Рішення № 33575854, 13.09.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" вересня 2013 р.Справа № 916/2010/13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Рошен Де Люкс»;

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2;

про стягнення

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: Михайлець О.А. - довіреність від 15.07.2013 року;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Рошен Де Люкс» звернулося до господарського суду з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 2 838,82 грн., з яких 2698,92 грн. основного боргу, 116,03 грн. пені та 23,87 грн. 3% річних, а також витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем прийнятих на себе за договором поставки № 13766 від 20.03.2013 року зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати товару, поставленого по видатковим накладним № RDL 00022296 від 23.03.2013 року на суму 3 329,80 грн. (частково оплачена); № RDL00025907 від 06.04.2013 року на суму 161,76 грн. та № RDL00030076 від 20.04.2013 року на суму 160,2 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 31.07.2013р. було порушено провадження у справі №916/2010/13 із призначенням її до розгляду в судовому засіданні на 11.09.2013р.

Ухвалою суду від 20.08.2013 року було виправлено описку в ухвалі про порушення провадження у справі, допущену у визначенні дати, тому датою призначення справи до розгляду визначено 13.09.2013 року.

12.09.2013 року до господарського суду Одеської області від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог (зменшення їх розміру).

В обґрунтування зазначеної заяви позивач посилається на те, що відповідачем 03.09.2013 року було повністю погашено існуючу заборгованість за договором поставки № 13766 від 20.03.2013 року, що підтверджується доданим до заяви меморіальним ордером № 12956 від 03.09.2013 року (а.с.48).

У судовому засіданні 13.09.2013р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з врахуванням зменшення їх розміру та просив суд стягнути з відповідача 116,03 грн. пені та 33,41 грн. 3% річних, поклавши на відповідача витрати по сплаті судового збору.

Відповідач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про час та місце судового засідання повідомлена належним чином, шляхом надсилання судової ухвали про порушення провадження у справі та ухвали про виправлення описки від 20.08.2013 року на адресу, зазначену у витязі з ЄДР (а.с.44), що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення (а.с.34,42), у судове засідання не з'явилася, про поважність причин відсутності не повідомила, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надала.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Приймаючи до уваги, що судові відправлення були повернуті поштою із відміткою про їх отримання (а.с.34,42), суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Крім того, у відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити з нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.03.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рошен Де Люкс» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір поставки № 13766, відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставляти партіями кондитерські вироби та інші продукти харчування в кількості та асортименті, ціні зазначеній у видаткових накладних, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити товар (а.с.10).

Згідно п. 2.3 договору, відповідач здійснює оплату за товар на протязі 14 календарних днів з дати поставки товару шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок позивача, в готівковій формі, шляхом внесення грошових коштів у касу позивача (п. 2.4 договору).

В п. 3.4. договору зазначено, що товар рахується поставленим з моменту його передачі від позивача відповідачу по накладним.

Таким чином, проаналізувавши зміст вказаного договору, суд доходить висновку про можливість застосування до нього норм, що регулюють правовідносини поставки та купівлі-продажу.

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі та поставив на адресу відповідача згідно видаткових накладних № RDL 00022296 від 23.03.2013 року (а.с.11); № RDL00025907 від 06.04.2013 року (а.с.12) та № RDL00030076 від 20.04.2013 року (а.с.13) товар на загальну суму 3651,76 грн.

Однак відповідач, отримавши товар згідно зазначених накладних, про що свідчить його підпис, свої зобов'язання за договором в частині повної та своєчасної оплати товару не виконав, оплативши, як зазначає позивач у позовній заяві, частково суму боргу тільки по видатковій накладній RDL 00022296 від 23.03.2013 року, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість у розмірі 2698,92 грн.

Позивач, з метою досудового врегулювання спору, 31.05.2013 року за вих. № 83-13 на адресу відповідача направляв претензію щодо виконання вимог договору №13766 від 20.03.2013 року, згідно якої просив його розглянути претензію, задовольнити її, заплативши суму існуючого боргу, не доводячи справи до нарахування штрафних санкцій і примусового стягнення коштів в судовому порядку.

Факт направлення позивачем відповідачу даної вимоги підтверджується наявною в матеріалах справи копією поштової квитанції (а.с.15).

Однак, відповідного реагування на претензію позивач не отримав, заборгованість по договору відповідачем сплачено не було, у зв'язку з чим позивач змушений був звернутися до господарського суду Одеської області з відповідним позовом.

Однак, як зазначає позивач у заяві про уточнення позовних вимог (зменшення їх розміру), 03.09.2013 року відповідачем було повністю погашено існуючу заборгованість за договором поставки № 13766 від 20.03.2013 року (2698,92 грн.), що підтверджується наявним в матеріалах справи меморіальним ордером № 12956 від 03.09.2013 року (а.с.48).

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 160,54 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та матеріальної шкоди.

Пунктом 6.1 договору сторони встановили, що у випадку невиконання чи несвоєчасного виконання п. 2.3 і п. 2.4 договору, позивач має право стягнути з відповідача пеню у розмірі подвійної ставки НБУ, діючої на момент порушення зобов'язання за кожний день прострочення.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України прямо вказано на те, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано спеціальним законом - Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з ст. ст. 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, згідно із ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, судом, при перевірці розрахунку пені (а.с.49) встановлено правильність її нарахування, у зв'язку з чим вимоги про її стягнення у сумі 160.54 грн. підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних суд вказує наступне.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний, зокрема, сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних (а.с.50), суд дійшов висновку про його правильність та обґрунтованість на суму 33.41 грн.

Враховуючи задоволення судом позовних вимог ТОВ «Рошен Де Люкс» згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рошен Де Люкс" (66300, Одеська область, м. Котовськ, вул. 50 років Жовтня, буд. 216, код ЄДРПОУ 37984318) пеню у розмірі 160 /сто шістдесят/ грн. 54 коп., 33/тридцять три/ грн. 41 коп. 3% річних та 1 720 /одну тисячу сімсот двадцять/ грн. 50 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16.09.2013р.

Суддя Щавинська Ю.М.