Постанова № 33521961, 24.07.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2013 р. Справа № 804/9121/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Рищенко А. Ю., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЗБЕГ» до Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.06.2013 року № 0001652202, -

ВСТАНОВИВ:

05.07.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КАЗБЕГ» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.06.2013 року № 0001652202.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що за результатами проведеної перевірки відповідачем були зроблені протиправні висновки щодо встановлених порушень вимог чинного законодавства, адже такі не відповідають дійсності та наданим під час перевірки первинним документам. На думку позивача, органи державної податкової служби не мають повноважень щодо нагляду за дотриманням цивільного та господарського законодавства, не уповноважені спотворено тлумачити вказані закони на свою користь, а тому і висновки щодо порушення норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. З цього приводу позивач вважає неприпустимим визнавати недійсним правочин, укладений в ході здійснення господарської діяльності підприємства. Тому, і рішення, винесене на підставі акту перевірки, який містить протиправні висновки є такими, що підлягають скасуванню.

Просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби України від 20.06.2013 року № 0001652202.

У судове засідання сторони не з'явились, належним чином були повідомлені про час, дату та місце розгляду справи. Від представника позивача надійшла письмова заява про розгляд справи без його участі. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, належним чином був повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.

Тому, у відповідності до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України, суд ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, вважає необхідним задовольнити даний адміністративний позов повністю з наступних підстав.

12.09.2000 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради Дніпропетровської області було проведено державну реєстрацію юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЗБЕГ» (ідентифікаційний код юридичної особи - 31123135). Видами діяльності за КВЕД-2010 є: неспеціалізована оптова торгівля, вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук, ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення, будівництво житлових і нежитлових будівель. Це підтверджується копіями Довідки серії АБ № 680144 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи.

Аналіз матеріалів справи показує, що у період з 21.05.2013 року по 27.05.2013 року Криворізькою центральною міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби України було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЗБЕГ» (ідентифікаційний код юридичної особи - 31123135) (надалі за текстом - ТОВ «КАЗБЕГ») з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства під час здійснення взаємовідносин з контрагентом - ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» (ідентифікаційний код юридичної особи - 36671297) за січень, травень, червень 2012 року.

Вказану перевірку було проведено на підставі наказу Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби України від 20.05.2013 року № 596, згідно із абз. 1, 3, 5 пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України. Копія наказу та повідомлення від 20.05.2013 року № 442/220/31123135 були вручені позивачу.

Хід та результати перевірки були зафіксовані відповідачем у складеному акті перевірки.

Так, згідно висновків податкового органу ТОВ «КАЗБЕГ» було встановлено порушення: п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 193.1 ст. 193, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п. 1, п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп. 2.1., 2.2, 2.4, п. 2.15, п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, в результаті чого позивачем було занижено податок на додану вартість у сумі 61 803, 00 грн., в тому числі: в січні 2012 року - 20 333, 00 грн., в травні 2012 року - 9 069, 00 грн., в червні 2012 року - 32 401, 00 грн.

З урахування таких висновків, відповідачем було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби України від 20.06.2013 року № 0001652202, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем - 61 803, 00 грн., застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі - 30 901, 50 грн.

У своєму акті перевірки податковий орган посилається на те, що у контрагента ТОВ «КАЗБЕГ» - ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою. Тому, згідно ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч. 1, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, угоди, укладені між постачальниками та покупцями за період з січня 2012 року по листопад 2012 року мають ознаки нікчемності. Крім того, за твердженнями відповідача, в ході проведення перевірки була встановлена відсутність актів приймання-передачі товару від постачальника до покупця, товарно-транспортної накладної, встановлено, що господарські операції між ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «КАЗБЕГ» не підтверджені належним чином складеними первинними документами та робить висновок про недійсність укладеного правочину.

В обґрунтування правомірності своєї позиції позивачем були надані суду всі необхідні первинні документи, які підтверджують реальність проведеної господарської операції та спростовують посилання податкового органу. Так, під час судового розгляду справи судом була досліджена відповідна первинна документація, проаналізовані норми чинного законодавства України та зроблені такі висновки.

01.01.2012 року між ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «КАЗБЕГ» було укладено договір поставки № К 133, відповідно до умов якого ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» зобов'язувалось передати у власність ТОВ «КАЗБЕГ», а ТОВ «КАЗБЕГ» прийняти та оплатити на умовах договору товар в асортименті, кількості та за ціною згідно специфікацій. Умови поставки товару трактуються згідно ІНКОТЕРМС-2000, латою приймання товару вважається дата видаткової накладної. Товар приймається ТОВ «КАЗБЕГ» відповідно до видаткової накладної, а ТОВ «КАЗБЕГ» зобов'язано надати довіреність на отримання матеріальних цінностей.

