Постанова № 33518997, 13.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 вересня 2013 року № 826/12890/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства «Київхліб» «Дослідний Хлібозавод»доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство Публічного акціонерного товариства «Київхліб» «Дослідний Хлібозавод» (далі - позивач, ДП ПАТ «Київхліб» «Дослідний Хлібозавод») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.04.2013 № 0005652290.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що висновки податкового органу про нікчемність господарських відносин ДП ПАТ «Київхліб» «Дослідний Хлібозавод» з ТОВ «Укрзерногруп» є протиправними та не відповідають дійсним обставинам справи, адже під час перевірки були надані усі первинні документи, що підтверджують реальність таких господарських відносин. Зазначив, що податковий кредит позивачем було сформовано у відповідності до норм чинного законодавства.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування правомірності висновків податкового органу та оскаржуваного податкового повідомлення-рішення посилався матеріали зустрічної звірки контрагента позивача, відповідно до яких податковими органами було встановлено нікчемність господарських відносин ТОВ «Укрзерногруп» з його контрагентами. За таких обставин, на думку відповідача, висновок про порушення позивачем положень податкового законодавства є обґрунтованим, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене правомірно.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Посадовими особами відповідача на підставі наказу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби від 09.04.2013 № 733/2290 та відповідно до пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача.

За результатами перевірки складено акт № 1044/22-90-00376308 від 11.04.2013 про результати документальної позапланової виїзної перевірки Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства «Київхліб» «Дослідний Хлібозавод» (код ЄДРПОУ 00376308) щодо правильності формування податкового кредиту та податкового зобов'язання з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Укрзерногруп» (код ЄДРПОУ 36854165) за період з 01.09.2011 по 30.09.2011 (далі - акт № 1044/22-90-00376308).

Згідно висновків акту № 1044/22-90-00376308, відповідач встановив порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 98 500,00 грн.

Позивач вважаючи протиправними та необґрунтованими зазначені висновки податкового органу, подав заперечення на акт перевірки № 1044/22-90-00376308, за результатом розгляду яких відповідач листом від 24.04.2013 № 5035/10/22.9-23 про розгляд заперечення до акту перевірки повідомив позивача про залишення висновків акту перевірки без змін.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідач виніс податкове повідомлення-рішення від 24.04.2013 № 0005652290, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 123 125,00 грн., в т.ч. 98 500,00 грн. - основний платіж та 24 625,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Позивач оскаржив зазначене податкове повідомлення-рішення у порядку адміністративного оскарження, передбаченого ст. 56 Податкового кодексу України.

Рішенням Головного управління Міндоходів у місті Києві № 984/10/12-1-03 від 14.06.2013 та рішенням Міністерства доходів і зборів України № 7006/6/99-99-10-01-15 від 16.07.2013 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 24.04.2013 № 0005652290 - без змін.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Суд встановив, що між ДП ПАТ «Київхліб» «Дослідний Хлібозавод» (Покупець) та ТОВ «Укрзерногруп» (Постачальник) укладено Договір № 9 від 29.09.2011 (далі - Договір № 9), згідно умов якого Постачальник зобов'язується передати у власність, а Покупець оплатити харчову сировину, зазначеної в специфікаціях, що є невід'ємними частинами даного договору.

Згідно специфікації від 29.09.2011 товаром, який є предметом Договору № 9 є олія соняшникова у кількості 45т, з яких 15т олії соняшникової нерафінованої за ціною 12 200,00 грн. (з ПДВ) за одиницю та 30т олії соняшникової рафінованої за ціною 13 600,00 грн. за одиницю.

Представник позивача зазначив, що товар було прийнято на підставі видаткових накладних від 29.09.2011 № РН-0000246 на суму поставки 183 000,00 грн. та від 30.09.2011 № РН 0000245 на суму поставки 408 000,00 грн. Загальна сума поставки за Договором № 9 склала 591 000,00 грн.

ТОВ «Укрзерногруп» виписано на адресу позивача податкові накладні від 29.09.2011 № 99 та від 30.09.2011 № 98 на загальну суму 591 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 98 500,00 грн.

Транспортування товару здійснювало ТОВ «Кривоозерський комбікормовий завод», на підтвердження чого позивач надав копії товарно-транспортних накладних, а саме: від 29.09.2011 № 001040 та від 30.09.2011 № 001049.

