Ухвала суду № 33572104, 10.09.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Копія:

Справа № 127/7561/13-ц Провадження № 22-ц/772/2560/2013Головуючий в суді першої інстанції:Борисюк І.Е.Категорія: 37Доповідач: Міхасішин І. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

Іменем України

10 вересня 2013 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Міхасішина І.В.

Суддів: Стадника І.М., Войтка Ю.Б.

При секретарі: Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 липня 2013 року та додаткове рішення цього ж суду від 23 липня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення невиплаченої заробітної плати, -

встановила:

В березні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом до ФОП ОСОБА_2 позовні вимоги обґрунтовував тим, що згідно трудового договору, укладеного між ним та ФОП ОСОБА_2 від 08.01.2008 року він працював водієм вантажних автомобілів. До теперішнього часу трудовий договір не розірвано. Згідно повідомлення від 19.03.2012 року він повинен бути з'явитися 29.03.2012 року о 10:00 год. для встановлення обставин та зняття з реєстрації у Лівобережному Міжрайонному Центрі зайнятості, а також був попереджений, що у разі неявки буде звільнений за п.4 ст. 40 КЗпП України за прогул. Коли він прибув у зазначене місце, там нікого не було. У зв'язку з цим 28.08.2012 року від звернувся до ФОП ОСОБА_2 із заявою , про повідомлення про звільнення та його підстави, номеру та дату наказу про звільнення , а також просив надіслати відповідний наказ про звільнення та довідку про нараховану заробітну плату на його адресу. Однак відповідач відповіді на його звернення не надав. Вважає, що ФОП ОСОБА_2 було грубо порушено норми трудового законодавства. За період з 2008 по 2013 рік заборгованість по заробітній платі становить 57601 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 липня 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 невиплачену заробітну плату за період з 08.01.2008 року по 30.06.2009 року в сумі 7310 грн. 75 коп.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 липня 2013 року рішення суду в частині стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 невиплаченої заробітної плати в межах платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі, ФОП ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції та додаткове рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

По справі встановлено, що 08.01.2008 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 було укладено трудовий договір, зареєстрований у Лівобережному міжрайонному центрі зайнятості м. Вінниці. Згідно даного договору позивач був прийнятий на посаду водія вантажних автомобілів, про що було зроблено відповідний запис в трудовій книжці. Заробітна плата за угодою сторін була визначена в розмірі 100% мінімальної заробітної плати на місяць (а.с. 27, 35-37).

Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 01.06.2009 року у справі №3-2883 встановлено, щ 08.05.2009 року біля 22.50 год. по вул. Іванова в м. Вінниці, ОСОБА_3 керував автомобілем «Зіл», реєстраційний номер НОМЕР_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння. ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування усіма видами транспортних засобів строком на один рік (а.с. 79).

Відповідно до довідки, виданої Вінницьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Вінницькій області 17.04.2013 року, ОСОБА_3 позбавлений права керування транспортним засобом, посвідчення водія знаходиться на зберіганні у Вінницькому ВРЕР (а.с. 80).

Згідно наказу №1 від 01.09.2009 року ОСОБА_3 було звільнено з роботи на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП України за появу на роботі в нетверезому стані (підстава - постанова суду від 01.06.2009 року ), та внесено відповідний запис до трудового договору (а.с. 59-60).

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

Статтею 7 КЗпП України визначено, що особливості регулювання праці працівників, які працюють у фізичних осіб - роботодавців за трудовими договорами, установлюються законодавством.

В пункті 8 Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 року № 260 «Про затвердження Форми трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю» встановлено, що підприємець має право на підставі записів про реєстрацію та зняття з реєстрації трудового договору вносити відповідні записи про прийняття і звільнення з роботи до трудової книжки найманого працівника. Своєю чергою, відповідальний працівник центру зайнятості повинен завірити особистим підписом записи, внесені фізичною особою до трудової книжки працівника, і засвідчити їх печаткою (п. 9 Наказу № 260).

Згідно з пунктом 2.20-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов'язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо), зберігаються безпосередньо у працівників.

Згідно з пунктом 6 Наказу № 260 у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково підприємець робить запис у трудовому договорі про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті КЗпП, про що сторони особисто сповіщають державну службу зайнятості, яка зареєструвала трудовий договір. Це також підтверджує Міністерство праці та соціальної політики України в листі від 1 жовтня 2009 року № 227/06/186-09.

Своєю чергою, працівник центру зайнятості повинен зняти трудовий договір з реєстрації протягом трьох днів, про що робиться відмітка у книзі реєстрації трудових договорів (п. 6 Постанови № 1168).

Розірвання трудового договору має підтверджуватися підписами сторін трудових відносин у всіх примірниках трудового договору.

