Рішення № 33570022, 17.09.2013, Баштанський районний суд Миколаївської області

Справа № 468/1705/13-ц

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

___________

56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43

Р І Ш Е Н Н Я

іменем У К Р А Ї Н И

17.09.2013 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Муругова В.В., при секретарі - Фельчину Р.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Баштанка справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" звернувся до суду з позовом до відповідачів про звернення стягнення на житлову квартиру, що розташована по АДРЕСА_1, шляхом її продажу на публічних торгах. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 24.01.2008 року позивач уклав з відповідачем ОСОБА_2 кредитний договір № 014/08-112/74967. Відповідно до умов договору позивач надав відповідачу кредит у сумі 110000 грн. з умовою - сплати процентів за користування кредитом у розмірі 16,5% на рік. Кінцевим терміном повернення кредиту було встановлено 24.01.2018 року. На забезпечення виконання кредитного договору 24.01.2008 року між позивачем та відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений іпотечний договір, згідно з умовами вказаного договору відповідачі в забезпечення виконання умов кредитного договору передали позивачу у іпотеку належну відповідачам квартиру по АДРЕСА_1. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору в нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 103339 гривень 16 копійок, із яких: 77605,25 гривень - заборгованість за кредитом, в тому числі прострочена заборгованість в сумі 3860,50 грн., 8370,81 гривень - заборгованість по сплаті процентів, 17363,10 грн. - пеня. Позивач прийняв рішення про необхідність звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому, відповідачі, незважаючи на письмову вимогу позивача - заборгованість не погасили.

У зв'язку з цим, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на публічних торгах, визначивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Від представника позивача надійшла заява про підтримання позову та розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_4 до суду не з'явився, причин неявки не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином (рекомендованим листом зі зворотнім повідомленням).

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в судовому засіданні позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не визнали, вказавши, що відповідач ОСОБА_2 сплатив прострочену заборгованість, тому відсутні підстави для звернення стягнення на майно. Крім того, відповідач ОСОБА_2 заперечив, що сторони дійшли згоди про збільшення строків позовної давності стосовно вимог про стягнення пені та заперечив нарахований позивачем розмір пені, інші суми простроченої заборгованості відповідач банку сплатив.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 заперечили факт отримання ними повідомлень від банку про необхідність погашення суми заборгованості за позичальника та прийняте банком рішення про звернення стягнення на їх майно, оскільки вони не проживають в квартирі, яка є предметом іпотеки та куди банк направляв повідомлення, та банку було про це відомо, оскільки в договорі іпотеки вказані дійсні адреси проживання відповідачів.

Вислухавши пояснення відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5, дослідивши наявні у справі матеріали (кредитний договір від 24.01.2008 року №014/08-112/74967; іпотечний договір від 24.01.2008 року; заяву на видачу готівки від 25.01.2008 року; розрахунок заборгованості; повідомлення іпотекодержателя про необхідність погашення боргу від 05.03.2013 року; довідку ОСББ «Єдина сім'я» від 03.09.2013 №713; виписки по рахунку позичальника за 2009-2013 роки; квитанцію від 30.08.2013 року №01ZU67492), суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

В судовому засіданні встановлено, що 24.01.2008 року позивач уклав з відповідачем ОСОБА_2 кредитний договір № 014/08-112/74967. Відповідно до умов договору позивач надав відповідачу кредит у сумі 110000 грн. з умовою - сплати процентів за користування кредитом у розмірі 16,5% на рік.

Кінцевим терміном повернення кредиту було встановлено 24.01.2018 року.

Відповідач повинен був щомісячно сплачувати 1/120 частину отриманого кредиту.

На забезпечення виконання кредитного договору 24.01.2008 року між позивачем та відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений іпотечний договір, згідно з умовами вказаного договору відповідачі в забезпечення виконання умов кредитного договору передали позивачу у іпотеку належну їм квартиру по АДРЕСА_1.

З листопада 2012 року по січень 2013 року включно відповідач за кредит не сплачував взагалі, у зв'язку з чим в нього за розрахунками банку станом на 18.05.2013 року виникла заборгованість в сумі 103339 гривень 16 копійок, із яких: 77605,25 гривень - заборгованість за кредитом, в тому числі прострочена заборгованість в сумі 3860,50 грн., 8370,81 гривень - заборгованість по сплаті процентів, 17363,10 грн. - пеня.

Зазначені правовідносини врегульовані ст.ст. 526; 530 ч.1; 1050 ч.2; 1054 ч.1 ЦК України, ст. 2 Закону України „Про банки та банківську діяльність", ч.1 ст. 33 Закону України „Про іпотеку".

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки та банківську діяльність" банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Із ст. 526 ЦК України слідує, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.1 ст. 33 Закону України „Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до положень ст.ст. 38-39 Закону України „Про іпотеку" передбачено можливість звернення стягнення на предмет іпотеки за судовим рішенням шляхом проведення прилюдних торгів або шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

Разом з тим, ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

При цьому, з наданого банком розрахунку боргу слідує, що з часу отримання кредиту відповідачем ОСОБА_2 сплачено 32394,75 грн. тіла кредиту та прострочена заборгованість за тілом кредиту при зверненні до суду з позовом становила 3860,50 грн. Відповідачем сплачено в рахунок погашення процентів за користування кредитом 74704,68 грн., заборгованість за процентами становила 8370,81 грн.

Разом прострочена заборгованість за тілом кредиту та процентами відповідно до розрахунку банку становила 12231,31 грн.

При цьому, з наданих відповідачем виписок з рахунку та квитанції слідує, що 07.08.2013 року відповідачем внесено в якості погашення кредиту 2000 грн., а 30.08.2013 року - ще 17203 грн., тобто більше, аніж розрахована банком в позові сума простроченої заборгованості за тілом кредиту та процентами.

Що стосується нарахованої за три роки суми пені в розмірі 17363,10 грн., то відповідач ОСОБА_2 заперечив той факт, що сторони кредитного договору в договорі домовлялись про збільшення строку позовної давності по вимогам про стягнення пені з одного року до трьох років. Як на підставу трирічного періоду розрахунку пені позивач в позові послався на положення п. 16.7 кредитного договору, проте в кредитному договорі, укладеному між сторонами, такого пункту немає взагалі (останній пункт в даному договорі - п. 12.6) та кредитний договір не містить положень щодо можливості нарахування та стягнення пені більш ніж за рік, а, отже, і відсутні підстави покладати відповідальність за подібним чином розраховану пеню на іпотекодавців, які є відмінними від позичальника (з врахуванням положень п.7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» за яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, в тому числі і складових заборгованості за споживчим кредитом, строк давності якого минув).

Крім того, з п. 10.1 кредитного договору слідує, що пеня за несвоєчасну сплату позичальником кредиту та процентів визначена в розмірі 0,5 % за кожен день прострочення, при цьому, з наданого банком розрахунку слідує, що і пеня за несвоєчасну сплату тіла кредиту, і пеня за несвоєчасну сплату процентів визначена в розмірі 1% за кожен день прострочення, що суперечить умовам договору.

З вказаних обставин слідує, що позивач в супереч вимогам ст. 60 ЦПК України не довів правильність нарахованої ним суми пені, тому суд не може врахувати заявлений позивачем розмір пені як завдані банку збитки.

Відповідно до ч.3 ст.39 Закону України «Про іпотеку» суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

При цьому, вартість предмету іпотеки в укладеному між сторонами іпотечному договорі (п.1.3 договору) визначена сторонами договору у 157979 грн. Іншої оцінки іпотечного майна сторони суду не надавали.

Приймаючи до уваги розмір простроченої ОСОБА_2 кредитної заборгованості станом на 18.05.2013 року - 12231,31 грн. (з яких 3860,50 грн. прострочене тіло кредиту та 8370,81 грн. прострочені проценти), недоведеність правильності суми нарахованої банком пені, той факт, що відповідачем до винесення судом рішення сплачено за кредитом додатково 19203 грн., та розмір встановленого договором щомісячного платежу - 1/120 від суми кредиту, суд вважає, що вимоги позивача про дострокове стягнення залишку кредиту та процентів шляхом звернення стягнення на заставлене майно суперечать вимогам закону, оскільки сума простроченої заборгованості відповідача за кредитом не є співмірною з вартістю предмета іпотеки та порушення основного зобов'язання усунуті позичальником до винесення судового рішення, тому не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Таким чином, суд вважає, що розмір збитків, завданих іпотекодержателю в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем обов'язків за кредитним договором, є неспівмірним з вартістю іпотечного майна, а тому, враховуючи загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України), відповідно до ч.3 ст.39 Закону України «Про іпотеку» вимоги позивача про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10; 11; 60; 214; 215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана апеляційному суду Миколаївської області через Баштанський районний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

суддя: