Постанова № 33522570, 06.09.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2013 року місто Київ № 810/3425/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фора» (представник Місіна Людмила Петрівна)доІнспекції з питань захисту прав споживачів у Київській областіпровизнання дій протиправними та визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фора» (представник Місіна Людмила Петрівна), звернувся до суду з адміністративним позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Київській області про визнання дій протиправними та визнання протиправною та скасування постанови.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність дій відповідача під час призначення та проведення перевірки, на відсутність порушення позивачем вимог законодавства про захист прав споживачів при реалізації продовольчих і промислових товарів. Вважає постанову про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 19.06.2013 року № 610 протиправною та такою, що винесена з порушенням норм чинного законодавства.

Крім цього, позивач зазначив, що відповідач не врахував як під час здійснення перевірки так і під час прийняття оскаржуваної постанови, наданих позивачем інформації та документів, що спростовують виявленні перевіряючими порушення.

Про дату, час та місце судового розгляду сторони були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

У призначений день та час до суду з'явилися представник позивача та представник відповідача.

Представники сторін заявили клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Таким чином, клопотання представників сторін вважаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з огляду на це, суд визнав за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження на основі наявних в матеріалах справи доказів.

Розглянувши подані документи, долучені до матеріалів справи та оригінали, які надавалися відповідачем для огляду (зауваження до Акта перевірки з фото товарів та накладними на товар), з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

30.05.2013 року - 31.05.2013 року Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Київській області було проведено перевірку дотримання законодавства про захист прав споживачів магазину позивача, що знаходиться за адресою: Київська область, селище міського типу Бородянка, вулиця Леніна, будинок 343.

Про проведення перевірки ТОВ «Фора» було проінформоване письмовим повідомленням Інспекції з питань захисту прав споживачів № 000854 від 26.04.2013 року.

У вказаному повідомленні зазначено строк проведення перевірки з 27.05.2013 року по 31.05.2013 року та те, що термін перевірки не перевищуватиме п'яти робочих днів.

У ході проведення перевірки були встановлені порушення статті 6 Закону України «Про захист прав споживачів», пунктів 17 та 21 Порядку провадження торгівельної діяльності та правил торгівельного обслуговування населення на ринку споживчих товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 року № 833, а саме: відсутність необхідної, доступної та своєчасної інформації про продукцію; реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів за органолептичними показниками; реалізація продукції без належних умов пакування.

За результатами перевірки складений Акт № 000715 від 30.05.2013 року (далі - Акт перевірки).

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, посадовими особами відповідача при контрольно-вибірковому інспектуванні продукції встановлено реалізацію продукції, що відображена в пунктах 1-23, 43-47, 55, 63-68, 71, 72-81, 84-86 таблиці додатку № 7 в порушення вимог нормативних документів за органолептичними показниками; реалізацію продукції, що відображена в пунктах 48-52, 53, 54, 56, 57 таблиці додатку № 7 в порушення вимог нормативних документів щодо упакування; відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що відображена в пунктах 24-42, 58-62, 69, 70, 82, 83, 87-90 таблиці додатку № 7.

Як зазначає позивач, він не погодився із висновками Акта перевірки, про що зробив запис «Акт № 000715 від 30.05.2013 року та додатки до нього підписані із зауваженнями, які надаються окремо» у розділі ІІІ «Пояснення, зауваження або заперечення щодо проведення перевірки та складеного Акта, що мають місце з боку підприємства».

На підставі Акта перевірки, Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Київській області прийнято постанову від 19.06.2013 року № 610 про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої, за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію та реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів до позивача застосовано штраф у розмірі 15 986, 88 гривень.

Не погоджуючись із вказаною постановою та діями відповідача по проведенню перевірки позивач скористався своїм правом оскаржити її у судовому порядку, звернувшись із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду та контролю у сфері господарської діяльності, а також повноваження органів державного нагляду та контролю у питаннях захисту прав споживачів визначені вимогами Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» № 877-V від 05.04.2007 року, Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року № 1023-ХІІ, Порядку проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг (затверджений Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 310 від 07.03.2012 року, зареєстроване у Міністерстві юстиції України 11.05.2012 року за № 743/21056), Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів (затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 1177 від 17.08.2002 року) та іншими нормативно-правовими актами.

Так, Законом України від 05.04.2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877-V) визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема, належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища (стаття 1 Закону № 877-V).