Згідно з пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання застосування законодавства про працю фізичною особою, яка використовує найману працю» № 1168 від 29.10.2009, для того щоб розірвати трудовий договір в односторонньому порядку за ініціативою підприємця-роботодавця (у випадках, визначених КЗпП), підприємець насамперед зобов'язаний письмово повідомити про це найманого працівника та у визначені строки провести передбачений законодавством розрахунок.

По справі встановлено та не заперечується позивачем, що з 19 червня 2009 року він на роботу не ходив, що також підтверджується відповідними актами про відсутність працівника на робочому місці (а.с. 64-78).

Тобто на день звільнення 01.09.2009 року ОСОБА_3 був відсутній на робочому місці.

Згідно акта від 08.09.2009 року ОСОБА_3 згідно повідомлення від 03.09.2009 року з'явився в офіс для повідомлення йому причини звільнення, але відмовився від підпису в трудовому договорі та надання трудової книжки для внесення запису про його звільнення (а.с. 81).

11.03.2010 року відповідачем було направлено повідомлення на адресу ОСОБА_3 з проханням з'явитися для встановлення обставин та зняття з реєстрації у Лівобережному Міжрайонному центрі зайнятості та повідомлено про те, що його звільнено за п.7 ст. 40 КЗпП України від 02.09.2009 року. Дане повідомлення отримано ОСОБА_3 15.03.2010 року.

Сторонами підтверджено факт, що трудова книжка позивача зберігалася у нього, а не у відповідача, що відповідно унеможливлювало внести відповідний запис про звільнення позивача з роботи .

Крім того, згідно повідомлення Лівобережного міжрайонного центру зайнятості м. Вінниці №08-06/2575 від 02.12.2009 року, внесення записів про прийняття та звільнення з роботи до трудової книжки працівника можливе лише в разі особистої присутності сторін трудових правовідносин в центрі зайнятості, тому зняти з реєстрації трудовий договір між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без присутності останнього неможливо (а.с. 61).

Згідно зі статтею 116 КЗпП розрахунок з працівником потрібно провести в день його звільнення. Якщо в такий день працівник не працював, тоді - не пізніше наступного дня після пред'явлення працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (частина перша ст. 116 КЗпП).

У цьому разі підприємець може зняти трудовий договір з реєстрації у центрі зайнятості без присутності найманого працівника.

Вимога про розрахунок була направлена позивачем відповідачу 28.08.2012 року і отримана останнім 01.09.2012 року, що підтверджується заявою, описом, квитанцією та поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 8-11).

В порушення вимог ст. 116 КЗпП України відповідачем після отримання вимоги, розрахунок з ОСОБА_3 проведено не було. Будь-яких повідомлень про нараховані суми , належні позивачеві при звільненні, відповідач не направив.

Згідно довідок про доходи ОСОБА_3 за період січень-грудень (включно) 2008 року його доходи становили 5268, 42 грн. ( з урахуванням утримань), за період січень - червень 2009 року - 3 042, 33 грн. (з урахуванням утримань), всього 8310, 75 грн. (а.с. 62,63).

Тобто відповідачем було здійснено нарахування заробітної плати позивачу за час здійснення ним трудових обов'язків з січня 2008 року по червень 2009 року включно, а тому вимоги позивача про стягнення заробітної плати за період з липня 2009 року по липень 2013 року є безпідставними та необґрунтованими, оскільки заробітна плата за цей період позивачу не нараховувалася.

В судовому засіданні позивачем було визнано отримання від відповідача в рахунок заробітної плати 1000 грн. за червень 2009 року (а.с. 86).

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказі сторін та інших осіб які беруть участь у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.. 61 цього кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів про проведення виплати ОСОБА_3 заробітної плати за період з січня 2008 року по червень 2009 року (включно).

Таким чином, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь позивача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з січня 2008 року по червень 2009 року (включно).

Згідно з п. 2 ст. ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати , але не більше ніж за один місяць.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 220 ЦПК України суд , що ухвалив рішення , може за заявою осіб які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи, ухвалити додаткове рішення, якщо суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ст. 367 цього Кодексу.

Таким чином, додаткове рішення, ухвалене судом першої інстанції від 23 липня 2013 року з метою усунення недоліків судового рішення є обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не вирішено питання про пропуск позивачем строку звернення до суду для вирішення трудового спору, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗПП України не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки відповідно до частини другої цієї статті у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, дані обставини досліджувалися судом першої інстанції та їм надана відповідна правова оцінка.

За таких обставин, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 липня 2013 року та додаткове рішення цього ж суду від 23 липня 2013 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ І.В. Міхасішин

Судді: /підпис/ Ю.Б. Войтко

/підпис/ І.М. Стадник

З оригіналом вірно:

Суддя апеляційного суду І.В.Міхасішин