Рішення № 33551162, 12.09.2013, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2013 р. Справа № 918/1343/13

Суддя Романюк Р.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Фізичної особи - підприємця Бранець Романа Володимировича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-Р"

про стягнення 30 731 грн. 81 коп.

В засіданні приймали участь:

від позивача: Кунтий Н.О. (довіреність № 620 від 11.05.2012 року).

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Фізична особа - підприємець Бранець Роман Володимирович звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-Р" про стягнення 30 731 грн. 81 коп. заборгованості та 2 000 грн. 00 коп. витрат по оплаті юридичних послуг.

В обгрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він на підставі Договору № 92 П від 18.10.2013р. поставив відповідачу товар, вартість якого останнім сплачена лише частково і саме залишок заборгованості та кошти, сплачені за юридичний супровід справи, позивач просить суд стягнути з відповідача у примусовому порядку.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.

Оскільки відповідач був завчасно повідомлений про день та час судового розгляду та мав можливість в розумні терміни довести до відома суду свої доводи та заперечення стосовно позовних вимог, однак правами, визначеними ст. 22 ГПК України не скористався, суд вважає за можливе розглянути справу по суті позовних вимог, без участі представника відповідача - за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 ЦК України, - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, умови якого, в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковими для виконання сторонами (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

18 жовтня 2012 року між Фізичною особою - підприємцем Бранець Романом Володимировичем (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арго-Р" (покупець) укладено Договір поставки № 92П (далі - Договір) (а.с. 6-8), за умовами якого, з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей від 18.10.2012 року (а.с. 9-11), постачальник зобов'язується поставляти товари, а покупець приймає у власність товари й оплачує їх вартість за ціною, що узгоджується сторонами в момент замовлення товару. В накладних вказується найменування товару його кількість, асортимент і ціна (п. 1.1. Договору).

Згідно з п. 2.1. Договору, покупець проводить оплату з відтермінуванням протягом 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту отримання товару.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до "31" грудня 2013 року. Строк дії даного договору автоматично продовжується на термін один рік, якщо за 30 днів до закінчення його строку дії жодна із сторін не повідомить іншу в письмовій формі про свій намір змінити чи припинити його дію (п. 10.1. Договору).

Договір та протокол узгодження розбіжностей підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач на підставі Договору - за накладними № 25 від 08.01.2013 року, № 78 від 21.01.2013 року, № 105 від 26.01.2013 року, № 114 від 29.01.2013 року та № 138 від 02.02.2013 року, здійснив поставку товару, на загальну суму 32 856 грн. 66 коп., який прийнятий відповідачем без будь-яких застережень стосовно кількості поставленого товару чи його ціни.

Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи та вбачається із залученої до справи банківської виписки, вартість товару відповідачем сплачена лише частково.

Доказів сплати залишку заборгованості в сумі 30 731 грн. 81 коп. суду не подано.

06 червня 2013 року позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 30 від 05.06.2013 року з проханням сплатити заборгованість, яка останнім отримана, однак її вимоги проігноровані.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За таких обставин, коли факт поставки позивачем товару підтверджується зібраними у справі доказами, строк оплати за який настав в силу умов п. 2.1 Договору, то за відсутності доказів про оплату його вартості з боку відповідача, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 30 731 грн. 81 коп. боргу.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача судових витрат, у тому числі 2 000 грн. витрат по оплаті юридичних послуг.

В обґрунтування витрат позивача, суду надано:

- договір про надання юридичних та консультаційних послуг №18/13, укладений 18.02.2013р. між позивачем та фізичною особою - підприємцем Кунтий Назаром Орестовичем;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Кунтий Назара Орестовича №1207;

- акт здавання - приймання виконаної роботи № 7 до договору №18/13 про надання послуг від 18.02.2013р. між ФО-П Бранець Р.В. та ФО-П Кунтий Н.О. на суму 2 000 грн. 00 коп. Копії зазначених документів містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктами 2, 4 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За частиною 1 статті 30 вказаного Закону формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар.

Згідно з частиною 2 вищезазначеної статті порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частина 3 статті 30 цього Закону).

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

За таких обставин, коли зібраними у справі доказами підтверджується надання зазначених консультаційних послуг Фізичною особою - підприємцем Кунтий Н.О., а не адвокатом, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для віднесення цієї суми до судових витрат та, відповідно, покладення їх на відповідача у справі.

З огляду на зазначене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-Р" (33001, м. Рівне, вул. Дворецька, 93, код ЄДРПОУ 31299420) на користь Фізичної особи - підприємця Бранець Романа Володимировича (80300, Львівська область, Жовківський район, м. Жовква, вул. М.Хвильового, 36, код 2798217799) 30 731 грн. 81 коп. заборгованості за поставлений товар та 1 720 грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "16" вересня 2013 року.

Суддя Романюк Р.В.