Відповідно до положень статті 1 Закону № 877-V, заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Згідно з частинами четвертої та п'ятої статті 5 Закону № 877-V, органи державного нагляду (контролю) здійснюють планові заходи з державного нагляду (контролю) за умови письмового повідомлення суб'єкта господарювання про проведення планового заходу не пізніш як за десять днів до дня здійснення цього заходу. Повідомлення, окрім іншого, повинно містити дату початку та дату закінчення здійснення планового заходу. Строк здійснення планового заходу не може перевищувати п'ятнадцяти робочих днів, а для суб'єктів малого підприємництва - п'яти робочих днів, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до вимог статті 7 Закону № 877-V для здійснення планового або для здійснення планового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ, на підставі наказу оформлюється посвідчення (направлення) на проведення заходу.

На підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу державного нагляду (контролю) (із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові) і засвідчується печаткою. У посвідченні (направленні) на проведення заходу, зокрема, зазначаються: номер і дата наказу, на виконання якого здійснюється захід; підстави для здійснення заходу; предмет здійснення заходу.

Так, з наданих суду документів встановлено, що в направленні на проведення перевірки зазначено, що перевірка є плановою і проводиться на підставі наказу Держспоживінспекції у Київській області від 27.05.2013 року № 109. У направленні зазначено, що перевірка проводиться за адресою: Київська область, смт. Бородянка, вулиця Леніна, 343. Строк проведення перевірки з 27.05.2013 року по 31.05.2013 року.

В силу статті 7 Закону № 877-V суб'єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред'явили документів, передбачених цією статтею. Пред'явлення наказу на проведення перевірки не передбачено жодним нормативно-правовим документом у сфері захисту прав споживачів.

Як вбачається з Акта перевірки та не було спростовано позивачем, останнім, особам, які здійснювали перевірку його господарської одиниці, були надані всі наявні документи для проведення перевірки, а отже, допущено до перевірки.

Отже, твердження позивача про неправомірність проведення перевірки не відповідають встановленим судом обставинам та дослідженим доказам.

Щодо тверджень позивача про неправомірність віднесення позивача до суб'єктів господарювання з великим ступенем ризику, суд вважає такі доводи хибними і такими, що не відповідають нормативно-правовим актам.

Так, відповідно до частини другої статті 5 Закону 877-V орган державного нагляду (контролю) визначає у віднесеній до його відання сфері критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності.

З урахуванням значення прийнятного ризику всі суб'єкти господарювання, що підлягають нагляду (контролю), відносяться до одного з трьох ступенів ризику: з високим, середнім та незначним.

Залежно від ступеня ризику органом державного нагляду (контролю) визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю).

Критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності і періодичність проведення планових заходів, затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням органу державного нагляду (контролю).

Так, підпунктом 4 пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2008 року № 1164 «Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності, пов'язаної з виробництвом, випуском і реалізацією продукції (виконанням робіт, наданням послуг), та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю)» передбачено, що до суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику належать суб'єкти, що провадять господарську діяльність з виробництва, випуску і реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг), види якої визначені у ДКПП за такими кодами: продукція харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів: м'ясо, м'ясопродукти та продукти забою тварин - код 15.1; продукція рибна - код 15.2; продукція перероблення овочів та плодів - код 15.3; жир тваринний та олія - код 15.4; продукти молочні та морозиво - код 15.5; продукція борошномельно-круп'яної промисловості та крохмалопродукти - код 15.6; корми готові для тварин - 15.7; продукти харчові інші - код 15.8; напої - код 15.9.

Наказом Держстандарту від 30.12.1997 року № 822 затверджено Державний класифікатор продукції та послуг ДК 016-97.

Державний класифікатор продукції та послуг є складовою частиною Державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації. Класифікатор розроблено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.05.93 року № 326 «Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики».

ДКПП призначено для використання органами центральної та місцевої державної виконавчої влади, фінансовими органами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.

Об'єктом класифікації в ДКПП є продукція та послуги, створені внаслідок усіх видів економічної діяльності.