Факт реальності проведеної господарської операції за укладеним правочином було доведено позивачем наданими відповідачу під час перевірки та суду копіями первинних документів, а саме: договору, рахунків-фактури, видаткових накладних, податкових накладних, банківських виписок, витягів з Єдиного реєстру податкових накладних.

У відповідності до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до положень п. 85.2, п. 85.4, п. 85.8 ст. 85 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Посадова (службова) особа органу державної податкової служби, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Так, згідно із п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (у відповідній чинній редакцій), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Проте, відповідач не дослідив відповідні первинні документи на підтвердження реальності проведеної господарської операції та передчасно зробив висновки щодо нереальності наслідків, заради яких позивачем було укладено вищезазначений правочин.

Відповідно до абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, лише в разі фактичного здійснення господарської операції документ може вважатися первинним та тим самим підтверджувати реальність проведення такої господарської операції. А, якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, яка має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Визначення податкового кредиту надано пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до положень п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз вищевикладених норм податкового законодавства показує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Тому, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтвердженні належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Це належним чином і було зроблено позивачем та підтверджується матеріалами справи.

Щодо посилань відповідача на ненадання належного документу на підтвердження транспортування товару за укладеною угодою, то суд зазначає таке.

Положеннями ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року за № 2344-III (у відповідній чинній редакції) визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Однак, вищезгадана норма Закону України «Про автомобільний транспорт» не передбачає обов'язкової вимоги про наявність товарно-транспортної накладної на підтвердження фактичного транспортування вантажу, а передбачає альтернативу такої, вказуючи на інший визначений законодавством документ на вантаж. Так, зокрема, підтвердженням реальності поставки товару для власних потреб за укладеними угодами поставок є видаткові накладні, якими фіксується найменування поставленого товару, його одиниця, кількість, ціна, відмітка про передання та отримання такого постачальником та отримувачем. Копії таких видаткових накладних є наявними в матеріалах справи.

Тому, висновки податкового органу, викладені ним в акті перевірки є протиправними та безпідставними, такими, що викривляють дійсні обставини справи, адже зроблені з урахуванням припущень, а не виходячи з фактичного та безпосереднього дослідження первинної документації.

Крім того, свої висновки щодо відсутності ознак реальності у проведеній господарській операції за укладеною угодою, її нікчемності відповідач ґрунтує на даних акту зустрічної звірки Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби України від 04.04.2013 року № 221/22-50/37675706 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період 01.01.2012 року по 30.11.2012 року.

Так, зокрема, пунктами 4, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за № 34/18772 (є чинним) визначено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Отже, суд вказує на те, що такі посилання податкового органу не відповідають вимогам чинного законодавства, адже результати перевірок платників податків мають ґрунтуватися на даних первинних документів, які належить безпосередньо досліджувати під час проведення такої.

Щодо висновків відповідача про нікчемність укладених позивачем правочинів, то суд вважає за необхідне вказати на таке.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Крім того, у відповідності до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку, яка полягає в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, застосуванню підлягає закон, який трактується на користь платника податку.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податковою кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Відповідач, зробивши висновок про нікчемність правочину хибно керувався лише припущеннями щодо нікчемності такого, його позиція про те, що ці правочини мають ознаки нікчемності, а проведені господарські операції є нереальними, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими.

З огляду на вищевикладене, суд підсумовує, що з урахуванням безпідставних, протиправних висновків відповідачем було прийняте і протиправне податкове повідомлення-рішення від 20.06.2013 року № 0001652202, яке підлягає скасуванню.

Також суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Положеннями ст. 87 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом.

На підтвердження сплати судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру позивач надав суду оригінал платіжного доручення № 1628 від 01.07.2013 року на суму 928, 00 грн.

Отже, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача, який не є суб'єктом владних повноважень з Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 928, 00 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 60, 86, 160, 161, 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЗБЕГ» до Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.06.2013 року № 0001652202 - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби України від 20.06.2013 року № 0001652202.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЗБЕГ» (ідентифікаційний код юридичної особи - 31123135) суму судового збору у розмірі 928, 00 грн. (дев'ятсот двадцять вісім гривень 00 копійок).

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення виготовлення постанови в повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкт владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови.

Суддя А.Ю. Рищенко