Ухвала суду № 33556675, 18.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2013 року м. Київ К/9991/65231/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Моторного О.А., Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2012 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2012 року

у справі № 2а-1670/4104/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький елеватор» (далі - позивач, ТОВ «Кременчуцький елеватор»)

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області (далі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2012 року, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ № 0002762301/328, № 0002712301/327 від 16.02.2012 року та № 0008222301 від 15.05.2012 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема п. 135.1, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4 ст. 138, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справ, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини справи.

У період з 17.01.2012 року по 23.01.2012 року відповідачем проведено позапланову перевірку позивача з питань взаємовідносин з ФОП ОСОБА_4 за період вересень 2011 року, у зв'язку з наданням неповної відповіді на запит від 21.12.2011 року № 49994/10/23-315, за результатами якої складено акт № 487/23-308/33081783 від 30.01.2012 року, згідно висновків якого перевіркою встановлено порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме: п. 135.1, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4 ст. 138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІІ квартал в сумі 87 323,00 гривні; п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за вересень 2011 року в сумі 34 515,00 гривень.

Не погодившись із встановленими за результатами перевірки порушеннями, позивач 06.02.2012 року надав заперечення на акт перевірки. 13.02.2012 року податковим органом було надано відповідь на заперечення, згідно із якою зазначено, що порушення встановлені в ході проведення перевірки , відповідають нормам чинного законодавства.

На підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0002712301/327 від 16.02.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 109 053,75 гривні, з яких 87 323,00 гривні- сума основного платежу, 21 830,75 гривень - сума штрафних (фінансових) санкцій; № 0002762301/328, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 43 143,75 гривні, у тому числі 34 515,00 гривень - сума основного платежу та 8628,75 гривень - сума штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач, не погодившись із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, провів процедуру їх адміністративного оскарження.

Рішенням ДПС у Полтавській області № 1120/10/10-215 від 27.04.2012 року було скасовано податкове повідомлення-рішення 16.02.2012 року № 0002712301/327 в частині штрафної (фінансової) санкції в розмірі 21 830,75 гривень, в інший частині без змін, а скаргу без задоволення. Кременчуцькою ОДПІ після розгляду скарги позивача було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0008222301/592 від 15.05.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 87 323,00 гривні.

Рішенням ДПС України № 9460/6/10-2115 від 06.06.2012 року у задоволенні скарги позивача було відмовлено, а податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Підставою для нарахування позивачу суми грошового зобов'язання, слугували встановлені за результатами перевірки висновки податкового органу про те, що правочини укладені між позивачем та ФОП ОСОБА_4 не мають на меті реального настання правових наслідків.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до положень п. 14.1.36 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як свідчать матеріали справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.09.2012 року між ТОВ «Кременчуцький елеватор» (Покупець) та ФОП ОСОБА_4 (Продавець) було укладено договір поставки № 0209, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати (поставити) Товар - соєві боби (соя) в обумовлений у цьому договорі строк другій стороні Покупцеві, а Покупець зобов'язується прийняти цей Товар і сплатити за нього певну грошову суму, на умовах обумовлених у цьому Договорі.

Факт реальності виконання господарських зобов'язань підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону № 996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Статтею 9 Закону № 996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що документальному підтвердженню підлягає одна із вище зазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону № 996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Частиною 2 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до абз.27 п. 1 Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Факт перевезення придбаного товару підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій наданими позивачем копіями товарно-транспортних накладних від 05.09.2011 року.

Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну України «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей» від 16.05.1996 року № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.1996 року за № 293/1318, зі змінами та доповненнями (далі - Інструкція № 99), дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, регламентовано умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 3 Інструкції № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Видача бланків довіреностей здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей. Довіреність на одержання цінностей видається лише особам, які працюють на даному підприємстві.

Згідно з п. 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до п. 10 Інструкції № 99 особа, якій видано довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, надати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (у комору) або матеріально відповідальній особі.

Згідно із вимогами п. 13 Інструкції № 99 довіреність незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) із зазначенням на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а інший - додається до залишеної у постачальника довіреності й використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей (п. 15 Інструкції № 99).

Отже, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що при передачі товару від постачальника до покупця довіреності на отримання матеріальних цінностей передаються постачальникові та зберігаються ним у строк встановлений законодавством України.

Факт їх наявності на час отримання товарно-матеріальних цінностей підтверджується дослідженою судами попередніх інстанцій наданими позивачем копією витягу з книги реєстрації довіреностей на отримання товару.

Судами встановлено, що розрахунки за вище зазначеною господарською операцією були проведені в безготівковій форму, про що свідчить наявні в матеріалах справи та досліджені судами попередніх інстанцій виписки по особовому рахунку у банку.

Також, судами встановлено, що в послідуючому придбаний у ФОП ОСОБА_4 товар було використано позивачем у власній господарській діяльності, а саме був перероблений на олію соєву та макуху соєву згідно договору укладеного із ТОВ «Сільгосппродукт» № 010411 від 01.04.2011 року, яка в послідуючому була реалізована контрагентам - ТОВ «Агро-Овен», ВАТ «Птахокомбінат «Бершадський».

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що факт придбання товару та виконання його в послідуючому у власній господарській діяльності підтверджується наявними в матеріалах справи первинним документами, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України і містять усі необхідні реквізити.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ФОП ОСОБА_4 було виписано на адресу ТОВ «Кременчуцький елеватор» податкові накладні, які були досліджені судами. Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображених у реєстрі отриманих податкових накладних.

Кірм того, судами попередніх інстанцій встановлено, що на час укладання та виконання умов договору, так і на час виписки податкових накладних, сторони були зареєстровані у встановленому законом порядку платником податку на додану вартість.

Підстави для виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, порядок його формування, а також порядок виникнення від'ємного значення, визначено ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України.

За умови відсутності законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України при формуванні податкового кредиту останній має право на податковий кредит, на який зменшується податкове зобов'язання звітного періоду за правилом п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 200.1 ст. 200 ПК України.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит. Натомість встановлено, що податкові накладні видані особою, яка, на час їх видачі, була зареєстрована платниками податку на додану вартість та дієздатною юридичною особою.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковим органом не наведено доводів та доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентом певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинення таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку (покупця) не можуть свідчили лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування постачальниками товару.

Водночас, судами попередніх інстанцій були досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій з вказаним контрагентом та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту. Крім того, реальність спірних господарських операцій підтверджується матеріалами справи, зокрема, податковими та видатковими накладними тощо.

Крім того, юридична відповідальність має індивідуальний характер та несплата податків контрагентами позивача не може бути підставою для відповідальності товариства, відносно якого у справі відсутні докази його недобросовісності як платника. У разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним за сплатою ПДВ, який нараховується по ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

На підставі викладеного, суди попередніх інстанцій, з врахуванням встановлених обставин справи, дійшли правильного висновку про те, що фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентом і правомірність віднесення позивачем даних сум до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та формування податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2012 року у справі № 2а-1670/4104/12 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: О.А. Моторний

І.В. Приходько