ДКПП гармонізований з Державним класифікатором України ДК 009-96 «Класифікація видів економічної діяльності» (КВЕД). Об'єктам класифікації КВЕД на ієрархічних рівнях «секція - клас», як правило, відповідає класифікаційна позиція або група позицій ДКПП. Але ДКПП має більш глибоку деталізацію класифікаційних угруповань продукції та послуг. Це викликано гармонізацією ДКПП з Європейською класифікацією продукції та послуг за видами діяльності (СРА), яка, у свою чергу, пов'язана з Гармонізованою системою опису та кодування товарів (HS) та Комбінованою номенклатурою Європейського співтовариства (CN).

Ступень ризику відповідного суб'єкта господарювання визначається виходячи з кодів продукції, яка виробляється, випускається і реалізується, а не по видам діяльності самого суб'єкта господарювання.

Тим більше, до суб'єктів господарювання з незначним ступенем ризику, до яких відносить себе позивач відносяться такі товари, виробництвом, випуском та реалізацією яких позивач взагалі не займається (метали основні та металеві вироби, виготовлені заводським способом, машини та устаткування, устаткування електричне та електронне, устаткування транспортне).

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно визначив позивача як суб'єкта господарювання з великим ступенем ризику, а тому перевірки повинні проводитися не частіше одного разу на рік.

Також суд критично відноситься до тверджень позивача, що магазин, де проводилась перевірка не є відокремленим підрозділом позивача, а протягом 2012-2013 років вже неодноразово проводились перевірки інших магазинів позивача, і здійснюючи захід державного нагляду (в будь-якій господарський одиниці позивача) відповідач фактично здійснює захід відносно всього підприємства, а отже перевірка магазину за адресою Київська область, смт. Бородянка, вулиця Леніна, 343 була неправомірною.

Так, магазин за адресою Київська область, смт Бородянка, вулиця Леніна, 343 є торгівельним приміщенням позивача та відповідно до наданих відповідачу повноважень, останній має право безперешкодного доступу до перевірки таких приміщень (магазинів) під час проведення планової чи позапланової перевірки, до того ж слід зазначити, що норми чинного законодавства України у сфері прав споживачів не забороняють відповідачеві проводити планові перевірки в декількох магазинах суб'єкта господарювання у різні періоди відповідно до планів робіт на відповідні квартали відповідно до норм, визначених Законом № 1023-ХІІ, Законом № 877-V та Порядком № 310.

Також, слід відмітити, що наказом Державної податкової адміністрації від 01.12.2000 року № 614 «Про затвердження нормативно-правових актів до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» встановлено, що місцезнаходження (місце проживання) суб'єкта господарювання - місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи, що зазначене у свідоцтві про державну реєстрацію суб'єкта господарювання. Господарська одиниця - стаціонарний або пересувний об'єкт, у тому числі транспортний засіб, де реалізуються товари чи надаються послуги та здійснюються розрахункові операції. Назва господарської одиниці - назва, яка зазначена в дозволі на розміщення господарської одиниці (договорі оренди, іншому документі на право власності або користування господарською одиницею). Адреса господарської одиниці - адреса, яка зазначена в дозволі на розміщення господарської одиниці (договорі оренди, іншому документі на право власності чи користування господарською одиницею).

В повідомленні про проведення перевірки, в направленні на перевірку та в Акті перевірки вказано, за якою саме адресою позивача буде проводитися перевірка.

Твердження про те, що мережа магазинів ТОВ «Фора» не має статусу відокремлених підрозділів, а отже перевірятися може лише один магазин один раз на рік вважаються судом безпідставними і такими, що можуть призвести до порушення прав споживачів.

Відповідно до частин шостої статі 7 Закону № 877-V за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.

Слід зазначити, що суд не вбачає порушень з боку відповідача, як стверджує позивач, що перевірка проводилась 30 і 31 травня 2013 року, а дата в Акті зазначена 30 травня 2013 року (початок перевірки). В Акті перевірки чітко вказано початок заходу і завершення заходу.

Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями.

Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).

Один примірник акта вручається суб'єкту господарювання або уповноваженій ним особі, а другий - зберігається в органі державного нагляду (контролю).

Аналогічні положення зазначені і в Порядку № 310. Також, пунктом 3.9 Порядку № 310 передбачено, що представник суб'єкта господарювання (керівник, особа, яка його заміщає, а в разі їх відсутності - особа, яка реалізує продукцію) має право під час підписання акта письмово надати свої пояснення, зауваження або заперечення до акта, які є його невід'ємною частиною.

