Постанова № 33573087, 10.09.2013, Тернопільський окружний адміністративний суд

УКРАЇНА

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 819/1625/13-a

"10" вересня 2013 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Хрущ В. Л.,

за участю:

секретаря судового засідання Найко Н. І.,

позивачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

третьої особи - ОСОБА_3,

представника третьої особи - ОСОБА_4,

за відсутності відповідачів та третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризацї", реєстраторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризацї": Сосновського Володимира Йосиповича, Небельської Ірини Романівни, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_3, про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2013 року (касаційне провадження №К/9991/16238/12) було скасовано постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 липня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації", реєстраторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації": Сосновського Володимира Йосиповича, Небельської Ірини Романівни, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_3, про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності.

На підставі вказаної ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 травня 2013 року вищезазначена справа повернута до Тернопільського окружного адміністративного суду - на новий розгляд.

18.06.2013 року вказану справу, з присвоєним їй новим номером 819/1625/13-а, прийнято до провадження Тернопільським окружним адміністративним судом - у новому складі суду.

Як вбачається із матеріалів справи, позовні вимоги позивачів залишаються незмінними. Так, з урахуванням раніше поданих уточнень, позивачі просять суд: визнати протиправним рішення реєстратора ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" Сосновського В.Й. про державну реєстрацію права спільної часткової власності за ОСОБА_3 на 25/100 частини мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1 та скасувати вказане рішення з моменту його прийняття, а також - визнати протиправним рішення реєстратора ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" Небельської І.Р. про державну реєстрацію права спільної часткової власності за ОСОБА_5 на 22/100 частини мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1 та скасувати вказане рішення з моменту його прийняття.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилаються на те, що реєстраторами ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" Сосновським В.Й. та Небельською І.Р. реєстрацію права власності за третіми особами у даній справі: ОСОБА_3 та ОСОБА_5 частин мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1, - здійснено незаконно, всупереч вимогам положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Тимчасового положенням «Про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно», затвердженого наказом Міністерства юстиції України 28.07.2010 року №1692/5, і даними рішеннями порушено права позивачів.

В судовому засіданні позивачі позовні вимоги підтрималиё надавали пояснення аналогічні викладеним в позові, та просили позов задовольнити.

Відповідачі в судові засідання не з'являлись, подавши відповідні заяви про розгляд справи за їх відсутності. Також, на вимогу суду від ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" надійшли пояснення, в яких зазначено, що відповідні частки мансардного приміщення були зареєстровані за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 - на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу відповідно до Тимчасового положення «Про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно», затвердженого наказом Міністерства юстиції України 28.07.2010 року №1692/5, і є такими, що відповідають вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень». При цьому в письмовому вигляді оформлення оскаржуваних рішень реєстраторами товариства - не проводилось, а дати прийняття вказаних рішень, зазначені у витязі про державну реєстрацію права власності, фактично, - є датою реєстрації права власності на майно в електронному реєстрі прав власності.

Третя особа - ОСОБА_3 та його представник в судовому засіданні проти задоволення позову заперечили, пояснивши, що ОСОБА_3 являється належним та добросовісним правонабувачем на частину мансардного приміщення по АДРЕСА_1, оскільки, всі платежі та податки при оформленні договору купівлі-продажу 25/100 частин мансардного поверху житлового будинку між ним та ОСОБА_8 сплачено і дане приміщення ОСОБА_3 обладнано під квартиру. При цьому, третя особа його представник вважають, що відповідачі діяли у межах чинного законодавства і у відповідності до Тимчасового положенням «Про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно», яким передбачено, що державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно, у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна і на підставі правовстановлюючих документів.

Третя особа - ОСОБА_5 в судові засідання не з'явилась, подавши заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій зазначила, що при постановленні рішення вона покладається на думку суду.

Заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд, з урахуванням обов'язкової для нього позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній в ухвалі від 28 травня 2013 року (№ К/9991/16238/12), - встановив наступні обставини.

Так, рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 29 грудня 2009 року у справі №2-9144/09 за ОСОБА_9 визнано право власності на нерухоме майно - мансардний поверх житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 243,4 кв.м. та житловою площею -139,3 кв.м.

01.03.2010 року на підставі вказаного рішення Тернопільського міськрайонного суду від 29.12.2009 року реєстратором Товариства з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації" зареєстровано за ОСОБА_9 право власності на вищезазначений мансардний поверх житлового будинку АДРЕСА_1, про що свідчить відповідний витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25450075 від 01.03.2010 року (а.с.11).

Вподальшому, вищезазначене рішення Тернопільського міськрайонного суду від 29.12.2009 року у справі №2-9144/09 - скасоване рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 26.10.2010 року (справа № 22ц-2283/2010 рік).

Однак, судом також встановлено, що 04.03.2010 року між ОСОБА_9 (як продавцем) та ОСОБА_10 (як покупцем) було укладено договір купівлі-продажу серії ВМР № 255705, відповідно до якого ОСОБА_9 продав, а ОСОБА_10 купила належні ОСОБА_9 22/100 частки мансардного поверху житлового будинку, загальною площею 54,2 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1.

Вказаний договір купівлі-продажу серії ВМР № 255705 від 04.03.2010 року - посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_11 та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 425 (а.с. 11 - зворот, а.с. 12).

Крім того, 31.07.2010 року між ОСОБА_9 (як продавцем) та ОСОБА_8 (як покупцем) було укладено договір купівлі-продажу серії ВМХ №890170, відповідно до якого ОСОБА_9 продав, а ОСОБА_8 купив належні ОСОБА_9 25/100 частки мансардного поверху житлового будинку, загальною площею 53,1 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1.

Вказаний договір купівлі-продажу серії ВМХ № 890170 від 31.07.2010 року - посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_12 та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 3367 (а.с. 11 - зворот, а.с. 12).

Як видно із витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №26945411, складеного ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" 06.08.2010 року, - на підставі вищезазначених договорів купівлі-продажу серії ВМР № 255705 від 04.03.2010 року та серії ВМХ № 890170 від 31.07.2010 року, - за ОСОБА_10 та ОСОБА_8 зареєстровано право приватної спільної власності на придбані ними на підставі вказаних договорів 22/100 та 25/100 частки мансардного поверху житлового будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1, - відповідно.

Вподальшому, 21.09.2010 року між ОСОБА_8 (як продавцем) та ОСОБА_3 (як покупцем) було укладено договір купівлі-продажу серії ВРА №976603, відповідно до якого ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_3 купив належні ОСОБА_8 (згідно вищезазначеного договору купівлі-продажу серії ВМХ № 890170 від 31.07.2010 року) 25/100 частки мансардного поверху житлового будинку, загальною площею 53,1 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1.

Даний договір купівлі-продажу серії ВРА №976603 від 21.09.2010 року - посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_12 та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 4059 (а.с.32).

Відомості про вказаний правочин внесені до Державного реєстру правочинів, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів №9024627 від 21.09.2010 року (а.с. 33).

Згідно рішення реєстратора ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" Сосновського В.Й. від 20.10.2010 року, - за ОСОБА_3 здійснено державну реєстрацію права власності на 25/100 частки мансардного поверху житлового будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1, - що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №27711323, складеним ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" 20.10.2010 року.

При цьому, як видно із вказаного витягу, - підставою для здійснення державної реєстрації права власності на вказане майно за ОСОБА_3 - визначено договір купівлі-продажу серії ВРА №976603 від 21.09.2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_12 та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 4059 (а.с. 34).

Крім того, 11.11.2010 року між ОСОБА_10 (як продавцем) та ОСОБА_5 (як покупцем) було укладено договір купівлі-продажу серії ВРВ №432354, відповідно до якого ОСОБА_10 продала, а ОСОБА_5 купила належні ОСОБА_10 (згідно вищезазначеного договору - продажу серії ВМР № 255705 від 04.03.2010 року) 22/100 частки мансардного поверху житлового будинку, загальною площею 54,2 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1.

Вказаний договір купівлі-продажу серії ВРВ №432354 від 11.11.2010 року - посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_13 та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 1726 (а.с. 27, 36).

Відомості про вказаний правочин внесені до Державного реєстру правочинів, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів №9238720 від 11.11.2010 року (а.с. 37).

