Постанова № 33573070, 19.09.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5931/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2013 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Завальнюка І.В.,

за участю секретаря - Чернобай А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Конвалія» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.11.2012 року №№ 0012222301, 0012232301.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що висновки в акті перевірки № 215/22-213/13925952/2621 від 29.10.2012 року, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення містять відомості щодо виявлених порушень, факт існування яких не підтверджений належними засобами доказування та допустими доказами, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені всупереч законодавству, що регулює спірні правовідносини. Так, підставами для визначення зобов'язань та штрафу по податку на додану вартість стали висновки перевіряючих про безтоварність господарських операцій. При цьому, перевіряючими залишено поза увагою наявність фінансово-господарської первинної документації, достовірність якої не ставилась під сумнів, яка підтверджує товарність операцій, а саме факти придбання та перевезення товару, здійснення відповідних розрахунків. Зважаючи на обґрунтованість формування податкового кредиту по податку на додану вартість за результатами виконання укладених договорів, позивач звернувся за судовим захистом.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги із викладених вище підстав підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала у повному обсязі, в задоволенні позову просила відмовити, зазначивши, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені в межах правового поля, при наявності порушень позивачем податкового законодавства, у зв'язку із чим підстави для задоволення позову відсутні. В останнє судове засідання представник відповідача не з'явився, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Вислухавши пояснення представника сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що на підставі направлень №№ 1532, 1533 від 19.10.2012 року, виданих ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС, співробітниками податкової служби проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТОВ фірма «Конвалія» з питань дотримання податкового законодавства з ПДВ по взаєморозрахунках, правовідносинах та правомірності нарахування податкового кредиту з ПДВ по ТОВ «Приємна пропозиція» за період з 01.07.2012 року по 31.07.2012 року, за результатами якої складений акт № 215/22-213/13925952/2621 від 29.10.2012 року.

Перевіркою встановлено порушення п.44.6, п.44.1, пп.44.1.36, пп.14.1.185, пп.14.1.203 п.14.1 ст.14, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість всього на суму 88948 гривень, у тому числі: за липень 2012 року - на суму 88948 гривень; завищено від'ємне значення з ПДВ по рядку 24 Декларації на суму 541 гривень, у тому числі: за липень 2012 року - на 541 гривень.

На підставі вищевказаного акту перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС прийняті податкові повідомлення-рішення від 09.11.2012 року № 0012222301, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 88948 гривень та застосовано штрафну санкцію в сумі 22237 гривень; № 0012232301, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 541 гривень.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначені податкові повідомлення-рішення обґрунтованими, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку з наступним.

Судом встановлено, що на виконання умов договору № 05/07/12 від 05.07.2012 року, укладеного між ТОВ фірма «Конвалія» та ТОВ «Торгова Компанія «Валант», та в подальшому укладеної Угоди про уступку права вимоги між ТОВ «Торгова Компанія «Валант» та ТОВ «Приємна Пропозиція» № 05/07/12 від 05.07.2012 року поставлено товари, про що оформлено видаткові та податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи. Суми податку на додану вартість за вищезазначеними операціями віднесені позивачем до податкового кредиту відповідного періоду.

Розрахунки між сторонами угод за надані товари проводились у безготівковій формі, згідно платіжних доручень №№ 440, 391, 427 від 31.07.2012, року, від 17.07.2012 року, від 24.07.2012 року, відповідно, на суму 45734,26 гривень (ПДВ - 7622,38 гривень).

Крім того, на виконання умов договору № 01/06/12 від 01.06.2012 року, укладеного між ТОВ фірма «Конвалія» та ТОВ «Дайкор», та в подальшому укладеної Угоди про уступку права вимоги між ТОВ «Дайкор» та ТОВ «Приємна Пропозиція» № 05/07/12 від 05.07.2012 року поставлено товари, про що оформлено видаткові та податкові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи. Суми податку на додану вартість за вищезазначеними операціями віднесені позивачем до податкового кредиту відповідного періоду.

Розрахунки між сторонами угод за надані товари проводились у безготівковій формі, згідно платіжного доручення № 422 року від 23.07.2012 на суму 491199,07 гривень (ПДВ - 81866,51 гривень).

Вищевказані обставини були встановлені в ході перевірки, оформленої актом № 215/22-213/13925952/2621 від 29.10.2012 року. В судовому засіданні представник позивача також вищевказані фактичні обставини підтвердив, зазначивши, що спір виник з приводу невірної оцінки податковим органом первинної документації та подальших хибних висновків.

Як вбачається з акту перевірки, перевіряючою групою зроблено висновки про те, що вищезазначені контрагенти-постачальники не приймали участі у здійсненні реальних господарських операцій, а лише оформили через себе бухгалтерські та податкові первинні документи на роботи, ТМЦ та грошові кошти, тобто виступили як «вигодотранспортуючі» суб'єкти для покупця.