Отже, саме під час підписання Акта повинні бути наданні зауваження та пояснення, які б були невід'ємною частиною Акта. Як встановлено з матеріалів справи позивач свої зауваження надавав 12.06.2013 року, 18.06.2013 року, 19.06.2013 року. Тому суд критично оцінює зроблений запис «Акт № 00715 від 30.05.2013 року та додатки до нього підписані із зауваженнями, які надаються окремо», оскільки встановити достовірність таких зауважень не видається за можливе.

Також суд не бере до уваги посилання позивача на ту обставину, що всі первинні бухгалтерські документи знаходяться в головному офісі, тому надати їх під час проведення перевірки не виявлялося можливим. Позивач вказав, що рішеннями суддів встановлювалися правомірні дії позивача по зберіганню первинної бухгалтерської документації в іншому місці, ніж те, де проводиться реалізація товарів. Суд звертає увагу, що предметом цієї справи не є встановлення факту правомірності чи неправомірності дій позивача по зберіганню первинної бухгалтерської документації в головному офісі підприємства. Суд вважає за необхідне відмітити, що позивач був повідомлений завчасно про проведення планової перевірки і мав можливість належно підготуватися до її проведення.

Оцінюючи фактичні дані, матеріали справи, а також факт допуску працівників Інспекції з питань захисту прав споживачів до проведення перевірки, надання всіх наявних документів для її проведення, суд дійшов висновку, що недотримання порядку проведення перевірки суб'єкта господарської діяльності є підставою виключно для недопущення посадових осіб Інспекції з питань захисту прав споживачів до проведення планової або позапланової виїзної перевірки. Водночас, наявність такого порушення за своїми правовими наслідками жодним чином не спростовує висновків Акта перевірки, який складений за результатами її проведення.

Підсумовуючи викладене, враховуючи допуск перевіряючих до проведення перевірки, надання їм документів, наявність всіх підстав для проведення такого планового заходу, суд дійшов висновку, що дії відповідача є правомірними, а тому в задоволенні позовних вимог про визнання дій відповідача протиправними слід відмовити.

Стосовно встановлених під час проведення перевірки правопорушень, суд виходить з наступних встановлених обставин та вимог нормативно-правових актів у сфері захисту прав споживачів.

Щодо встановлених порушень у зв'язку з відсутністю необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію пунктів 24-42, 58-62, 69, 70, 82, 83, 87-90 таблиці додатку № 7 до Акта перевірки слід відмітити наступне.

Перевіркою встановлено, що у документах на товари вказані у пунктах 24-29 відсутня інформація про виробника товару, його місцезнаходження, у пунктах 30-35 - відсутня інформація про виробника товару, його місцезнаходження, не зазначено нормативний документ, вимогам якого має відповідати продукція (ДСТУ, ГОСТ, ТУ), у пунктах 36-42 - не вказано виробника, його місцезнаходження.

Пункт 58-61 - непродовольчі товари з відсутністю інформації про дату виготовлення, пункт 62 - відсутність інформації про кінцевий термін придатності. Пункт 69 - відсутність інформації про відхилення від номінальної маси нетто. Пункт 70 - відсутність інформації про підприємство-виробника, його місцезнаходження, про основні властивості продукції - інформація затерта та недоступна для споживача. Пункт 82, 83, 87-89 - відсутність на маркуванні інформації про відхилення від номінальної маси нетто. Пункт 90 - відсутність на маркуванні інформації про масу нетто.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається, що в пунктах 24-42 в графі «детальний опис порушення...» не вказано, що описаний товар є імпортним та ваговим товаром. Згідно пунктів 6, 26 Технічного регламенту щодо правил маркування харчових продуктів, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 487 від 28.10.2010 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2011 року за № 183/18921 для фасованих імпортних товарів зазначення виробника та його адреси - не вимагається; щодо вагового товару діє ДСТУ № 4518-2008 (яке є рекомендованим, тобто не обов'язковим), інформацію, передбачену вимогами цього стандарту для харчових продуктів, надає продавець, отже, її наявність в торгівельному залі є не обов'язковою, вона може надаватись споживачу з іншими документами, як передбачено статтею 15 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування. Зазначена інформація є в супровідних документах, в тому числі щодо якості, які були надані перевіряючим та не визвали в них зауважень (в Акті перевірки не зазначається, що ці документи відсутні).