Згідно рішення реєстратора ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" Небельської І.Р. від 18.11.2010 року, - за ОСОБА_5 здійснено державну реєстрацію права власності на 22/100 частки мансардного поверху житлового будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1, - що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №28056766, складеним ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" 18.11.2010 року.

При цьому, як видно із вказаного витягу, - підставою для здійснення державної реєстрації права власності на вказане майно за ОСОБА_5 - визначено договір купівлі-продажу серії ВРВ №432354 від 11.11.2010 року - посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_13 та зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 1726 (а.с. 28, 38).

Вподальшому, не погоджуючись з рішеннями реєстраторів ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" Сосновського В.Й. та Небельської І.Р. щодо проведення реєстрації права власності на частки спірного майна ОСОБА_3 та ОСОБА_5 - відповідно, позивачі звернулись до суду із даним позовом, в якому, посилаються, зокрема, на скасування в апеляційному порядку рішення Тернопільського міськрайонного суду від 29.12.2009 року, яким право власності на мансардний поверх житлового будинку АДРЕСА_1 визнано за ОСОБА_9

Перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи, викладені в позові та запереченнях проти позову, заслухавши пояснення учасників адміністративного процесу, надавши їм належну правову оцінку, проаналізувавши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, у їх сукупності та з урахуванням позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній в ухвалі від 28 травня 2013 року (№ К/9991/16238/12), - суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, - з огляду на наступне.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує органи влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зокрема, «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Таким чином, вирішуючи наявний між сторонами спір, суд повинен виходити з того, що оскаржувані рішення відповідачів як рішення суб'єктів владних повноважень можуть бути оцінені на відповідність вимогам законодавства, яке було чинним на момент їх прийняття, і для вирішення цього спору суд зобов'язаний надати оцінку діям відповідачів щодо того, чи були в них, з урахуванням всіх обставин на час звернення, достатні підстави для прийняття оскаржуваних рішень.

Так, відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості, станом на час прийняття відповідачами оскаржуваних рішень, - регулювались:

- нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 року №1952-IV в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України» №1878-VI від 11.02.2010 року (надалі по тексту - Закон №1952-VI),

- а також - нормами Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року за №157/6445 - в редакції зі змінами, внесеними відповідним наказом Міністерства юстиції України від 28.07.2010 року №1692/5 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.07. 2010 року за №582/17877 (надалі по тексту - Тимчасове положення №7/5).

Тому, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені реєстраторами ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" Сосновським В.Й. та Небельською І.Р. в основу прийняття рішень реєстрацію права власності (відповідних часток мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1 за третіми особами у даній справі: ОСОБА_3 та ОСОБА_5) на відповідність критеріям та вимогам, встановленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд керується нормами вищезазначеного законодавства, яке діяло на момент прийняття вказаних рішень, та приходить до наступних висновків.

Так, оцінюючи, зокрема, наведені у судовому засіданні, яке відбулось 10.09.2013 року, посилання позивачів на те, що у відповідачів не було повноважень для винесення оскаржуваних рішень, оскільки ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" - не є комунальним підприємством, суд зазначає наступне.

Відповідно до Преамбули Закону №1952-IV (в редакції від 11.02.2010 року) - цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Частиною 7 статті 3 Закону №1952-IV було встановлено, що державна реєстрація прав проводиться за місцем розташування об'єкта нерухомого майна в межах території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації прав.

В той же час, пунктом 1 Тимчасового положення №7/5 (у редакції наказів Міністерства

юстиції України від 17.02.2010 року №324/5, від 28.07.2010 року № 1692/5) було установлено, що до 01 січня 2012 року державна реєстрація права власності та права користування (сервітут) на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; права власності на об'єкти незавершеного будівництва, а також облік безхазяйного нерухомого майна, довірче управління нерухомим майном проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ), створеними до набрання чинності Законом України від 11.02.2010 року №1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Тобто, до 01.01.2012 року на відносини у сфері державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна поширювались, зокрема, норми Закону №1952-IV - в редакції від 17.11.2009 року.

Так, відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень вказаного закону було встановлено, що до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

Також пунктом 7 Прикінцевих положень Закону №1952-IV у цій же редакції було визначено, що до приведення законів та інших нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Повноваження комунальних підприємств бюро реєстрації та технічної інвентаризації як узагальнюючого поняття системи органів, спрямованих на виконання делегованих повноважень щодо державної реєстрації прав власності на нерухоме майно на час здійснення реєстраторами ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" Сосновським В.Й. та Небельською І.Р. реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 були також визначені п. 1.3 Тимчасового положення №7/5, відповідно до якого державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Пунктом 1.4. Тимчасового положення №7/5 було встановлено, що державна реєстрація прав власності на нерухоме майно (далі - реєстрація прав) - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.

Судом встановлено, відповідач - ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" - має правовий статус юридичної особи, однак, враховуючи ту обставину, що єдина система органів державної реєстрації прав, створення якої було передбачено саме Законом №1952-IV (в тому числі до створення місцевих органів державної реєстрації - відділень державної гозпрозрахункової юридичної особи з консолідованим балансом), - станом на час здійснення реєстраторами ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" Сосновським В.Й. та Небельською І.Р. реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 - ще не була створена, - то визначення його організаційно-правової форми саме у статусі комунального підприємства бюро технічної інвентаризації - не була обов'язковою, оскільки ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" в межах визначеної адміністративно-територіальної одиниці виконував повноваження, делеговані йому виконавчим органом місцевого самоврядування (виконавчим комітетом Тернопільської міської ради) щодо державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Таким чином відповідач при виконанні делегованих повноважень владного суб'єкта здійснював владні управлінські функції, тобто передбачені законом дії у сфері діяльності публічної влади у розумінні пункту 1 статті 3 КАС України, - а саме: функції щодо здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно та його обмежень офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності на нерухоме майно та його обмежень, що супроводжується внесенням відповідних даних до Реєстру прав власності.

Що ж стосується інших посилань позивачів, наведених в позові та підтриманих в ході розгляду справи, то суд, оцінюючи їх, виходить із наступних обставин, які мають безпосереднє значення для вирішення даної справи, та були встановлені у ході її розгляду.

Так, у відповідності до статті Закону №1952-IV (в редакції від 11.02.2010 року) - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Відповідно до пункту 1 статті 4 Закону №1952-IV (в редакції від 11.02.2010 року) - обов'язковій державній реєстрації підлягали речові права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Статтею 19 Закону №1952-IV (в редакції від 11.02.2010 року) визначено підстави для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

У відповідності до частини 1 вказаної статті встановлено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Тобто, нормами вказаної статті договори, укладені у порядку, встановленому законом, та рішення судів, що набрали законної сили, - визначено як окремі підстави, за яких здійснюється державна реєстрація прав.

Так, судом встановлено, що підставою державної реєстрації права власності на мансардний поверх житлового будинкуАДРЕСА_1 за ОСОБА_9 - дійсно було рішення Тернопільського міськрайонного сулу від 29.12.2009 року (щодо визнання за ОСОБА_9 права власності на мансардний поверх житлового будинку АДРЕСА_1) - що підтверджується відповідним витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25450075 від 01.03.2010 року (а.с.11).

Вподальшому право власності на спірні приміщення перейшло до ОСОБА_10 та ОСОБА_8

В той же час, суд зазначає, що станом на час вчинення державної реєстрації права власності на відповідні частки мансардного поверху житлового будинку АДРЕСА_1 - за ОСОБА_10 та ОСОБА_8 (на підставі укладених договорів купівлі-продажу серії ВМР № 255705 від 04.03.2010 року та серії ВМХ № 890170 від 31.07.2010 року), - рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 26.10.2010 року, - ще не існувало, і рішення Тернопільського міськрайонного сулу від 29.12.2009 року (щодо визнання за ОСОБА_9 права власності на мансардний поверх житлового будинку АДРЕСА_1) - було чинним.

При цьому, законодавчо визначені підстави для подальшої реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_10 та ОСОБА_8 були іншими, аніж підстави для реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_9, а саме: укладені між ними та ОСОБА_9 договори купівлі-продажу серії ВМР № 255705 від 04.03.2010 року та серії ВМХ № 890170 від 31.07.2010 року.

При цьому, суд зазначає, що підставами для подальшої реєстрації за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 права власності - також були інші підстави, аніж при реєстрації права власності за ОСОБА_9

Так, при зверненні до ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" із заявою про державну реєстрацію прав (порядковий номер у журналі обліку заяв - 246) від 18.10.2010 року, ОСОБА_3 долучив до вказаної заяви: ксерокопію паспорта та ідентифікаційного коду, оригінал та нотаріально посвідчену копію договору купівлі-продажу серії ВРА №976603 від 21.09.2010 року, оригінал та копію витягу з державного реєстру правочинів №9024627 від 21.09.2010 року (а.с.31 - 33).

Із витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно за №27711323, виданого 20.10.2010 року ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації", видно, що відповідне рішення реєстратора ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" Сосновського В.Й. про державну реєстрацію прийняте 20.10.2010 року, і державну реєстрацію права власності на 25/100 частки мансардного поверху житлового будинку за ОСОБА_3 проведено на підставі укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу серії ВРА №976603 від 21.09.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_12 та зареєстрованого у реєстрі нотаріальних дій за № 4059 (а.с. 34).

ОСОБА_5, при зверненні до ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" із заявою про державну реєстрацію прав (порядковий номер у журналі обліку заяв - 825) від 15.11.2010 року, також долучила до вказаної заяви відповідні документи: ксерокопію паспорта та ідентифікаційного коду, оригінал та нотаріально посвідчену копію договору купівлі-продажу серії ВРВ №432354 від 11.11.2010 року, оригінал та копію витягу з державного реєстру правочинів №9238720 від 11.11.2010 року (а.с.35-37).

Із витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно за №28056766, виданого 18.11.2010 року ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації", видно, що відповідне рішення реєстратора ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" Небельської І.Р. про державну реєстрацію прийняте 18.11.2010 року, і державну реєстрацію права власності на 22/100 частки мансардного поверху житлового будинку за ОСОБА_5 проведено на підставі укладеного між нею та ОСОБА_10 договору купівлі-продажу серії ВРВ №432354 від 11.11.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_13 та зареєстрованого у реєстрі нотаріальних дій за № 1726 (а.с. 38).

Суд зазначає, що в письмовому вигляді оформлення оскаржуваних рішень реєстраторами ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" Сосновським В.Й. та Небельською І.Р. - не проводилось.

Однак, виходячи з того, що дати, зазначені у витягах про державну реєстрацію права власності (20.10.2010 року та 18.11.2010 року), фактично, є датами реєстрації права власності на майно в електронному реєстрі прав власності за третіми особами у даній справі: ОСОБА_5 та ОСОБА_3 - суд, приходить до переконання, що звернувшись до суду із даним позовом, позивачі оскаржили рішення суб'єктів владних повноважень, які були прийняті за результатами розгляду відповідних заяв про реєстрацію прав (винесення яких передбачено підпунктом 1 пункту 3.4 Тимчасового положення №7/5), - та право на оскарження яких позивачам надано законом.

Тому вирішуючи даний спір, суд зобов'язаний оцінити такі рішення, надавши оцінку діям відповідачів щодо того, чи були в них, з урахуванням всіх обставин на час звернення, достатні підстави для прийняття оскаржуваних рішень, тобто, перевіривши їх відповідність вимогам законодавства, яке було чинним на момент їх прийняття.

У зв'язку з цим суд враховує наступне.

Частина 2 статті 41 Конституції України визначає, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частин 1, 2 та 4 статті 182 Цивільного кодексу України, який набрав чинності 01.01.2004 року (далі ЦК України) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Стаття 317 Цивільного кодексу України передбачає, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статті 321 Цивільного кодексу України - право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У ході розгляду даної справи жодних доказів, в тому числі рішень, що набрали законної сили в встановленому порядку, які б свідчили про те, що вищезазначені нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу 22/100 та 25/100 часток мансардного поверху (укладені між ОСОБА_9 та ОСОБА_10, між ОСОБА_9 та ОСОБА_8, а вподальшому між ОСОБА_10 та ОСОБА_5, між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 відповідно) - були визнані нечинними у визначеному законом порядку, а право власності за вказаними договорами покупцями набуте неправомірно, - судом - не встановлено.

Не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вищенаведеного - і позивачами.

Записи, які відображені у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно №26945411, складеному ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" 06.08.2010 року, про державну реєстрацію за ОСОБА_10 та ОСОБА_8 права власності на підставі вищезазначених договорів купівлі-продажу, - є чинними та не скасованими.