Оплата товару здійснювалась у безготівковій формі, на підтвердження чого позивач надав копії платіжних доручень від 02.12.2011 № 4175 на суму 200 000,00 грн. та від 13.12.2011 № 4307 на суму 391 000,00 грн., а також копії банківських виписок (Т. 1 а.с. 131, 132; Т. 6 а.с. 192, 193).

Суд встановив, що у вересні 2011 року позивач також купував олію соняшникову нерафіновану та олію соняшникову рафіновану через повіреного ТОВ «Хліб столиці» на підставі Договору доручення № 6 Д від 01.01.2011 (Т. 7 а.с. 42, 43).

Згідно видаткових накладних, копії яких наявні в матеріалах справи, 21.09.2011, 22.09.2011, 28.09.2011 та 29.09.2011 позивачу було поставлено олію соняшникову, яка, відповідно до копій звітів про рух сировини по складу та вимог на відпуск сировини, була у повному обсязі відпущена на виробництво (Т. 7 а.с. 45-61).

Відповідно до звіту про рух сировини по складу за 30.09.2011 (надходження товару від ТОВ «Укрзерногруп»), копія якого наявна в матеріалах справи, у залишку олії на складі відображено тільки 5000 кг оливкової олії, надходження 30.09.2011 складало: олії - 15008,000 кг, олії соняшникової дезодорованої - 30000,000 кг. (Т. 1 а.с. 137).

Представник позивача посилався на те, що придбаний у ТОВ «Укрзерногруп» товар у повному обсязі був використаний як складова частина рецептури на виробництво хлібобулочних виробів. Аналогічні пояснення у письмовій формі були надані директором та головним бухгалтером посадовим особам відповідача під час перевірки (Т. 1 а.с. 49).

На підтвердження зазначених пояснень, позивач надав до матеріалів справи копії наступних документів: звітів про рух сировини, де, зокрема зазначено про витрати олії; вимог на відпуск сировини; рецептур; характеристик виробів; звітів про роботу зміни, де зазначено кількість виробленої готової продукції за зміну; акту перевірки якості готової продукції, дотримання рецептур, технології хлібобулочних виробів позивача; результатів аналізів готової продукції; акту відбору проб продукції, протоколу досліджень проб харчових продуктів (Т. 1 а.с. 138-173, Т. 2-5, Т. 6 а.с. 1-154).

Згідно Довідки ДП ПАТ «Київхліб» «Дослідний хлібозавод» № 01-13/553 від 20.08.2013, станом на 01.09.2011 облікова чисельність штатних працівників на ДП ПАТ «Київхліб» «Дослідний хлібозавод» складала 483 особи. (Т. 6 а.с. 194).

Позивач також надав до матеріалів справи докази продажу виготовленої ним готової продукції контрагентам-покупцям ГПВКФ «Хлібодар» та ТОВ «Фора», а саме копії первинних документів: договорів, додаткових угод, специфікацій, протоколу розбіжностей, переліку продукції, що постачалась. (Т. 6 а.с. 219-309).

Суд встановив, що на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Укрзерногруп» позивач включив до складу податкового кредиту суму сплаченого в ціні товару податку на додану вартість у розмірі 98 500,00 грн.

Відповідач дійшов висновку про протиправність включення позивачем податкового кредиту за результатами господарських операцій з ТОВ «Укрзерногруп», оскільки, на думку податкового органу, правочини були здійснені без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

Представник відповідача зазначив, що ДП ПАТ «Київхліб» «Дослідний Хлібозавод» порушив ст. 228 Цивільного кодексу України щодо укладання правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним та відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

В обґрунтування правомірності висновків акту перевірки позивача № 1044/22-90-00376308, відповідач посилався на матеріали акту ДПІ у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби № 779/22-317/36854165 від 31.08.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Укрзерногруп» з питань правильності визначення розміру податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.05.2011 по 30.04.2012 (далі - акт № 779/22-317/36854165).

Згідно висновків акту № 779/22-317/36854165, податковий орган встановив відсутність реальності здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) ТОВ «Укрзерногруп» з постачальниками товарів (робіт, послуг) за період з травня 2011 року по квітень 2012 року та операції з продажу цих товарів (робіт, послуг) контрагентам-покупцям; перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та продажу підприємствам-покупцям за травень 2011 року - квітень 2012 року в розумінні п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України.