Під час перевірки фахівцями податкової інспекції встановлено відсутність виконання робіт, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків, у зв'язку із чим перевіряючі дійшли висновку про нікчемність укладених правочинів на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України, тому в силу ст.216 ЦК України останні не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

В основу таких висновків перевірки, крім первинних бухгалтерських та податкових документів, покладені лист ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС № 13223/7/22-911 від 20.09.2012 року, акт від 20.09.2012 року № 3796/22-9/37264435 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Приємна Пропозиція».

Зокрема, у вищевказаному акті ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС встановлено, що ТОВ «Приємна Пропозиція» є вигодотранспортуючим суб'єктом (транзитером), що здійснює посередницьку функцію між вигодоформуюючим суб'єктом та вигодонабувачем, у якого відповідно до податкової звітності податкові зобов'язання на рівні податкового кредиту за всіма операціями чи по окремих операціях або різниця між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом незначна (0,5%), економічна вигода від діяльності, що ними здійснюється, чи від окремих операцій - відсутня.

Під час проведення даної перевірки не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Приємна Пропозиція» в липні 2012 року та встановлено відсутність будь-якої інформації про наявність складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, що необхідне для провадження фінансово-господарської діяльності. Також не підтверджено задекларовані ТОВ «Приємна Пропозиція» податкові зобов'язання з податку на додану вартість та задекларований податковий кредит в липні 2012 року.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При вирішенні даного спору, враховуючи доводи представників сторін, суд вважає за необхідне окремо звернути увагу на факти реального здійснення господарських операцій, які можуть бути підтверджені, крім обов'язкових документів, ще й іншою документацією.

Вирішуючи спір, суд враховує, що з урахуванням доводів відповідача, позивач мав довести реальність здійсненних правочинів шляхом надання, серед іншого, доказів фізичних, технічних та технологічних можливостей до вчинення дій, що становлять зміст господарських операцій (наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності).

Відповідно до п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно з п.п. 2.15, 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам, а відтак, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Таким чином, із системного аналізу наведених приписів чинного законодавства вбачається, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Поряд із тим, відповідно до укладених позивачем із контрагентами договорів, на склад позивача доставлені будівельні матеріали, промислове та будівельне обладнання, дорожні плити. Разом із тим, в судовому засіданні представник позивача пояснив, що складські приміщення у ТОВ фірма «Конвалія» відсутні. При цьому товар за договорами було поставлено безпосередньо на склади ВАТ «Одесаобленерго». В той же час суд враховує, що будь-яких змін до договорів із ТОВ «Торгова Компанія «Валант», ТОВ «Дайкор» чи ТОВ «Приємна Пропозиція» з цього приводу не вносилося. Зазначені обставини підтвердив в судовому засіданні представник позивача.

Суд також критично оцінює в якості доказу перевезення товару товарно-транспортну накладу від 23.07.2013 року (а.с.153), відповідно до якої ТОВ фірма «Конвалія» (замовник) поставило на користь ВАТ «Одесаобленерго» (вантажоодержувач) одним автомобілем DAF № ВН45-72ЕЕ плити дорожні в кількості 182 шт., оскільки постачання такого значного обсягу дорожніх плит, в силу специфіки перевезення такого вантажу, його об'єму, ваги та складності, представляється малоймовірним. При цьому, суд враховує, що видаткова накладна № 56 (а.с.45) на вказані плити видана ТОВ фірма «Конвалія» 28.08.2012 року, тобто майже через місяць після фактично поставки, згідно ТТН від 23.07.2013 року.

Крім того, суд враховує, що ВАТ «Одесаобленерго» видана довіреність на отримання ТМЦ від ТОВ фірма «Конвалія» № 387 від 17.07.2012 року (електроди, паяльник, ліхтар) на суму 24964,32 гривень, згідно рахунків №№ 24, 25 від 10.07.2012 року. При цьому, згідно видаткової накладної № 610 (а.с.25) ТОВ «Приємна Пропозиція» поставило зазначені товари на користь ТОВ фірма «Конвалія» 23.07.2012 року. Вказані невідповідності у хронології первинної документації свідчать про мету документування господарської діяльності суб'єктів господарювання, виключаючи її реальність.

Також суд враховує, що договір між ТОВ фірма «Конвалія» та ВАТ «Одесаобленерго» укладено 19.06.2012 року, в той час як договори із ТОВ «Дайкор», ТОВ «Торгова Компанія «Валант» та ТОВ «Приємна Пропозиція» укладені позивачем в липні 2012 року. В судовому засіданні представник позивача повідомив, що такий договір з ВАТ «Одесаобленерго» укладено після 05.07.2012 року, однак не зміг пояснити вказаної невідповідності. При цьому дана обставина свідчить про формальний підхід суб'єктів господарювання до оформлення первинної документації, - без мети реального проведення правочинів, оскільки оформленню договору із ВАТ «Одесаобленерго» мали б передувати будь-які фактичні підстави для його дійсного виконання.

Крім того, представник позивача пояснив, що отриманий в результаті укладення договору із ТОВ «Торгова Компанія «Валант», та в подальшому укладеної Угоди про уступку права вимоги між ТОВ «Торгова Компанія «Валант» та ТОВ «Приємна Пропозиція», товар постачався на користь ВАТ «Одесаобленерго» на виконання відповідного договору на поставку ТМЦ. Однак можливості надати копію цього договору немає, оскільки оригінал договору втрачений.

Таким чином, з наданих позивачем на підтвердження своєї позиції первинних документів неможливо дійти висновку про фактичну поставку товарів, отриманих саме від ТОВ «Приємна Пропозиція», що виключає можливість встановити їх зв'язок з господарською діяльністю позивача.

Дослідивши обставини реальності здійснення вищезазначених господарських операцій платника податку, суд дійшов висновку про безпідставність сформованих на їх підставі даних податкового обліку.

Суд не може визнати як достатні та незаперечні докази видаткові накладні, додані до матеріалів справи. Адже, відповідно до ч. 2 ст. 86 КАСУ ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Зазначені документи мали б силу достатніх доказів тільки у взаємному зв'язку з сукупністю з іншими доказами, при умові, якби відповідачем було надано такі докази.

При цьому належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 вказаного ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Відповідно до п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Згідно з приписами п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Відповідно до п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Також, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності платника податків.

У відповідності до положень ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: пп.83.1.1 документи, визначені цим Кодексом; пп.83.1.2 податкова інформація; пп.83.1.3 експертні висновки; пп.83.1.4 судові рішення; пп.83.1.6 інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Так, підприємством документально не доведено дотримання вимог, встановлених ч.1, ч. 2, ст. 3 Господарського кодексу України в частині реалізації господарської діяльності, ч.1 ст. 55 Господарського кодексу України, в частині участі в господарських відносинах, реалізуючи господарську компетенцію, власного майна за рахунок відсутності необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської, економічної діяльності.

Суд не приймає до уваги твердження позивача, що наявні у нього податкові накладні надають підприємству безумовне право на формування податкового кредиту, оскільки з наявних в матеріалах справи документів неможливо встановити, яким чином та куди саме позивачу був доставлений товар; позивачем не доведено товарності операцій, що виключає можливість встановити їх зв'язок з господарською діяльністю позивача.

З урахуванням встановлених судом обставин та керуючись приписами вищенаведених норм, суд погоджується із викладеним в акті перевірки № 215/22-213/13925952/2621 від 29.10.2012 року висновком про порушення ТОВ Фірма «Конвалія» п.44.6, п.44.1, пп.44.1.36, пп.14.1.185, пп.14.1.203 п.14.1 ст.14, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про обґрунтованість податкових повідомлень-рішень від 09.11.2012 року №№ 0012222301, 0012232301.

Таким чином, позивачем сформовано податковий кредит на підставі угод, укладених без мети реальних наслідків, що в свою чергу підтверджує правомірність дій Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області при винесенні оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень.

Вирішуючи спір, суд зважає, що в силу вимог ч.2 ст.49 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, що з огляду на запроваджений ст.8 Конституції України принцип верховенства права та в кореспонденції з приписами ч.1 ст.71 КАС України означає абсолютний і безумовний обов'язок кожної особи, яка бере участь в адміністративній справі довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Оцінка поданих особами, які беруть участь в адміністративній справі та самостійно зібраних судом в порядку ст.11 КАС України доказів в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, здійснюється судом за правилами ч.2 ст.71 КАС України в порядку, що встановлений ст.86 цього кодексу.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість викладених в акті перевірки № 215/22-213/13925952/2621 від 29.10.2012 року висновків щодо непідтвердження фактичного здійснення господарських операцій між ТОВ Фірма «Конвалія» та ТОВ «Приємна Пропозиція». Наявні у позивача первинні документи у своїй сукупності не підтверджують здійснення господарських операцій між позивачем і його контрагентами, а тому формування податкового кредиту за рахунок видаткових накладних і податкових накладних, отриманих від зазначеного суб'єкту господарювання є неправомірним. Натомість в судовому засіданні представник відповідач довів суду належними та допустимими в спірних правовідносинах доказами, з посиланням на відповідні положення законодавства, необґрунтованість позовних вимог позивача.

При таких обставинах суд вважає, що позивач не довів необґрунтованості висновків акту перевірки та протиправності прийнятих на його підставі податкових повідомлень-рішень.

На підставі встановлених в судовому засіданні фактів, суд приходить до висновку про те, що при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, пропорційно, своєчасно та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Таким чином, на підставі ст.10 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, у зв'язку із чим в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Конвалія» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без задоволення.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 19 вересня 2013 року.

Суддя _____ І.В. Завальнюк