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що відповідно приписам п. 4 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Таким чином при встановленні фактів, які були необхідні для з'ясування всіх обставин даної справи, навіть тих, що не були виявлені перевіряючими, суд першої інстанції діяв в межах наданих йому повноважень.

Проте слід зауважити, що інформація, яку суд першої інстанції визнав належним доказом по даній справі, стосувалася стану реєстрації транспортних засобів на 07.02.13 р., тоді як операції позивача здійснювалися у червні 2010 р. Інформації, яка б стосувалася періоду здійснення операцій при ухваленні судового рішення у суду першої інстанції не існувало.

Також слід відмітити, що відповідно приписам п. 1 ст. 70, п. 1, п. 2 та п. 5 ст. 71 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. При цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Крім того суд може збирати докази з власної ініціативи.

Як вбачається з залучених до матеріалів справи документів, відповідач при проведенні перевірки не ставив під сумнів факт поставки товарів, а порушення позивачем податкового законодавства пов'язував з тим, що податкова декларація по ПДВ контрагента по господарській операції була прийнята «до відома», а свідоцтво платника ДПВ будо анульовано 13.10.10 р. у зв'язку з відсутністю платника податків за місцезнаходженням. На нікчемності правочинів відповідач не наполягав і під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, про свідчать заперечення на позов. За таких підстав відповідачем не подавалися докази на підтвердження нікчемності правочинів, а тому не було підстав у суду першої інстанції збирати докази з власної ініціативи на підтвердження обставин, які відповідачем не досліджувалися при проведенні перевірки і з якими не пов'язувалися висновки про завищення податкового кредиту по ПДВ.

Наведене свідчить про те, що суд першої інстанції взяв на себе функцію контролюючого органу, тобто вийшов за межи повноважень суду адміністративної юрисдикції.

Також слід відмітити, що до суду апеляційної інстанції позивачем були надані документи (подорожні листи, договір оренди транспортного засобу), які підтверджують факт перевезення товарів власним транспортом з дотриманням габаритів, що не передбачає отримання відповідних дозволів.

Колегія суддів вважає необхідним вказати на те, що суд першої інстанції не повинен був приймати в якості належних доказів наявні в матеріалах справи ТТН, які не відносяться до даних перевезень, оформлені з порушенням порядку їх заповнення і які сам позивач не вважав документами на перевезення товарів при наявності власного транспорту і належним чином оформлених подорожніх листів. При цьому судом першої інстанції не було взято до уваги те, що при придбання труб були оформлені заявки № 1644 від 03.06.09 р., № 1884 від 24.06.09 р., № 2009 від 02.07.09 р., в яких зазначалося, що поставка здійснюється з м. Горлівка Донецької області.

Зважаючи на те що порушення позивачем вимог податного законодавства відповідач пов'язує виключно з діями його контрагента, колегія суддів вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Зважаючи на вище встановлені обставини, колегія суддів дійшла до висновку про те, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.13 р. по справі № 2a-1870/8449/12 прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, що є підставою для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумитеплоенерго» на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2013р. по справі № 1870/2а-8449/12 - задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2013р. по справі № 1870/2а-8449/12 - скасувати та прийняти нову про задоволення позовних вимог.

Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Сумах Сумської області Державної податкової служби № 0000352250/7/24487 від 26.06.12 р. про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 102913,0 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 25728,0 грн.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий (підпис) Н.С. Водолажська

Судді (підпис) Ю.М. Філатов

(підпис) Н.С. Бартош

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 17.06.2013 року.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ

Суддя

Харківського апеляційного

адміністративного суду Н.С. Водолажська