Як вбачається з акту перевірки позивача № 1044/22-90-00376308, вищезазначені висновки щодо господарської діяльності ТОВ «Укрзерногруп» побудовані на висновках акту від 04.04.2012 № 102/22-03/32523468 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Оліяторг», акту від 01.02.2012 № 115-23-3-36302590 про неможливість проведення перевірки ТОВ «Укрдрім».

Суд критично відноситься до посилання відповідача на акт про неможливість проведення звірки № 779/22-317/36854165, як на доказ нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «Укрзерногруп», оскільки відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання Договору № 9 від 29.09.2011 недійсним.

Згідно положень інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Позивач надав до матеріалів справи копії первинних документів (договорів, додаткової угоди, податкових накладних, акту здачі-прийняття робіт, акту виконаних робіт, акту прийому-передачі товару, квитанції про прийняття у переробку давальницької продукції, накладних (Т. 7 а.с. 97-122)), отриманих від ТОВ «Укрзерногруп» щодо замовлення переробки соняшника у вересні 2011 року, згідно яких ТОВ «Кривоозерський комбікормовий завод» виготовив у вересні 2011 року для зазначеного товариства олію соняшникову у кількості 24 955,00 кг, а також ПАТ «Київський маргариновий завод» надав послуги повного технологічного циклу по рафінації, дезодорації, виморожування олії соняшникової нерафінованої у кількості 371 555 кг. та олії соняшникової рафінованої дезодорованої у кількості 384 190 кг.

Також позивачем надано засвідчену ТОВ «Укрзерногруп» копію Договору транспортного перевезення № 4/11 від 30.05.2011, на підставі якого ТОВ «Кривоозерський комбікормовий завод» здійснювало постачання товару, зокрема, на адресу позивача. (Т. 7 а.с. 123-127), а також Договору оренди нежилих приміщень та харчових цистерн № 5/11 від 01.06.2011, укладеного між ТОВ «Укрзерногруп» та ТОВ «Кривоозерський комбікормовий завод» щодо зберігання товару, в т.ч. того, який в подальшому був поставлений позивачу. (Т. 7 а.с. 134-137).

Крім того, позивач посилався на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.02.2013 № 2а-16288/12/2670, якою, зокрема, визнано протиправними дії ДПІ у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби з проведення зустрічної звірки ТОВ «Укрзерногруп», за наслідками яких складений акт № 779/22-317/36854165 від 31.08.2012. Зазначена постанова в цій частині залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013.

Слід зазначити, що судами під час розгляду адміністративної справи № 2а 16288/12/2670 було досліджено реальність господарських операцій ТОВ «Укрзерногруп», на нікчемність яких посилався податковий орган в акті № 779/22 317/36854165 та встановили реальність таких господарських операцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо нікчемності Договору № 9, укладеного між позивачем та ТОВ «Укрзерногруп», оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до вимог ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаних правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Укрзерногруп», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши у сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що операції між ДП ПАТ «Київхліб» «Дослідний Хлібозавод» та ТОВ «Укрзерногруп» документально підтверджені та не мають ознак нікчемного правочину.

У відповідності до ст. 9 розділу 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст. 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Крім цього, пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, податкові накладні, які досліджені відповідачем в ході перевірки та копії яких наявні в матеріалах справи, видані позивачу його контрагентом у відповідності з порядком, встановленим п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, реквізити даних податкових накладних відповідають вимогам первинних документів, які передбачено ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку про відсутність у податкового органу правових підстав для донарахування позивачу податкового зобов'язання на загальну суму 123 125,00 грн. податковим повідомленням-рішенням від 24.04.2013 № 0005652290.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним спірного рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Беручи до уваги вищенаведене у сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись положеннями статей 2, 6, 7, 17, 94, 97, 158, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства «Київхліб» «Дослідний Хлібозавод» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби від 24.04.2013 № 0005652290.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 1231,25 грн. (одна тисяча двісті тридцять одна гривня 25 коп.) на користь Дочірнього підприємства Публічного акціонерного товариства «Київхліб» «Дослідний Хлібозавод» (код ЄДРПОУ 00376308) за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський