Ухвала суду № 33575697, 17.09.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2013 р.Справа № 816/3304/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.06.2013р. по справі № 816/3304/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Укрбудмаш" до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

05 червня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Укрбудмаш" (далі- позивач, ТОВ "Завод Укрбудмаш") звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби (далі- відповідач, ДПІ у м.Полтаві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000582312 від 27.05.2013.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.06.2013р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Укрбудмаш" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення було задоволено. Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби № 0000582312 від 27 травня 2013 року визнано протиправним та скасовано. Стягнуто з Державного бюджету України в особі Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Укрбудмаш" витрати у вигляді судового збору у розмірі 2294,00 гривень, сплачені відповідно до платіжного доручення № 1493 від 28 травня 2013 року.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.06.2013р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Державну податкову інспекцію у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби було замінено її правонаступником Державною податковою інспекцією у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, надали заяви про розгляд справи в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 24.04.2013-30.04.2013 ДПІ у м.Полтаві на підставі наказу № 1212 від 22.04.2013 проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ "Завод Укрбудмаш" з питань взаємовідносин з ТОВ "Поліметал-Торг" за липень, вересень, жовтень 2012 року, ТОВ "Градієнт Тек" за листопад 2012 року.

За результатами перевірки складено акт № 2705/22.1-11/32174727 від 15.05.2012, в якому зафіксовано порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 508474,00 грн.

На підставі акту перевірки № 2705/22.1-11/32174727 від 15.05.2012 ДПІ у м.Полтаві винесено податкове повідомлення-рішення № 0000582312 від 27.05.2013, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 762711,00 грн, у тому числі 508474,00 грн - за основним платежем, 254237,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що укладені позивачем правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не ким не оскаржені та у судовому порядку не визнані не дійсними, матеріалами справи підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій та з того, що у позивача є в наявності передбачені чинним законодавством підстави для віднесення сум податку на додану вартість за цими операціями до складу податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки № 2705/22.1-11/32174727 від 15.05.2012 р., підставами для висновку про завищення податкового кредиту став висновок податкового органу про те, що правочини укладені від імені ТОВ "Завод Укрбудмаш" з ТОВ "Поліметал-Торг" не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що між позивачем та ТОВ "Поліметал-Торг" укладено договора поставки № 47 від 18.07.2012 (а.с.72-73 Т.3), № 50 від 30.07.2012 (а.с.76-77 Т.3), № 53 від 05.09.2012 (а.с.80-81 Т.3), № 54 від 04.10.2012 (а.с.87-88 Т.3), згідно з якими ТОВ "Поліметал-Торг" зобов'язувався продати товар, а ТОВ "Завод Укрбудмаш"- прийняти та оплатити товар.

На виконання досягнутої домовленості позивачем отримано від ТОВ "Поліметал-Торг" товар (насос, шафи управління, рама кріплення, вузол нагрузки сорбенту, електродвигун та ін.) і проведено його оплату, про що свідчать долучені до матеріалів справи копії видаткових накладних, податкових накладних, рахунків, проводки документів (а.с.123 -241 Т.3), платіжних доручень (а.с.242-250 Т.3, а.с. 1-41 Т.4), ксерокопії сторінок книги обліку довіреностей на отримання товару (а.с.42-53 Т.4).

Перевезення товару здійснювалося позивачем на власних автомобілях HYUNDAI HD7245-01 державний номер ВІ 1561 АС, ЗАЗ Lanos державний номер ВІ 4662 ВМ з причіпом бортовим, ЗАЗ Lanos державний номер ВІ 4340 ВЕ з причіпом бортовим, що підтверджується копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (а.с.110-113 Т.3), відомістю обліку позаобортних активів (а.с.109 Т3), товарно-транспортних накладних (а.с78-79, 82-86, 89-93, Т.3), подорожніми листами (а.с.94-108 Т.3)

З матеріалів справи суд вбачає, що придбані товари зберігалися на орендованих та власних складських приміщеннях позивача (а.с. 47 54 Т.3).

Придбаний у ТОВ "Поліметал-Торг" товар в подальшому використаний при виробництві установок бітумних, станцій масляних мобільних для подальшої реалізації, а товари, отримані на підставі видаткових накладних № 169 від 30.07.2012, № 550 від 05.09.2012 реалізовані на підставі видаткових накладних № 253 від 27.08.2013, № 264 від 07.09.2013 (а.с. 100-250 Т.1, а.с. 1-250 Т.2, а.с. 1-46 Т.3, а.с. 54-250 Т.4, а.с. 1-250 Т.5).

Суд апеляційної інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" судом апеляційної інстанції робиться висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Так, наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення- рішення. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у свого контрагента відповідач не подав.

З огляду на викладене, суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновків Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області стосовно порушення Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Укрбудмаш" вимог п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року.

Також, колегія судів зазначає, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Так, відповідачем ані в суді першої інстанції так ані в суді апеляційної інстанції не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Додатково суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірних правочинів вмотивований виключно посиланням на проведенні заходи податкових інспекцій на обліку в яких знаходиться контрагент позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Неможливість проведення зустрічної звірки податківцями у контрагента позивача також не є доказом факту нереальності постачання товару.

Відповідачем до суду не надано жодних доказів, що укладені між позивачем та контрагентом у спірних правовідносинах договори в судовому порядку оспорювались, є такими, що набули законної сили, рішення судів з приводу визнання вказаних договорів недійсними.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій та встановлено відсутність підстав для зменшення позивачу суми податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.06.2013р. по справі № 816/3304/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. П'янова Я.В.