Позивач вказує, що по товарам, зазначеним у пунктах 58-61 дата виготовлення товару зазначається виробником на загальній упаковці і це не є порушенням, дата виготовлення вказана на упаковці. У пункті 62 - строк придатності товару зазначається на упаковці і це не є порушенням, що виробником і здійснено. У пункті 69 щодо якого встановлено порушення, що товар (продукт молоковмісний сметанний) без інформації про відхилення номінальної маси, однак в маркуванні зазначено ГОСТ, допускається в маркуванні зазначати відхилення та/або стандарт, оскільки в стандарті прописано відхилення.

Пункт 70 - паштет Pork Tunnel брюссельський Grand-Mere, позивачем до зауважень надано фото товару з маркуванням - інформація про підприємство виробника та його місцезнаходження, основні властивості товару в наявності.

По пунктам 82-83 - надавалось фото товару, з якого вбачається, що вироби не розтріскані; стандартами допускаються невеликі відхилення і це не є порушенням, якщо на маркуванні вказано назву стандарту, не вказується допустимий рівень відхилень маси нетто, такі відхилення вказуються в самому стандарті.

Пункт 87 (масло солодковершкове Простоквашино) в Акті зазначено, що немає інформації про відхилення від номінальної маси нетто, але на пачці є така інформація, надається фото товару; окрім зазначеного, якщо на товарі вказано стандарт, за яким його виготовили, вказувати відхилення маси нетто не вимагається (ГОСТ 37-91).

Пункти 88, 89 (масло солодковершкове) на маркуванні товару вказано стандарт; згідно ГОСТ 37-91 на маркуванні зазначається тільки маса нетто, а відхилення не вказуються, вони прописані в цьому стандарті, отже порушення - відсутнє.

Пункт 90 (закуска Житомирський МК Тушкована) в Акті зазначено, що не вказано маси нетто, але це ваговий товар, він зважується касиром перед продажем на вагах, що розташованих біля каси, фото надано - вбачається, що це ваговий товар.

Суд не погоджується з наведеними твердженнями позивача з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 4 Закону № 1023-ХІІ споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця).

Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону № 1023-ХІІ споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Інформація про продукцію повинна містити: назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати вітчизняна продукція; дані про основні властивості продукції, а щодо продуктів харчування - про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт; відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами; позначку про наявність або відсутність у складі продуктів харчування генетично модифікованих компонентів; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції; виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров'ю або майну споживача) протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї до відповідності; дату виготовлення; відомості про умови зберігання; гарантійні зобов'язання виробника (виконавця); правила та умови ефективного і безпечного використання продукції; строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування.

Інформація про продукцію може бути розміщена у місцях, де вона реалізується, а також за згодою споживача доводитися до нього за допомогою засобів дистанційного зв'язку.

Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, повинні супроводжуватись інформацією про їх походження.

Продавець не звільняється від відповідальності у разі неодержання ним від виробника (імпортера) відповідної інформації про товар.

Відповідно до пункту 1 Правил роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджених наказом Міністерства економіки і з питань Європейської інтеграції України 11.07.2003 року № 185, ці Правила регламентують порядок приймання, зберігання, підготовки до продажу і продаж продовольчих товарів через роздрібну торговельну мережу, а також визначають вимоги в дотриманні прав споживачів щодо якості й безпеки товару та рівня торговельного обслуговування.

Відповідно до пункту 11 Правил № 185 усі харчові продукти і продовольча сировина в суб'єкта господарської діяльності повинні бути з документами, наявність яких передбачена чинними нормативно-правовими актами. Харчові продукти і продовольча сировина, які надходять у торговельну мережу, повинні відповідати вимогам чинного законодавства, чинних нормативно-правових актів і нормативних документів щодо показників якості та безпеки харчових продуктів, упаковки, маркування, транспортування, приймання і зберігання.

Відповідно до пункту 15 Правил № 185 працівники суб'єкта господарської діяльності зобов'язані надати покупцю необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари, а також на вимогу покупця - документи, якими підтверджуються їх якість і безпека, а також ціна товарів.

Згідно пунктом 17 Порядку проведення торгової діяльності і правил торгового обслуговування на ринку споживчих товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 року № 833 (зі змінами і доповненнями), забороняється продаж товарів, що не мають відповідного маркування, належного товарного вигляду, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, строк придатності яких минув, а також тих, що надійшли без документів, передбачених законодавством, зокрема, які засвідчують їх якість та безпеку.

Таким чином, надання вищевказаної інформації для споживачів є обов'язковим, а її ненадання є порушенням чинного законодавства України та суттєво обмежує законне право споживача на усвідомлений і компетентний вибір товарів.

Статтею 21 Закону № 1023-ХІІ визначено, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; реалізується продукція, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою.

Оцінюючи доводи позивача в частині маркування фасованого імпортного товару, суд зазначає наступне.

Відповідно до Технічного регламенту щодо правил маркування харчових продуктів, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.10.2010 року № 487, маркування - усі слова, описи, знаки для товарів і послуг, назва марки, зображення чи символи, що стосуються харчових продуктів і розміщені на будь-якій упаковці, етикетці (стікері), споживчій тарі, контретикетці, кольєретці, ярлику, пробці, листку-вкладиші, документі, повідомленні, інших елементах упаковки, що супроводжують чи належать до цього виду харчових продуктів.

У пункті 6 Технічного регламенту № 487 зазначено, що в маркуванні вказується найменування та місцезнаходження і номер телефону виробника або гарячої лінії, фактичну адресу потужностей (об'єкта) виробництва, а для імпортованих харчових продуктів - найменування та місцезнаходження і номер телефону імпортера.

Водночас, суд звертає увагу, що під час проведення перевірки встановлені порушення саме статті 15 Закону № 1023-ХІІ та Порядку № 833 в частині відсутності інформації про виробника товару, його місцезнаходження, що підтверджуються наданими самим позивачем документами.

Тобто, перевіряючими не встановлювалися порушення відсутності такої інформації на маркуванні вказаних товарів (тобто після зважування і приклеювання відповідного стікеру), а встановлено, що з наявних супровідних документів на вказані товари виробник та його місцезнаходження не зазначено. Інших доказів позивачем не надано. В наданих документах вказуються країна походження, експортер товару, постачальник. Тобто споживач фактично позбавлений можливості з'ясувати виробника вказаного товару.

Також суд не бере до уваги посилання позивача на ДСТУ № 4518:2008 щодо відсутності обов'язку наявності інформації про товар у торгівельному залі, оскільки така інформація є у продавця.

На думку суду, під «своєчасністю» і «доступністю» надання інформації про товар необхідно розуміти надання безпосередньо в момент (день) звернення споживача, який має намір цей товар придбати, повної інформації, що може вплинути на його рішення придбати цей товар. Споживач повинен мати доступ до повної інформації у момент придбання товару, а не звертатися до продавця для отримання такої інформації. Такий висновок суду ґрунтується на нормах Закону України «Про захист прав споживачів».

З цих же підстав суд не погоджується з доводами позивача в частині того, що якщо зазначено ГОСТ, то вказувати відхилення від номінальної маси нетто не є обов'язковим, оскільки такі відхилення вказані в самому ГОСТ, однак споживач не має доступу під час придбання товару до положень ГОСТ, а інформації про товар він має право отримувати повну (пункти 69, 82, 83, 87, 88, 89 додатку № 7 до Акту перевірки). Позивач посилається на фото товару, які надавалися ним із зауваженнями до Акта перевірки, водночас суд не вважає такі фото належними та допустимими доказами.

По-перше, фото на товар, вказаний у пунктах 82, 83 відсутні навіть під час подання заперечень до Акта перевірки, по-друге, фото були зроблені вже після проведення перевірки і ідентифікувати товар не виявляється можливим.

Щодо посилання позивача на ГОСТ 37-91 (пункти 87-89), що у разі зазначення на маркуванні стандарту, відхилення від номінальної маси нетто не вимагається, оскільки це прямо вказано у стандарті. Суд звертає увагу, що під час проведення перевірки у пунктах 87-89 в графі «реквізити норми» вказано, що порушені вимоги ДСТУ 4399:2005, а саме не вказано інформацію про відхилення від номінальної маси нетто. З наданого фото до пункту 87 (масло солодковершкове селянське) вбачається, що відхилення від номінальної маси нетто вказано. Отже, позивач одночасно стверджує, що вказувати відхилення від номінальної маси нетто не вимагається, і надає фото де такі відхилення зазначені.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б надали можливість встановити в його діях відсутність порушень.

Суд вважає такі доводи позивача хибними і такими, що звужують права споживача на повну інформацію щодо придбаного товару. Тобто фактично споживач повинен бути обізнаний про всі існуючі стандарти на ті чи інші товари, володіти інформацією про допустимі норми відхилення тощо, що на думку суду є порушенням прав споживачів.

Посилання позивача, що товар у пунктах 58-61 відповідає вимогам нормативно-правових документів, а дата виготовлення вказана на загальній упаковці, жодним належним та допустимим доказом не підтверджуються.

У пункті 16 розділу І Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.04.07 року №104 передбачено, що здійснюючи продаж непродовольчих товарів вітчизняного та іноземного виробництва, працівники суб'єкта господарювання зобов'язані надати споживачам необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про товари в супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також маркуванням чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів товарів, яка має містити: назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; найменування нормативних документів, вимогам яких повинні відповідати вітчизняні товари; дані про основні властивості товару; відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремих товарів, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання товару; дату виготовлення; відомості про умови зберігання; гарантійні зобов'язання виробника (виконавця); правила та умови ефективного і безпечного використання товару; строк придатності (строк служби) товару, відомості про необхідні дії споживача після його закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Щодо пункту 90 (закуска Житомирський МК Тушкована) суд не вбачає підстав вважати, що позивач надав повну інформацію по вказаному продукту. Так, позивач вказує, що це ваговий товар і він зважується перед продажем, а тому на самому товарі вказувати масу нетто непотрібно. Оглянувши надане фото товару, суд звертає увагу, що товар був запакований виробником і стверджувати, що він є ваговим підстав немає.

Відповідно до пункту 21 Порядку № 833 суб'єкт господарювання, окрім іншого, зобов'язаний: надавати споживачеві (покупцеві) у доступній формі необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про товари; усіляко сприяти споживачеві (покупцеві) у вільному виборі товарів і додаткових послуг, на його вимогу провести перевірку якості, безпеки, комплектності, міри, ваги та ціни товарів з наданням йому контрольно-вимірювальних приладів, документів, які підтверджують якість, безпеку, ціну товарів.

Отже, перевіряючи дійшли правомірного висновку про відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію у пунктах 24-42, 58-62, 69, 70, 82, 83, 87-90 таблиці додатку № 7 Акта перевірки.

Щодо порушень, встановлених у пунктах 1-23, 43-47, 55, 63-68, 71, 72-81, 84-86 таблиці додатку № 7 до Акта перевірки в порушення вимог нормативних документів за органолептичними показниками, слід відмітити наступне.

Під час перевірки встановлено, що товар у пунктах 1-23, 63-68 в порушення вимог ДСТУ 3781-98, ДСТУ 4033-2001, ДСТУ 4586:2006, ДСТУ 4505:2005, ДСТУ 3781-98, ДСТУ ГОСТ 6441:2003, ДСТУ 7042: 2009, ГОСТ 8494:96, ДСТУ 4993, ТУ У 15.1-33381354-007:2008, ТУ У 15.1-31799640-011:2008 ТУ У 15.1-32122069-006:2008, ДСТУ 4436:2005, ТУ У 15-30966816-001-2009 за органолептичними показниками не відповідає встановленим нормам, а саме при контрольно-вибірковому дослідженні в торгівельному залі встановлено: у пунктах 1-12 - фасовані вироби в торгівельному залі не відповідають вимогам нормативних документів, з невластивим зовнішнім виглядом, вироби ломані, пошкоджені, розтріскані. У пунктах 13-16 - вироби втратили торговий вигляд, ламані, пошкоджені. Пункт 17 (картопля) - з ознаками псування, гниття.

Пункти 18-23 - в межах терміну придатності встановлені зміни кольору виробів, завітрені вироби по залишку в торговому залі.

Пункти 63-68 - наявність волосовидного пір'я, синців.

Також в порушення ТУ У 15.3-32218536-001-2003, ДСТУ 4697:2006, ДСТУ 7165:2010, ТУ У 9214-004-47955901-98, ДСТУ 4430:2005, СОУ 15.2-3481206-033-2010, ГОСТ 7630, ГОСТ 7631 встановлено, що у товарах, зазначених у пунктах 43-47 (овочі мариновані, консервовані) та 71-76 (риба) не збережена форма овочів - розтріскана поверхня, з наявними ознаками плісняви, з ознаками псування плодів, з надмірною кількістю рідини, поверхня виробів розтріскана, краї не достатньо закріплені, тушки риби деформовані.

У пункті 55 (консерви квасолі натуральної) виявлено наявність плісняви на дні банки.

У пункті 77 (вино столове) виявлено в рідині сторонніх включень, пункт 78 (булка) - витік начинки, пункт 79 (ковбаса) - на зрізі виробу встановлено зміну кольору, що невластивий для даного продукту (сірий), пункт 80 (торт) - упаковка товару без притислої стрічки, що призвело до пошкодження зовнішнього виду товару, пункти 81, 86 (тістечка) - при відкритті упаковки встановлено пошкодження виробів шляхом розтріскання глазурі та її осипання, пункти 84, 85 (вареники, пельмені) - розтріскані вироби, недостатньо закріплені краї.

Позивач, заперечуючи проти встановлених порушень вказує, що нормами ДСТУ передбачаються % пошкодженого, надламаного товару, різні кольори тощо. Позивач вказує, що відповідачем порушено процедуру визначення неякісного товару за органолептичними показниками, а саме не здійснювався відбір товару та не визначався % ломаного, потрісканого тощо. Відповідачу надано фото товару, з якого вбачається, що товар ваговий та по органолептичним показникам відповідає якісному товару, а з урахуванням викладеного - порушення не встановлено.

Суд не погоджується з такими твердженнями позивача з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 26 Закону № 1023-ХІІ спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в областях, містах Києві та Севастополі, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері захисту прав споживачів здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право:

відбирати у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, зразки товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості на місці або проведення незалежної експертизи у відповідних лабораторіях та інших установах, акредитованих на право проведення таких робіт згідно із законодавством, з оплатою вартості зразків і проведених досліджень (експертизи) за рахунок коштів державного бюджету. У разі встановлення за результатами проведених досліджень (експертизи) факту реалізації продукції неналежної якості та/або фальсифікованої суб'єкт господарювання, що перевірявся, відшкодовує здійснені за це витрати. Кошти відшкодовування витрат зараховуються до державного бюджету. Порядок відбору таких зразків визначається Кабінетом Міністрів України.

Тобто, перевіряючи в присутності керівника господарської одиниці позивача проводили вибіркову перевірку товару на місці, тим більше в даному випадку відбирати зразки продукції для встановлення її відповідності норма ДСТУ (в частині ломаного, розтрісканого, пошкодженого тощо товару) взагалі не вбачається за можливе, враховуючи його транспортування до експертної установи, час проведення експертизи, строки придатності товару та вид встановлених невідповідностей.

Надані до зауважень фото товару не беруться судом до уваги в якості належного та допустимого доказу, оскільки неможливо встановити дату, місце фотографування, що саме цей товар знаходився на реалізації у торгівельному залі.

Щодо реалізації продукції, що відображена в пунктах 48-52, 53, 54, 56, 57 таблиці додатку № 7 до Акта перевірки в порушення вимог нормативних документів щодо упакування, судом встановлено наступне.

У пунктах 48-54, 56, 57 порушені умови зберігання, що призвело до корозії жестяної тари.

Відповідно до пункту 17 Порядку № 833, забороняється продаж товарів, що не мають відповідного маркування, належного товарного вигляду, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, строк придатності яких минув, а також тих, що надійшли без документів, передбачених законодавством, зокрема, які засвідчують їх якість та безпеку.

Доказів, які б спростовували твердження відповідача, позивачем не надано. Надані до зауважень фото товару, не беруться судом до уваги в якості належних та допустимих доказів, з підстав зазначених вище.

Статтею 4 Закону України «Про захист прав споживачів» установлено право споживача під час придбання, замовлення або використання продукції на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця), на належну якість продукції, на безпеку продукції, а за порушення такого права положеннями статті 23 цього Закону України передбачена відповідальність.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Водночас, пунктом 7 частини першої статті 23 цього Закону передбачена відповідальність за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У ході розгляду справи позивачем не було наведено жодних фактів та доказів, які б свідчили про відсутність порушень, зафіксованих перевіряючими у Акті перевірки, не надано також і доказів на спростування доводів відповідача.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідачем надані усі докази та відповідні пояснення про встановлені порушення.

Згідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд, всебічно та об'єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Доказів понесення судових витрат відповідачем не надано.

Керуючись статтями 11, 14, 53, 69, 70, 71, 72, 86, 94, 122, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.