Постанова № 33519391, 11.09.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2013 року

14 год. 45 хв. № 813/5199/13-а

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий - суддя Коморний О.І.

секретар судового засідання Ячмінська Я.О.

в присутності:

позивача ОСОБА_1

від відповідача не прибув

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області.

Обставини справи.

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою у якій містяться вимоги:

- визнати протиправною бездіяльність управління ДВС Головного управління юстиції у Львівській області;

- зобов'язати відповідача вчинити дії по виконанні постанови Львівського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 року в частині стягнення в користь позивача 86137 грн.42 коп.

- стягнути з відповідача заподіяну моральну шкоду в сумі 10000 грн.;

- стягнути з відповідача заподіяні матеріальні збитки в сумі 1000 грн. та судові витрати.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю, просить позов задовольнити.

Відповідач повторно у судове засідання представника не направив, повідомлявся належним чином про дату і час розгляду справи судом, клопотань процесуального характеру на адресу суду не надходило, заперечень проти позову у матеріалах справи немає.

З урахуванням визначених ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України строків розгляду справи, суд відповідно ч.6 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу на основі наявних доказів.

Суд заслухав пояснення позивача, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та

в с т а н о в и в:

Постановою державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби від 27.03.2012 року відкрито виконавче провадження ВП №31884153 за виконавчим листом №2а-9024/210 виданим Львівським окружним адміністративним судом згідно постанови Львівського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 року (а.с.55-58) про стягнення з Територіального управління державної судової адміністрації у Львівській області на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 86137,42 грн. (а.с.37).

Відповідно до постанови від 18.02.2013 року ВП №31443387 (а.с.35) виконавчий лист повернуто позивачеві з тих підстав, що вказаний виконавчий документ має виконуватися Державною казначейською службою України.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, являється ознакою складу злочину передбаченого ст.382 Кримінального кодексу України як невиконання судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.181 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає, згідно преамбули, Закону України «Про виконавче провадження» N 606-XIV від21 квітня 1999 року у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон N 606-XIV)

Відповідно до ч.1. ст. 25 Закону N 606-XIV, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець відкриває виконавче провадження відповідно до ст. 19 Закону N 606-XIV на підставі виконавчого документа у т.ч. за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення суду буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягнення з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим законом (ч. 2 ст. 25 Закону N 606-XIV).

Згідно ст. 5 Закону N 606-XIV, вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Згідно Постанови про відкриття виконавчого провадження від 27.03.2012 року (а.с.37), державним виконавцем надано боржнику строк для добровільного виконання до 03.04.2012 року.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч.1 ст.11. Закону N 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а згідно з ч.2 цієї ж статті державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Закріплений у ст. 8 КАС України принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні. Неможливість особою домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року (справа «Жовнер проти України») Суд відзначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін. Державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням (п. 38). У справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005р.) вказано, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як причину невиконання своїх зобов'язань судами не повинні братися до уваги; відсутність ресурсів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду не може бути підставою для зволікання із його виконанням (справа «Михайленки та інші проти України» від 03.11.2004р.). Таким чином, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх обов'язків.

Закріплений у ч.1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У матеріалах справи відсутні докази вчинення дій та вжиття відповідачем заходів передбачених Законом України «Про виконавче провадження», відтак з огляду на встановлені фактичні обставини справи та норми діючого законодавства суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність управління ДВС Головного управління юстиції у Львівській області по виконанні постанови Львівського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 року.

Статтею 3 Закону N 606-XIV передбачено, що у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

Рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державною органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З огляду на вищенаведені норми чинного законодавства, вимога зобов'язати відповідача вчинити дії по виконанні постанови Львівського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 року в частині стягнення в користь позивача 86137 грн.42 коп. задоволенню не підлягає, оскільки на час прийняття судом рішення, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України.

Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ч.1 ст.69 КАС України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Проте позивач заявивши вимогу про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, не надав суду належних та переконливих доказів, які підтверджують як факт спричинення моральної та матеріальної шкоди, так і доказів що така шкода спричинена саме відповідачем в силу тих чи інших дій останнього (а не боржником у виконавчому провадженні з приводу добровільного невиконання рішення суду, яке набрало законної сили), що існує причинний зв'язок між ними, що виключає можливість задоволення позовних вимог позивача в цій частині.

Згідно ч.1 ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать відповідно до п.2 ч.3 ст. 87 КАС України витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду.

Відповідно до ч.1 ст.91 КАС України, витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику, відповідно до ч. 2 ст.91 КАС України сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки позивачем документально підтверджені судові витрати пов'язані із прибуттям до суду в сумі 122,50 грн. (а.с.47-54), такі слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність управління ДВС Головного управління юстиції у Львівській області по виконанні постанови Львівського окружного адміністративного суду від 25.01.2011 року.

3. У задоволенні інших вимог відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1) судові витрати в сумі 122 (сто двадцять дві) грн.. 50 коп.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 16.09.2013 р. о 17:00 год.

Суддя Коморний О.І.