Ухвала суду № 33569424, 05.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2160/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Харченко С.В. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

05 вересня 2013 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Сорочко Є.О., Межевича М.В.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватної фірми "Віта" до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Приватна фірма «Віта» звернулась до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби від 24.04.2013 року № 0000592201/503 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 28.05.2013 року).

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07 червня 2013 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби від 24.04.2013 року № 0000592201/503.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Приватна фірма «Віта» (ідентифікаційний код 20575062, місцезнаходження: 08700, Київська область, Обухівський район, с. Степок, вул. Корольова, буд. 2, зареєстрована державним реєстратором Обухівської районної державної адміністрації Київської області як юридична особа 28.04.1994 року, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № 1 342 120 0000 001126 (копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 524787)

Як платник податків позивач перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби та здійснює господарську діяльність, пов'язану, зокрема, з виробництвом готових кормів для домашніх тварин та тварин, що утримуються на фермах; допоміжною діяльністю у тваринництві та неспеціалізованою оптовою торгівлею.

У період з 28 грудня 2012 року по 04 січня 2013 року посадовими особами Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пунктів 79.1, 79.2 статті 79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання Приватною фірмою «Віта» вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з Приватним малим підприємством «СВА» за період з 01.09.2009 року по 31.10.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 09.01.2013 року № 26/220/20575062, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.6 - 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, що виявилось у завищенні податкового кредиту за травень, липень та грудень 2010 року; березень, квітень, липень, жовтень та грудень 2011 року; березень, травень, липень та жовтень 2012 року на загальну суму 34049 грн. 00 коп. у зв'язку з виконанням правочинів з придбання у Приватного малого підприємства «СВА» товарів, які, на думку відповідача, не були спрямовані на реальне настання наслідків, ними обумовлених.

За таких обставин, податковим органом зроблено висновок про заниження позивачем податку на додану вартість за вказані вище звітні періоди на загальну суму 34049 грн. 00 коп.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 28.01.2013 року № 0000122201/135, яким відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 42846 грн. 00 коп., з яких: 34049 грн. 00 коп. - за основним платежем; 8797 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, прийшов до висновку, що відповідачем не наведено обставини, які б спростовували факт здійснення позивачем господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток за вказаними операціями

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Так, судом першої інстанції встановлено, що підставою для донарахування позивачу податкових зобов`язань з податку на додану вартість за травень, липень та грудень 2010 року; березень, квітень, липень, жовтень та грудень 2011 року; березень, травень, липень та жовтень 2012 року у розмірі 34049 грн. 00 коп. є висновки податкового органу про нікчемність правочинів контрагента позивача - Приватного малого підприємства «СВА», що здійснювались ним як покупцем так і постачальником товарів (послуг).

Відповідачем зазначено, що вказана юридична особа має усі ознаки фіктивного підприємства, а відтак її діяльність з іншими суб`єктами господарювання, у тому числі з позивачем, спрямована виключно на отримання податкової вигоди шляхом вчинення фіктивних правочинів.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР, та Податковим кодексом України.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 200.1, пункту 200.2, пункту 200.3 та пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1 статті 201 Податкового кодексу України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (пункт 201.2 статті 201 Податкового кодексу України).

В силу пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як зазначено у підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон України від 16.07.1999 №996-ХІV) визначено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, право на формування податкового кредиту та включення до складу валових витрат певних сум виникає у платника податків у зв'язку із здійсненням ним господарських операцій, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами фінансової звітності.

Так, судом першої інстанції встановлено, що позивачем укладено з Приватним малим підприємством «СВА» договори поставки товару від 01.01.2010 року, 01.01.2011 року та 01.01.2012 року, відповідно до умов яких контрагент позивача прийняв на себе зобов`язання поставити позивачу товар (ящики гофрокартонні), а позивач зобов`язався прийняти вказаний товар та оплатити його вартість.

Прийняття позивачем вказаного товару у його контрагента проводилось шляхом підписання видаткових накладних № РН-0000239/гк від 20.04.2010 року, № РН-0000268/гк від 21.07.2010 року, № РН-0000379/гк від 20.12.2010 року, № 30/3 від 21.02.2011 року, № 73/3 від 08.04.2011 року, № 182/3 від 14.07.2011 року, № 370/3 від 27.12.2011 року, № 289/3 від 26.10.2011, № 451/3 від 22.03.2012 року, № 511/3 від 21.05.2012 року, № 589/3 від 12.07.2012 року та № 694/3 від 03.10.2012 року.

На підтвердження сум податку на додану вартість, що була сплачена позивачем у складі ціни товарів, Приватним малим підприємством «СВА» виписано податкові накладні № 01/282 від 21.07.2010 на суму 25804 грн. 80 коп., у тому числі ПДВ - 4300 грн. 80 коп., № 01/248 від 20.04.2010 на суму 25804 грн. 80 коп., у тому числі ПДВ - 4300 грн. 80 коп., № 01/388 від 20.12.2010 на суму 14878 грн. 08 коп., у тому числі ПДВ - 2479 грн. 68 коп., № 14/003 від 21.02.2011 на суму 14212 грн. 80 коп., у тому числі ПДВ - 2368 грн. 80 коп., № 9/003 від 08.04.2011 на суму 15792 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 2632 грн. 00 коп., № 16/003 від 14.07.2011 на суму 15456 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 2576 грн. 00 коп., № 24/003 від 26.10.2011 на суму 15456 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 2576 грн. 00 коп., № 48/003 від 27.12.2011 на суму 15456 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 2576 грн. 00 коп., № 17/003 від 22.03.2012 на суму 15456 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 2576 грн. 00 коп., № 15/003 від 21.05.2012 на суму 15321 грн. 60 коп., у тому числі ПДВ - 2553 грн. 60 коп., № 11/3 від 12.07.2012 на суму 15321 грн. 60 коп., у тому числі ПДВ - 2553 грн. 60 коп. та № 4/3 від 03.10.2012 на суму 15321 грн. 60 коп., у тому числі ПДВ - 2553 грн. 60 коп.

Оплату за придбані у Приватного малого підприємства «СВА» товарно-матеріальні цінності проведено позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки контрагента, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок.

Факт використання (переробки) товару у власній господарській діяльності підтверджується наступними документами: експлуатаційними дозволами по змішуванню та виготовленню продукції (а.с.164,181-182), сертифікатами якості виготовленої продукції (а.с.132-143), калькуляцією виробництва (а.с.115).

Крім того, факт зберігання отриманого товару підтверджений катрками розрахунку зберігання товару на складі (а.с.116-125)

Податок на додану вартість, сплачений позивачем у складі ціни отриманих від Приватного малого підприємства «СВА» товарів, включено позивачем до податкового кредиту підприємства за травень, липень та грудень 2010 року; березень, квітень, липень, жовтень та грудень 2011 року і березень, травень, липень та жовтень 2012 року.

Разом з тим, позивачем надано документи в підтвердження тих обставин, що він має основні ресурси та транспортні засоби для здійснення господарської діяльності (а.с.170-177).

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що висновки щодо позивача були сформовані виключно у зв'язку з оцінкою діяльності не самого позивача, а його контрагента.

Одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про правомірність віднесення позивачем сум податкового кредиту за вказаними господарськими операціями, так як, надані позивачем документи свідчать про товарність укладеної угоди та її реальність.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність належних доказів, які б вказували на порушення податкового законодавства позивачем, що має наслідком безумовне та чітко визначене застосування відповідних санкцій податкового законодавства, та за умов застосування презумпції правомірності рішень платника податку, передбаченого п.4.1.4. Податкового кодексу України є підставою для задоволення позову та скасування оскаржуваного рішення.

Щодо висновку податкового органу про нікчемність договорів про поставку товарів, укладених між позивачем Приватним малим підприємством «СВА» суд першої інстанції правомірно зазначає, що чинним законодавством не передбачено такого наслідку (санкції) встановлення факту нікчемності (недійсності) правочину, як донарахування податкових платежів за такими правочинами, зокрема і платежів з ПДВ.

Донарахування податкових зобов'язань, є за своїм змістом санкцією за допущене порушення платником податку у сфері виключно податкових правовідносин, а встановлення ознак недійсності чи правомірності правочину є по суті цивільні правовідносини, в сфері дії яких податкові органи не наділені управлінськими повноваженнями. Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновок відповідача про недійсність (нікчемність) Договору в Акті перевірки не може бути належною юридичною підставою для винесення оскаржуваного рішення та має лише інформативний характер.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем надано суду належним чином засвідчені копії первинних документів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо поставки контрагентами товарів. Податковий орган ані в Акті перевірки, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентом - Приватним малим підприємством «СВА» підтверджено первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: договорами, видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками тощо, які відповідають вимогам чинного законодавства та мають усі необхідні реквізити, необхідні для надання їм юридичної сили і доказовості.

Крім того, представником відповідача не заперечувалось, що на час укладання та виконання правочинів, контрагенти позивача були зареєстрованими юридичними особами та були платниками податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ПМП «СВА» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з урахуванням наданих представником позивача та досліджених судом первинних документів, а саме: договорів, видаткових накладних, податкових накладних, банківських виписок товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, сертифікатів якості, карток розрахунків тощо, позивачем підтверджено реальність господарських операцій з контрагентом.

З огляду на ту обставину, що під час судового розгляду відповідачем не наведено обставини, які б спростовували факт здійснення позивачем господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток за вказаними операціями, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про безпідставність тверджень податкового органу.

Отже, за умов відсутності належних доказів безтоварності зазначеної господарської операції, суд першої інстанції обґрунтовано вважає обмеження відповідачем права позивача на податковий кредит та на формування валових витрат за такими операціями - незаконним, а оскаржуване рішення таким, що підлягає скасуванню як протиправне.

Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності колегія суддів дійшла висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та, відповідно, його вимоги такими, що підлягають задоволенню.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 10 вересня 2013 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Є.О. Сорочко

М.В. Межевич

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Сорочко Є.О.

Межевич М.В.