Вищезазначене свідчить про те, що укладені договори купівлі-продажу часток мансардного поверху, - були чинними станом на час здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_10 та ОСОБА_8, а вподальшому відповідні договори купівлі-продажу, - були чинними і станом на час здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_3 та ОСОБА_5

В той же час, на момент прийняття оскаржуваних у даній справі рішень реєстраторів - були чинними та не скасованими і попередньо внесені записи реєстраторів про реєстрацію права власності на відповідні частки мансардного поверху за попередніми власниками: ОСОБА_8 та ОСОБА_10

Таким чином, суд приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваних рішень відповідачі мали усі необхідні документи та законодавчо визначені підстави для здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_3 та ОСОБА_5

Водночас, у реєстраторів - не було і причин для відмови заявникам у здійсненні реєстрації за ними права власності на відповідні частки мансардного поверху, визначених частиною 1 статті 24 Закону №1952-IV (в редакції від 11.02.2010 року) та пунктом 3.5 Тимчасового положення №7/5.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Однак, належних та допустимих доказів на підтвердження незаконності подальшої державної реєстрації права власності на вказане майно на підставі вищезазначених договорів купівлі-продажу, укладених ОСОБА_3 та ОСОБА_5 відносно відчуження часток мансардного поверху, - позивачами не надано, а судом - не встановлено.

Більше того, суд звертає увагу на те, що в силу статті 3 Закону №1952-IV (в редакції від 11.02.2010 року) державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про право на нерухоме майно підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно. Право на нерухоме майно, яке підлягає реєстрації відповідно до цього закону, виникає з моменту такої реєстрації.

Статтею 4 закону передбачено, що право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації.

Згідно з пунктом 1.8 Тимчасового положення №7/5 Реєстр прав власності на нерухоме майно є єдиною інформаційною системою, яка містить відомості про зареєстровані права суб'єктів прав, об'єкти нерухомого майна, права щодо яких підлягають державній реєстрації, правовстановлюючих документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію.

Згідно з пунктом 3.10 Тимчасового положення №7/5 на кожен об'єкт, право щодо якого підлягає державній реєстрації та право власності на який заявлено вперше, реєстратор БТІ одночасно з внесенням запису до відповідного розділу Реєстру прав присвоює реєстраційний номер такому об'єкту, який залишається незмінним протягом усього часу його існування. У разі переходу права власності та інших речових прав на об'єкт, право щодо якого підлягає державній реєстрації, або зміни в його описі, реєстраційний номер такого об'єкта залишається незмінним.

Відповідно до положень статті 15 Закону №1952-IV (в редакції від 11.02.2010 року) та пункту 3.8 Тимчасового положення №7/5 - державній реєстрації підлягають виключно заявлені права за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

При цьому, - реєстратору БТІ забороняється тлумачити права або самостійно вносити зміни до відомостей про заявлені права.

Тобто, реєстратор, який отримує відповідну заяву, - повинен виконати покладений на нього законом обов'язок по розгляду такої заяви - у межах заявлених прав осіб, які з такими заявами звертаються, і, у разі наявності правових підстав, - здійснити відповідні реєстраційні дії із внесенням записів відносно конкретного нерухомого майна - до електронного реєстру прав власності.

Однак, жодного права чи обов'язку реєстраторів встановлювати при розгляді поданих їм заяв правомірність чи підставність прийняття попередніх рішень відносно конкретного нерухомого майна, відомості про які були внесені до електронного реєстру прав власності іншими реєстраторами за результатами розгляду попередніх заяв, - законодавцем не передбачено та не встановлено.

Таким чином, за наявності попередньо внесених відповідних записів у державному реєстрі - реєстратор, який вподальшому приймає будь-які рішення відносно відповідного майна, - не може ставити під сумнів такі записи.

Більше того, у відповідності до положень чинного законодавства, станом на момент прийняття оскаржуваних у даній справі рішень за наслідками розгляду конкретних заяв, відповідачі - не були уповноважені перевіряти законність інших рішень попередньо прийнятих реєстраторами відносно конкретного нерухомого майна та мотиви їх прийняття, а також перебирати на себе функції інших реєстраторів та ставити під сумнів правильність внесення попередніх записів до електронного реєстру прав власності, які були внесені за раніше поданими та розглянутими заявами про реєстрацію прав на нерухоме майно.

Вищезазначене спростовує усі послання позивачів на обов'язок відповідачів при прийнятті оскаржуваних рішень здійснювати перевірку додаткових фактів, поза межами заявлених прав, зокрема, перевірку того факту, чи був мансардний поверх введений в експлуатацію, чи змінились підстави внесення попередніх записів до реєстру, робити безпідставні припущення щодо можливої належності самого об'єкту іншим особам, чи можливе поширення прав інших осіб на вказаний об'єкт за відсутності будь-яких підтверджуючих це записів та документів.

Не уповноважений вирішувати вказане питання, в даному випадку, виходячи із меж заявлених позивачем вимог, і суд, - з огляду на вимоги статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Натомість, суд зазначає, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.

Відповідно до частини 2 статті 27 Закону № 1952-ІV державна реєстрація речових прав скасовується в разі припинення дії договору, укладення іншого договору або винесення судом відповідного рішення, про що вносяться дані до Державного реєстру прав.

Разом з тим, як вже було зазначено вище, оскаржувані рішення державних реєстраторів були прийняті на підставі посвідчених у встановленому законом порядку договорів купівлі-продажу часток мансардного поверху, укладених між третіми особами у даній справі (ОСОБА_3 та ОСОБА_5) та попередніми власниками таких часток, які у встановленому законом порядку не були визнані нечинними ані на час вчинення реєстраційних дій, ані станом на час розгляду даної справи.

При цьому, позивачі, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, сторонами вказаних договорів купівлі-продажу - не виступали.

Наявності будь-яких їхніх прав на нерухоме майно як станом на час прийняття оскаржуваних рішень реєстраторами, так і станом на час розгляду справи судом, які б підлягали обов'язковій державній реєстрації, чи перевірку яких уповноважені були б здійснити реєстратори ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризацї" при розгляді заяв ОСОБА_3 та ОСОБА_5, та які б були порушені відповідачами при виконанні покладеного на них законом обов'язку щодо здійснення реєстрації права власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на підставі окремо визначених законом правовстановлюючих документів, - позивачам не доведено, а судом - не встановлено.

Згідно з частиною 1 статті 69 та частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України - доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів,висновків експертів. Належними - є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України - суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи все вищевикладене, перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи, викладені в позові, а також в запереченнях проти позову, заслухавши пояснення учасників адміністративного процесу, надавши їм належну правову оцінку, проаналізувавши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, у їх сукупності - в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги - є необґрунтованими та безпідставними, оскільки у ході розгляду даної справи будь-яких порушень прав позивачів з боку відповідачів при прийнятті оскаржуваних рішень, які б підлягали захисту в судовому порядку саме у той спосіб, який визначений позивачами у позові, - судом не встановлено.

Не встановлено судом і будь-яких підстав, які б у даному випадку в розумінні статті 27 Закону № 1952-ІV - можна було визнати підставами для скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно за ОСОБА_3 та ОСОБА_5, здійсненої на підставі відповідних договорів купівлі-продажу. Таке втручання суду у реалізацію права власності третіх осіб та державну реєстрацію виключно заявлених ними прав за умови їх відповідності законодавству і поданим документам - було б незаконним.

Інші доводи та пояснення учасників адміністративного процесу, в тому числі, доводи, викладені позивачами у позовній заяві та пояснення, надані під час розгляду справи, - наявності підстав для захисту будь-яких прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом задоволення позовних вимог у спосіб визначений позивачами, - не доводять, та вищевикладених висновків суду - не спростовують.

Таким чином, вживши передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, як з ініціативи сторін у справі так і з власної ініціативи, - суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - задоволенню не підлягає, з підстав, що викладені вище.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 69-71, 94, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризацї", реєстраторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризацї": Сосновського Володимира Йосиповича, Небельської Ірини Романівни, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_3, про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності,- відмовити.

Постанова набирає законної сили за правилами статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

/Постанова в повному обсязі складена 16.09.2013 року/.

Головуючий суддя Хрущ В. Л.

Копія вірна:

Суддя Хрущ В. Л.